Розділ «Частина друга Київська Русь»

У Печерському монастирі знаходились також художня і книгописна майстерні. Про останню з них згадує Нестор у «Житії Феодосія», оповідаючи про великого Никона, що «писав книги», про вельми вмілого книжкового майстра Іларіона, які переписували книги і вдень і вночі[946]. В стінах монастиря Нестором була створена видатна пам’ятка історії Київської Русі «Повість минулих літ» та інші визначні пам’ятки нашої минувшини.

З часом з’явились бібліотеки і в інших давньоруських містах — у Новгороді при Софійському соборі, Чернігові, Переяславі, Курську, Смоленську, Ростові, Галичі. Бібліотеки були не лише при монастирях і княжих дворах, але й у приватних осіб. Великою бібліотекою володів Клим Смолятич — книжник і філософ, який згодом став другим в історії київським митрополитом, руським за походженням. Власна бібліотека була також у ченця Григорія з Печорського монастиря та в боярина Яна Вишатича, київського тисяцького з 1089 по 1093 рік.

Книгозбірні Київської Русі були не бідніші (а Софійська і Печерська значно більші), ніж бібліотеки Західної Європи тих часів.

Книга на Русі завжди була у великій шані. Її культурно-історичну роль важко переоцінити. Саме книга несла ті прогресивні, гуманістичні ідеали, які так чітко відображені у творах давньоруських авторів.

Прямих даних про школи на Русі до запровадження християнства ми не знаємо, хоча індивідуальне навчання могло бути при Іллінській церкві на київському Подолі.

Найранішою згадкою про школи в Києві і на Русі є повідомлення літопису під 988 р. про наказ Володимира Святославича брати дітей у «нарочитой чади» на навчання в учбових закладах[947]. Ці школи «книжного вчення» були призначені переважно для дітей заможних верств населення. Існували вони при новозбудованих церквах і монастирях. Очевидно, і перша київська школа діяла при церкві св. Василія. Слід зауважити, що організація шкіл на Русі була викликана необхідністю підготовки місцевих кадрів і грамотних людей, в яких мав потребу державний апарат.

Продовжувачем справи Володимира став його син, князь Ярослав Мудрий, який особливу увагу приділив розвитку будівництва і культури, зокрема розвитку писемності. У літописній похвалі цьому князю, між іншим, зазначається його просвітительська та будівнича діяльність, який «насѣя книжными словеса сердца вѣрных людий»[948]. Ще будучи новгородським князем, Ярослав наказав заснувати школи і навчати в них грамоті трьохсот дітей. Треба думати, що просвітницька діяльність у Києві набула ще більшої широти.

Ярослав при київській митрополії — Софійському соборі — засновує школу перекладачів (скрипторій), де зібрав багатьох переписувачів. Нагромадження книжок уже в 30-і роки XI ст. спричинилося до створення при Софійському соборі бібліотеки. Та й сам Ярослав, за літописом, «любимъ бѣ книгамъ, и многы написавъ положи в свтѣй Софьи церкви»[949].

Освіченими людьми була і вся родина київського князя. Так, відомий напис його дочки Анни, королеви Франції, на грамоті Суассонському абатству під Парижем. Син Ярослава Всеволод знав п’ять іноземних мов, а внук Володимир Мономах був відомим письменником. За часів Ярослава у Києві написаний відомий літературний твір «Слово про закон і благодать».

Крім Києва та Новгорода, школи для навчання дітей були засновані і в інших містах Київської Русі.

У спеціальних початкових школах готували, головним чином, кадри нижчого духовенства. Але існувало й приватне навчання. Так, Феодосій Печерський навчався в одного з учителів у місті Курську.

Про поширення навчання грамоті свідчать деякі написи-графіті на стінах Софійського собору в Києві. Тут було знайдено давню слов’янську абетку[950] та напис одного з учнів, що вчився у софійських дяків: «Піщан писав до дяка ходивши виучеником»[951].

Писемні джерела зберегли відомості про те, що початкові школи в Києві функціонували при деяких монастирях. Дочка київського князя Всеволода Янка (Ганна) в 90-х роках XI ст. заснувала при Андріївському жіночому монастирі школу для дівчат, де навчали писанню, ремеслам, співу і шиттю[952]. У Західній Європі подібні жіночі школи з’явились значно пізніше.

Крім звичайної грамотності, літописні джерела розповідають про «книжне навчання», під яким мається на увазі проходження спеціального курсу середньовічних наук: богослов’я, філософії, а також граматики, риторики, співів та деяких відомостей з історії. Учні одержували знання не лише від учителів, а й з перекладної літератури, що рано з’явилася на Русі.

Безумовно, створення шкіл і розповсюдження писемності були пов’язані з соціальними та культурними вимогами давньоруського суспільства. Освічені люди були необхідні не тільки для впровадження нового культу, але й для функціонування органів державного управління та економічного життя, торгівлі.

Наукові знання

В галузі розповсюдження наукових знань Київська Русь стояла на одному рівні з передовими країнами Європи. Як і вони, відзначалася характерним для середньовіччя богословсько-схоластичним сприйняттям світу. Як і вони, мала в XI—XIII століттях «зародки справжньої науки, себто елементи об’єктивно істинного знання про матеріальну дійсність»[953]. Ці знання, почерпнуті з різних перекладних джерел («Фізіолога», «Шестоднева», трактатів Козьми Індикоплова) розвивались паралельно із знаннями, що з’явились в результаті виробничої діяльності людей. Реальні знання — практична наука ремісників і землеробів — як необхідні і корисні для суспільства набули якнайширшого розповсюдження в усіх галузях господарської діяльності Київської Русі.

Знання з математики необхідні були під час будівництва монументальних споруд. Так звані вавілони були своєрідними креслениками, що складались із квадратів і прямокутників, в яких закодовувалися дані про будівельну механіку та опір матеріалів[954]. Арифметичними знаннями здавна користувались на Русі під час торгівлі. Провадились також складні обчислення, записувались міри довжини, обсягу. Робились складні розрахунки, викликані потребами церкви у складанні календарів і пасхалій. У грошовій системі використовувались наочно-обчислювальні засоби — абака[955]. Схема обчислення давньоруської абаки відтворена, наприклад, на мініатюрі Радзивіллівського літопису.

Літописи засвідчують, що русичі уважно спостерігали за небесними явищами (сонячні і місячні затемнення, комети, боліди, північне сяйво, метеорити й атмосферні явища). Хоч їх трактували як божественні знамення, опис явищ майже завжди був реалістичним, а терміни брались із розмовної мови[956]. Та знання русичів з астрономії не обмежувались тільки фіксацією явищ і уявлень, з якими вони знайомились переважно з різних трактатів вітчизняної та перекладної літератури. В цьому плані надзвичайно цікавою є діяльність одного з перших руських математиків і астрономів, співавтора першого Новгородського літопису початку XII ст. диякона і доместика Кирика. Його спостереження неба — сонячних затемнень і місяцевих фаз — та записи про це вражають своєю точністю. Кирик та інші передові люди Київської Русі серйозно займались астрономічною наукою, що виявлялось у спостереженнях небесних явищ та роздумах про будову Всесвіту.

Значні знання руські люди мали в галузі хімії. Саме знання хімічних властивостей матеріалів допомагали у виготовленні скляних виробів (різноманітних і різнокольорових скляних намистин і браслетів, посуду, віконного скла), різнокольорових емалей (перегородчасті емалі), поливи для кераміки і поліхромних плиток, черні (спеціальна суміш для прикрашення срібних виробів), мозаїк. Обширна галузь хімічного виробництва — фарбування. Відомо чимало різних фарб і барвників, які застосовувались для фарбування тканини і предметів, вживаних писцями й іконописцями (у тому числі для фрескових розписів). Чимало ремісників володіли знаннями про хімічні властивості розчинів і речовин (для обробки шкіри, хутра, виготовлення різних напоїв тощо)[957].