Розділ «VI. Боротьба за і против унїї по її проголошенню, в житю і письменстві»

З спеціальнїйших праць можемо назвати лише дещо. Так пощастило відносинам родинним. Про них маємо Ор. Левицького Семейныя отношенія въ Югозап. Руси въ XVI-XVII (Рус. Старина, 1880, т. 29) і в дещо відмінній формі: Л. Маячанець Про шлюб на Українї-Руси в XVI-XVII столїтю (Зоря 1885, і нове виданнє — Лїтерат.-наукова біблїотека видавничої спілки, ч. 130, 1906) — дуже інтересна своїм матеріалом, хоч безперечно занадто оптимістично представленим і не завсїди обережно дібраним (м. ин. циганські порядки попали як ілюстрація українського житя). Далї поменьші статї тогож автора: Обычныя формы заключенія браковъ въ Южной Руси въ XVI-XVII ст. (Кіев. Старина 1900, I), Сговоръ малолЂтнихь, страница изъ исторіи брачнаго права на УкраинЂ XVI в. (ib. 1906, І). Розвідка В.-Буданова на туж тему, але на підставі актового матеріалу з білоруської території (Гродно), хоч виводи роблять ся загально для житя «західно-руского» — Черты семейнаго права въ Западной Россіи въ половинЂ XVI вЂка (Чтенія київські т. IV і осібно, 1890), перед тим ще його статя на туж тему п. т. Историко-юридическіе матеріалы, извлеченные изъ актовыхъ книгъ губ. Витебской и Могилевской, статя друга — Унив. извЂстія київські 1878 кн. IV. Нарештї недавня популяризація В. Доманицького: Цивільний шлюб і шлюбна розлука на Українї (Нова Громада 1906, V). Культурно-релїґійному і моральному житю присьвячена статя (компілятивна) Ф. Ильинского Юго-западное русское общество и его умственное и религіозно-нравственное состояніе въ концЂ XVI и въ первой половинЂ XVII ст. (Вол. еп. вЂдом. 1896). Не можна поминути тут також Исторіи возсоединенія Руси Кулїша, де в т. І дають ся небезінтересні характеристики української суспільности і житя в другій пол. XVI в.

Для польського житя, під впливом якого зміняло ся житє українське, в кінцї XVI віка особливо, ми також маємо не богато — що до якости особливо. Приходить ся звертати ся до безпретенсійних і сильно перестарілих уже збірок матеріалу, як видання Голембіовского Ubiory w Polsce od najdawniejszych czasów sposobem dykcionarza ułożone, 1830 (нове вид. 1861), Gry i zabawy róznych stanów w kraju całym, 1831, Domy i dwory, przy tym opisanie apteczki, kuchni, stolów i т. и. 1836 (нове вид. 1884). Розвідки: Tarnowski Dworzanin Górnickiego (Studya liter. III). Morawski Z życia towarzyskiego w epoce Zygmunta Awgusta (Przegląd pol. 1884). Kaczkowski Kobieta w Polsce, I-II, 1895. świeżawski Nierząd w Polsce od XV w. 1879 (Pamięt. tow. lekar. Warsz. 18). Певні культурні течії в польськім житю зазначує книжечка Брікнера: Cywilizacya i język, 2 вид. 1901, Деякі небезінтересні статейки до поодиноких питань можна знайти в Encyklopedyi staropolskiej Ґльоґера. Нарештї перед самим виходом в сьвіт сього тому з'явила ся книжка В. Лозіньского życie polskie w dawnych wiekach, wiek XV-XVIII w., що має дати загальний образ польського побуту, але се начерк тільки, дуже короткий, побіжний і без наукового апарату.

Протестантські громади на Українї

Подаю реєстр громад евангелицьких, реформатських і антитрінїтарських на Українї, вибрані головно з катальоґів: Ан. Венґєрского, бувшого реформатського проповідника в Володаві, на Побужу, в його Systema historico chronologicum ecclesiarum slavonicarum per provincias varias, praecipue Poloniae, Bohemiae, Lithuaniae, Russiae, Prussiae, Moraviae etc, ad annum 1650, opera Adriani Regenvolscii, Tpip 1652, далї — з пізнїйшого катальоґу Лукашевича в його Dzieje kościołów wyznania helweckiego w dawnej Małej Polsce, 1853, і з новійшої працї Мерчінґа: H. M. Zbory i senatorowie protestanscy, 1905. Непевні що до своєї льокалїзації громади означаю запитаннєм.

В Галичинї Бахорець громада заложена перед 1570 р. мабуть Стаднїцким; Бережани — заложив Мик. Сєнявский ще за Жиґимонта-Авґуста, а зникла не дальше початків XVII в.; Бучач заложив Мик. Бучацкий за Жиґимонта-Авґуста, а син скасував; Бучач Лїсний або Гаї, звістка з 1640 р.; Чудець на сяніцькім пограничу, звісна в 2-й пол. XV в.; Гвоздець — залож. Ян. Потоцкий, істнувала в 1-й пол. XVII в.; Гочів в Cянїччинї, маєтність Балїв, громада заснов. в 1550 р., дотягнула до 1630-х рр; Гнойниця, в Перемищинї, згад. 1570 р.; Дилягова — Стаднїцкий віддав костел на протест. громаду в 1550-х рр. Дорогоїв в Перемишцинї, гнїздо Дрогойовских — дотягнула до пол. XVIII.; Дубецько — одна з найранїйших громад (Стан. Стаднїцкий віддав костел на кальвинський збір уже в 1540-х рр., потім завів школу, тут був проповідником звісний Станкар, але по Нєсєцкому вже в 1580-х рр. сини Стан. Стадницького покасували то все); Дубляни — звістки з 1640-х рр.; Дулїби (навіть не знати, котрі) звістки з 1620-1640-х рр. Жовква — протестантська громада була за Стан. Жолкєвского старшого, син його, звісний гетьман, вернув костел католицькій церкві, Жолинь в Перемищинї, маєтність Стаднїцких, протестантська громада звісна в XVI і в поч. XVII в.; Заршин — антитрінїт. громада в 1-й пол. XVII в.; Зборів збір був лиш за житя Мартина Зборівського; Кашицї в Перем. — звістки з XVII в., за Дрогойовских; Краковець — мала бути протест. громада при кінцї XVI і на поч. XVII в.; Коропець — глуха згадка з XVI в., Коросно «Руське» (проповідник тутешнїй на синодї 1562 р.); Куропатники гром. протест. 1570, в 1563 пастор антітрінїтарський; Кусеницї в Перем. — в 1-ій пол. XVII в.; Литвинів в зем. Галицькій — тодїж; Лїско, маєтність Стаднїцких, скасована на поч. XVII в. з переходом дїдичів на католицтво; Львів (тільки глуха згадка); Ланцут громада фундована Пілецким в 1549 р., скасована з переходом до Любомірских; Новосельцї коло Лїска? — глуха згадка з XVII в.; Новотанець в Cяніцкім, маєтність Станів, громада протестантська фундована в 1550-х рр., дотягнула до к. XVIII віка; Орачівцї? в Руськім воєвод. згад. 1570 р.; Поморяни, маєтність Сененьских, протест. гром. звісна з 1560 р. і істнувала ще в 1-ій пол. XVII в.; Риманів — їх же, скасована Стаднїцким в 1580-рр.; Стараницї? в Перемищинї згад. 1570 р.; Чтопи? в Перемищинї, одинока згадка в актах синоду 1570 р.: Явірник в Перем., згад. 1570; Яблонів в зем. Галицькій, звісна в 1630-1640-х рр.; Ясенїв в Теребовел. — в XVII в.; Яцимир в Сянїччинї — від 1550-х рр.

Поділє: Камінець — протест. біжницю фундовав староста мик. Потоцкий; Mежибож — протест. громада згад. 1570 р.; Панївцї — громада протест. при кінцї XVII і на поч. XVIII в.; школа і друкарня (друки 1610-1611), фунд. Потоцких, скасована з переходом до католицької лїнїї; Сатанів — протест. пастор. згад. 1560 р.; Хмельник — гола згадка 1570 р.; Язловець — Юр. Язловецький віддав костел протестантам в 1549 р., по словам Окольського — за інїціативою тутешнього плєбана; зникла громада по 1570 р., за сина Юрия Язл. Крім того в актах синоду 1570 р. згадують ся ще протестантські громади бадрська і дрозівська на Поділю.

На холмсько-белськім побужу: Бонча — громада заложена Сєніцкими при кінцї XVI чи на поч. XVII в., дотягнула до XVIII в.; Гоздів (коло Крилова) антитрінїт. громада зв. в 1617 р.; Горжків — згадки з 1560 і 1604 рр.; Голубець (чи Голубє коло Крилова) — звістки з серед. XVII в.; Житанець — протест. гром. згад. в 1581 р.; Жулин прот. громада звісна в 1640-х рр.; Замоcтє — протестантська громада заснована батьком канцлєра коло р. 1560 і скасована по його смерти (?); Зданів — протест. постор згад. 1560 р.; Змієвцї (в Белзькім) — протест. громада згад. в актах синоду 1570.; Краснобрід, маєтн. Лещиньских, зв. 1595, місце реформатського синоду 1648 р.; Крилів — фунд. Остророгів, зв. 1570 р., місце синоду 1596 р., скасована Мик. Остророгом 1635 р; Криниця — згад. на синодах 1581 і 1595 р., Крупє, маєтність Ожеховских, антитрінїтар. громада в 1-ій четвертинї XVIII в.; Лащів громада фунд. Горайскими, зв. 1581 р., була протестантська друкарня; Липє — звісна від 1560-х рр. до кінця XVI в.; Перемислів в Белзькім — протест. громада згад. 1582 р.; Пустотва в Холмщинї — протест. пастор згад. в 1560-1602 р.; Рейовець — протест. громада фундована Рейом в 1560-х рр., дотягнула до к. XVII в.; Ріплин в Белзькім згад. в 1580-1600 рр.; Романів? в Красноставськім — згад. в 1640-х рр.; Свидниця в Белзькім — згад. 1570 р.; Стримілець тамже — глуха згадка у Венґєрского (маєтність Лащів); Туробин — протест. громада фундована Гуркою, істнув. коротенько в 1570-1580-х рр.; Угруйськ — маєтність Угровецьких. евангел. громада згад. 1608 р.; Xланів — згад. 1582 р.; Щебрешин — протест. громада фундована Гуркою в 1570-х рр., істнувала дуже коротко, як і Туробин.

На Волини: Бабин, маєтність Бабинських — антитрінїтарська громада звісна в 1630-х рр.; Березка, маєтність Чапличів, антитр. громада звісна в 1640-х рр.; Берестечко — протестантська громада одна з старших, Венґєрский знає її від 1585 р., заложена кн. Пронським, останні звістки 1651 р., в 1640-х рр. мала бути антитрінїтарська; Водиради — 1599 р. Кандиба обернув церкву на антитрінїт. біжницю; Галичани, маєтність Шпановских, антитрінїт. гром. звісна в 1640-50 рр.; Гоща антитрінїт. громада Гойських, від поч. XVII в. до 1640-х рр.; Дорогостаї — громада згадуєть ся в 1595 р. і дотягнула до 1640-х рр.; Запорів? — Лубєнєцкий згадує в 1618 р. антитрінїтарського пастора; Заслав — антитрінїтарській пастор згад. 1567 р., громада мб. не довго істнувала; Іваничі — антитрінїт. гром. звісна в 1640-1650-х рр.; Киселин — одна з найзначнїйших антитрінїт. громад, фундована Юр. Чапличом, в поч. XVII в., скасована в 1644 р.; Корець — згад. на протест. синодї 1596 р; Кремінець? згад. протест. пастор при кінцї XVI і поч. XVII в.; Лабунь — евангел. гром. в 1560-1590 рр.; Ляхівцї — антитрінїт. громада фундована Сенютами на поч. XVII, пізнїйше була тут окрім того і громада евангелицька; Мартинів, маєтн. Ходкевичів, громада протест. згад. 1570 р., зникла скоро; Милостів коло Клевани, глуха згадка у Лубєнєцкого про антитрінїстар. громаду; Острог — антітрінїт. громада звісна в 1617-8 рр.; Остропіль — глуха згадка, з часів Конст. Острозького; Рафалівка — антитрін. громада в 1640-х рр.; Собішин теж; Сокуль над Случею — глуха згадка про антитрінїт. громаду; Староконстантинів — велика антитрінїтарська громада (в 1617 р. 100 членів), заложена, по словам Лубєнєцкого, під опікою кн. К. Острозького; Тихомль — антитрінїт. громада заснов. Ад. Сенютою, істнув. до 1640-х рр., була заразом і громада євангелицька; Шпанів — антитрінїт. громада заснов. Ад. Шпановським звісна в 1620-х рр.; Щенятів — згад. антитрінїтарська громада фунд. Сенютою. Янівцї — прот. громада згад. в серед. XVII в.

На Побужу берестейсько-дорогичинськім: Берестє — громада протестантська заснована Мик. Радивилом Чорним, дотягнула до 1630-х рр., була якийсь час і друкарня; Біла — громада протестантська, в 1560-х рр. переходить на антитрінїтарство, але десь коло р. 1579 упадає; Венгрів — протестантська громада від 1550-х рр. якийсь час була антитрінїтарською в 1560-х рр. (була й друкарня), пізнїйше знову протестантсько-авґсбурська й реформатська, авсґсбурська задержала ся досї; Волянів в Берестейщинї? — згад. протестантська громада в XVII в.; Городище в Берестейськім, протест. громада фундована Махвичами, лїсничими біловезькими, в 1-й пол. XVII в.; Докудів в Берестейщинї — протестантська громада має бути заложена коло р. 1600, дотягла до к. XVIII в.; Заблудів — протестан. громада звісна з XVIII в., дотягла до XIX, була тут вища школа, фундована Янушом Радивилом; Морди на Підляшу — протестантська громада звісна від 1550 р. (1553 р. тут синод), переходить потім на антитрінїтарство (тут антитрінїтарський синод 1563 р.), в 1570-х рр. заникає; Найдорф в Берестейщинї, протестант. громада звістна від 1-ої пол. XVII досї; Нурець — протест. громада від 1630-х рр. дотягнула до пол. XVIII в.; Орля, на Підляшу — протест. громада звісна від 1644 р., коли тут був синод дісидентів, дотягнула до пол. XVIII в.; Русків, тамже, протестант. громада при к. XVI в., фундація Лещиньских; Соколів коло Венґрова — глуха згадка про протестан. громаду; Сураж — антитрінїтарська громада в поч. XVII в.; Ямно — протестантська громада звісна від пол. XVII до XIX стол.

В Київськім і Браславськім воєводстві: Винниця — протестан. громада згад. 1570 р., пізнїйше нема слїду; Козаровичі, Лїщин Лосїчин — маєтности Горностаїв, протест. громади в першій половинї XVII в.; Ушомир в Овруччинї, маєтність Немиричів, антитрінїтарська громада в першій пол. XVII в.; Черняхів — їх же маєтність в Житомирщинї, антитрінїтарська громада й школа, скасована трибунальським рішеннєм 1644 р.; Шершнї — антитрінїт. громада теж фундації Немиричів, дотягла до 1640-х рр.

Реєстри сї, розумієть ся, і в сїм видї нїяк не можуть претендувати на повноту й докладність.

Релїгійно-національний рух на Українї в другій пол. XVI в. і релїґійна полєміка

Вилучивши шкільництво (див. прим. 5) і чималу лїтературу про брацтво, зібрану низше (в прим. 13), те, що маємо по за тим, головно займаєть ся релїґійною боротьбою в житю й письменстві, особливо сим останнїм. Загальний погляд (компілятивний) на культурне житє в звязку з сим лїтературним рухом дає цитована праця Архангельского Борьба съ католичествомъ и западнорусская литература конца XVI — первой половины XVII вЂка (чтенія московські 1888, І), також Ильинского Югозападное русское общество в концЂ XVI в., 1891. Перший перегляд полємічного письменства, починаючи від унїї 1596 р., дав Коялович у своїй працї Литовская церковная унія 1859, т. І (п. т. ЗамЂчанія объ источникахъ для исторіи литовской церковной уніи) — перегляд досить побіжний, і розумієть ся — ще дуже недокладний. Значно більшим матеріалом розпоряджав м. Макарій, але він вплїтав звістки про лїтературну полєміку в свій огляд церковних відносин, не вилучаючи їх в якісь спеціальнїшій екскурси (т. IX, 1879 р., X, 1881). Більше компактні, але дуже короткі звістки у Чистовича Исторія западнорус. церкви т. II, 1884. Загальний погляд на релїґійну полєміку другої пол. XII в. дав Завитневич в своїй розвідцї Палинодія Захаріи Копистенскаго и ея мЂсто въ исторіи западно-русской полемики XVI и XVII в. (Варшава, 1883) і десять лїт пізнїйше А. Брікнер в статї: Spory o unię w dawnej literaturze (Kwart. histor. 1896) — під сим титулом подано перегляд полємічної лїтератури від першого видання книги Скарґи до кінця XVII віка. Сї короткі огляди одначе далеко не вичерпують справи, й повно та науково зроблений огляд полємічної лїтератури зістаєть ся завданнєм будучности. Біблїоґрафічний перегляд друків і рукописного матеріалу другої пол. XVI і першої XVII в. дає Архангельский в цитованій працї — перегляд небезвартостий, але уложений на жаль так, що з нього користати дуже тяжко.

З спеціальнїйшого вкажу насамперед цитовану вже нераз статю проф. Петрова Западно-русскія полемическія сочиненія XVI вЂка Труды кіев. дух. акад. 1894, II-IV, що займаєть ся першими стадіями релїґійної полєміки XVI в., і статю проф. Сумцова про полєміку за калєндар: Историч. очеркъ попытокъ ввести въ юж. и зап. Россію григоріанскій календарь (К. Старина 1888, VI). З чималенької лїтератури писань Івана Вишенського ми головнїйше уже знаємо; її складають: статя С. Л-ова в Подольских еп. вЂдомостях, 1875, Сумцовъ Іоаннъ Вишенскій, южнорусскій полемистъ начала XVI ст. (К. Старина 1885, VI), Франко Іоаннъ Вишенскій, новыя данныя для оцЂнки его литературной и общественной дЂятельности (ib. 1889, І), И. Житецкій Литературная дЂятельность І. Вишенскаго (ib. 1890, VI), Франко Іван Вишенський і єго твори, Льв. 1895 (і маленький причинок іще в т. XXXVI Записок наук. тов. ім. Шевченка), Кримський І. Вишенскій, єго жизнь и сочиненія (К. Стар. 1895, IX-X, з поводу працї Франка). Критичний розбір лїтератури звязаної з унїєю 1596 р. подають працї присьвячені сїй унїї (вичислені в т. V прим. 11). Важнїйші моноґрафії про Скарґу й його писання вказані вище на с. 475. Кілька праць присьвячено крім того найвизначнїйшій памятцї сеї полєміки — Апокрізісу Філялєта: Апокрисисъ Христофора Филалєта въ переводЂ на современный русскій языкъ, К., 1870 — вступна статя і примітки Малишевского; Скабалановичъ Объ АпокрисисЂ Христофора Филалета, Спб. 1873; Голубевъ Библіографическія замЂчанія о нЂкоторыхъ старопечатныхъ церковно-славянскихъ книгахъ преимущественно конца XVI и XVII ст. (Труды кіев. дух. акад. 1876, I-II) — тут критичний перегляд поглядів Скабалановича про особу Філялєта, авторство Апокрізіса й біблїоґрафічні замітки про ріжні друки. Про лїтературну дїяльність Потїя статї проф. Студинського: Хто був автором 'Аντίρέησις- а? 1900 (Записки Н. т. ім. Ш. т. XXXVI), Pierwszy występ literacki Hipacyusza Pocieja, 1902, Ze studyów nad literaturą polemiczną, 1906 (Rozprawy wyd. filol. т. 43) — про Потїя як перекладчика на руську мову книги Скарґи Synod Brzeski і полєміку його з Піґасом? і вступна розвідка до V т. Памят. україн. мови — тут особливо про полєміку Потїя з Клириком Острозьким і про особу сього останнього. Про писання Зизаніїв крім старої працї Лилова О такъ называемой Кирилловой книгЂ, Казань, 1858, новійші статї: БЂляновскій Стефанъ Зизаній (Волын. епарх. вЂдом. 1887), Ильинскій Большой катехизисъ Лаврентія Зизанія какъ учено-литературное произведеніе (ib. 1893). Про «Пересторогу» дві статї: Франка Z dziejów soboru Brzeskiego 1569 r. (Kwart. histor. 1895) і Студинського Пересторога, руський памятник початку XVII віка, 1895, та йогож критичні замітки до працї Франка: Причинки до історії унїї (Правда 1895 і осібно). Про Мел. Смотрицького крім старої книги Суші Saulus et Paulus (Romae, 1666), передр. Мартиновим в Парижі в 1864 р. п. т. Vita M. Smotricii auctore Iacobo Susza, статя тогож Мартинова в книзї: Кирилло-меθодіевскій сборникъ; Еленевскій Мел. Смотрицкій (Прав. обозр. 1861, VI), Засадкевичъ М. Смотрицкій какъ филологъ і більші уступи в працях Голубева (П. Могила, І), Пелеша (Geschichte der Union), Харламповича (Школы).

Лїтература про Василя-Константина Острозького й його родину

Та позиція, в яку обставини поставили кн. Острозького, спричинила велику увагу для нього і серед сучасників і в пізнїйших часах. В найгірших часах для української суспільности й православної церкви його могутність, сила, впливи служили моральною підпорою й потїхою православним, і пізнїйші поколїння переховали повну вдячности й піетизму память для сеї опіки князя. Вираз їй дає в своїй Палїнодії Копистенський, присьвячуючи давно вже умершому князю характеристику повну похвал його особистим прикметам і заслугам, переняту незвичайним поважаннєм і піетизмом, як до ідеальної людини[1934]. І сей традиційний погляд перелетїв через столїтя й задержав ся, по всїх зїдливих критиках до к. XIX в. — вкажу напр. статю пок. Лебединцева (1883), де автор не тільки дає йому місце серед першорядних українських дїячів «поруч з великим вождем народнїм Б. Хмельницьким і славним учителем м. П. Могилою», а й представляє його як чоловіка «даровитЂйшаго и совершенЂйшаго во всЂхъ отношеніяхъ». Антітезу дає зїдлива й стороннича критика Кулїша, що так само односторонно старав ся представити кн. Василя нужденним нулем з кождого погляду. Такого неприхильного погляду, хоч не в так різких формах, держать ся письменики католицького і унїятського напряму як Лїковский і Студинський, тим часом як Уманець пробує глянути на Острозького як на репрезентанта свого часу й суспільної верстви, аристократа індіферента, скептика і раціоналїста, скорше в дусї скептичного XVIII, нїж релїгійного XVI в.

Наводжу новійшу лїтературу: Четыркинъ ДЂятельность кн. Острожского въ пользу православія (Волын. епарх. вЂд. 1872). Костомаровъ Кн. Константинъ Константиновичъ Острожскій (Русская исторія въ жизнеописаніяхъ т. І — властиво історія релїґійної боротьби, звязана з особою О., характеристики нема, чимало помилок). Кулїш Исторія возсоединенія Руси, особл. т. І гл. IX (вістре звернене против Костомарова, але Кулїш опираєть ся на нїм і повторяє його помилки) й Исторія отпаденія Малороссіи, І гл. І. (Теоф. Лебединцев) Къ портрету кн. К. Острожскаго (К. Старіна 1883, XI). Студинскій Пересторога, 1895. Likowski Unia brzeska, 1896. Харламповичъ Острожская прав. школа, 1897. Уманець Князь Константинъ-Василій Острожскій (Рус. Архивъ 1904, IV).

З иньших членів родини Острозького має чималу лїтературу його сестриниця Гальшка і невістка Беата. Траґічна історія Гальшки не раз розроблювала ся і в науковій і в белєтристичній формі (див. Deiches Halszka z Ostroga w dramacie i historyi, краківський Swiat 1891 і осібно); більш наукові оброблення: Przezdzecki — Nakęski Elżbieta ks. Ostrogska (Bibl. Warsz. 1862, IV), Przezdziecki Jegiełłonki polskie II (Przygody Halszki Ostr.) i V (Beata z Koscieleckich); Шараневич Гальшка кн. Острогска, 1880 (з Зорі); Саrо Beata und Halszka, eine polnisch-russische Geschichte aus dem XVI Jhn., 1883. Єсть спеціальна статя також про спадкоємницю Острозьких, внучку Кн. Василя Анну-Альоізу: Ор. Левицкій Анна-Алоиза кн. Острожская (К. Стар. 1883, XI).

Брацтва

Визначна культурно-національна й полїтична роля, відограна брацтвами, стала звертати на них увагу дослїдників з середини XIX в., коли опублїкованнє більших мас документального матеріалу з XV віку взагалї кинуло більше сьвітла на внутрішнє житє України й Білоруси в тих часах. Перша моноґрафія: Зубрицького ЛЂтопись львовскаго ставропигіальнаго братства по давнимъ документамъ составленная, написана десь в початках 1840-х рр. (видана в Журналї Мин. Нар. Просв. за р. 1849, в т. 62) не йде в рахубу[1935]. Се дїйсно тільки лїтопись: під роками переповіджений документальний матеріал, до якого й досї приходить ся заглядати, бо документальний той матеріал, починаючи з перших років XVII в., і досї не виданий, — але се нїяк не історія брацтва. Питаннє про початки і розвій брацької орґанїзації поставили дві працї, видані майже в тім самім часї, незалежно від себе, — се була статя Соловйова: Братчины (Рус. БесЂда 1856, IV) і книжка свящ. І. Флерова: О православныхъ церковныхъ братствахъ, противоборствовавшихь уніи въ юго-западной Россіи въ XVI, XVII и XVIII столЂтіях, Спб., 1857 (на неї інтересна рецензія Бєляєва в Рус. БесЂдї 1858, І). Сї працї зазначили два напрями в обясненню початків брацтв: Соловйов звязав їх з староруськими братчинами, з старословянським родовим житєм. Флєров, виходячи з обставин їх розвою на Українї й Білоруси, виводив їх з цехових орґанїзацій. Погляд Флєрова був потім підтриманний і дальше розвинений статями Кояловича — Чтенія о церковныхъ западно-русскихъ братствахъ (День, 1862 і осібно), і Скабалановича Западно-европейскія гильдіи и западно-русскія церковныя братства (Христіанское Чтеніе 1871, II). Ся друга статя була важна тим, що вона сягнула до форм старших, нїж цехова орґанїзація XV віка, і звязала брацтва з формами старого родового житя, отже иньшою дорогою, слїдами нїмецьких учених (Вільди головно) підїйшла до того погляду, який зазначив Соловйов. Ширше розвинула сей погляд Ол. Єфименко в своїх статях Южнорусскія церковныя братства, историко-этнографическій очеркъ (Слово, 1880, X-XII). Іґноруючи ті історичні обставини, ті суспільно-юридичні форми, в яких розвивало ся українське (та білоруське) житє, вона постарала ся звязати брацтва XVI в. з иньшими формами брацьких орґанїзацій українських і иньших словянських, і прийшла до виводу, що в українськім народї «принціп братської орґанїзації знайшов особливо вдячний ґрунт для свого приложення і розвою» (Юж. Русь І с. 108). Осьвітленнє, очевидно, вийшло ще більше одностороннє, як у тих, що в українських брацтвах бачили тільки відбитки західнїх корпораційних орґанїзацій.