Розділ 3 Політична історія Русі X-XIII ст.

Золоті ворота Києва. Реконструкція Ю.С. Асєєва

За Ярослава Мудрого значного успіху досягли культура і освіта. У Софійському соборі (збудований 1037 р.) перекладалися на давньоруську мову грецькі книги, створювалися оригінальні літературні твори. У Києві та інших містах відкривалися школи грамоти, засновувалися бібліотеки. У зв’язку з великим церковним будівництвом розвивалися архітектура і мистецтво.

Широкими і багатогранними були міжнародні зв’язки Київської Русі — з Візантією, Польщею, Угорщиною, Францією, Німеччиною, скандинавськими країнами. Не завжди вони були рівними, однак епізодичні конфлікти не призводили до тривалої конфронтації якоїсь країни з Руссю. Літопис, зокрема, говорить про кілька воєнних походів Ярослава проти Польщі, які, проте, не вилились у серйозне протистояння. Русь не була зацікавлена в розриві традиційних зв’язків з Польщею, оскільки назрівав конфлікт з Візантією. Вірогідно, що цим пояснюється прагнення Києва до тісніших контактів з рядом західних і скандинавських країн, зміцнених династичними шлюбами.

У 1043 р., а за іншими даними — у 1039 р., польський князь Казимир узяв шлюб з сестрою Ярослава Мудрого Марією-Доброгневою. З нею він познайомився ще в роки, коли вона деякий час проживала у Польщі, куди її вивіз з Києва Болеслав. 1039 р. син Ярослава Ізяслав узяв собі за дружину сестру Казимира Гертруду-Олисаву. Ці шлюбні зв’язки були своєрідною ратифікацією договору, укладеного Ярославом і Казимиром, згідно з яким Русь повинна була надавати військову допомогу Польщі, а Казимир зобов’язувався повернути руських військовополонених, захоплених ще Болеславом Хоробрим, і відмовитись від будь-яких претензій на Червенські міста. Ярослав Мудрий справді здійснив кілька військових походів проти повсталої Мазовії і забезпечив врешті-решт їй об’єднання з Польщею. Союз Польщі і Русі допоміг Казимиру в боротьбі за повернення Сілезії і возз’єднання Помор’я.

Наприкінці 40-х років встановлюються дружні відносини Русі з Францією. 1048 р. до Києва прибуло посольство на чолі з єпископом шелонським Рожером просити руки дочки Ярослава Мудрого Анни для французького короля Генріха І. Згода була одержана, і Анна стала дружиною короля Франції.

Джерела зберегли ряд цікавих подробиць із життя Анни у Франції. Вона привезла з собою до Парижа давньослов’янське євангеліє (Євангелістерій)[168]. Вступаючи на французький престол, всі пізніші королі приносили клятву на цьому євангелії, навряд чи знаючи, що привезене воно з Києва. У Франції Анна була відома під іменем Анни Руфи (Рудої) і користувалася великою повагою. Після смерті чоловіка (1060) вона стала регентшею малолітнього сина короля Філіпа І і разом з ним підписувала державні документи. На одній з грамот, адресованій Суасонському абатству в 1069 р., стоїть підпис “Анна ръина” (“Анна королева”).

Подальша доля Анни повна пригод. У неї закохався, а згодом і викрав її Рауль ІІ граф де Крепі де Валуа. Шлюб між ними папа римський Олександр II визнав незаконним. Графа відлучили від церкви. Незважаючи на це, Анна жила разом з Раулем у родовому помісті Валуа аж до його смерті (1071). Потім вона повернулася до двору сина. Документи цього часу вона підписувала не “Анна королева”, а “Анна мати короля Філіпа”.

Недалеко від Парижа, у містечку Сенлісі, куди вона виїхала після смерті Генріха, Анна заснувала монастир св. Вікентія.

Писемні джерела говорять також про тісні політичні і культурні контакти Русі й Угорщини, що знайшло своє відображення у частих династичних шлюбах представників угорського королівського роду Арпадів і руської великокнязівської династії. З 1034 по 1046 р. у Києві жили сини угорського герцога Ласло, двоюрідного брата короля Іштвана І і руської княжни[169]. Вони рятувались від інтриг королеви Гізели. Один із братів — Андрій, що став королем Угорщини, очевидно, ще в Києві одружився з дочкою Ярослава Мудрого Анастасіею. З іменем цієї угорської королеви пов’язується заснування двох православних монастирів, першими мешканцями яких були вихідці з Русі. Один з них споруджено біля Вишгорода, другий — у Тормові. Після смерті чоловіка у 1060 р. Анастасія з дітьми втекла до німецького імператора. Один із її синів, Шаламон, у гострому суперництві з конкурентами здобув у 1063 р. королівський трон Угорщини і займав його до 1074 р.[170]

Третю дочку Ярослава Мудрого Єлизавету видали заміж у 1043 р. за норвезького принца Гарольда Грізного, пізніше короля. Шлюб цей став можливим після того, як Гарольд відмовився служити новому візантійському імператору Костянтину IX Мономаху і через Русь повертався на батьківщину. 1066 р. він загинув у битві з англійцями під Станфордбріджем, Єлизавета Ярославна вийшла заміж за датського короля Свена.

У латинській пам’ятці англосаксонського походження — коментарях до законів короля Едуарда Сповідника, написаних у XII ст., збереглось цінне повідомлення про зв’язки Русі й Англії. Як свідчить джерело, при дворі Ярослава Мудрого жили якийсь час сини короля Англії Едмунда Залізнобокого — Едуард і Едван.

Спаський собор у Чернігові, закладений князем Мстиславом

Активність руської дипломатії часів Ярослава Мудрого, яка налагоджувала контакти з країнами Заходу і Скандинавії, як було зазначено вище, стимулювалася погіршенням відносин з Візантією. Політика Ярослава Мудрого, спрямована на повну незалежність від Константинополя не лише в державних, а й у церковних справах, викликала роздратування імператорського двору і вищих церковних ієрархів на чолі з патріархом. Величезне будівництво, що розгорнулося в роки княжіння Ярослава і в результаті якого в Києві з’явилися свій собор Софії і свої Золоті ворота, було швидше результатом суперництва столиці Русі зі столицею імперії, а не простого наслідування, копіювання візантійських зразків, як це іноді стверджується.

Відносини Києва і Константинополя загострилися після приходу до влади у 1042 р. Костянтина IX Мономаха, політика якого відзначалась антируською спрямованістю. Джерела зберегли свідчення про велику сварку на константинопольському ринку між руськими і греками, внаслідок якої руським було завдано значних матеріальних збитків. У сутичці було убито знатного русича. У цей самий час на Афоні візантійці розгромили пристань і склади руського монастиря[171].

Конфлікт між Києвом і Константинополем вилився у військову сутичку.

У 1043 р. Ярослав спорядив у похід на Візантію військову флотилію на чолі з сином Володимиром і воєводою Вишатою. На шляху від гирла Дунаю до Царгорода руські кораблі потрапили у шторм і більшість їх викинуло на берег. Завершили розгром руського флоту грецькі кораблі. Володимиру Ярославичу з рештками війська вдалося повернутись на Русь, багато дружинників, у тому числі і воєвода Вишата, потрапили у полон. Тільки через три роки, коли Візантія, змирившись з незалежністю Києва, почала шукати шляхів до миру, Вишату відпустили на батьківщину. Близько 1052 р. мирна угода Русі і Візантії була досягнута, а згодом і зміцнена шлюбом Всеволода Ярославича з дочкою Мономаха Марією[172].

Із сказаного видно, що сильна Русь часів Ярослава Мудрого посідала одне з центральних місць в системі європейських політичних взаємовідносин. Розширення політичних контактів, безперечно, зумовлювалося потребами економічних зв’язків Русі з країнами Західної і Центральної Європи, про що свідчать численні знахідки монет та інших європейських імпортів у Києві і на Русі.

У лютому 1054 р. на 76-му році життя помер Ярослав Мудрий. Його смерть не викликала чергового загострення суперечностей з приводу успадкування столів і Києва, оскільки ще за життя Ярослав зробив з цього приводу відповідні розпорядження.

Київ переходив до рук старшого сина Ізяслава. Разом з великокняжим столом він одержував багату і обширну Київську землю, розташовану між Дніпром на сході, Прип’яттю на північному заході, Горинню і Західним Бугом на заході, верхів’ями Південного Бугу і Случі на південному заході, Россю і Тясмином на півдні. Географічно домен київського столу займав частини двох ландшафтних зон — Лісу і Лісостепу, що значною мірою зумовило його швидкий економічний розвиток. Родючі чорноземні ґрунти лісостепової зони стали основою високої культури землеробства, а багате корисними копалинами Полісся — розвинутого багатопрофільного ремесла. Річкова мережа зв’язувала Київську землю з найвіддаленішими районами Русі, а також і з міжнародними ринками.

Київська земля була однією з найбільш густонаселених областей Русі. Літописи називають тут близько 80 міських центрів, у тому числі такі великі, як Київ, Вишгород, Білгород, Василів, Іскоростень, Овруч, Городськ, Туров, Корсунь, Юр’їв та ін.