Розділ «Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я»

З часу заснування у Херсонесі існували демократичні інститути міського самоврядування, які було поновлено у третій чверті IV ст. до н. е. після короткочасного правління олігархів. Однак після цих подій державний устрій міста зазнав певних змін. У другій половині III — на початку II ст. до н. е. почалася аристократизація державного устрою Херсонеса[731], але до перших століть нової ери для політичного ладу було характерне поєднання демократичних (Народні збори, Рада) і аристократичних (номофілаки, діойкет) інститутів. Зростання впливу міських магістратів і залучення їх до протобулевтичної діяльності зумовлювалося тим станом, що склався на III ст. до н. е. у галузі матеріального виробництва і торгівлі. Включення до складу Херсонеса значних сільськогосподарських територій, а також процес перерозподілу землі та економічний підйом у місті призвели до концентрації порівняно великих прибутків у певної частини громадян. Усе це в свою чергу не могло не відбитися на політичному житті міста. Незважаючи на витрати грошей, значна частина херсонеситів, яка брала активну участь у міському самоврядуванні, крім слави і пошани, мала доступ до міських фінансів і формування політики держави, що, безперечно, відбилося на її політичному стані у суспільстві та державному устрої[732].

Зовнішньополітичні події другої половини II — першої половини І ст. до н. е. теж позначилися на функціях державних інституцій Херсонеса. Загострення воєнно-політичного стану об'єктивно призвело до концентрації влади у руках тих, хто міг дати відсіч ворогові й вжити заходів щодо економічної і політичної, стабілізації. Епіграфічні джерела це підтверджують. З них випливає, що саме наприкінці II — на початку І ст. до н. е. в час залежності від Понтійського царства, а потім від Боспору в Херсонесі мала місце реформа Ради, внаслідок чого зросла її роль у вирішенні державних справ, а також зменшилося значення Народних зборів[733]. Тобто права громадянської общини було значно обмежено.

Етнічний склад населення Херсонеса в елліністичний час був досить однорідний. Основну масу мешканців тут складали нащадки дорійців, що заснували місто. Поряд з ними жили вихідці з інших античних центрів. У місті не було значного прошарку таврського або скіфського населення, хоча тут, і особливо на хорі, мешкали вихідці з варварського оточення. Окремі з них належали до соціально залежних верств населення, але вони значною мірою були асимільовані. Це призвело до втрати ними певних етнографічних рис, і тому питому вагу їх у складі населення визначити не можна. Мала кількість іноетнічних мешканців у місті, як видно, може пояснюватися ворожим ставленням греків-херсонеситів до варварського оточення упродовж IV — кінця II ст. до н. е., що утруднювало проникнення у місто негрецького населення.

Таким чином, протягом елліністичного часу Херсонес з поліса класичного типу перетворився на центр порівняно великого територіального державного утворення, яке відігравало помітну роль у політичному й економічному житті Північного Причорномор'я і Таврики зокрема. Скіфська навала призвела до втрати Херсонесом земель у Західному і Північно-Західному Криму, а також до певних змін в економіці, соціальній структурі населення і державному устрої. Потрібен був час і сприятливі зовнішньополітичні умови, щоб відродити економіку та звільнитися від сплати данини Понтійському царству. Саме такі умови були запорукою нового піднесення міста, яке спостерігається у перших століттях нашої ери.

Глава 5

Ольвія у другій чверті V ст. — 331 р. до н. е.

Верхня межа класичного періоду в історії Ольвії визначається завершенням формування держави. Після зосередження населення з великої хори у місті у другій чверті V ст. до н. е. ці процеси остаточно закріпили його соціально-економічне районування та державно-політичну структуру. Починаючи приблизно з цього часу, по суті відбувається становлення Ольвії як типового античного міста — поліса з розташованою навколо нього невеликою компактною сільською округою — хорою. Нижня межа класичного періоду визначається військовою та соціально-економічною кризою часу облоги Зопіріона 331 р., після якої в економічному розвитку поліса відбувається якісний стрибок, що збігається з кардинальними змінами в зовнішньополітичній ситуації.

В Ольвійському полісі, починаючи з другої чверті V ст., відбуваються значні економічні та політичні зрушення. Після розгрому Мілета — метрополії Ольвії — 494 р. до н. е. активніше, ніж раніше починають розвиватися взаємовідносини з Афінами, що невдовзі позначилося, зокрема, на грошовому обігу поліса. Так, поряд з дельфіноподібними грошовими знаками з’являються унікальні литі монети великих розмірів — так звані аси (оболи) із зображенням на аверсі голови Афіни, згодом — Горгони, на реверсі — колеса чи орла над дельфіном. До V ст. до н. е. належить і поява перших почесних декретів, головним чином ателій та проксеній, які видавала держава, та сакральних написів.

Змінюється і загальний архітектурний вигляд міста. Замість землянок з'являються наземні кам'яно-сирцеві будинки звичайної для давньої Греції планувальної схеми з посиленням щільності забудови і остаточним формуванням вуличної мережі. Ольвію обгороджують фортечними стінами, на її теменосах здійснюється монументальне будівництво. Тобто, місто набуває звичайного для античного світу вигляду і в ньому починають нормально працювати державні структури.

Відбувається перехід до наземного будівництва й на поселеннях великої хори, але без поширення там будинків міського типу. І одразу ж на абсолютній більшості поселень життя припиняється. Продовжують функціонувати лише декілька поселень, розташованих головним чином поблизу Ольвії; натомість за західною околицею виникає своєрідне землянкове передмістя[734]. Водночас у першій чверті V ст. до н. е. припиняє своє існування один з житлових районів Березанського поселення, тобто територія поселення скорочується, а в іншому районі відбуваються ті самі зміни, що і в Ольвії. Це свідчить про концентрацію сільського населення у місті.

Однак запустіння сільської округи Ольвії не було катастрофічним — у жодному з поселень не виявлено слідів масових руйнувань чи пожеж. Концентрація населення округи в Ольвії навряд чи зумовлювалася скіфською загрозою і тим більше скіфським протекторатом над містом, як це вважають деякі дослідники. Вони аргументують свої висновки фактами карбування в Ольвії срібної монети з ім’ям Емінака і з зображенням Геракла у лев'ячій шкурі (міфологічного предка скіфського царя Емінака), що натягує тятиву лука, і знахідкою уламка мірчої посудини — ойнохої, на якому є відбиток зображення реверса згаданої монети[735]. Проте зображення Геракла, що натягує тятиву лука (яке, до того ж, трапляється на реверсі статерів з Фів), ніякого стосунку до легенди про походження скіфів не має. Немає достатніх підстав вважати ім'я Емінак варварським, воно відоме і в Малій Азії. І навіть, якщо припустити, що воно варварське, то його носій необов'язково мав бути варваром за походженням[736]. Щодо цього монетного штемпелю на уламку ойнохої відзначимо, що тут відбите зображення реверса монети, де вміщено емблематику Ольвії, а не ім'я Емінака і зображення Геракла. Останнього було б логічно чекати за наявності скіфського протекторату. Монети з Емінаком датуються часом не раніше 460— 430 рр. до н. е. (за В. О. Анохіним та П. Й. Каришковським), а концентрація населення сільської округи в Ольвії відбулася щонайменше на два десятки років раніше і аж ніяк не могла бути наслідком скіфського протекторату.

Найвірогіднішою причиною скупчення сільського населення в Ольвії видається потреба внутрішнього розвитку Ольвійської держави. Занепад великої хори за відсутності слідів скіфської воєнної загрози досить добре узгоджується з ідеєю формування держави на засадах синойкізму[737]. Об’єднання незалежних сільських поселень, що стихійно виникли навколо Ольвії, мабуть, було зумовлене також прагненням їх жителів мати ойкоси в межах самого міста[738]. Саме за синойкізму вони могли на це розраховувати. Багатьох робочих рук залежного або напівзалежного населення потребували й перебудова міста та розвиток міського господарства, ремесел і т. ін.

Отже, Ольвія, починаючи з другої чверті V ст. до н. е., стає остаточно на шлях консолідації усіх сил для побудови політично ні від кого не залежного поліса.

Це зовсім не означає ізоляціоністського відокремлення міста від навколишніх племен скіфів. Більше того, за Геродотом, який, можливо, тут побував близько середини V ст. до н. е., ми дізнаємося про досить дружні стосунки ольвіополітів зі скіфами. Згідно з його розповіддю, скіфський вождь Скіл мав палац у самому місті. Підходячи до Ольвії, Скіл залишав військо в передмісті, а сам заходив до міста, перевдягався в еллінське вбрання і навіть брав участь в еллінських містеріях [Her., IV, 78—80]. Дізнавшись про це від якогось ольвіополіта (а така поведінка означала зраду батьківських звичаїв), скіфи скинули Скіла і, зрештою, вбили його. Слід відзначити також наявність певного, хоч і невеликого відсотка варварських імен у просопографії населення Ольвії[739]. Хоч це і не може відбивати справжнього співвідношення етносів серед жителів міста, проте свідчить на користь більш-менш дружніх стосунків з варварським світом.

Починаючи з першої половини V ст. до н. е., відбуваються важливі зміни у зовнішньополітичній ситуації в античному світі. Так, у зв'язку з поразкою повстання іонійських міст проти персів та їхнім розгромом (500—494 рр.), природно, значно знижується активність міст у стосунках з причорноморськими центрами. Послаблюються соціально-політичні, торговельно-економічні та культурні зв'язки між цими регіонами. Починаючи з другої чверті V ст. до н. е. виникає певна зацікавленість у налагодженні не тільки економічних, а й політичних та культурних взаємовідносин Афін та Ольвії. Це відбилося на випуску Ольвією в цей час ассів із зображенням Афіни, що скоріше за все було пов'язано з формуванням Афінського морського союзу, до якого, можливо, увійшла й Ольвія[740].

Рис. 61. Напівфігура Аполлона. Ольвія, VI ст. до н. е.

Афінський морський союз (Делоський) був сформований близько 478 р. до н. е. для боротьби проти персів, однак пізніше Афіни використали його для утворення ширшого об'єднання — Афінської архе, члени якої не тільки повинні були платити постійну данину Афінам, а й виконувати інші зобов'язання. Згідно з одним із списків полісів, які виплачували форос Афінам (425—424 рр.), Ольвія платила їм один талант[741]. Припускається, що коли Перікл з метою підтримання впливу Афінського морського союзу здійснив у 30-х роках V ст. до н. е. свою експедицію у Понт, він відвідав не тільки Гераклею, Синопу, Аміс, а й перетнув Чорне море прямим шляхом до гирла Борисфена й побував у Ольвії[742].

Вплив Афінського морського союзу на життя ольвійського поліса виявився в особливостях грошового господарства та інших сферах економічного життя. Так, за законом Клеарха середини V ст. до н. е.[743], всі міста, підвладні Афінам, повинні були користуватися аттичною системою ваги, афінською монетою і не карбувати свого срібла. Відповідно у другій половині V ст. до н. е. Ольвія припиняє випуск своїх срібних монет — статерів Емінака, — який тільки-но почався, й широко використовує аттико-евбейську вагову систему[744]. Після розпаду архе наприкінці V ст. до н. е. політичні відносини з союзниками дещо послабилися. Ольвія вийшла з Афінського союзу і почала карбувати власну срібну монету. Однак економічні та культурні зв'язки тривали. Ольвія, як і весь античний світ, продовжувала зазнавати досить сильного впливу Афін у різних сферах життя.

Вплив демократичних Афін позначився не тільки на політичному устрої Ольвії, яка мала аналогічні державні установи (Народні Збори, Раду, магістратури), а й на культурному житті. Так, не пізніше середини V ст. до н. е. в мову ольвіополітів, яка раніше зазнавала сильного впливу іонійського діалекту, проникають елементи аттичного[745]. В релігійному житті велику роль починають відігравати шановані в Афінах культи — Афіни, Зевса, Афродіти та ін. У мистецтві вплив виявився у ввозі творів аттичних митців в Ольвію і в місцевій творчості. В Ольвії відомі твори видатних аттичних керамістів — Епіктета, Олтоса, Нікосфена, Епелея. У середині IV ст. до н. е. в Ольвії було поставлено статую, присвячену Леократом Аполлону Лікарю і виконану афінським скульптором Стратонідом [НО, 65]; на одному п’єдесталі є напис Праксителя [ІРЕ, І2, 145]; з Аттики було вивезено камінь, спершу призначений для надгробка, але пізніше використаний Клеомбротом, сином Пантакла, для напису з посвятою вежі Гераклу та народові[746] [IOSPE, І2, 99]. Яскраво простежується аттичний вплив, особливо школи Поліклета, на місцевій коропластиці, а деякі теракоти повторюють аттичні взірці[747]. В архітектурі й будівництві використовуються привезені з Аттики архітектурні деталі, можливо, деякі громадські споруди зводилися за участю афінських архітекторів. Про це може свідчити близькість пропорцій афінської гелієї та ольвійського дикастерія[748].

Таким чином, якщо на початку класичного етапу взаємовідносини Афін та Ольвії визначалися головним чином торговими інтересами обох сторін, то пізніше вплив Афін позначається практично на всіх сферах життя ольвійського поліса — на економіці, політиці, культурі. Особливо цей вплив був відчутним у другій половині V— IV ст. до н. е.