Розділ «Том VIII. Роки 1626-1650»

Історія України-Руси. Том VIII. Роки 1626-1650

В липнї король задумував стати у Львові і звідти в серпнї рушити на Камінець і Яси, і там стати обозом. Заздалегідь вислав до своїх подунайських союзників Ян. Радивила, щоб з ними близше умовити ся про будучу кампанїю, і вже пустив поголоску, що козаки пішли на море і розпочали війну [831]. Тим часом всї сї пляни короля дуже скоро зачіпили ся. Насамперед за недостачу грошей, по тім як Володислав видав ті невеликі суми, які встиг витягнути від Тьєпольо [832], а більше нї звідки — нї від папи, нї від французького правительства нїчого не можна було добути. З другого боку — Володислав стрів у сенаторів, у котрих хотїв добути апробату своїх розпоряджень, таку сильну опозицію, якої не сподївав ся. Його мінїстри і сенатори рішучо не хотїли своїм авторитетом покривати королївські вчинки, противні конституції — збираннє військ, наєм чужоземцїв, зачіпну війну з Татарами і Турками.

На біду Володислава Татари, по всїх попереднїх зачіпках, тепер, коли королеви так треба було якої небудь притоки, щоб зачати війну з ними — анї руш не зачіпали польських земель. Торішнїй їx плян, як знаємо, сполошив Конєцпольский своєю погрозою Туреччинї, і після сього Татари звернули ся на московські землї, немилосердно спустошивши їх зимою 1645 р. На підставі порозумінь, які зайшли перед тим між польським і московським правительством, гетьман Потоцкий мав помагати московським воєводам против Татар, і може бути — король сподївав ся, що з того вийде якийсь конфлїкт з ордою, і дасть привід до дальшої війни. Але великі морози, що тодї трапиш ся, не дали Потоцкому змоги погромити Татар, і він мусїв вертати нї з чим [833]. І потім, не вважаючи на різні поголоски, був спокій від них, а турецьке правительство, затрівожене відомостями, які доходили до нього про воєнні приготовання Володислава, теж більш нїж коли небудь держало ся миролюбивих і згідливих тонів в своїй кореспонденції.

Приводу для оборонної війни таким чином не було, а против війни аґресивної сенатори виступили з рішучим протестом і візвали гетьманів — новоіменованого на місце Конєцпольского Потоцкого і обох литовських, аби нї в якім разї не переходили за межі оборони держави — самі не виходили за її границї, анї війська не посилали [834].

Володислав мусїв приобіцяти віддати справи війни на рішеннє сойму, — тим більш що повний брак фондів не лишав йому змоги повести навіть приготовань до війни, не тільки саму війну на власну руку. Не полишив одначе своїх воєнних плянів, і коли з початком осени удало ся йому витягнути від жінки ті гроші, які вона наміряла ся позичити Тьєпольови, — повів далї приготовання. А турецькому правительству, в відповідь на запевнення його миролюбивих замірів, Володислав вислав ноту, де жадав виводу буджацької орди від границь Польщі і повного забезпечення її від дальших нападів. Се звучало, правдоподібно, як ультіматум [835].

Така упертість страшенно роздражнила польське громадянство, і соймики, а потім сойм, скликаний на жовтень, замість обсудження предложеної йому справи війни, зайняв ся судженнєм самовільних і противозаконних учинків короля [836]. Даремно король устами Осолїньского старав ся, для злагодження настрою, представити дїло так, наче б то все говореннє про аґресивну війну було одним непорозуміннєм, бо мова йде тільки про оборону Польщі від Татар [837]. Даремно Потоцкий алярмував під той час про небезпеку від Татар і Турків, про їх підозріливі рухи на Дунаю, про накази Татарам до походу на Польщу [838]. Шляхта завзялася. Про війну не хотїла анї чути, анї радитись. Горіла бажаннєм росправити ся з королем і його небезпечними дорадниками за самовільні вчинки, що противили ся конституції, виборчим пактам, загрожували шляхецькій свободї, могли принести скріпленнє королївської власти, визволити її з-під власти сойму і т. д. Найбільш щирі оратори без церемонїї поясняли, що турецька війна небезпечна і на випадок нещасливого кінця — бо навела б турецьку біду на Польщу, і при щасливих результатах — бо скріпила б власть династії. Не бракувало і таких здогадів, що всї розмови про турецьку війну — одна байка, а війська збирають ся для внутрішнього перевороту, що має завести в Польщі деспотичне правліннє — як пізнїйше толковано про змову Володислава з козаками против шляхти і конституції.

Замість кредитів на збільшеннє війська і зміцненнє оборони, як бажав король, поставлено йому жаданнє, щоб звербовані війська були розпущені під контролем соймових комісарів і на будуче не видавано «приповідних листів» на вербованнє під приватною королївською печатю. Королївську ґвардію аби зменшено до давнїйших розмірів. Козакам аби заборонено походів на море. Инакше шляхта грозила non praestanda obedientia — бунтом по просту сказавши. Се не була проста погроза, і король капітулював перед нею, прийнявши жадання сойму [839].

Се був незмірно тяжкий удар його амбіції — але він не вибив з його мислей воєнних плянів. Король навіть думав з початку іґнорувати соймові постанови, скріплені його згодою. Не хотїв роспускати свого війська — і викликав тим нову бурю гнїву серед мальконтентів. А й роспустивши по сїм, далї носив ся з плянами війни, сподїваючи ся, що якась зачіпка з татарської сторони дасть йому лєґальний привід до війни. Його посол обїздив европейські двори, шукаючи їх підмоги воєнним плянам Володислава, і багато володарів, особливо італїйських, що правда — в більш або менш загальній формі, обіцяли ріжні підмоги Володиславу. По словам Тьєпольо, на прощальній авдієнції 27 IV н. с. 1647 р. король звірив ся йому, що не сподїваючи ся прихильних ухвал від нового сойму, скликаного на май 1647 р., він думає його розірвати. Сам же зараз по соймі, нїби то для ловів, виїде на Литву, проїде звідти на Україну і тут змобілїзувавши свої сили і заразом побудивши московського царя, щоб вислав свої війська, мовляв для оборони своїх границь, — буде тримати їх на поготові, «аби використати ті обставини, які можуть трапити ся з часом», себто — першу нагоду, щоб, мовляв, в інтересах, оборони, перейти до аґресивної війни против Татар [840]. Про них під весну розійшли ся трівожні поголоски — що вони перейшли Днїпро, взяли кілька людей — але на тім і затихло [841].

Сойму 1647 р. Володислав не розірвав і був з нього навіть вдоволений, бо він не ухвалив нїчого, що могло б стримати Татар від зачіпки: не перевів соймикових жадань, щоб відновлено було плату упоминків і до султана вислане нове посольство, а в справі оборони в загальних виразах відновив досить значні уповажненя, які були дані правительству в 1643 р. З великою приємністю король одмовив упоминків ханському послови, притриманому до сойму, і відправив його досить зневажливо, в надії, що се прискорить якусь зачіпку з кримської сторони.

Лїтом він вислав Осолїньского на Україну в таємничу подорож про котру зістали ся ріжні оповідання і підозріння [842], а нема в кождім разї сумнїву, що вона стояла в певнім звязку з воєнними плянами короля, з його власним заміром їхати з Литви на Україну, як він оповідав Тьєпольови. Сам король дїйсно слїдом їхав на Литву але на виїзднім став ся факт, що захитав всїми його плянами і настроями — смерть його синка одинака, що був властивою метою всїх його династичних плянів.

Се був останнїй удар, який властиво поставив хрест над королем. В його дїяльности заходить виразна перерва: він доживає свої останнї днї. На Україну не поїхав, і в осени французький посол, дуже близький до короля, констатує, що король не думає вже про війну з Туреччиною [843].

Скорше вже по інерції тільки, під впливом зверхнїх подїй, потім ще раз бачимо у нього заінтересованнє давнїми плянами. В осени Конєцпольский молодший (Олександр, хорунжий кор.) з стражником кор. Лащом і скількома полковниками козацькими зробив самовільну екскурсію на Татар; вона варта уваги, бо вяжеть ся досить тїсно з початками Хмельниччини, як побачимо низше. По словам анонїмного мемуариста, дуже близького сїй подїї, а може й участника екскурсії, Конєцпольский пройшов на Низ до Бургунськой переправи і вислав свій підїзд («калаурів») на лївий бік Днїпра. Довідавши ся від них, що чимала татарьска орда стоїть «на кучугурах» недалеко, перейшов за Днїпро сам. Але орди не застав уже, бо перейшла далї на схід над Гниле море. Вернули ся нї з чим до Бургуни, але потім звідси вислали Азамет-мурзу, Татарина-дізертіра, що служив Конєцпольским, з кількома полковниками і ротмістрами, і тї захопили стада та кількадесять бранців і привели до головного табору [844]. Вдоволивши ся сим тріумфом і «попаювавши добичу» пішли на Базавлук і тут перепочивши, рушили «комонником» по-над Днїпром до Кодака, аби оглянути всї пороги, а обоз вислали навпростець до Крилова. Дїяло ся се в жовтнї н. с.

Коло того ж часу, трохи пізнїйше, вибрав ся в степову екскурсію також шваґер Конєцпольского і суперник Ярема Вишневецький. По словам його дворянина Машкевича, вони пройшли до Кодака, звідти Вишневецький з 3000 комонника пройшов пороги, щоб їх оглянути, як то зробив Конєцпольский, і потім, «нїчого в полях не справивши і жадного Татарина не бачивши», вернули ся до Лохвицї [845]. Але в Польщі, може мішаючи разом з екскурсією Конєцпольского, говорили, що Вишневецький вислав своїх людей під Перекоп і теж зачепив Татар [846].

Можна було сподївати ся, що Татари не залишать відвдячити ся за сю зачіпку. Потоцкий 3 грудня доносив королеви, що Татари тому тиждень вислали гонцїв до Порти і баші сілїстрійського сповіщаючи про напад Конєцпольского: що він забрав їм 10 тис. овець, 3 тис. коней, 2 тис. волів і кількадесять Татар [847]. Але в Криму було тодї велике замішаннє і хан не спромагаючи ся на відплату зараз, насамперед вислав до короля і до гетьмана Потоцкого свої жалї і жадання кари на провинників. Володислав дуже холодно відповів, що сам не може карати: розгляне сю справу сойм. Заразом і він і Потоцкий з усїм завзяттєм взяли ся готовити ся, щоб відповідно прийняти Татар [848]. Зажадали також помочи і від московських воєвод, відповідно до порозуміння — недавно скріпленого ще й посольством Кисїля в Москві. Дїйсно хан вислав до султана, просячи дозволу на похід і з кінцем року почав ся рух в Ордї на війну. Потоцкий в останнїх днях року оголосив мобілїзацію всього війська [849]. В сїчнї Татари дїйсно показали ся на лївім боцї Днїпра, а далї на правім. Але по перших дрібних бійках завернули ся й пішли назад. Толкували се тим, що султан дозволу на похід не дав, велїв Польщі не чіпати, а ті воєнні сили, які стріли Татари на Українї, відібрали їм охоту до походу до решти [850].

Так пропала і ся нагода. Під час сих останнїх воєнних приготовань против Татар зачуваємо знов про ріжних таємничих аґентів з Турецьких країв у Володислава: від царгородського патріарха, від мунтянського господаря М. Басараби і болгарських конспірантів, що мали змову з ним. Оден з їx висланників, Петро Парчевич в своїй реляції оповідає, що Володислав з великим інтересом приймав їx, обіцяв прибути з військом їм в помоч особисто, і т. д. [851]

Але король уже був зломаний хоробою, днї його були почислені [852]. А з другого боку — вже підіймало ся козацьке повстаннє, котре розвіяло всякі воєнні пляни Польщі.

Козаччина в 1638-1647 рр., заходи против скуплення своєвільного елєменту на Запорожу, відновленнє Кодака, інструкція Залозї, своєвільні елєменти на Низу і Дону, воєнне брацтво запорозцїв і донцїв, спільні морські походи, участь запорозцїв в азовській війнї, морський похід 1643 р., польські репресії против участників, відновленнє азовської війни з запорозької інїціативи.

Таким чином визволеннє козаччинї на прийшло нї звідки. Так часто було воно близьке — але минало. Шляхта вміла стерігти сього зачарованого спокою — і ординації 1638 р., котра завдяки сьому «золотому спокоєви» могла бути нарештї переведена вповнї до йоти, принаймнї «на волости».

Ми полишили козаччину при кінцї 1638 р., коли вона на радї на Масловім ставі капітулювала до решти перед соймовою волею, прийняла ординацію 1638 р. і нову, накинену їй польську старшину [853]. Тим поки що справа була закінчена. Деякі неясні, або непорішені питання були відложені на пізнїйший перегляд, на рішеннє будучого сойму. Від репресій Потоцкий стримував ся. На підставі признаної амнестії всї хто зістав ся поза реєстром могли роспорядити собою як хотїли. Без сумнїву, багато пішло слїдами Острянина за московську границю, в Слобідщину; иньші на Запороже, на Дін. Кодак ще лежав в руїнах, і дорога на Запоріже стелила ся безборонно.

Загородити її — було першим стараннєм гетьманів польських по приборканню козацького війська. З новим роком мала йти туди частина реєстрового війська, щоб вигнати з Запорожа своєвільників, попалити човни, зайняти залогою і сторожами ті дороги [854]. Подробиць про сю екскурсію на Запороже не маємо; можемо тільки ствердити, що перше нїж новий режім встиг опанувати Запоріже, своєвільні козаки таки пустили ся на море. Маємо про се відомість з весни в однім листї господаря молдавського [855], і пізнїйше довідуємо ся про роспорядження, дані Конєцпольским полковнику канївському Сєкежіньскому, що стояв з залогою на Запорожу:

«Казав з ними поступати ласкаво, тільки мати око на старшину. Удавали і вони послушних — вислали до мене послів своїх просячи милосердя, але що иньшого було у них на серцю, бо не хотїли з Запорожа виходити, не хотїли прийти до куріня пана Сєкежіньского, а ховаючи ся по лугах та очеретах, запасали борошно та порох, аби знов якусь екскурсію вчинити на море. Помітивши се п. Секежіньский вхопив кількох проводирів її, котрих важнїйших, а иньші пішли в свої днїпровські уходи. Послів їх відправив я з запевненнєм королївської ласки, коли вернуть ся до домів своїх, а як не послухають — велїв їх силою приводити до послуху і виправив на те полковника чигиринського Закшевского з його полком. Ясир турецький велїв відбирати, аби його з королївським послом відіслати Туркам» [856].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том VIII. Роки 1626-1650» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том VIII. Роки 1626-1650“ на сторінці 50. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи