Розділ «Том VIII. Роки 1626-1650»

Історія України-Руси. Том VIII. Роки 1626-1650

В порічю р. Многи: Дашинки, Білоцерковцї, Ясинки (теп. Яцини), Бубни, Чернівка (теп. Чернухи?), Коваличі, Позняки (Pusenki), Воронькове, Мельків (теп. Мелехи), Многой городище.

На верхівях Сули: Дригайлів, Комани (Курмани), Коровинцї, Волче, Оксютинцї, Русиловка.

В порічю Сухого Ромна: городище Торговиця, городище Самбір, Holonka (теп. Толенки), Гайворон, Дмитрівка, Красне (Красний Колядин), Липове, Кропивна, Медвеже, Бубни, Дивне гор., Миколів, Ромен.

В порічях Олави і Рашевки: Репешинцї, Ненадовка, Солокобовка, Довгополовка, Лешенки (теп. Левченки?), Коржовка, Адриловка (теп. Гавриловка), Босмановка (Бацмани), Бубни, Letukai, Ярмолинцї.

На самій Сулї й її побережу: Лозова, Бобрик, Біловода, Москалївка, Глинськ, Гудим, Білагорілка, Лука, Ясковцї (Юсковцї), Лохвиця, Млин, Брисї, Токари, Піски, Бодавка (Bodokoi), Сенча (Sieca), Снятии, Шалавила, Берестовцї (Березоточ). Пісок, Мгар, Лубнї (далї не вичисляю).

В порічю Сулицї: Річні (теп. Риги?), Венславка, Гапоновка (Kapanowka), Юсківцї, Ждани [922], Окоп, Ісачки.

По Хоролу: Бересточка (Берестівка), Опанасівка. Липове, Рожанівка (Русанівка) або Куров брод, Розбий-коло (sic), Сергіївка, Петрова, Березова Лука, Комишня, Зуївцї. Черевки, Хомутець, Бакумівка, Долголівка. Сорочинцї, Зубова, Біликовцї, Миргород, Горкушинцї, Ірховцї, Ярмаки, Петрове, Мальцї, Безпалеч (чи Безпальче), Княжлука, Вергуни (Werwoni), Стайки, Аврамівка (Hawriniowka), Чичаки, Хорол, Вишня (Вишняки). Тошієвка (може Хвощівка?), Турубайловка (Трубайцї?), Єньки (Zaneki), Болбасівка, Купановка (sic), Зайчинцї, Голяки (sic), Родоловка, Зубанї (Zabaniowka), Горбасовка (larbasowka), Федорівка, Остранівка [923].

На Пслї і в його порічу далеко меньше: Городище на Ворожбі (погранична осада), Камінь городище, Плешинець, Книшівка, Гадяч. В порічю р. Груни: Шипушки (sic), Podolii (Подільські?), Тilіроszaka, Сватки (Szutki) Максимівка, Римарівка (Rzymanowka), Красна Лука. Низше Хоролом: Сары (Саrе), Рашівка, (Rzekuwka), Лютенька, Зіньків, Борок (Борки), Краснопіль (теп. Вел Сорочинцї), Шимонївка, Жиґмунтів (Устивиця), Богачка, Балаклїя, Остапє, Рішитилівка, Голтва, Манжалїя (Manzielicha), Омельник, Новий Потік (Потоки).

І ще меньше, розумієть ся, на Ворсклї — тільки Вольне, Олешня, Ахтир (Ахтирка), Опішня (Opoczinsky), Більське городище Скальське гор., Глинськ, Полтава, Toduszka, Новий Санжарів, і Кобеляки.

Але сама статистика осад, хоч би й як деталїчна, не дає ще, розумієть ся, понятя про стан заселення. Щоб відповідно оцїнити його, треба пригадати наведені вище слова Бопляна про тутешнї слободи, «що значить так як кольонїї». Пригадати оповіданнє Потоцкого про заднїпрянські осади, як головні розсадники бунту — «що містять в собі по кілька тисяч своєвільних людей, як обидві Кобиляки й иньші осади» [924]. Пригадати реляцію Хшонстовского з кампанїї 1638 р., які засоби повстанські дало Острянинови московське пограниче — «найбільше Роменщина, з котрої пристало до нього до десятка тисяч хлопів» [925].

В світлї сих припадкових згадок сучасників, які власними очима бачили тутешнє заселеннє, не здають ся гіперболїчними цифри заселення Вишневеччини перед Хмельниччиною, подані свого часу з незвісного близше «манускрипту кн. Михайла Сервація Вишневецького» [926]: Лубни 2646 господарів і 40 колес млинських. Хорол 1297 госп. і 8 колес [927]. Горошин 107 госп. і 11 колес. Лукомль 524 госп. Оржиця 91 госп. Буромль 158 госп. і 6 кол. Вереміївка 327 госп. Жовнин 312 госп. і 9 кол. Пирятин 1749 госп. і 38 кол. Білошапки 374 госп. і 3 кол. Держикрай 318 госп. Золотоноша 273 госп. і 13 кол. Піщана 230 госп. і 8 кол. Домовтів 243 госп. і 5 кол. Прилука 366 госп. і 36 кол. Полтава 812 госп. і 11 кол. Монастирище 939 госп. і 42 кол. Галка 824 госп. і 6 кол. Жоравка 474 госп. і 16 кол. Городня 312 госп. і 12 кол. Гмировка 135 госп. і 2 кол. Ічня 1494 госп. і 3 кол. Іваниця 336 госп. і 3 кол. Голенка 304 госп. і 2 кол. Красне (Кр. Колядин) 995 госп. і 4 кол. Липове 381 госп. і 9 кол. Кропивна 184 госп. Самбір 198 госп. Глинськ 1264 госп. і 16 кол. Варва 2037 госп. і 21 кол. Переволочна 426 госп. і 10 кол. Сокіринцї 128 госп. і 12 кол. Сребне 1830 госп. і 11 кол. Чернухи 944 госп. і 9 кол. Снятинка 436 госп. і 14 кол. Вороньки 145 госп. i l кол. Многа 285 госп. і 3 кол. Куренька 348 госп. і 24 кол. Лохвиця 3325 госп. і 35 кол. Піски 349 госп. і 6 кол. Сенча 1403 госп. і 31 кол. Комишня і Ручинцї 1164 госп. і 9 кол. Хомутець 446 госп. і 9 кол. Сергіївка і Робишівка (?) 214 госп. Царів брод 104 госп. і 2 кол. Липова Долина 150 госп. і 2 кол. Райгород 137 госп. Опанасівка 17 госп. Талалаївка 60 госп. Ромен 6000 госп. Корибутів 600 госп. Кулигородище (?) 80 госп. [928].

Та нарештї, маємо іще иньший, вповнї певний, хоч і посереднїй тільки показчик залюднення Заднїпровя перед Хмельниччиною — се реєстр, споряджений в осени 1649 р., себто в момент, коли пізнїйший рух з правого берега на лївий не встиг ще себе проявити. На території заднїпрянської Київщини (заднїпрянської части і Київського воєводства) маємо тут шість полків: нїжинський, прилуцький, переяславський, кропивенський, миргородський і полтавський і в них вписано в реєстр 13 тисяч козаків. Коло трьох тисяч припадає на територію Вишневеччини. Се дає досить високе свідоцтво її залюдненню в момент повстання. Звертають на себе увагу декотрі міста, до котрих приписано особливо багато козацької людности. Так до Прилук тягне аж чотири козацькі сотнї, в них 400 козаків; до Варви дві сотнї, 200 козаків; до Ічнї дві, 200 козаків; до Лубень дві, 400 козаків; до Пирятина дві, 300 козаків; до Чернух дві, 230 козаків; в Ірклїїві три, звиш 600 козаків. Визначні центри козаччини стрічаємо і на східнїй границї старої Річи-посполитої. Роменська сотня має 300 козаків; лохвицька 300; гадяцька 235: до сеї ж волости належать ще дві, 164 козаків, і тут же в сусїдстві ще сотня в Лютеньцї, 157 козаків, в Рашівцї також, 144 козаків, в Борках дві сотнї, 158 козаків. В пограничнім Зінькові велика сотня, 281 козаків, в Опішнї друга, 159 козаків, в Полтаві три сотнї, 556 козаків [929].

Деякі інтересні ілюстрації тодїшнього заселення східньої границї дає переведене тут 1647 р. розмежованнє Польщі і Московщини [930]; при тім примежовано до московських земель пограничну смугу від сїверської границї до степів і докладно описано в межевім протоколї сї прилучені осади, а що вони, розумієть ся, попали в сю позицію зовсїм припадково, то ся опись має певну типову вартість.

На горішнїй Сулї город Недригайлів, з деревляним рубленим замком, шістьма вежами; навколо місто, обведене валом, звиш верстви навколо, в сїм містї було 145 домів і церква [931], та поза валом, на передмістях було 306 домів. Під містом став і на нїм «млин нїмецький». Дві верстви від Недригайлова, на Сулї «деревня» Кормишівка, в нїй було 73 двори, а в пяти верствах друга -Цибулино, 41 двір. На р. Малій Уси, що тече до Сули, на границї млин з жорнами і пятьма ступами. На устю р. Ольшанки над Сулою городець Ольшаний, 91 двір. На р. Пслї «городище Камінне'», під ним пасїка, трохи вище слобода Камінна, в нїй 68 дворів, винокурня, великий млин з 4 жорнами і 10 ступами: в сусїднїм лїсї багато пасїк; на ріцї рибні лови. По другім боцї Псла, над р. Бобриком город Бобрик, в нїм два укріплення («остроги»), більший на 4 верстви навколо, з церквою навколо місто і передмістя, в них 349 дворів, девять лавок, кузня, дві винокурнї, два бровари і солодовня, під містом млин, валило і 4 ступи. На устю р. Будилівки, над Пслом «деревня» Будилівка, 18 дворів і млин.

«Городище Ольшанське» над р. Ольшаною, що тече з лївого боку до Ворскли (теп. Олешня) — по обох боках річки два «остроги» дубові, получені мостом, обведені ровом і палїсадом («надолобы»), В більшім острогу, що має навколо 860 сажнїв, було 530 дворів. 36 криниць, 4 кузнї, 30 винокурень і броварів. Меньший острог не мав в собі приватних дворів. Під містом були три млини з ступами, але вони всї спустошені при передачі в нове володїннє, «зелїзні снасти всї зняті і обломані».

Над самою Ворсклою «городище Ахтирське» (теп. Ахтирка), на нїм, на горі «острог» з 10 вежами «глухими», одинадцята над брамою з проїздом, «під городищем 48 дворів, в лїсу багато пасїк, на ріцї рибні лови.

Ріжна кореспонденція, яка вивязала ся в звязку з сим розмежованнєм між пограничною адмінїстрацією з обох боків, доповняє ріжними подробицями сей образ пограничної кольонїзації. Ярема Вишневецький просить продовжити час на виселеннє його підданим з Недригайлова, бо вони не встигли на визначений час перевезти збіже і сїно, пчоли і всякий припас з пасїк і буд. Так само ішла кореспонденція про буди і пасїки, не звезені на час з-під Олешнї й Ахтирки, про пасїки, заведені Українцями з польської території над Мерлом, Можом, Коломаком за граничною лїнїєю, котрі згоняла по розмежованню московська адмінїстрація, і т. под. [932].

В сумі, як бачимо, сї звістки дають нам образ (розмірно) досить значного залюднення і загосподаровання сього крайнього погранича, яке півстолїтя тому представляло ся землею незнаємою, і ще більше, розумієть ся, обіцювали собі властителї й державцї в будуччинї, з дальшим утриманнєм «золотого спокою», коли почнуть виходити терміни ріжних свобід, признаних мешканцям.

Се поясняє там той азарт, той запал, який вносили в усякі заходи і забіги коло тутешнїх лятіфундій місцеві королевята. В їх очах ся нова Україна малювала ся золотою копальнею в будучности, країною нових, велетенських фортун, яких іще не знала Польща

Сучасні записки заховали нам память завзятої боротьби за тутешнї землї, зведеної Яремою Вишневецьким в сам переддень катастрофи. В малолїтство Яреми відірвана була від його лубенських маєтностей Роменська волость. З початку володїв нею Калїновский, а потім король дав її свому улюбленцеви маршалку Казановскому. Ярема довго терпів се, щоб не зачіпати ся з королем і його маршалком, і тільки з тої нагоди що пішла чутка про смерть Казановского, наслав своїх людей і захопив Роменщину збройною силою. Вражений тим Казановский підняв справу за таке насильство і добув на Ярему засуд на банїцію. Тодї Вишневецький звернув ся до своїх земляків, волинської шляхти; на соймику в Луцьку він виложив свою справу, подав документи, що потверджували його права на Роменщину, і шляхта луцька поручила своїм послам на сойм, аби всїми силами доходили привернення Вишневецькому його маєтности, не допускаючи до нїяких ухвал — то значить грозячи розірваннєм сойму, коли його претенсії не будуть задоволені. Вишневецький теж був вибраний послом і міг допильнувати своєї справи. Король мусїв присудити йому підчас сойму Роменщину, а Казановский зірвав серце, солоно порахувавши собі всякі шкоди і кошти — на 100 тис. золотих: їх Вишневецький заплатив, як відступного.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том VIII. Роки 1626-1650» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том VIII. Роки 1626-1650“ на сторінці 54. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи