Розділ «Том VIII. Роки 1626-1650»

«Хоч за ласкою божою не страшна нам і річи-посполитій нашій зброя неприятелїв наших, то все таки хочемо мати з ними згоду і умову непорушену з нашого боку», зачинає ся конституція. «І так як цїсар турецький за ласкою божою і готовністю нашою, за скорим нашим виступом против нього на Україну по щасливо скінченій експедиції московській, за відвагою військ наших, яку показали вони при ясновельм. Стан. Конєцпольскім, гетьмані і т. д. і охотою, яку виявили обивателї Корони, збираючи ся до нього. з поля уступив ся і до згоди прихилив ся, і ту згоду з захованнєм гідности річипосполитої з ним уложено, — то і ми бажаємо показати цїлому світу, що вміємо додержати слова в угодї з неприятелями нашими і хочемо.

«А для того властю нинїшнього сойму, за згодою всїх станів постановляємо, щоб козаки анї на суші анї на морі не давали найменьшої причини до розірвання того покою, під грозою утрати всїх прав, вільностей і привилеїв, наданих їх предками нашими і річею-посполитою. Докладаємо до того старостам нашим, аби вони, запобігаючи тій своєволї, не позволяли в староствах своїх готувати і приладжувати дерево на човни, анї живности, пороху, куль і иньших припасів, без котрих не можуть відбувати ся козацькі походи на море; мають того пильнувати також і уряди міські під страхом смерти. Під тою-ж карою має уряд міський заборонити синам і молоди, аби не прокрадали ся до війська Запорозького. А що часто трапляєть ся на тамошній Українї ріжним людям стану шляхетського допомагати запорозьким козакам в тих морських походах — роблять їм ріжні прислуги в тій своєволї, або й самі з ними на море ходять і здобичею дїлять ся, то на кого буде се показано, той має бути нашим інстіґатором (прокуpoром) на сойм візваний і як буде на нього доведено, має бути караний як за зраду державі.

«Війська Запорозького на нашій службі нїколи не має бути більше понад сїм тисяч, се ми забезпечаємо властю нинїшньою сойму, і гетьмани мають того пильнувати; на вписаннє в реєстр тої семої тисячі пошлемо наших комісарів. Плата тому війську, що буде вписане в реєстрах тих семи тисяч, має завсїди видавати ся в Каневі; а хто б з тих реєстрових був бунтівник, непослушний гетьманови нашому або його намісникови, або своїй старшині, або чернецьку раду скликав, такий не тільки має бути виключений з рeєстру, але й смертю покараний.

«А хотячи певнійше додержати ту новопостановлену з цїсарем турецьким згоду і умову через загамованнє походів козацьких на море, за згодою станів постановляємо: Вибравши через інжерів місце над берегом Днїпровим, де гетьманам нашим здаєть ся найвідповіднїйше, поставити замок і достатно опорядити його сильною залогою війська пішого і кінного і амунїцією воєнною. А для скоршого збудовання його і на ту залогу має скарб виплатити сто тисяч, частями, з тих будучих податків, аби в роботї того замку не було замішки».

Кодак, конфлїкт з козаками, походи на море, перспективи шведської війни, похід козаків до Прусії, козацькі чайки на Балтийськім морі, замиреннє з шведами

В усїм сїм не було багато нового; навпаки можна сказати з бен-Акібою, що «все се вже бувало». І ті драконські постанови про не перепусканнє на Запороже, і тї постанови про незбільшуваннє реєстра, і той замок на Днїпрі, про який так багато було говорено ще в XVI в. Одначе сим разом на розмовах не скінчило ся, і Конєцпольский, діставши дозвіл сойму, дуже горячо взяв ся за здїйсненнє сього проєкту. Француз-інженер, що служив у нього і займав ся кольонїзацією й укріпленням його заднїпрянських маєтностей Ґiльoм Лєвасер де Боплян, автор славних записок про Україну, вибрав місце на замок коло першого порога, Кодацького, недалеко устя Самари, на високім правім Днїпровім березї, що рогом вганяєть ся тут в ріку, змушуючи її до крутого колїна. Зараз же весною закипіла робота і в липнї замок настільки був підкінчений, що в нїм можна було поставити залогу і ввести замок, так сказати в житє — сповняти ті сторожеві функції, на які він був визначений [521].

Правдоподібно, трівожні чутки про козацькі збори на море і взагалї про небезпечний настрій між козаччиною були причиною такого незвичайного і нечуваного поспіху.

Дїйсно козацька старшина і всякі статочні елєменти мусїли переживати тяжкі часи. Різка зміна правительственного фронту не могла не викликати великого невдоволення серед козаків. Репрезентант льояльної полїтики Тиміш Орендаренко мусїв скоро по кампанїї уступити ся з свого місця. Бачимо потім на гетьманстві Тараса, представника опозиції, але й він з кінцем року зложив старшинство [522]. Що було потім, не знаємо. В записках про сойм 1635 р. маємо ледве глуху згадку про козацьке посольство на його відкритю і нїчого більше [523]. Постанови сього сойму в козацькій справі могли тільки ще більше збільшити невдоволеннє і роздвоєннє між льоялїстами і опозиціонїстами. Король і сойм могли вважати признаннє семої тисячі актом ласкп для козаччини; але після того, як сам Жиґимонт ще три роки тому згодив ся на вісїм тисяч, ся постанова могла викликати тільки невдоволеннє. Ще більше — сей плян побудовати замки в самім серцї Запорожа і наложити важку жовнїрську руку на тутешнє житє. Поставлена тут залога справдї стала давати ся в знаки. Вона складалася з двох сот драґонів під командою французького офіцера Маріона [524], і не тільки стерегла походів на море, але зачала справдї чіпляти ся в усяких справах до козаків, в дусї тих сердитих постанов сойму.

Ольбрахт Радивил, хоч настроєний до козаччини зовсїм неприхильно, оповідає, що Маріон «мабуть вийшовши з означених йому меж» (поручень) «видумав більше: не тільки не давав проходу козакам водою в сусїдстві [525], але й боронив їм ловити рибу і звіря полювати, і непослушних забивав в кайдани ручні й нашийні — двадцять таких держав у вязницї, а ще більше, судячи по всьому, збирав ся їх наловити в будучности [526]. Заборонив продавати козакам порох від жовнїрів і підозріваючи, що ночами таки порох продають, замкнув його в підземнім сховку [527].

Все се дражнило козаччину і добичницькі елєменти все замітнїйше виривали ся зпід рук статочнїйших, що тратили все більше вплив і повагу супроти прикростей, які з усїх боків підіймали ся на козаччину. Вже ранньою весною 1635 р. прорвала ся невелика компанїя козацька на море. Каймакам писав Володиславови, що місяця зількаде (квітень-май) «розбійників козацьких Днїпрових сїм човнів, вийшовши на Чорне море, прийшло аж сюди до устя морського (Босфору), тому що ґалєри і армата цїсарська (султанська) були на Білім морі (Середземельнім), а декотрі воєнні кораблї за справами воєнними пішли до Трапезунту. Богато зла наробили убогим підданим, чимало забрали майна. Ґалєри, які були на устю морськім, виїхали на них і погнали ся, і зловили два човни, що утїкаючи були викинені на берег, а иньші темної ночї утїкли і пішли в свої сторони [528]". Потім в місяцї серпні в листї короля до польного гетьмана Миколи Потоцкого маємо його згадку про похід козаків на море: «козаки, що против заборони нашої ходили на море, треба аби були зловлені і покарані [529]. Не знати, чи мова про той же, чи другий похід. А було їх мабуть кілька в тім часї; Радивил оповідає загально, що Кодак збудовано тому, бо за останнї війни дуже намножило ся козацтва, і вони набігали на осади турецькі і чайками ходили під сам Стамбул [530]. А Львівська лїтопись навіть катеґорично каже, що того року 1635 «козаки пять разів ходили на море» [531], хоч на докладність сеї цифри, розумієть ся, не можна дуже покладати ся.

На хвилю здавало ся, що з сього напруженого стану виведе козаччину шведська війна. Володислав дуже охотив ся до неї, весною 1635 р. мобілїзував військо до Прусії і сам туди виїхав. При тім в королївських сферах пригадали собі морські подвиги козаків і задумали за браком польської фльоти покористувати ся козаками проти Шведів. З донесень нунціатури [532] знаємо, що ще підчас попередньої шведської війни, при кінцї 1626 р. козаки піддавали правительству сей проєкт — що вони будуть на морі воювати з Шведами, але тодї сей проєкт не знайшов в двірських кругах спочутя. Говорено про трудности з переправою козацьких чайок на Балтийське море і необізнаннє козаків з сим морем, його відмінний характер, силу підводних скель, і т. п. Тепер хотїли спробувати. Не журячи ся щойно виданою соймовою постановою, аби козаків понад реєстр до служби не брало ся, король десь в маю 1635 р. дав Константинови Вовку, одному з визначних козацьких старшин, порученнє набрати для пруської кампанїї півтори тисячі козаків з-поміж не-реєстрових (виписаних) і привести їх до Прусії. Заразом козацькі майстри мали зробити для них тридцять човнів на місцї на Нїманї. Крім того 500 козаків мав дістати до війська литовського Кр. Радивил.

З тим всїм одначе справа затягла ся. Від Вовка довго не було вістей, і король 5/VII н. с. написав на Україну, щоб запитали ся Вовка і як що йому не вдало ся зібрати випищиків, то взяти тисячу козаків з реєстрових семи тисяч, «добрих і з морем обізнаних» і вислати на Нїман під проводом якогось солїдного полковника — щоб не позволяв їм по дорозї своєволити (правдоподібно в памяти був той страх, який навела на литовську шляхту вість про похід козаків на шведську війну в 1621 p. [533]. Незадовго одначе пришли, видко, вісти, що Вовк козаків веде, і король наглить уже своїх мінїстрів з човнами. Тут теж вийшла плутанина: за мало їх зробили, 15 замість 30. Але якийсь козак, «що човни робив», побачив в Королевцї підхожі човни (baty), що могли бути ужиті замість чайок, і король наказав арештувати ті човни, стільки скільки їх буде потрібно для козаків, і обшити тростиною, звичаєм козацьких чайок [534].

Все се заінтересованнє показує, що король і двір покладали велику надїю на сю імпровізовану козацьку фльотилю на Балтийськім морі. Але поки козацьке військо наспіло, обставини так уложили ся, що вже на війну було мало надїй. Анґлїйський і французький посли посередничали, і вели дїло до згоди. Цїсарський посол навпаки старав ся підтримати воєвничий запал у Володислава, але супроти таких обставин і ще більше — супроти неохоти польської суспільности до війни, Володиславови трудно було що небудь зробити.

Так Вовк прийшов з своїми козаками на пруську границю десь в серединї липня ст. ст. коли вже догорали останнї надїї на війну. «Вовк, чоловік свідомий, проворний і досить строгий», зарисує в своїх записках Радивил під днем 19/VII н. с. привів козаків через Литву в великім порядку без усяких грабовань, вдоволяючи ся тим, що їм давали добровільно. Се була приємна несподїванка, бо вся Литва чекала їх з великим перестрахом. До Городка козаки йшли окремими віддїлаки, від Городка кінні поспішили навпростець лїсами до своїх чайок, піші поплили рікою, день і нїч, повз Ковно, де був присутний Радивил і приймав їх: частував їх старшину горілкою і медом. Забавляли ся охоче, але наглили з відїздом. Міщане їх приймали їжою і напитками, і того-ж дня вони відійшли від берега, «відправлені прихильними бажаннями». Під Юрбурґом (на пруській границї) чекали їх чайки вже готові, зроблені коштом короля [535]. З устя Нїмана, очевидно, пішли на чайках під Королевець, і хоч король потім відказував Вовкови, що він через своє спізненнє, тому що занадто довго барив ся на волости, нїякої послуги не зробив [536], то завдяки Радивилови знаємо, що козаки все таки ще встигли себе показати. Король, очевидно, перегинав справу, щоб не давати козакам претенсій на гроші понад заплачену їм двомісячну плату. Радивил же, не маючи потреби заперечувати козацької служби, каже, що в пруськім походї король мав нагоду бачити козацьку відвагу і оповідає такий справдї інтересний епізод:

«В ночи ставили ся вони на чайках своїх від Пілави [537] (нa проходї з Вислянського лиману до моря, під Королевцем). Коли день розсвінув, і перед очами Шведів відкрили ся отсї приходнї, ті спочатку остовпіли, потім привитали їх кулями з гармат. Але се козакам нїчого не завадило, бо перешкодило велике віддаленнє. Потім через посланцїв запитано їх, що за люде, за чиїм наказом і чого тут хочуть. Відповіли, що вони козаки запорозькі, прийшли за наказом королївським і чекають його розпорядження. І зараз почали плавати по затоцї, а потім кинули ся на шведський корабель, наповнений амунїцією і провіантом для війська. Захопили його і дуже настрашили тим Шведів. Потім як уложено трактати, мусїли вони, що правда, вернути той корабель, але що там було до їдження, то з звичайною зажерливістю все спожили. І чисте диво на такім малім суднї, оплетенім вязками тростини [538], противставати розяреному морю! Коди вітер високо підносить пінисті хвилї і здаєть ся — от-от їх розкидає, вони носять ся на хвилях, охоронені від води тими плетеними вязками, привязаними з обох боків; коли тиша тихо рухає хвилями, вони за помічю весел пливуть. Бачила те Пілава на очі, як при сильнім вітрі буря піднявши ся рознесла, їх, але без усякої шкоди, вернувши ся в свої ряди, вони знов в своїм попереднїм порядку стали перед портом [539]".

В двадцятих числах серпня н. ст. справа згоди здавала ся вже на стільки певна, що король дав наказ Вовкови вертати ся з козаками назад на Україну. Потім, здаєть ся, справа трактатів була трохи загрузла, і король поручив козаків затримати. Аж в 20-х днях вересня н. ст., по підписанню трактатів, поновив свій наказ — іти скромно до дому, стараючи ся не дати приводу до нїяких скарг. Човни і весь припас казав віддати на схованнє в Ковнї, — мали їх там переховувати старанно [540]. Можливо, що Володислав, не згодивши ся зрікти ся при сих трактатах своїх претенсій на шведську корону, сподївав ся ще покористувати ся і з тих чайок і з козацької служби на Балтийськім морі.

Так маловажно скінчив ся сей пруський епізод. Він дав одначе на Українї привід до голосної подїї, яка зробила сильне вражіннє на сучасників: запорозькі козаки зруйнували тільки що поставлений замок Кодацький і вибили до ноги зненавиджену залогу його, що так швидко поспішила їм дати ся в знаки.

Зруйнованнє Кодака, минувшина Сулими, участь реєстрового війська, комісарські підкупства, зрада реєстрових, засуд і смерть Сулими і тов., відповідь на домагання льояльного війська

Як часто буває з такими голосними епізодами, богато переказуваними і толкованими — ми маємо про сю подїю кілька оповідань з дуже значними відмінами в подробицях і саме в тих, які можуть бути для нас найбільш інтересні.

Головне ядро подїї, на котрім сходять ся всї оповідання, містить ся в тім, що козаки, роздражнені поставленнєм Кодацького замку, чи поведеннєм його залоги, напали на Кодак під проводом Сулими десь в місяцї серпнї, підчас пруської кампанїї; залогу побили, а замок зруйнували. Але як се вийшло?

Боплян, такий близький сим подїям чоловік, оповідає, що після його відїзду з Кодака, в місяцї серпнї, «вожд бунтівників-козаків Солїман (sіс), вертаючи cя з моря, побачив, що сей замок не дає йому вернути ся до дому, здобув його, порубав на куснї залогу, котрої могло бути 200 люда під проводом полковника Маріона, і здобувши та зруйнувавши сю кріпость, вернув ся з своїми козаками на Запороже; одначе вони не довго володїли кріпостю, бо инші вірні козаки за наказом великого Конєцпольского каштеляна краківського обложили їх і змусили до капітуляції» [541].

Подібно оповідав сучасник, дальший від подїї — Филип Обухович, білоруський шляхтич: «Своєвільний козак. Сулима іменем, з 800 козаками штучно прокрав ся непомічений з моря до Днїпра, насмілив ся ударити на кріпость», поставлену королем, щоб загородити дорогу на море. І сказавши про знищеннє залоги і кріпости, оповідає далї про долю Сулими: «За наказом короля реєстрові козаки обложили його тамже на Днїпровім острові, і як йому не стало дрів на опал, видали його свої і він привезений був на сойм. Там його з кількома такими-ж ,лотрами' стяли і четвертями на паль вбили» [542].