На жаль, знов таки близших відомостей про склад сього кружка, про визначнїйших членів його й їх дїяльність маємо дуже мало. Майже виключно можемо судити про нього по друкованих його працях, а при тім і про публїкації його не маємо повного понятя, бо богато острозьких друків досї звісно тільки в фраґментах, або й зовсїм іще незвісно, не кажучи про працї, які друком оголошені не були і тільки припадково нам стали звістні[1579].
Лїтературна й_наукова острозька компанія мала очевидно мішаний характер. Її основу мусїло становити учене місцеве духовенство. Кн. Острозький, правдоподібно, мусїв підбирати людей осьвічених та учених на ті церковні посади, які відкривали ся в його маєтностях від часу, як його стали інтересувати справи осьвітні й лїтературні; але поіменно не можемо богато таких духовних вказати. Знаємо з сього боку острозького сьвященика Дамяна Наливайка, брата славного козацького ватажка, перекладчика чи редактора кількох збірок перекладів; автора українсько-руських віршів[1580], й згаданого вже єроманаха Кипріяна (при якім монастирі він числив ся, зістаєть ся незвісним). Острозьким сьвящеником уважають Василя, автора звісного трактату О єдиной вЂрЂ, але се зістаєть ся мало правдоподібним, тому що він нїде не натякає на своє сьвященство[1581]. Не був по всякій імовірности духовною особою й «клирик острозький», автор відповідей Потїєви[1582]. Сьвітським чоловіком був Герасим Смотрицький, оден з головних репрезентантів Острозької академії (позволяю собі ужити се слово для означіння всеї суми просьвітно-лїтературних острозьких засобів, ріжних сторін тутешньої культурної дїяльности). Він був шляхтичом з Поділя й ґродським писарем в Камінцї, поки не перезвав його до себе Острозький[1583]. Сьвітський елємент представляли далї такі люде як звісний нам Мотовило, якого Курбский уважав рішучим єретиком (він в своїй відповіди Скарзї виступив з теорією тисячолїтнього царства Христова на землї — доктриною анабаптистсько-соцінїанської), і Христофор Філялєт-Бронський, якого унїяти також називали явним єретиком, і православні не вважали можливим боронити від сих закидів. Зрештою про опіку й прихильність, яку кн. Острозький показував унїтаріям, зістала ся сьвітла память у них самих, як ми бачили[1584]. З другого боку не бракувало в його окруженню й католиків. Ріжні Греки, з близших і дальших країв, ортодоксального і унїятського напряму (як той Палєольоґ) і московські виходнї доповняли ріжнородний склад Острозького кружка.
В першім періодї, в 1570-1580 рр. на чоло острозької академії виступають, в приступнім нам матеріалї, Герасим Данилович Смотрицький і той Василь — автори першорядних, як на свій час, богословсько-полємічних трактатів. Смотрицький був оден з старших членів Острозької академії[1585]. Першою роботою, в якій пізнаємо його, було виданнє біблії; його імя носить тут простора передмова про вагу св. письма і вірші на герб. кн. Острозького («двострочноє согласіє»); нема сумнїву, що й при роботах над текстом біблії та її коректї він мав визначну участь. Крім нього як участників біблїйної комісії знаємо поіменно ще самого Івана Федоровича, на якім лежала не тільки технїчна частина — орґанїзація друкарнї, але безперечно также в значній мірі і лїтературно-наукова, і позатим можемо назвати тільки одно імя якогось «многогрЂшного Тимоθея Михайловича», що спорядив показчик до Нового Завіта[1586], виданого в 1580 р. Над сим кружком Смотрицький підносить ся як лїтерат в повнім значінню слова — перший український лїтерат сього періоду, «wielki swego czasu w ruskim narodzie mąż», як його з гордістю зве пізнїйше син[1587]. На жаль з його писань, якими він подавав «многу помощу и утЂху вЂрнымъ противъ єретиковъ и отступниковъ»[1588], ми маємо властиво одно тільки — се звісний уже нам «Ключъ царства небесного». В передмові він називає себе «худим простаком», який «за великим мушенем, а набольше за росказанем»[1589] береть ся полємізувати з католицькими богословами «як плохий а голый за збройного рицаря воєвати», і се, окрім звичайної, лїтературними звичаями приписаної скромности, має те значіннє, що Смотрицький не був чоловіком з систематичною науковою осьвітою, а талановитим самоуком. Сьвідомий сього, він не любить пускати ся в небезпечні глубини доґматики і схолястичної діалєктики, а більше арґументує від «простого розуму», від практичного житя, зручно воюючи іронїєю, заступаючи жартом і влучним слівцем схолястично-наукову артилєрію тодїшньої полєміки.
Його трактат, в тім видї, як ми його маємо (без кінця)[1590], складаєть ся з кількох статей: передмова до кн. Ол. Острозького «До народовъ рускихъ короткая а пильная примовка» — гадки про потребу відправи на латинські атаки і полємічні замітки на адресу латинських полємістів; далї «ключъ царства небесного и нашоє християнскоє духовноє власти нерешимый узолъ» — тут ідея соборности против монархічної власти папи; «календаръ римский новый» — полєміка против нового калєндаря і папства взагалї (їдка і гостра, особливо місцями). На перший погляд сї части звязанї слабко, але вони перейняті внутрішньою ідеєю: довільність пап й справах віри, яка привела їх до відірвання від старої, традиційної церкви, представленої християнством східнїм. Виклад зближений до сучасної живої мови, досить живий, пересипаний приповідками, іронїчними слівцями й дотепами, часто римованими, позбавлений тяжкого теольоґічного апарату[1591]. Він мусїв робити вражіннє, і як публїцист Смотрицький мусить уважати ся одним з найлїпших хоч його арґументація переважно біжить по верхах, від дотепу до дотепу, не заглубляючи ся в ті глубші і влучні гадки, які він розсипає місцями. В полєміцї против калєндаря він не запускаєть ся в питання історичні чи астрономічнї, але вказує на ті невигоди, які виходять на практицї через переміну калєндаря і через істнованнє подвійного числення, по двом календарям, подвійних сьвят і т. и. Іронїзує, що природа не слухає папської реформи. «Тые новоперемЂнъныє квЂтни и маи вмЂсто зеленоє барвы все бЂлою намъ зверху притрясаютъ», лякаючи своїм мовчазним протестом серце вірних. «У великий пятокъ, як хлопцї страшили юду тими калаталками, то в кого не була голосна, — зубами мусїв трескоту давати, особливо ті що від pauperibus починиють вчити латини; а на сам великодню ніч Бог показав велике знаменнє (против зміни пасхалії) — бурхливий і страшний холод, з великим снїгом, що не кождий міг післати сьвятити колачі до костела, кому було до костела миля або більше»[1592].
Окрім римованих приповідок і дотепів, якими пересипав Смотрицький свій трактат, він, по словам Копистенського, зложив «вЂршемъ роскимъ, ачъ не куштовнимъ, (але) поважнимъ», якусь сатиру на непорядки в православній церкві й єрархії — «на непорядніи хиротонизанты и ихъ рукоположенцы»[1593]. Ся сатира, на жаль, не дїйшла наших рук, а про «некунштовнї» вірші їх автора можемо судити тільки по згаданих віршах на гербі кн. Острозьких[1594] — дїйсно, з становища шкільної піїтики не поправних, нерівноскладових, хоч і зладжених на взір шкільних.
Крім того, на підставі слів Суші[1595], Гер. Смотрицького уважають ректором острозької школи в 1570-80 рр. Але про сю сторону його дїяльности ми нїчого близше не знаємо, і навіть не можемо провірити ранійшими звістками сеї звістки пізнїйшого письменника (XVIII в.).
Другий чільний репрезентант острозької академії сих часів — той Василь, звісний головно як автор «книжици» «О єдиной истинной православной вЂрЂ», 1588[1596]. Се книга иньшого складу, нїж трактат Смотрицького, й автор — письменник иньшої марки. Він хоче дати не публїцистичне писаннє, обчислене на хвилеве вражіннє, а богословський підручник, де б православний міг знайти по всїм спірним тодї релїґійним питанням не тільки потрібне поясненнє, але й теольоґічний апарат, запас арґументів, цитат св. письма й св. отцїв. Більші роздїли присьвячені темам: про єдність церкви (против унїверсалїзму), про исхожденіє св. Духа, про старшинство римського папи, про римські обрядові відміни (опрісноки, суботнїй піст, лїтургію, безженність духовенства), про чистилище, про реформу калєндаря (їй удїлено дуже богато місця), вкінцї про сьвятість церков і шанованнє ікон. Останнє против протестантів і раціоналїстів, против котрих автор виступає також дуже сильно, нападаючи на надмірну поблажливість до них православних, що вважають «єретиків» за своїх союзників, думаючи, що через них «зловірнї» (католики) «не могутъ приневолити въ зловЂріє своє» православних. Там де автору трапляють ся вже готові підхожі писання, він компілює з них (напр. Максима Грека про исхожденіе св. Духа, Варлаама Калябрійського против прімату папи й т. ин.), в иньшім пише більш самостійно. Виклад позбавлений всїх тих елєментів іронії й жарту, якими закрашує свої писання Смотрицький; він поважний, сухий, не прозорий, перетяжений цитатами; мова словянська, злегка закрашена елєментами живої мови. Людям старих традицій він міг подобати ся: Вишенський в своїм «ИзвЂщенію краткім о латинськихъ прелестЂхъ» пише під сильним впливом «Книжицї» й дуже поручає її своїм читачам[1597]. Але ширшої популярности, вона, очевидно, не мала. Новійші історики-богослови ставлять «Книжицу» досить високо, при всїх браках наукового приготовлення автора (м. ин. закидають йому, що поборюючи католицький доґмат про чистилище, він впав в противність — заперечував вагу молитов за умерших). Крім сеї «Книжици» той же, очевидно, Василь був редактором псалтиря з додатковими статями (м. ин. з ширшим трактатом о премЂненіи календаря), виданого в 1598 р. п. т. «Правило истинного живота христіанского[1598].
В другім періодї свого істновання, в 1590-х і 1600 рр. острозька академія пишаєть ся іменами Філялєта-Бронського, Клирика Острозького і Мел. Смотрицького. Бронський як чоловік перейнятий в значній мірі впливами раціоналїстичних доктрин, а може й явний член якоїсь протестанської конфессії, як його представляють унїяти, близше до острозького кружка у всякім разї мабуть не належав, і на його книзї ми спинимо ся про оглядї лїтературної полєміки, викликаної унїєю[1599]. Клирик Острозький, автор двох відповідей Потїю, з 1598-9 рр., виразно зазначує свою приналежність до Острозької школи, і Потїй його трактує як молодого студента (жака) Острозької школи[1600]. Отже інтересно зазначити близькість сих відповідей[1601] до трактату Герасима Смотрицького, того традиційного ректора острозької школи: та ж жива мова, живий тон, закрашений гумором і іронїєю; траиляють ся й зовсїм формальні подібности — місця дуже близькі і змістом і формою до місць «Ключа»[1602]. Клирик одначе далеко більше пописуєть ся своєю шкільною ученістю, очитаннєм в св. письмі і в отцях церквї; стрічаємо цитати й на сьвітських латинських письменників — поетів (з «Листів» Петрарки[1603]; місце римованих дотепів заступають поетичні лїричні апострофи. З сього боку богато подібного бачимо у Клирика з иньшим вихованцем Острозької школи, сином Герасима Максимом, в чернецтві Мелетієм Смотрицьким; подібности сї дали навіть привід до здогаду, що під псеводнїмом Клирика таїв ся той сам Максим[1604], але здогад сей розбиваєть ся на пізнїйших атаках Мел. Смотрицького на писання Клирика[1605]: ледво чи відважив ся б він так ударяти на свої власні писання, знаючи, що православні могли зняти з нього маску. Отже мабуть правдоподібнїйшим буде вважати подібности в писаннях Клирика і Мелетія Смотрицького за впливи спільної школи, спільних взірцїв.
З острозькою академією таким чином, так чи инакше (з Апокрізісом включно), лучить ся поважна частина того, що появило ся в сучасній публїцистично-богословській, полємічній лїтературі на Українї і Білоруси за чверть столїтє, від «Ключа»' Гер. Смотрицького до «Треноса» його сина. До вичислених самостійних трактатів треба дочислити ще такі видання, як збірка патріарших грамот в калєндарній справі 1583-4[1606]. «Книжица» 1598 р., де разом з кількома листами патр. Мелетія, писаними на Україну, на заохоту й потїху в боротьбі за православну віру, надруковано також звісний окружник Конст. Острозького, посланиє атонських монахів до нього в справі унії (писане Вишенським — одиноке його писаннє, видруковано тодї) і трактат Гр. Палами про исхожденіє св. Духа[1607]. Лист Мелетія до Потїя, з зазивом до повороту до православної віри, виданий 1605 р.[1608], а правдоподібно і йогож «Діалогъ о вЂрЂ восточной», адресований до кн. Василя[1609]. В лїтературній продукції головна позиція, головна заслуга острозької академії. Поза тим має вона в своїх активах виданнє першої повної біблії словянської й кількох меньше важних видань св. письма й церковних книг (новий завіт, псалтир — два видання, три видання часослова, молитовник, требник. Кілька — небогато одначе — видань св. отцїв (поучення на вел. піст Василия Вел., Маргарит Іоана Златоустого й кілька иньших поучень під голосним титулом: ЛЂкарство на оспалый умыслъ человЂчій); дещо зістало ся недруковане й було видане пізнїйше поза Острогом — як переклади толковань Іоана Злотоустого на послання ап. Павла; дещо лишило ся, очевидно, невиданим зовсїм.
Взагалї хоч острозька друкарня в 1580-1590 рр. була найбільш дїяльною, а часами й одинокою на Українї[1610], вона не визначала ся анї дуже інтенсивною, анї постійною продукцією, коли судити по тому матеріалу, який ми маємо. І тут такий маґнат як кн. Острозький міг би, безперечно, дати більший і живійший імпульс дїлу, а тим часом доходило часом навіть до того, що він просив львівських братчиків позичити йому з друкарні письма грецького або словянського для друку тої чи иньшої книжки[1611].
В 1603 р. вмер Олександр, одинокий з синів Конст. Острозького, що зістав ся вірним православію — надїя православної української суспільности. Мусїв бути щирий «лямент», яким оплакала його острозька академія[1612], і гірким чутєм віє від науки синам, вложеної в уста покійного князя:
Памятайте, жесте с княжатъ руськихъ острозьких вышли,
Ихъ вЂру, дЂльность и побожность мЂйте на мысли!
Вами хочу похвалити ся перед маєстатомъ
Божимъ, кгды з васъ жаденъ не будет апостатом
Отъ вЂры кгрецкоє апостолскоє церкви восточноє,
Дому нашему и славнымъ предкомъ нашимъ пожиточноє;
Которую, чого боже уховай, єсли бы бысте позбыли,
Тогды памятайте моє слово, же з върою сполечне
Утратите учтивость, маєстатность и здорове конечне.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України-Руси. Том VI. Житє економічне, культурне, національне XIV-XVII віків» автора Грушевський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „V. Культурно і релїґійно-національний рух на Українї в XVI віцї“ на сторінці 7. Приємного читання.
