Розділ «V. Культурно і релїґійно-національний рух на Українї в XVI віцї»

З меньших брацтв маємо прошеннє міщан з Сатанова на Поділю до брацтва львівського, щоб удїлило їм «порядки брацкии», бо вони ухвалили завести у себе «порядок брацки церкве святои»[1720]. З 1592 р. маємо фундаційну грамоту перемиського владики для брацтва в Комарнї[1721]. На синодї 1593 р. згадують ся між иньшим відпоручники брацтв: галицького, красноставського, більського (на Підляшу) й «багатьох иньших»[1722]. Більські братчики під час самого сього собору дістали від свого владики Потїя благословенну грамоту, де владика позволяв їм орґанїзувати ся до чину брацтва львівського й виленського, взяти в своє завіданнє більську соборну церкву Богоявлення, заложити при нїй школу, вибирати собі сьвященників, дидаскалів або учителїв шкільних для своїх дїтей «и пришелцевъ убогихъ по чину школъ приймати, болницу, шпиталь убогихъ ради своихъ строити». Непослушних брацтву владика обіцяв відлучати від церкви, і забороняв всякі иньші «безчинні» брацтва поруч сього — законного[1723].

На тім же синодї видав митрополит грамоту на заложеннє брацтва в Люблинї, на взір львівського, виленського й берестейського брацтва[1724]. Фундація ся в значній мірі повторяє звісну вже нам фундаційну грамоту берестейсьтого брацтва, що послужила її взірцем.

Повторяю, сї відомости далеко не повні, а інтересні нам як симптоми брацького руху 1580-90-х рр. Вони показують, як в тодїшнїм розбудженню серед української суспільности інтересів до справ релїґійно- і культурно-національних, живо використовувала ся сею суспільністю та можність участи в церковнім життю, в культурнім і релїґійнім руху, яку давала реформована братська орґанїзація. Люде, живійше настроєні для сих культурно-релїґійних і національних інтересів, хотїли довести до того, щоб орґанїзувати на основі сеї орґанїзації всї свобідні сили української й білоруської суспільности. Заразом хотїли надати сїй орґанїзації як найбільшу моральну силу, власть і екзекутиву. Для того добивали ся монопольного характеру сеї орґанїзації: поруч неї не могли істнувати орґанїзації иньші, які б могли ослабляти силу нової братської орґанїзації, відтягати від неї людей, робити їй опозицію. Таку ж мету мали ріжні остереження що до сили брацьких відлучень від церкви, щоб їх не міг скасувати нї владика, нї митрополит.

Право вибору й віддалювання священників і право контролї над поводженнєм духовенства мало сїй орґанїзації дати спромогу до піднесення моральности, дісціплїни й осьвіти серед духовенства. Школа і проповідь в брацьких церквах мала послужили до моралїзації й культурного подигнення всього громадянства. Школа мала стояти в тїснїй звязи з церквою і як з одного боку — служити цїлям національним, підтримуючи «руську» культурну традицию, так з другого боку, в дусї того часу, мала різко виражений церковно-релїґійний характер. Особи самих дидаскадів, що заразом сповняли обовязки дяків, проповідників, або несли иньші церковнї обовязки, служили тїсним сполучником школи й церкви. Цїла орґанїзація братська мала бути перейнята духом християнської побожности й любови. Шпиталї для убогих і лїчницї для хорих, опіка над убогими й знемощілими братчиками й «нищими» учениками мали служити школою сеї дїяльної любови й милосердя. Брацькі служби церковні, громадські похорони й церемонїї — школою побожности й покори. Виховані й загартовані в сїй школї християнства, брацтва мали здобувати й реформувати, подвигати з занепаду українську суспільність, український нарід. Брацька церква й брацька школа могли служити знарядами того подвигнення.

Се була, так сказати, проґрама мінїмальна, яку ставили собі й поможности сповняли всї брацтва, малі й великі. Брацтва сильнїйші, по більших центрах мали своїм завданнєм культурну роботу вищої марки, більш інтензивну, культурно-наукову. Вони піклували ся про приготованнє людей з більшою осьвітою, науковим підкладом і для того старали ся поставити свої школи на рівні з католицькими колєґіями. Дбали про те, щоб збирати у себе кружки людей учених, як на свій час і обставини, богословів і лїтератів, розвивати лїтературну роботу й ширити книжність і науку за помочию друкарень. Тїсно повязані між собою всі сї просьвітно-культурні орґани (школа, церква, друкарня, кружок учених) творили культурні огнища, малі академії, в стилю острозької, яку оглянули ми вище. В сїм часї на Українї таку ширшу проґраму ставило собі брацтво львівське. Сягало по неї брацтво берестейське, поки конфлїкт з давнїйшим протектором Потієм не підрізав його крил, з переходом Потїя на унїю. На Білоруси розвивало таку ширшу культурну роботу брацтво виленське, почасти могилївське.

Розумієть ся, лекше було начеркнути сю проґраму, нїж виповнити її в дїйсности. Лекше було положити основою брацької орґанїзації принціпи християнської любови й покори в брацьких «порядках», нїж перевести їх в житє. Брацтва навіть більші, як львівське, фактично лежали звичайно на плечах кількох одиниць, і коли були ті одиницї енерґічні, здібні, ідеально настроєні, брацтво розвивало успішну культурну й національну роботу, инакше — занепадало, ставало ареною амбіцій, еґоістичних рахунків[1725]. Щож казати про брацтва иньші? «Союз любови» зіставав ся дуже часто на папері, і люде не ставали ангелами через те, що вступали в брацтво, оперте на таких гарних уставах. Особливо се треба сказати про часи пізнїйші, коли проминув той перший період одушевлення, те напруженнє ідеальних струн людської душі, викликане релїґійно-національним рухом кінця XVI в.

Львівське брацтво паралїзоване було в своїх просьвітних плянах браком матеріальних засобів і переслїдуваннями, які терпіло від владики. Він не спиняв ся перед вчинками грубими, дикими, роздражнений опозицією брацтва[1726], і часами доводив брацтво до крайньої біди. «Владика давнїм звичаєм і тепер противить ся нам, писали напр. братчики до патріарха на початку 1592 р. — розпустив клевети між всякими верствами, так що не можемо вести, як треба, анї церковної будови, анї школи; через се відправили ми дидаскала (Транквілїона) до Вильна, Лаврентия (Зизанія) до Берестя, иньші по иньших містах розійшли ся, тільки Стефан (Зизаній) тут пробуває; священики котрі побожнїйші розійшли ся в ріжні сторони з нашого города через нагінки від владики, за те двожонцї і скрізь і в нашім містї правлять лїтурґію, нехтуючи справедливу твою святительську постанову»[1727]. «Попів, котрі ученїйші, повиганяв нам з міста», пишуть братчики в своїм меморіалї з тогож року[1728]. В таких обставинах успішну культурну работу, розумієть ся було трудно розвивати.

Берестейську школу розгромив Потїй зараз по її заснованню, коли її дидаскали не пішли в лад його унїятським плянам. В листї до Острозького з марта 1595 р. старий гіпокрит скаржив ся на тих «превротників», що «більше ганяють за користями»: «што ся стало у Берестю же ся школа разорила черезъ самыхъ же професоровъ школныхъ, которыє за лакомствомъ удавшы ся, до Вильни на сытъшыє пироги отбегли, а тутъ ку большой ганьбе и жалю убогого християнства на уруганьє противъниковъ нашихъ все покинули безъ жадноє слушноє причины»[1729]. Слїдом, по проголошенню унїї, взяв ся Потїй і до самого брацтва — «найбарзЂй у Берестью ПотЂй помучилъ, такъ же мусили отъ домовъ своихъ прочъ разбЂгнути ся», як пише автор Перестороги[1730]. На школу брацьку випросив він собі від короля привилей: в нїм, відбираючи від брацтва, король передавав школу у власть владики[1731]. Брацтво було розбите.

Виленське держало ся сильнїйше, завдяки помочи місцевих православних маґнатів і останків дісїдентів: «виленскоє брацтво въ купЂ зостало, маючи пры собЂ геретиковъ, которыхъ имъ Господь Богъ заступцами далъ, и в томъ гоненьи чимъ большъ гоними и преслЂдованы били, тымъ большъ моцъ божія надъ ними оказовала ся, а брацтво множило ся, школа росла, людей зъ ней ученыхъ много и казнодЂевъ мудрыхъ выходитъ», завважає автор Перестороги[1732]. Лїпші обставини, в яких воно стояло, значнїйші матеріальні засоби, більша безпечність, яку могло противставити нагінкам єзуїтів, унїатській єрархії і міського маґістрату, були причиною, що в 1590-х рр. до Вильни зберають культурні, наукові, полємічні сили з білоруських і українських земель — зі Львова, Берестя, як то ми вже бачили, і в першій стадії боротьби православних з унїєю, в епоху її проголошення, виленське брацтво, в релїґійній полєміцї спеціально, займає перше місце між усїма брацтвами, тим часом як львівське задержує славу найбільшої й найлїпшої школи та — широких зносин з православними сферами заграничними: Волощиною, Грецією, Московщиною, і безпосереднїх відносин до патріархату.

Проголошеннє унїї серед перших кроків дїяльности реформованої брацької орґанїзації взагалї мало велике значіннє для неї. З одного боку воно стягнуло на брацтва репресії, нагінки з боку властей, єрархії, католицької суспільности, з другого боку — надало брацтвам значіннє головних орґанів релїґійно-національної боротьби, притягнуло всї активнїйші елєменти суспільности, дала новий імпульс розповсюдженню й розвою брацької орґанїзації. Тяжше зміркувати значіннє сього факту не в інтензивности, а в характері самого братського руху. Сильно виражена церковність і консервативний напрям характеризують брацтва від разу, як і цїлий культурно-національний тодїшнїй рух українсько-білоруський. Але орґанїзовані незалежно від єрархії, забезпечені від її впливів і поставлені навіть в певній опозиції до неї, вони в нормальних обставинах може б і увільнили ся з часом від такого узко-клєрикального і консервативного характеру. Поява ж унїї як релїґійної «новини» змусила православних, а в тім і брацтва, в боротьбі против унїятів укріпляти ся як раз на позиції консервативній, старій православній традиції. Завданнєм моменту стала оборона православної віри, традиції, єрархії, і всї сили суспільности, в тім і брацьких орґанїзацій, були скуплені коло сеї цїли. Потреба концентрації сил приводить до тїсного союзу брацтв з православною єрархією, піддає брацтва їх впливам і проводу її. Все се обмежує свобідну інїціативу суспільности супроти питань власної церковної орґанїзації, а не розвиває її.

Взагалї обставинами моменту вся енерґія й сила брацьких орґанїзацій була зведена до узких меж релїґійної полєміки, оборони прав і традицій православної віри, і в тяжкій боротьбі, яку прийшло ся перебути за неї, вичерпали ся сили й енерґія брацьких орґанїзацій. З сього періоду гострої боротьби в спокійнїйшї часи, коли позиція православної віри й руської народности була оборонена й можна було зайняти ся роботою більше орґанїзаційною, реформаційною, — брацтва переходять уже пережитими, вижитими і активної ролї майже не грають. Таким чином, хоч як цїнні були сьвіжі елєменти внесені брацьким рухом в культурно-релїґійне житє, хоч як велика заслуга їх в безперечнім піднесенню рівеня культурного і осьвітного, національної сьвідомости, хоч як вартна була енерґія, розвинена в суспільности брацькою орґанїзацією, — вона збігом обставин була зведена до консервативної, оборонної роботи, за межі якої властиво майже не встигла вирвати ся.