Розділ «Том VIII. Роки 1626-1650»

Історія України-Руси. Том VIII. Роки 1626-1650

Вислано до Царгороду посла. Абаза-баша відступив з своїм військом, але намовляв султана до дальшої війни. Посла польського трактовано дуже зневажливо, нова війна здавала ся неминучою, і на початку 1634 р. прімас Венжик, як заступник короля, розписав нові листи до сенаторів і маґнатів, закликаючи їх до походу на оборону полудневої границі [503]. Військо турецьке стояло під Адріанополем; сам султан був при нїм. Але вісти про закінченнє польсько-московської війни прохолодили енерґію турецького правительства; головний інїціатор війни з Польщею Абаза попав в неласку (потім згинув від інтриґ своїх противників — задушено його). Воєнний запал простиг, одначе напруженнє трівало далї. Турки жадали знищення пограничних козацьких «паланок» (кріпостей) і зобовязань що до козаків [504]. Пахло війною, і Володислав спішив лїквідувати війну з Москвою, що вже не обіцювала йому нїчого, а натомість переймав ся плянами війни з Туреччиною.

4 (24)/VI, по довгих переговорах, підписано трактат вічної згоди Польщі з Москвою на р. Поляновцї. Земельні здобутки смутних часів затверджено за Польщею, натомість Володислав зрік ся претенсій на московську корону, зрік ся титула московською царя і обіцяв вернути соборну грамоту, котрою вибрано його на царство московське [505]. З подробиць переговорів варто переказати дебату з приводу царського титулу московського. Польські делєґати вказували, що титул царя «всея Руси» занадто претенсійний, бо немов містить претенсію на руські землї Литви і Польщі, через се проєктували замінити словами «своєя Руси». Але московські посли про зміну титулу не хотїли чути і вдоволили Поляків устною заявою, що титул «всея Руси» не дотикає польської Руси. Друга справа була висунена польськими депутатами, очевидно, на бажаннє козаків. Вони зажадали, аби в трактат було вложено, що від царя має йти річна плата запорозьким козакам, як то бувало давнїйше, і запорозькі козаки на те мають грамоту. Бажаннє з становища польської державної полїтики було абсурдне, але й московські посли, розумієть ся, не могли вложити на своє правительство такого обовязку: відповіли, що не знають близше сеї справи, думають, що козаки діставали гроші з Москви тодї, як служили цареви, і далї в такім разі діставатимуть [506].

Покінчивши війну, король поїхав на надзвичайний сойм, скликаний на липень 1634 р. для ухвали кредитів на заплату війська за війну московську і на війну з Турками, що тепер займала короля. Сойм одначе був дуже неприхильно настроєний для таких воєнних плянів і всякими способами старав ся прохолодити запал короля. Ухвалено загальний похід на випадок турецького нападу, але Конєцпольскому післано наказ, щоб не зачіпав Турків з свого боку і не переходив за Днїстер, як то було в плянї: перейти на волоську територію, знищити і підбити собі Молдаву. Проєкт союзу з Семигородом, що заохочував до війни з Турками і обіцяв Польщі 20 тис. війська, соймом відкинено [507].

Король все таки сподївав ся, що війна вивяжеть ся, стримував від великих уступок Туркам і просто з сойму поїхав до Львова, зайняти ся орґанїзацією походу [508]. По словам нашої лїтописи, Конєцпольский стояв в двох милях від Камінця на Днїстрі з величезним військом, якого ще не бувало, а козаків іще було 12 тис., і вони стояли осібно, «бо не можна було столпити ся в купЂ и для облеженя і для живности». Говорили, що король наказав пустити їх наперед на Волощину [509].

Але до війни все таки не прийшло. Новий шеф турецької полїтики, візир Муртаза-баша всїми силами пер до згоди, валив усе на Абазу, і кінець кінцем нове посольство турецьке привезло до польського обозу замість війни згоду.

Король рад не рад мусів вертати з Львова з нїчим. Він міг потїшати одначе себе, що замість турецької війни у нього була в запасї недалека війна шведська [510]. Шведи не спішили ся з відновленнєм перемиря, котрого час кінчив ся незадовго (1635 р.) і Володислав приготовляв в польських сферах настрій для війни з Швецією. Через те треба було запевнити себе від можливих несподїванок з турецького боку, а з тим виникала справа отримання козаків від моря [511]. До того-ж, очевидно, зібрав ся на козаків за дволїтнїй період їх мобілїзації всякий кримінальний матеріал «з волости».

Вже з сойму 1633 р. звертає на себе увагу постанова, щоб на будуче виплату платнї козакам перенести з Київа до Канева, бо в Київі вони роблять «велику перешкоду тамошнїм судам» [512]. Коли з весною 1634 р. почала сунути маса того змобілїзованого, а не заплаченого козацького війська з московської війни, горючого матеріалу збирало ся все більше. В листах кор. Володислава — головнім (але дуже скупім) матеріалї, яким розпоряджаємо для сих півтора року (до повстання 1635 р.) маємо деякі відгомони тодїшнїх замішань і трівог. Рішено було розложити частину польського війська в поднїпрянських сторонах і вислати комісію для заведення порядку в козацькім війську. Визначено до сього старосту калуського Лукаша Жолкєвского, Адама Кисїля і кількох менш визначних осіб (в родї ротмістра Романовского, Голуба). Головно зайняв ся справою Кисїль, котрому разом з тим були» поручені переговори з московськими делєґатами в справі усталення границь. На жаль, не маємо близших звісток про його зносини з козаками і «кондиції» переданї їм [513]. З припадкових згадок довідуємо ся, що козаки нереєстрові, що прийшли з московської війни, претендували на права козацькі і ріжні вільности. Скаржили ся на ріжні утиски і кривди від старост. Нарікали, що до реєстру приймають з хабарами, а найбільш заслужені опинили ся поза реєстром і їм не дають нїяких прав [514]. Конєцпольский запитував короля в тій справі, і король відповів, що він козакам нїчого не обіцяв і не позволяв, виключивши тільки воєнний час, коли вони були при королї в московськім походї [515].

Все се збирало багато елєментів невдоволення. Козаки мусїли розчарувати ся, в своїм вибранцю, за котрим так розбивали ся на елєкції. Володислав міг похваляти ся перед ними тільки «заспокоєннєм православної віри», і се був дїйсно єдиний конкретний пункт, на котрий він вказав у своїй грамотї, висланій козацькому війську по коронаційнім соймї [516]. Все иньше скінчило ся на фразах. Король обіцяв потвердити козакам Баториїв і иньші привилеї, про які вони згадували, — коли вони їх в ориґіналї предложать [517]. В справі збільшення війська і платнї — обіцяв порозуміти ся з Конєцпольским. Але тодї ще могли себе козаки потїшати фактичними свободами, які давала їм мобилїзація, війна, походи. Тепер се скінчило ся, і козацькі маси мусїли почути знову, що вони вже непотрібні, і нїяких ласк для них нема вже. Реєстр не тільки не збільшено, але й новопричинені дві тисячі знов поставлено під знак запитання. Військо було не заплачене [518], і замість грошей правительство сипало накази, щоб старшина пильнувала своєвільних і не випускала на море [519]. Не покладаючи ся на накази, король проєктував вислати козацьку залогу на Запороже, за осібною платою. Потім ухопили ся за проєкт, — поставити замок на порогах, щоб загородити козакам дорогу на море.

Подав його мабуть Конєцпольский, що потім так жваво взяв ся за його виконаннє. Справу внесено на соймі в 1635 р., в серії ріжних способів на «погамованнє морських наїздів з війська Запорозького». Жадна спокою шляхта понаухвалювала цїлу гору драконських постанов, які мали забезпечити спокій полудневій гравицї [520]. Дивне роблять вони вражіннє, наче по якійсь страшенній галабурдї козацькій, а не по дволїтнїй вірній службі королеви, що віддала такі неоцінені прислуги шляхетській річи-посполитій. Припускаючи навіть, що за мовчаннєм джерел де що з козацького своєвільства нам зісталось незвісним, все таки львину пайку сих перунів треба покласти на стару ворожнечу до козаччини Конєцпольського й инших українських маґнатів, а не на державні вимоги польского житя.

«Хоч за ласкою божою не страшна нам і річи-посполитій нашій зброя неприятелїв наших, то все таки хочемо мати з ними згоду і умову непорушену з нашого боку», зачинає ся конституція. «І так як цїсар турецький за ласкою божою і готовністю нашою, за скорим нашим виступом против нього на Україну по щасливо скінченій експедиції московській, за відвагою військ наших, яку показали вони при ясновельм. Стан. Конєцпольскім, гетьмані і т. д. і охотою, яку виявили обивателї Корони, збираючи ся до нього. з поля уступив ся і до згоди прихилив ся, і ту згоду з захованнєм гідности річипосполитої з ним уложено, — то і ми бажаємо показати цїлому світу, що вміємо додержати слова в угодї з неприятелями нашими і хочемо.

«А для того властю нинїшнього сойму, за згодою всїх станів постановляємо, щоб козаки анї на суші анї на морі не давали найменьшої причини до розірвання того покою, під грозою утрати всїх прав, вільностей і привилеїв, наданих їх предками нашими і річею-посполитою. Докладаємо до того старостам нашим, аби вони, запобігаючи тій своєволї, не позволяли в староствах своїх готувати і приладжувати дерево на човни, анї живности, пороху, куль і иньших припасів, без котрих не можуть відбувати ся козацькі походи на море; мають того пильнувати також і уряди міські під страхом смерти. Під тою-ж карою має уряд міський заборонити синам і молоди, аби не прокрадали ся до війська Запорозького. А що часто трапляєть ся на тамошній Українї ріжним людям стану шляхетського допомагати запорозьким козакам в тих морських походах — роблять їм ріжні прислуги в тій своєволї, або й самі з ними на море ходять і здобичею дїлять ся, то на кого буде се показано, той має бути нашим інстіґатором (прокуpoром) на сойм візваний і як буде на нього доведено, має бути караний як за зраду державі.

«Війська Запорозького на нашій службі нїколи не має бути більше понад сїм тисяч, се ми забезпечаємо властю нинїшньою сойму, і гетьмани мають того пильнувати; на вписаннє в реєстр тої семої тисячі пошлемо наших комісарів. Плата тому війську, що буде вписане в реєстрах тих семи тисяч, має завсїди видавати ся в Каневі; а хто б з тих реєстрових був бунтівник, непослушний гетьманови нашому або його намісникови, або своїй старшині, або чернецьку раду скликав, такий не тільки має бути виключений з рeєстру, але й смертю покараний.

«А хотячи певнійше додержати ту новопостановлену з цїсарем турецьким згоду і умову через загамованнє походів козацьких на море, за згодою станів постановляємо: Вибравши через інжерів місце над берегом Днїпровим, де гетьманам нашим здаєть ся найвідповіднїйше, поставити замок і достатно опорядити його сильною залогою війська пішого і кінного і амунїцією воєнною. А для скоршого збудовання його і на ту залогу має скарб виплатити сто тисяч, частями, з тих будучих податків, аби в роботї того замку не було замішки».

Кодак, конфлїкт з козаками, походи на море, перспективи шведської війни, похід козаків до Прусії, козацькі чайки на Балтийськім морі, замиреннє з шведами

В усїм сїм не було багато нового; навпаки можна сказати з бен-Акібою, що «все се вже бувало». І ті драконські постанови про не перепусканнє на Запороже, і тї постанови про незбільшуваннє реєстра, і той замок на Днїпрі, про який так багато було говорено ще в XVI в. Одначе сим разом на розмовах не скінчило ся, і Конєцпольский, діставши дозвіл сойму, дуже горячо взяв ся за здїйсненнє сього проєкту. Француз-інженер, що служив у нього і займав ся кольонїзацією й укріпленням його заднїпрянських маєтностей Ґiльoм Лєвасер де Боплян, автор славних записок про Україну, вибрав місце на замок коло першого порога, Кодацького, недалеко устя Самари, на високім правім Днїпровім березї, що рогом вганяєть ся тут в ріку, змушуючи її до крутого колїна. Зараз же весною закипіла робота і в липнї замок настільки був підкінчений, що в нїм можна було поставити залогу і ввести замок, так сказати в житє — сповняти ті сторожеві функції, на які він був визначений [521].

Правдоподібно, трівожні чутки про козацькі збори на море і взагалї про небезпечний настрій між козаччиною були причиною такого незвичайного і нечуваного поспіху.

Дїйсно козацька старшина і всякі статочні елєменти мусїли переживати тяжкі часи. Різка зміна правительственного фронту не могла не викликати великого невдоволення серед козаків. Репрезентант льояльної полїтики Тиміш Орендаренко мусїв скоро по кампанїї уступити ся з свого місця. Бачимо потім на гетьманстві Тараса, представника опозиції, але й він з кінцем року зложив старшинство [522]. Що було потім, не знаємо. В записках про сойм 1635 р. маємо ледве глуху згадку про козацьке посольство на його відкритю і нїчого більше [523]. Постанови сього сойму в козацькій справі могли тільки ще більше збільшити невдоволеннє і роздвоєннє між льоялїстами і опозиціонїстами. Король і сойм могли вважати признаннє семої тисячі актом ласкп для козаччини; але після того, як сам Жиґимонт ще три роки тому згодив ся на вісїм тисяч, ся постанова могла викликати тільки невдоволеннє. Ще більше — сей плян побудовати замки в самім серцї Запорожа і наложити важку жовнїрську руку на тутешнє житє. Поставлена тут залога справдї стала давати ся в знаки. Вона складалася з двох сот драґонів під командою французького офіцера Маріона [524], і не тільки стерегла походів на море, але зачала справдї чіпляти ся в усяких справах до козаків, в дусї тих сердитих постанов сойму.

Ольбрахт Радивил, хоч настроєний до козаччини зовсїм неприхильно, оповідає, що Маріон «мабуть вийшовши з означених йому меж» (поручень) «видумав більше: не тільки не давав проходу козакам водою в сусїдстві [525], але й боронив їм ловити рибу і звіря полювати, і непослушних забивав в кайдани ручні й нашийні — двадцять таких держав у вязницї, а ще більше, судячи по всьому, збирав ся їх наловити в будучности [526]. Заборонив продавати козакам порох від жовнїрів і підозріваючи, що ночами таки порох продають, замкнув його в підземнім сховку [527].

Все се дражнило козаччину і добичницькі елєменти все замітнїйше виривали ся зпід рук статочнїйших, що тратили все більше вплив і повагу супроти прикростей, які з усїх боків підіймали ся на козаччину. Вже ранньою весною 1635 р. прорвала ся невелика компанїя козацька на море. Каймакам писав Володиславови, що місяця зількаде (квітень-май) «розбійників козацьких Днїпрових сїм човнів, вийшовши на Чорне море, прийшло аж сюди до устя морського (Босфору), тому що ґалєри і армата цїсарська (султанська) були на Білім морі (Середземельнім), а декотрі воєнні кораблї за справами воєнними пішли до Трапезунту. Богато зла наробили убогим підданим, чимало забрали майна. Ґалєри, які були на устю морськім, виїхали на них і погнали ся, і зловили два човни, що утїкаючи були викинені на берег, а иньші темної ночї утїкли і пішли в свої сторони [528]". Потім в місяцї серпні в листї короля до польного гетьмана Миколи Потоцкого маємо його згадку про похід козаків на море: «козаки, що против заборони нашої ходили на море, треба аби були зловлені і покарані [529]. Не знати, чи мова про той же, чи другий похід. А було їх мабуть кілька в тім часї; Радивил оповідає загально, що Кодак збудовано тому, бо за останнї війни дуже намножило ся козацтва, і вони набігали на осади турецькі і чайками ходили під сам Стамбул [530]. А Львівська лїтопись навіть катеґорично каже, що того року 1635 «козаки пять разів ходили на море» [531], хоч на докладність сеї цифри, розумієть ся, не можна дуже покладати ся.

На хвилю здавало ся, що з сього напруженого стану виведе козаччину шведська війна. Володислав дуже охотив ся до неї, весною 1635 р. мобілїзував військо до Прусії і сам туди виїхав. При тім в королївських сферах пригадали собі морські подвиги козаків і задумали за браком польської фльоти покористувати ся козаками проти Шведів. З донесень нунціатури [532] знаємо, що ще підчас попередньої шведської війни, при кінцї 1626 р. козаки піддавали правительству сей проєкт — що вони будуть на морі воювати з Шведами, але тодї сей проєкт не знайшов в двірських кругах спочутя. Говорено про трудности з переправою козацьких чайок на Балтийське море і необізнаннє козаків з сим морем, його відмінний характер, силу підводних скель, і т. п. Тепер хотїли спробувати. Не журячи ся щойно виданою соймовою постановою, аби козаків понад реєстр до служби не брало ся, король десь в маю 1635 р. дав Константинови Вовку, одному з визначних козацьких старшин, порученнє набрати для пруської кампанїї півтори тисячі козаків з-поміж не-реєстрових (виписаних) і привести їх до Прусії. Заразом козацькі майстри мали зробити для них тридцять човнів на місцї на Нїманї. Крім того 500 козаків мав дістати до війська литовського Кр. Радивил.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том VIII. Роки 1626-1650» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том VIII. Роки 1626-1650“ на сторінці 30. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи