Таким чином, першопричиною зниження темпів розвитку і кризові явища в економіці Херсонеса наприкінці II — у першій половині І ст. до н. е. були зовнішньополітичні чинники. Вони спричинилися до втрати сільськогосподарських угідь у Північно-Західному та Західному Криму, експлуатація яких тією чи іншою мірою була запорукою піднесення у всіх без винятку галузях економіки, а також розквіту міста протягом IV—III ст. до н. е. Разом з цим немає ніяких підстав стверджувати, що наприкінці II — у першій половині І ст. до н. е. мали місце якісні зміни в економіці Херсонеса, бо внутрішні можливості розвитку виробництва ще не були вичерпані. Отже, криза кінця II—І ст. до н. е. не призвела до кардинальних змін у розвитку базових галузей економіки, а лише затримала на певний час їх розвиток.
Соціальна структура населення Херсонеса протягом елліністичного часу не була сталою. Певні зміни, що відбулися порівняно з попереднім етапом, призвели до трансформації соціальних відносин і ускладнення станово-класової структури населення. Новий приплив значних людських ресурсів, у тому числі із Західного Причорномор'я, який стає особливо помітним наприкінці IV ст. до н. е., створив сприятливі умови для освоєння значних сільськогосподарських територій у Західному й Північно-Західному Криму. Поряд із збільшенням земельного фонду деяких господарств, а також питомої ваги товарного виробництва в економіці, це мало призвести до кількісного зростання у сільському господарстві праці залежного населення.
Однак однією із специфічних особливостей розвитку Херсонеса було те, що приплив рабів із середовища варварського населення тут був дуже обмежений. Тому є підстави стверджувати, що у Херсонесі в основному використовувалася праця привозних рабів, чисельність яких унаслідок їх високої вартості не могла бути значною. Тобто, їх питома вага у суспільному виробництві не була вирішальною. Це в свою чергу дає можливість припустити, що у сільському господарстві в основному використовувалася праця різних юридично вільних, але неповноправних груп населення, які разом з рабами складали шар експлуатованих.
Не була значною питома вага рабської праці й у сфері ремесла. Відносно великі керамічні майстерні, які відкрито біля оборонних стін Херсонеса, очевидно, належали полісу, а переважну більшість ремісників, як і дрібних торговців, складали метеки. Саме для них економічна кон'юнктура кінця IV—III ст. до н. е. відкривала дуже сприятливі умови.
Шар експлуататорів теж не був чимось єдиним. До його складу входили великі й середні землевласники, які були повноправними громадянами, а також багаті ксени і метеки. Завдяки можливостям, що були створені торгівлею і грошовим обігом, вони мали можливість експлуатувати широкі верстви населення міста. Саме ці категорії — заможні громадяни і ксени, які володіли порівняно великими коштами, — займалися крупною морською торгівлею.
Разом з тим, характер землеволодіння свідчить, що значну кількість населення складали люди, яких можна віднести до категорії дрібних товаровиробників. Тут, очевидно, треба вирізняти повноправних громадян, які володіли невеликими наділами, а також вільних, але неповноправних жителів, зайнятих у ремеслі та торгівлі і які систематично не використовували працю неповноправних верств суспільства.
Скіфська експансія неминуче повинна була призвести до певних змін у соціальному складі населення. Є підстави вважати, що у II—І ст. до н. е. відбувалося кількісне зменшення шару експлуататорів і дрібних виробників і збільшення населення, яке повністю чи частково було позбавлене засобів до існування.
Таким чином, наприкінці IV—III ст. до н. е., порівняно з попереднім періодом структура населення Херсонеської держави ускладнилася, а на межі II—І ст. до н. е. мав місце зворотний процес — процес загострення соціальних протиріч, що зумовлювався насамперед зовнішньополітичними подіями, які й призвели до економічної кризи й розорення значної кількості громадян.
З часу заснування у Херсонесі існували демократичні інститути міського самоврядування, які було поновлено у третій чверті IV ст. до н. е. після короткочасного правління олігархів. Однак після цих подій державний устрій міста зазнав певних змін. У другій половині III — на початку II ст. до н. е. почалася аристократизація державного устрою Херсонеса[731], але до перших століть нової ери для політичного ладу було характерне поєднання демократичних (Народні збори, Рада) і аристократичних (номофілаки, діойкет) інститутів. Зростання впливу міських магістратів і залучення їх до протобулевтичної діяльності зумовлювалося тим станом, що склався на III ст. до н. е. у галузі матеріального виробництва і торгівлі. Включення до складу Херсонеса значних сільськогосподарських територій, а також процес перерозподілу землі та економічний підйом у місті призвели до концентрації порівняно великих прибутків у певної частини громадян. Усе це в свою чергу не могло не відбитися на політичному житті міста. Незважаючи на витрати грошей, значна частина херсонеситів, яка брала активну участь у міському самоврядуванні, крім слави і пошани, мала доступ до міських фінансів і формування політики держави, що, безперечно, відбилося на її політичному стані у суспільстві та державному устрої[732].
Зовнішньополітичні події другої половини II — першої половини І ст. до н. е. теж позначилися на функціях державних інституцій Херсонеса. Загострення воєнно-політичного стану об'єктивно призвело до концентрації влади у руках тих, хто міг дати відсіч ворогові й вжити заходів щодо економічної і політичної, стабілізації. Епіграфічні джерела це підтверджують. З них випливає, що саме наприкінці II — на початку І ст. до н. е. в час залежності від Понтійського царства, а потім від Боспору в Херсонесі мала місце реформа Ради, внаслідок чого зросла її роль у вирішенні державних справ, а також зменшилося значення Народних зборів[733]. Тобто права громадянської общини було значно обмежено.
Етнічний склад населення Херсонеса в елліністичний час був досить однорідний. Основну масу мешканців тут складали нащадки дорійців, що заснували місто. Поряд з ними жили вихідці з інших античних центрів. У місті не було значного прошарку таврського або скіфського населення, хоча тут, і особливо на хорі, мешкали вихідці з варварського оточення. Окремі з них належали до соціально залежних верств населення, але вони значною мірою були асимільовані. Це призвело до втрати ними певних етнографічних рис, і тому питому вагу їх у складі населення визначити не можна. Мала кількість іноетнічних мешканців у місті, як видно, може пояснюватися ворожим ставленням греків-херсонеситів до варварського оточення упродовж IV — кінця II ст. до н. е., що утруднювало проникнення у місто негрецького населення.
Таким чином, протягом елліністичного часу Херсонес з поліса класичного типу перетворився на центр порівняно великого територіального державного утворення, яке відігравало помітну роль у політичному й економічному житті Північного Причорномор'я і Таврики зокрема. Скіфська навала призвела до втрати Херсонесом земель у Західному і Північно-Західному Криму, а також до певних змін в економіці, соціальній структурі населення і державному устрої. Потрібен був час і сприятливі зовнішньополітичні умови, щоб відродити економіку та звільнитися від сплати данини Понтійському царству. Саме такі умови були запорукою нового піднесення міста, яке спостерігається у перших століттях нашої ери.
Глава 5
Ольвія у другій чверті V ст. — 331 р. до н. е.
Верхня межа класичного періоду в історії Ольвії визначається завершенням формування держави. Після зосередження населення з великої хори у місті у другій чверті V ст. до н. е. ці процеси остаточно закріпили його соціально-економічне районування та державно-політичну структуру. Починаючи приблизно з цього часу, по суті відбувається становлення Ольвії як типового античного міста — поліса з розташованою навколо нього невеликою компактною сільською округою — хорою. Нижня межа класичного періоду визначається військовою та соціально-економічною кризою часу облоги Зопіріона 331 р., після якої в економічному розвитку поліса відбувається якісний стрибок, що збігається з кардинальними змінами в зовнішньополітичній ситуації.
В Ольвійському полісі, починаючи з другої чверті V ст., відбуваються значні економічні та політичні зрушення. Після розгрому Мілета — метрополії Ольвії — 494 р. до н. е. активніше, ніж раніше починають розвиватися взаємовідносини з Афінами, що невдовзі позначилося, зокрема, на грошовому обігу поліса. Так, поряд з дельфіноподібними грошовими знаками з’являються унікальні литі монети великих розмірів — так звані аси (оболи) із зображенням на аверсі голови Афіни, згодом — Горгони, на реверсі — колеса чи орла над дельфіном. До V ст. до н. е. належить і поява перших почесних декретів, головним чином ателій та проксеній, які видавала держава, та сакральних написів.
Змінюється і загальний архітектурний вигляд міста. Замість землянок з'являються наземні кам'яно-сирцеві будинки звичайної для давньої Греції планувальної схеми з посиленням щільності забудови і остаточним формуванням вуличної мережі. Ольвію обгороджують фортечними стінами, на її теменосах здійснюється монументальне будівництво. Тобто, місто набуває звичайного для античного світу вигляду і в ньому починають нормально працювати державні структури.
Відбувається перехід до наземного будівництва й на поселеннях великої хори, але без поширення там будинків міського типу. І одразу ж на абсолютній більшості поселень життя припиняється. Продовжують функціонувати лише декілька поселень, розташованих головним чином поблизу Ольвії; натомість за західною околицею виникає своєрідне землянкове передмістя[734]. Водночас у першій чверті V ст. до н. е. припиняє своє існування один з житлових районів Березанського поселення, тобто територія поселення скорочується, а в іншому районі відбуваються ті самі зміни, що і в Ольвії. Це свідчить про концентрацію сільського населення у місті.
Однак запустіння сільської округи Ольвії не було катастрофічним — у жодному з поселень не виявлено слідів масових руйнувань чи пожеж. Концентрація населення округи в Ольвії навряд чи зумовлювалася скіфською загрозою і тим більше скіфським протекторатом над містом, як це вважають деякі дослідники. Вони аргументують свої висновки фактами карбування в Ольвії срібної монети з ім’ям Емінака і з зображенням Геракла у лев'ячій шкурі (міфологічного предка скіфського царя Емінака), що натягує тятиву лука, і знахідкою уламка мірчої посудини — ойнохої, на якому є відбиток зображення реверса згаданої монети[735]. Проте зображення Геракла, що натягує тятиву лука (яке, до того ж, трапляється на реверсі статерів з Фів), ніякого стосунку до легенди про походження скіфів не має. Немає достатніх підстав вважати ім'я Емінак варварським, воно відоме і в Малій Азії. І навіть, якщо припустити, що воно варварське, то його носій необов'язково мав бути варваром за походженням[736]. Щодо цього монетного штемпелю на уламку ойнохої відзначимо, що тут відбите зображення реверса монети, де вміщено емблематику Ольвії, а не ім'я Емінака і зображення Геракла. Останнього було б логічно чекати за наявності скіфського протекторату. Монети з Емінаком датуються часом не раніше 460— 430 рр. до н. е. (за В. О. Анохіним та П. Й. Каришковським), а концентрація населення сільської округи в Ольвії відбулася щонайменше на два десятки років раніше і аж ніяк не могла бути наслідком скіфського протекторату.
Найвірогіднішою причиною скупчення сільського населення в Ольвії видається потреба внутрішнього розвитку Ольвійської держави. Занепад великої хори за відсутності слідів скіфської воєнної загрози досить добре узгоджується з ідеєю формування держави на засадах синойкізму[737]. Об’єднання незалежних сільських поселень, що стихійно виникли навколо Ольвії, мабуть, було зумовлене також прагненням їх жителів мати ойкоси в межах самого міста[738]. Саме за синойкізму вони могли на це розраховувати. Багатьох робочих рук залежного або напівзалежного населення потребували й перебудова міста та розвиток міського господарства, ремесел і т. ін.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба» автора Толочко П.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я“ на сторінці 20. Приємного читання.
TextBook