Розділ «Передмова до другого тому»

Проблеми історії населення України за доби раннього заліза та майже синхронного їй античного часу постійно привертали й привертають увагу як спеціалістів з різних галузей науки, так і широкий загал читачів. Це пояснюється тим, що впродовж майже чотирнадцяти століть територію нашої країни населяли різноманітні за своїми культурами та укладом життя народи. Культурна спадщина кіммерійців, кочових скіфів, племен Лісостепу, греків Північного Причорномор’я, сарматів та інших етносів, що стала відома завдяки багаторічним дослідженням археологів, має велике значення і сьогодні. Вона сприяє духовному збагаченню українського народу, є невід’ємною часткою його історії і культури.

З IX ст. до н. е. на теренах України починається впровадження нового матеріалу — заліза. Його застосування у господарстві та військовій справі викликало справжню технічну революцію, що в подальшому мало суттєві соціально-економічні наслідки. Широке освоєння заліза, з одного боку, та міграції іраномовних скіфських номадів і греків у цей регіон — з іншого, стали однією з головних передумов для остаточного формування в межах нинішньої України трьох найважливіших і взаємопов’язаних господарських систем: лісостепової, головним чинником якої стало орне землеробство, степової, що базувалася на кочовому скотарстві, та прибережної північнопричорноморської, де грецькі переселенці створили потужні аграрно-промислові та торгово-ремісничі зони. Це не тільки спричинилося до чіткішого розмежування обширної території на три культурно-економічні регіони, а й дало змогу значно ефективніше використовувати природні ресурси суміжних областей та займатися торгівлею. Проте лише кочові скотарі спромоглися освоїти величезні степові пасовиська, на які був такий багатий південь України.

Економічний розвиток, перехід до досконаліших форм господарювання, налагодження міжетнічних контактів, у свою чергу, зумовили поступовий розклад первісних відносин та формування перших ранньодержавних утворень на теренах українського Лісостепу і Степу. Важливим чинником, що сприяв розвитку цього процесу, стало існування на північному узбережжі Чорного моря упродовж тисячоліття античних держав — Боспору, Херсонесу Таврійського, Ольвії та Тіри.

Тісні контакти греків з місцевим населенням, з одного боку, та з багатьма містами Еллади, а пізніше Римської імперії — з іншого, позначилися на багатьох сферах їхнього життя. Склалася унікальна історична ситуація: Північне Причорномор’я перетворилося на своєрідну контактну зону, де взаємодіяли три різні за своїм політичним і культурним розвитком світи (номади, елліни та землеробські племена). Усі разом вони відіграли надзвичайно велику роль у безперебійному постачанні Афінам і багатьом іншим полісам Греції, особливо в V—IV ст. до н. е., продуктів харчування, передусім зерна, що значною мірою стимулювало їхній економічний та культурний поступ. Північнопричорноморські міста сприяли прискоренню соціального розвитку етнічних об’єднань на території України, становленню в них соціально-станового укладу і державності. Тому історія античних держав Північного Причорномор’я розглядається як невід’ємна частина давньої історії України.

Завдяки багатовіковим контактам між греками і місцевим населенням до наших днів збереглися свідчення про різноетнічне населення України за доби раннього заліза. Хоч корінне населення цієї території не мало ще своєї писемності, розповіді про нього дійшли до нас у творах численних античних авторів. Стали відомі етноніми багатьох племен і народів того часу — кіммерійців, скіфів, агафірсів, будинів, гелонів, таврів, савроматів (сарматів) тощо. З них ми дізнаємось про територію їхнього розселення, війни, побут, звичаї, релігійні вірування. Справжньою енциклопедією є, зокрема, четверта книга («Мельпомена») грандіозної праці «батька історії» — Геродота. Важливі також свідчення інших грецьких та латинських авторів, зокрема, «Географія» Страбона, географічна праця Птоломея, «Землеопис» Помпонія Мели та географічний нарис Північного Причорномор’я з книги «Природна історія» Плінія Старшого. Всі ці твори не тільки містять важливі відомості про історію і культуру наших далеких предків, а й допомагають яскраво уявити деталі їхнього побуту.

Оскільки письмові джерела збереглися головним чином у фрагментах різної повноти, що заважає відтворенню цілісної історичної картини, величезне значення для фахівців мають інші різноманітні джерела: епіграфічні, нумізматичні та археологічні. Вони сприяють повнішому з’ясуванню особливостей політичного, соціально-економічного та культурного розвитку держав і різних етнополітичних утворень.

З відкриттям 1763 р. Мельгунівського скіфського кургану поблизу сучасного Кіровограда були зроблені перші кроки на шляху становлення однієї з сучасних галузей науки — скіфознавства, що вивчає походження і розвиток культур скіфського типу, а також історичні долі населення, що населяло південь Східної Європи. Дещо пізніше, після локалізації 1794 р. відомим академіком П. С. Палласом давньогрецького міста Ольвії у Нижньому Побужжі, почалося поступове вивчення античної культури Північного Причорномор’я. В результаті подальшої локалізації відомих за свідченнями давніх авторів міст (Пантикапей, Німфей, Феодосія, Херсонес, Керкінітида, Борисфен, Тіра, Ніконій тощо), їх систематичного дослідження разом з сільськими округами і некрополями, особливо у другій половині XX ст., зусиллями багатьох вчених України і Росії накопичено величезну кількість археологічного, епіграфічного, нумізматичного матеріалів. Своєрідні яскраві пам’ятки північнопричорноморських держав складають істотну частину історії культури давнього населення України і входять до загальної скарбниці найпередовішої на той час античної цивілізації.

За допомогою сукупності писемних і археологічних джерел, даних лінгвістики, антропології, археології, історичної географії фахівці з давньої історії, а також спеціалісти суміжних галузей науки вивчають далекі події минулих часів, культуру народів і племен, які періодично з тих чи інших причин змінювали один одного. Одразу ж зазначимо, що суто історична проблематика за ступенем свого вивчення дещо поступається розробці археологічних джерел. Передусім це зумовлено певним «дефіцитом» фундаментальних узагальнюючих праць, де розглядалися б закономірності історичного розвитку всього населення України протягом І тис. до н. е. — першої половини І тис. н. е.

За останні десятиріччя практично не робилися спроби цілісного осмислення значного комплексу проблем (якщо не брати до уваги коротких та схематичних розділів у кількох багатотомних виданнях з історії України). Це пояснюється, головним чином, величезним обсягом накопиченого фактичного матеріалу — насамперед археологічного, який диктував необхідність глибокої та детальної розробки окремих проблем історії населення України у зазначений вище час.

Основною прикметою сучасного етапу у вивченні цієї історії за окремими хронологічними періодами стала помітна спеціалізація фахівців. Головні зусилля спрямовувалися на дослідження вагомих питань історії та культури кіммерійців, скіфів, населення античних держав Північного Причорномор’я та інших етносів.

Нагромадження значного нового матеріалу з археології, нумізматики та епіграфіки, численні наукові праці дають змогу авторському колективу і редколегії цього тому підійти до розгляду історії населення України в І тис. до н. е. — першій половині І тис. н. е. в усіх її аспектах: політичному, соціально-економічному, культурному. Виклад матеріалу побудовано згідно із загальноприйнятими періодизаціями в історії населення України за доби раннього заліза та античності. Звичайно, не всі питання з нашої історії вивчені однаково повно, що теж відбилося на даній праці. Зокрема, одним із складних питань усе ще залишається дослідження взаємовідносин греків і варварів Північного Причорномор’я. Однак автори прагнули об’єктивно висвітлити ці контакти та їхню специфіку впродовж тисячоліття. Розширення географічного ареалу, вивчення археологічних пам’яток, зокрема сільських округ античних міст, накопичення нових матеріалів, комплексне використання джерел уможливлюють дещо ширше висвітлення питань економіки, динаміки торговельних зв’язків місцевого населення з Елладою, елліністичними державами і Римом, численними народностями від Дунаю і Карпат до Кавказу і Уралу.

У книзі викладено найголовніші з існуючих в історіографії кіммеро-, скіфо- і сарматознавства гіпотези, концепції і погляди, матеріали останніх наукових досліджень з історії та культури античних держав Північного Причорномор’я та їх взаємовідносин з оточуючим негрецьким населенням.

Автори тому ставили за мету висвітлити найвагоміші проблеми і події з історії населення України розглядуваного часу, дотримуючись хронологічної послідовності.

Другий том “Давньої історії України” підготовлено до друку авторським колективом у складі Крижицького С. Д. — передмова до другого тому, глава 4 (архітектура) розділу І частини другої, глави 5, 6, 8 (архітектура) у розділі II частини другої, глава 5 (архітектура) у розділі III частини другої; Мурзіна В. Ю. — передмова до другого тому, глава 1 у розділі І частини першої, глава 1 (від початку скіфської історії до утворення Північнопричорноморської Скіфії) та глава 2 (загальні відомості про етногеографію та населення степової смуги) у розділі II частини першої; Скорого С. А. — глава 2 розділу І частини першої; Черненко Є. В. — глава 1 (скіфо-перська війна та військово-політична історія Великої Скіфії) у розділі II частини першої та глава 2 (крім «Малої Скіфії» в Криму) у розділі III частини першої; Бессонової С. С. — глава 2 (населення лісостепової смуги та Криму), глава 4 у розділі II частини першої; Гаврилюк Н. О. — глава 3 у розділі II частини першої; Симоненко О. В. — глава 1 у розділі III частини першої; Зубаря В. М. — глава 2 («Мала Скіфія» в Криму) у розділі III частини першої, глава 4 у розділі II частини другої, глави 1 та 2 у розділі III частини другої, глави 1, 2, 3 у розділі IV частини другої; Пуздровського О. Є. — глава 2 («Мала Скіфія» в Криму) у розділу III частини першої; Русяєвої А. С. — глави 1, 2, 3, 4 (крім архітектури) у розділі І частини другої, глави 1, 2, 3, 8 (крім архітектури) у розділі II частини другої, глава 5 (крім архітектури і побуту) у розділі III частини другої, глава 6 у розділі IV частини другої; Лейпунська Н. О. — глави 5, 6 розділу II частини другої; Крапивіної В. В. — глави 3, 5 (побут) у розділі III частини другої, глава 4 у розділі IV частини другої; Сон Н. О. — глава 7 у розділі II частини другої, глава 4 у розділі III частини другої, глава 5 у розділі IV частини другої.

Бібліографія складена авторами.

Показчики імен та місцезнаходження археологічних пам’яток уклали Є. Ю. Батуревич, В. І. Назарчук.

Ілюстрації підібрані авторами та А. В. Буйських і Є. Ю. Батуревич.

Авторський колектив і редколегія другого тому висловлюють щиру подяку всім колегам, які взяли участь в обговоренні книги у відділах скіфо-сарматської та античної археології, а також рецензентам і всім тим, хто люб’язно надав допомогу у підготовці цієї праці до друку.