Розділ «Том VIII. Роки 1626-1650»

Історія України-Руси. Том VIII. Роки 1626-1650

По своїм посвященню Могила пробув досить довго у Львові, приготовлюючи собі ґрунт в Київі і на Українї. Зараз по посвященню, того-ж дня він вислав унїверсали» свої по всїх православних воєвідствах, оповіщаючи що він настав на митрополїї як правний митрополит, за всенароднїм вибором («за сполною всЂхъ короны Полскоє и в. кн. Литовского духовныхъ и свЂцкихъ обывателей елєкцією»), за привилеєм королївським і благословеннєм патріаршим [420]. Про свого попередника Могила не згадав нїчого, іґноруючи взагалї всю самочинну єрархію Теофанового ставлення Але правдоподібно весь сей час через своїх людей він старав ся нахилити завзятого старця, щоб добровільно уступив ся йому з митрополїї. Та Ісайя не піддав ся, і нарештї Могила, стративши надію на спокійне полагодженнє справи, рішив іти проломом

В червнї рушив він до Київа, розсилаючи з дороги листи до знайомих панїв, закликаючи їх прибути до Київа на свій приїзд, визначений на день 7 липня ст. ст., і на посвященнє катедри св. Софії, що мало при тім відбути ся. «Хоч я анї трохи не сумнїваю ся, що в. мил ведений ревнісгю до одновлення церкви нашої православної сам з своєї охоти і доброхотного умислу не зволиш занедбати прибути на впровадженнє моє на митрополїю і на посвяченнє тої плачевно зруйнованої оздоби нашої росийської, — але тим більше, побуджений тою покірною і справедливою прозьбою, зволиш і сам то виконати ласкаво і иньших поблиських і м. панїв приятелїв і сусїдїв до того охоче побудити', пише Могила в однім з таких листів [421]. І розумієть ся, окрім «оздоби» церемоній, йому хотїло ся присутністю прихильних йому людей надати також прихильнїйший настрій Київу під час тих церемоній.

Його люде тим часом зайняли ся окупацією Софійської катедри, що все ще зіставала ся в унїатських руках. Дня 2/VII с. с. Мужилївський, Косїв і Почаський, зібравши міщан, бояр, козаків і селян монастирських з ріжною зброєю наїхали на Софійську церкву, і коли жінка завідателя не дала їм ключів від дверей добровільно, порозбивали замки і захопили катедру, а потім таким самим способом позабирали й иньші сусїдні церкви, що були в унїатських руках — Миколи Десятинного, Семена і Василя Нагорного [422] Без сумнїву, таке рішуче поступованнє нового митрополита мусїло зробити досить добрий настрій в Київі навіть і серед неприхильно йому настроєних елєментів. Може бути, що він ужив також і иньших способів, щоб забезпечити собі невтральність крайнїх православних: вони не виступили нїчим, не тільки при вїздї митрополита, але і при тих насильних способах, яких ужив він на непокірних.

Як оповідає очевидець. Ісайя Трофимович, вїзд став ся «зъ великимъ тріумфомъ» [423]. Могилянцї доложили до того всїх старань. Колєґія витала свого фундатора панеґіриком «Мнемозіна», де Могилу розхвалювано за осягнене останнїми соймами заспокоєннє православної віри, наче б то було дїло його самого [424]. Можемо собі представити, скільки подібного шуму ще й устного напустили при всяких стрічах і повитаннях могилянські ритори. Лаврські друкарі розмахнули ся «Евфонїєю веселобрмячою», де висловляли надїю, що з приїздом Могили закипить наново їх друкарська робота, яка була припинила ся «не без шкоди» їх, й витали його вїзд гораціанськими віршами:

           О Петре здавна гостю пожаданий

           Витай Россіи на утЂху даный

           Давай ратунку россійской оздобЂ

           В мизерной добЂ

           Помнишъ, як перед тымъ Россія бывала

           Славна, як много патроновъ мЂвала

          Теперъ ихъ мало тебе хочемъ мЂти

           В сарматскомъ свЂти

          ТебЂ южъ муры мои полецаю

           Отъ Ярослава которыи маю -

           Любо ты славы ты ихъ будь Атлянтомъ

           Будь адамантомъ [425]

Сї голосні кимвали Могилянців мали заглушити меньше приємний шум з приводу твердих заходів Могили коло зреалїзовання своїх митрополичих прав.

Скрипіли не тільки унїати, а й православні Ігумен Никольського монастяря, що був відданий королївським привилеєм в роспорядженнє Могили, не хотїв передати йому свого монастиря, і Могила забрав монастир оружною рукою, а ігумена і його прихильників-монахів казав бити посторонками, допитуючи ся де поховали монастирські скарби [426]. На митрополита Ісайю, що не хотїв піддати ся Могилї, як оповідає Могилин неприхильник Єрлич, Могила наслав своїх слуг і вояків, і вони вхопивши Копинського, старого і схорованого, «в однїй волосїнницї, перекинувши через коня як який небудь мішок, відвезли його до монастиря Печерського, трохи не пів-милї» [427]. Там Могила витримав його, поки той не дав записи, що зрікаєть ся митрополії.

Се був дуже цїнний для Могили документ, і він поспішив зараз розіслати його копії по всїх сторонах. Але схізма не переставала. За кілька тижнїв по своїм вїзді Могила розіслав новий унїверсал, де сповіщав, що він «щасливо наїхав» на свою митрополичу столицю, «обняв» катедральну церкву і «од всїх православних духовного і свіцького стану у всїй землї панств тутешнїх одержав належне послушенство». Але зачуває про незгоду деяку — що декотрі все ще називають митрополитом Ісайю («а иныє иныхъ, кого кто хочетъ», додає він для сильнїйшого ефекту). Тож подає до відомости, що Копинського не тільки патріарх «изверг», але й сам він «зреклъ ся доброволне такъ уряду якъ и титулу митрополитанского», і запись дав, що вже нїколи на той титул не буде мати претенсій. Всїм духовним на доказ послушности наказав Могила ставити ся до Київа на собор дієцезальний, на день Успенїя, «под винами канонными» [428]. Але здаєть ся, собор сей не удав ся, судячи з того, що Могила незадовго росписує новий собор, на перший тиждень посту не згадуючи про попереднїй [429].

Могила очевидно, трохи поспішив ся з жаданнями «послушенства». І то вже було великим успіхом для нього, що поява в Київі на митрополичім столї сього ще недавно підозреного опортунїста і його суворе поступованнє з стовпом правого благочестя не викликало нї в кім явного протесту з боку прихильників непохитного благочестія. Козаччина напр. далї по старій традиції більше спочувала Ісайї, і се було дуже богато, що вона не виступала за ним активно. Припадком перехована реляція служебника Конєцпольского з лїта 1633 р. дуже характеристично оповідає про те, як Кисїль тодї мирив з козаками Могилу [430].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том VIII. Роки 1626-1650» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Том VIII. Роки 1626-1650“ на сторінці 26. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи