VI. Боротьба за і против унїї по її проголошенню, в житю і письменстві

Історія України-Руси. Том VI. Житє економічне, культурне, національне XIV-XVII віків

Книжку таким чином не удало ся знищити й вона пішла «на Волинь і на Русь», «розсївано її навіть до Москви». Тому в католицьких і унїятських кругах поспішили дати бодай антидоти на неї. Старий Сварґа, на прошеннє виленського біскупа, тогож року випустив свою відповідь, де доводив, що Тренос зовсїм не переклад з грецького, що ся книжка перейнята протестантським духом, і т. и.[1919]. Другу відповідь написав прибічник Потїя Іля Мороховский, але його трактат вийшов з друку доперва в 1612 р.[1920].

Для нас, з історичного, а також і з лїтературного становища особливий інтерес мають головно ті сторінки, де Смотрицький дуже сильно й патетично описує сучасний упадок православної церкви й дезерцію української суспільности:

«Горе минї бідній, горе нещасливій, каже православна церква — пограбованій, позбавленій всїх моїх маєтків, обдертій з шат моїх на прилюдну ганьбу мого тїла і обтяженій незносними тягарами! Руки мої в оковах, ярмо на шиї, пута на ногах, ланцюх на крижах, над головою меч, під ногами глубока вода, на около огонь невгасимий, з усїх боків крики, страх, переслїдування!.. Колись красна й богата я зогиджена і убога. Колись була королевою улюбленою всїм сьвітом, теперь всї гордять і знущають ся з мене. Все що живо — народи і всї люде землї приступить і послухайте голосу мого! Довідайтесь, чим була я давнїйше, і подивуйтесь... В день і в ночи плачу і сльози як потоки річні котять ся по моїм лицї й нема кому потїшити мене — всї повтїкали від мене, всї мною погордили. Рідні мої віддалили ся від мене, приятелї неприятелями стали; сини мої, позавидувавши гадючому роду, їдовитими жалами жалять мою утробу.

«Слухайте жалїбної повісти моєї всї народи, візміть в уха свої всї мешканцї кругу сьвітового. Сини і доньки мої, котрих породила і виховала, кинули мене й пішли за тою, що не болїла ними, аби наситити ся до схочу жиру її. Сьвященики мої послїпли, пастирі мої понїміли, старцї мої подуріли, молодики мої здичіли, доньки мої вдали ся в роспусту, і всї однодушно, Бога й правду його забувши, на душу мою сприсягли ся[1921].

«Горе минї, порученій недбалим робітникам! ой минї поданій в опіку ненаситних лакомцїв! Горе і вам, що продаєте, і вам що купуєте дар Духа св. — серебро ваше піде вам на згубу! Не хочете знати й неправди. Не хочете знати, звідки здобувають ті що дають вам, яким промислом збогачують ся. Доять молоко овець, вовну стрижуть і продають, шкури луплять і продають, годують ся мясом і наливають ся кровию, — а вам удїляють з обильности тих мяс і тої невинної крови. Сквернителї, а не учителї, гасильники, а не сьвітильники, архискоти, а не архиепископи![1922]. Переступники закону волї божої — заслїпили душі свої проклятого мамоною сього сьвіту, здурили сьте фальшивою машкарою невинних овечок Христових[1923]...

«О епископи, епископи... Чи вам не досить іще тої неоцїненої утрати, яку поношу я за вашим недбальством — таку величезну утрату в золотї й сріблї, в перлах і камінню дорогім, в котрих я кількадесять лїт тому питала ся, як найславнїйша королева, убрана отцем вашим! Де тепер той безцїнний камінь — карбункул, блискучий, як сьвітильник, що я носила в коронї своїй між перлами як мале сонце між звіздами — дом князїв Острозьких, що сьвітив над усї иньші блеском сьвітлости старої віри своєї? Де иньші дорогі й також безцїнні каміння тої корони — славні доми руських князїв — неоцїнені сапфіри, безцїнні діаменти: княжата Слуцькі, Заславські, Збаразькі, Вишневецькі, Сангушки, Чорторийські[1924], Пронські, Ружинські, Соломирецькі, Головчинські, Крошинські, Масальські, Горські, Соколинські, Лукомські, Пузини й иньші несчисленні, які довго було б вичисляти зокрема. Де по при них і иньші неоцїнені мої клейноти? Розумію родовиті, славні, великомисленні, сильні й давнї доми по всїм сьвітї голосного доброю славою, могутністю і відвагою народа руського[1925] — Ходкевичі, Глїбовичі, Кишки, Сапіги, Дорогостайські, Войни, Воловичі, Зеновичі, Паци, Халецькі, Тишкевичі, Корсаки, Хребтовичі, Тризни, Горностаї, Бокії, Мишки, Гойські, Семашки, Гулевичі, Ярмолинські, Чолганські, Калиновські, Кердеї, Загоровські, Мелешки, Боговитини, Павловичі, Сосновські, Скумини, Потїї й иньші[1926].

До сумних вражінь від своїх домашнїх подїй мусїли прилучати ся і сумні рефлексїї від тодїшнього розгрому Московщини, що в очах православних України і Білоруси XVI-XVII в. привикла рисувати ся в туманних контурах «прекрасного далека» як непоборна твердиня православної віри, поратування в гірких хвилях[1927]. Сих вражінь православні не вважали можливим висловляти, щоб не збільшити підозрінь в полїтичній нельояльности, що й без того тяжіли на них. Але нема сумнїву, що тодїшнї польські тріумфи й пляни на Москву настроювали наших православних дуже не весело. В наших же очах незвичайно сумним симптомом являєть ся самий сей перехід усеї тодїшньої релїґійної полєміки православно-унїятської з руської мови на польську мову — він сьвідчить про незвичайне сильне польщеннє української і білоруської суспільности, що швидко поступало не вважаючи на всї заходи коло подвигнення руської культури при кінцї XVI віка. Сї заходи прийшли за пізно, щоб затримати українські суспільні верхи в їх процесї винародовлення.

Всї засоби й ресурси, які давав старий суспільно-полїтичний устрій, були безповоротно вичерпані й не могли нїчого дати для оборони віри й національности. Але в хвилї коли православним з жалем і розпукою приходило ся сконстатувати се, піднїс голос в тодїшнїй релїґійній боротьбі новий суспільно-національний чинник — козачина, що по своїм відродженню і реабілїтації по лубенськім погромі велетенськими кроками поступаючи в своїм розвою, рішучо виходила за границї чисто клясових інтересів, щоб стати силою і репрезентацію загально-національною. В тім самім 1610 роцї, коли виленські власти, погромивши православних, забороняли й плакати, конфіскуючи «лямент» Смотрицького, козачина українська положила край розширенню українських впливів в другій столицї Потїя — Київі. Коли Потїй, осьмілений виленськими успіхами вислав сюди звісного нам Грековича «для нагледу вшелякихъ порядковъ в церквахъ божіихъ», київське духовенство побачило в сїм початок претенсій митрополита до місцевих церков й заявило рішучо, що того митрополичого намістника воно за старшого не приймає й слухати ся його не буде. На сю опозицію духовенства митрополичому офіціялови зараз стала реаґувати не тільки місцева шляхта й міщанство, але й козачина[1928]. Тимчасом як перші держали ся більше меньше границь лєґальних, «гетьман козацький» Гр. Тискиневич без церемонїї, по козацьки остеріг підвоєводу київського, щоб той не попускав Грековичу. Він подав йому до відомости, що на випадок якихось кривд православним від Грековича, він — гетьман — з військом запорозьким позволив Грековича «гдЂжъ колвекъ здыбавши, якъ пса убити», і такого убійника обовязуєть ся боронити від всякої напасти[1929]. Ся заява запорозького війська зробила відповідний настрій у Київі, і Грекович не поважив ся чинити нїяких заходів для розширення сфери впливів свого патрона. Два роки пізнїйше в тій же митрополичій столицї зявляєть ся згаданий митр. Неофит і сповняє владичі функції: сьвятить церкви, поставляє сьвящеників і дияконів, а Грекович не відважаєть ся нїчим виступити против нього — навіть скаргу занести не сьміє «для пофалокъ розныхъ особъ такъ духовного яко и свецкого стану, и тежъ козаковъ». І сам невгомонний Потїй не спромогаєть ся на нїщо більше супроти такого підриву його справам, як тільки на протестацію в володимирськім ґродї[1930]. Здержливість була вповнї оправдана, бо коли за нового митрополита Рутського завязала ся між ним і православними монастирями і церквами війна за ґрунти й маєтности, і в сїй боротьбі Грекович перейшов до аґресивних кроків, — старий засуд козацький був сповнений на нїм вповнї акуратно. Козацька ватага напала на його резіденцію в Видубицькім монастирі, вхопила й утопила в Днїпрі — «під лїд підсадила води пити», як записує сю подїю київський лїтописець[1931].

Се були перші познаки участи нового чинника. А два роки пізнїйше під охороною козацького війська відбуваєть ся самовільно те, чого не могла анї добити ся анї допросити ся українська шляхта й українська суспільність на лєґальній дорозї — відновленнє православної єрархії.


ПРИМІТКИ


Економічне житє українських земель XIV-XVII вв. — джерела і лїтература

Економічна історія українських земель XIV-XVII вв. досить довго не була зовсїм предметом наукового оброблення. Доперва останнїми часами появило ся кілька праць, які чи то спеціально займають ся певними сторонами їх економічного житя, чи то входять в сї питання в звязку з иньшими, які служать властивим їх предметом. Пощастило особливо торговлї. Так появила ся статя: Jabłonowski Handel Ukrainy w XVI wieku (Ateneum, 1895, II), оперта на матеріалї вже друкованім, але цїнна як звід того друкованого матеріалу про торговлю Поднїпровя (ним тільки займаєть ся в сїй працї Яблоновский), а найбільше Київа; на жаль, неохота автора до докладнїйшого означування своїх джерел і до їх аналїзи позбавила сю статю трівкійшого наукового значіння. Перед тим гарно написаний, але дуже побіжний і загальний начерк української, чи властиво київської торговлї XV-XVI в. дав тільки Антонович в своїй звісній статї: Кіевъ, его судьба и значеніе съ XIV по XVI столЂтіе (1362-1565), 1882 (передр. в Монографіях). В питанню про торговельні шляхи міг Яблоновский оперти ся на працї спеціалїста-антикварія правобічної України Е. Рулїковского Dawne drogi і szlaki na prawym brzegu Dniepru (Ateneum 1878, III i IV). Потім, в р. 1899 вийшла статя А. Верзилова Очеркъ торговли Южной Руси съ 1480-1569, в малоросповсюдненім виданню Земскій Сборникъ Черниговской губерніи, 1898, I-VI (також осібно, але в дуже малім числї примірників); написана вона була значно скорше, і автор не мав, очевидно, спромоги доповнити її перед друком. Зроблена вона инакше нїж попереднї — з детальним цитованнєм джерел (на жаль, часто поплутаних при друкованню), і використовує дещо й невиданого матеріалу (з київського архиву). Автор мав замір обняти цїлу українську територію, але що до західньої України його праця полишає дуже богато до бажання.

Для західньої України по Хронїцї Львова Зубрицького, що довго служила джерелом в сїй справі, доперва Лозіньский в рядї праць про Львів подав близші відомости про львівську торговлю, головно з XVI в.: Patrycyat і mieszczaństwo lwowskie, 1890, друге вид. 1892 (є й третє але воно має тільки нову титулову картку на виданню 1892 р.), Kupiectwo lwowskie w XVI wieku (Bibl. Warzaw. 1891, III, — витяг з Patrycyat-y з деякими відмінами й додатками), Leopolitana (Kwart. histor., 1890 — тут про рибну й книжну торговлю Львова); в сумі вони вводять досить добре в львівську торговлю XVI в., хоч не мають заміру трактувати сей предмет з потрібною повнотою й всесторонністю, а особливу вартість дає їм те, що оперті вони переважно на недрукованих актах львівського міського архиву. В 1903 р. вийшла цїнна праця краківського історика Стан. Кутшеби Handel Polski ze Wschodem w wiekach średnich (в час. Przegląd polski й осібно), що під сим не вповнї відповідним титулом містить добре зроблену, на підставі не тільки друкованих, а й не друкованих джерел, історію львівської торговлї другої половини XIV й XV віку, не тільки зі Сходом, а і з Заходом (подекуди одначе дає себе відчувати мале обізнаннє автора з фактами тогочасної східно-української й старшої українсько-руської торговлї). Де в чім доповнює сю працю иньша студія тогож автора, видана разом з нею: Handel Krakowa w wiekach średnich na tle stosunków handlowych Polski (Rozprawy wydz. hist. XLIV, 1908). Натомість публїкації румунського історика N. Iorga, що появили ся в тім же часї, дали лише сировий матеріал, і я про них згадаю, говорячи про матеріали взагалї.

З спеціальнїйшої лїтератури, яку зрештою цитую при поодиноких питаннях в текстї, згадаю статї: Dubiecki Kaffa osada genueńska i jej stosunek do Polski XV w. (1885 передр. в Obrazy i studya histor., II), досить численна лїтература Качибея, викликана столїтнїм юбилеєм Одеси (див. на с. 608); статї Лучицького про вивіз рабів з Черноморя на Захід (див. на с. 21) і По поводу «дрогичинскихъ древностей», 1892 (Чтенія київські т. VI) — дещо про торговлю України з балтийським побережем; Яблоновского Podole u schyłku XV w. (Ateneum 1880, III) — тут про торговлю з Волощиною.

Для українського промислу, ремесла і сїльського господарства сих віків майже нема спеціальної лїтератури. В своїх працях по історичній ґеоґрафії й статистицї українських земель XVI в. (в варшавськім видавництві Źródła dziejowe) Олекс. Яблоновский присьвячує дещо уваги й господарству поодиноких країв: найбільше дано йому місця й найстараннїйше оброблено сю сторону в його моноґрафії про західню Україну (Czerwona Ruś, в т. XVIII ч. l Źródła), меньше в моноґрафії про Україну (в т. XXII), ще меньше в томі присьвяченім Волини й Поділю (в т. XIX); також в його давнїйших статях: Starostwa ukrainne w pierwszej połowie XVII w. (Źródła т. V, 1877) i Ludnosć rolnicza ziem ukrainnych do wojen kozackich (Ateneum, 1882, І). Ріжних сторін економічного житя дотикають моноґрафії Антоновича й В.-Буданова про міста, Антоновича й Новицького про селянство, В.-Буданова про кольонїзацію України в XV-XVI в. — в VII т. ч. II Архива Югозападной Россіи (Населеніе юго-западной Росіи оть 2-ой пол. XV в до Люблинской уніи). Спеціальнїйші працї — статї Любомірского Starostwo Rateńskie, wyjątek z historyi osad woloskich w Polsce (Bibl. Warsz. 1855, II) i Północno-wschodnie wołoskie osady (ib. IV);

Пулаского Gospodarka król. Bony na kresach, 1878 (передр. в Szkice histor., І); мої: Економічний стан селян на Поднїстровю Галицькім в половинї XVI в. на основі описей королївщин (Жерела т. I, 1895), Економ. стан селян в Перемишльскім старостві в сер. XVI на основі оп. корол. (т. II), таке саме про королївщину сянїцьку (т. III) і львівську (т. VIII — всї отсї статї увійшли також в мої Розвідки й матеріали). Про ремесла і цеховий устрій — Łoziński Złotnictwo lwowskie w dawnich wiekach, 1384-1640, 1889 (Lwów starożytny. І), СЂцинскій Матеріалы для исторіи цеховъ въ Подоліи (як низше, с. 604).

Від коли західнї українські землї входять в склад Польської держави, а східнї й центральні — в. кн. Литовського, економіка й економічна полїтика сих держав стала незвичайно важним чинником в розвою торговлї й економічного житя українських земель, а з другого боку — ріжні сторони економічного житя України більше або меньше трактують ся в загальних оглядах, присьвячених економіцї сих держав. З них економіка в. кн. Литовського має лїтературу дуже маленьку; з давнїйшого треба згадати Чацкого О polskich i litewskich prawach, 1800 (нове вид. 1861), з ріжнородними екскурсами по економічній історії, до яких і досї приходить ся звертати ся за браком новійших оброблень; Ярошевича Obraz Litwy (1844-5), де присьвячені осібні роздїли також торговлї й господарству; Очеркъ торговли древней Литвы (Памятн. книжка Гродненской губ. 1866); з новійшого — численні статї Леонтовича (вичислені в т. V с. 627), що зачіпають і ріжні питання з економічного житя; Любавского Областное дЂленіе и мЂстное управленіе в. кн. Литовскаго (господарство намістників-державцїв), Довнара-Запольского Государственное хозяйство в. кн. Литовского, т. I, 1901 (другого не було) — тут в звязку з історією державного господарства й оподатковання зібрано чимало інтересного матеріалу (в значній мірі й невиданого) взагалї для історії господарства в в. кн. Литовськім.

Далеко богатша (але не лїпша) лїтература економічного житя й економічної полїтики Польщі. Полишивши на боцї економічно-публїцистичні брошюри XVI-XVII віків (перегляд їх в недавнїй працї Шельонґовского — як низше), вона починаєть ся працями польських учених і антикварів кінця XVIII в. — Ф. Лойка, котрого працї по історії цїн одначе зістали ся невиданими і лише почасти були використані в пізнїйших працях, від Чацкого до Шельонґовского (про них спеціальнїйше брошюра: Felix Łojko jako ekonomista, Kp., 1885), Чацкого О litewskich i polskich prawach, 1800 і деякі поменьші працї йогож, видані пізнїйше: Uwagi nad stosunkami handlowemi Polski z obcemi mocarstwawi, O handlu Polski z Portą (передр. в Dzieła-x), Суровєцкого О upadku przemysłu i miast w Polsce, 1810 i Uwagi o cechach, 1821 (Rocznik tow. przyj. nauk. Warsz.). Першу історію торговлї Польщі дав Єкель — F. Jekel Pohlens Handelsgeschichte 2 томи (в серії Pohlens Staatsyeränderung, т. V і VI), Відень 1809. Полишаючи меньше важне занотовую потім: Stawiski Poszukiwania do historyi rolnictwa krajowego (Bibl. Warsz. 1851, і в новім обробленню осібно, 1858) — книжка, яку за браком чогось новійшого й лїпшого приходить ся й досї уживати, не вважаючи на бідність її фактичного матеріалу. Те що появило ся потім по історії господарства, стоїть іще низше — се праця A. J. Rys dziejów gospordarstwa krajowego (розуміти — Польської корони) w zestawieniu z obyczajami naroda, od czasów pierwotnych aż do ostatnich (Wydanie młodzieży im. A. Mickiewicza, т. II, Краків, 1893) — безвартна компіляція, похвальна хиба гуманними ідеями, вложеними автором, і друга праця йогож Zarys obyczajów szlachty w zestawieniu z ekonomiką i dolą ludu w Polsce i Litwie, два томи, Kp. 1897-8. Викликана першою з них статя Равіти-Ґавроньского Pogląd na historyę rolnistwa w Polsce, 1894 (передр. в його Studya і szkice histor. II) під претенсійним сим титулом майже нїчого позитивного не дає, головно критикує ту працю. До історії ремесл і промислів також лише кілька слабких праць: Maciejowski Historya rzemiosł, rzemielników i rzemieślniczych wyrobów w Polsce od czasów najdawniejszych aż do końca XVIII w., Варш., 1877. Kołaczkowski Wiadomośc o dawnych fabrykach w Polsce, 1810 (Przew. nauk i liter. і осібно) i O fabrykach i rękodziełach w Polsce (Przegl. archeol.-bibliogr., 1881) і в новійшім і ширшім обробленню — Wiadomości tyczące przemysłu i sztuki w dawniej Polsce, Kp., 1888 — не розвідка, а тільки збір відомостей і то дуже часто без вказання джерел. Згадаю ще новійшу популярну статейку Kowalewski Rozwój rzemiosł w Polsce (Nasz kraj, 1906, ч. 5-15). Заповіджена праця С. Лєвіцкого Drogi handlowe w Polsce w wiekach średnich — здаєть ся не вийшла ще.

Для історії цехового устрою тільки спеціальні працї про Краків (завдяки виданню тутешнїх цехових устав): Stesłowicz Cechy krakowskle w okresie powstania i wrostu (Kwart. histor. 1892) i Pazdro Uczniowie i towarzysze cechów krakowskich od drugiej połowy wieku XIV do połowy w. XVII, 1900 і деякі дрібнїйші причинки як статейки Ющика в Przgl. tygodn. (Gospody czeladzi rzemieślniczej, 1869 й ин.); одинока загальнїйша праця про цеховий устрій в Польщі — звістна робота В.-Буданова; поза тим належить звертати ся до праць по історії цехів в Нїмеччині, що служили взірцем для польських і українських земель, як Mascher Das deutsche Gewerbewesen von der frühesten Zeit bis auf die Gegenwart, 1866; Stieda Zur Entstehung des deutschen Zunftwesens, 1876; Schanz Zur Geschichte der deutschen Geselleńverbände, 1877; Eberstadt Magisterium und Fraternitas (Entstehung des Zunftwesens), 1897 (Forschungen hrsg. vоn Schmoller, XV) i Der Ursprung des Zunftwesens und der älteren Handwerkerverbändedes Mittelalters, 1900.

Лїпше стоїть справа з історією торговлї — особливо з північною: завдяки тому, що пруські міста концентрували в собі в дуже значній мірі вивозову торговлю Польщі XV-XVIII вв., історія пруської торговлї, розроблювана нїмецькими, ученими, богато зробила для історії торговлї Польщі. Такі особливо працї Затлєра по історії державної пруської торговлї, Лєшіна, Гірша, Лявфера по історії торговлї Ґданська, Естеррайха, Копманна, Кестнера по історії Торуня — вичислені вище на с. 182, 192-3; далї такі працї як Daenell Polen und die Hanse um die Wende des XIV Jhrh. (Deutsche Zeitschr. für Geschichtswissenschaft, 1898, II), Rauprich Breslaus Haudelslage im Ausgange des Mittelalters, Вроцлав 1891, i Der Streit um die Breslauer Niederlage 1490-1515 (Schles. Zeitschr. 1893). Slaski Danziger Handel im XV jhrh. auf Grund eines Handlungsbuches geschildert, Гайдельберґ, 1905. В польській лїтературі статї Ставіского O stosunkach handlowych w Polsce (Bibl. Warsz. 1860) i Handel w dawnej Polsce (Encyklopedya rolnictwa, III) — цїнна наведеними в нїй виписками з записей митних комор. Koczyński Osteuropäischer Handel im XV Jhrh. (Jahrbüch. für Nationalökonomie т. 39, 1879). Handel w dawnej Polsce, lużne kartki — Niwa, 1896. Згадана праця Кутшеби про торговлю Кракова. Ianowski Polska i Hanza do r. 1411 (Przegląd polski 1902, кн. II-IV). До історії торговлї — особливо ґданського вивозу навязує також новійша праця по історії економічного житя й економічної полїтики Польщі: A. Szelągowski Pieniądz i przewrót cen w XVI і XVII wieku w Polsce, 1902; самостійного дає вона не богато й прикметами методичними не визначаєть ся, але подає в приступній формі факти з історії експорту, змін цїн і економічної полїтики в Польщі XVI і XVII в.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том VI. Житє економічне, культурне, національне XIV-XVII віків» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „VI. Боротьба за і против унїї по її проголошенню, в житю і письменстві“ на сторінці 7. Приємного читання.