Розділ «Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я»

V—IV ст. до н. е. загалом стали часом поступового інтегрування поліса в політико-економічні відносини як античного світу, так і навколишніх племен. Ольвія в усіх галузях свого життя набуває рис, характерних для античних держав цього часу. Протягом усього класичного етапу вона майже невпинно зміцнюється і розвивається економічно.

Проте приблизно з третьої чверті IV ст. до н. е. спостерігаються деякі кризові явища — нагромаджуються і загострюються соціально-економічні суперечності. Зокрема грошова реформа Каноба поряд з позитивними зрушеннями у грошовому обігу — введенням в обіг монет з двох нерівноцінних металів — срібла та міді — створила умови для руйнування основних закономірностей фінансового розвитку[779], що спричинилося до виникнення економічної кризи.

Водночас в ольвійському суспільстві загострилися соціальні протиріччя, основою яких були значна заборгованість середніх та бідних верств населення, великі розміри податків, активізація процесу розшарування в суспільстві, пов'язаного, зокрема, із концентрацією земель в руках заможних громадян.

Глава 6

Ольвія у 331 р. — середині І ст. до н. е.

Головними подіями, що визначили хронологічні межі цього етапу, стали згадана облога Зопіріона й навала на Ольвію близько 48 р. до н. е. полчищ гетських племен під проводом Буребісти. Після останньої події поліс на деякий час припинив своє існування, а територія міста та поселень практично повністю обезлюдніла.

Після облоги Зопіріона Ольвія переживала короткочасну кризу, а потім бурхливий розвиток економіки аж до середини III ст. до н. е. Приблизно від середини III ст. до н. е. спостерігається поступовий занепад. У середині II ст. до н. е. Ольвія тимчасово, можливо, залежала від скіфів. Нарешті у кінці II ст. до н. е. поліс опинився у залежності від царя Понтійського царства Мітридата VI Євпатора. У 60-ті роки І ст. до н. е. Ольвія, як і інші північнопричорноморські поліси звільнилася від його влади.

Місто Зопіріону взяти не вдалося. Сліди пожеж цього часу виявлено при розкопках Західної брами міста, а також північних фортечних мурів Нижнього міста. Більше того, на зворотному шляху загін Зопіріона знищили скіфи [Justin., XIII, 2, 16][780].

Щоб відстояти своє місто, ольвіополітам довелося вдатися до низки заходів, які уможливили наступний, найбільший за всю історію Ольвії, економічний розквіт. Для успішної боротьби із Зопіріоном необхідно було не тільки збільшити військо, а й ліквідувати найболючіші протиріччя: було звільнено рабів, надано права громадянства іноземцям, скасовано або зменшено борги [Macrob., Sat., І, 33; IOSPE, І2, 25—31]. Таким чином вдалося зняти соціальне напруження. В цьому процесі важливу роль відіграв ольвіополіт Каллінік, син Евксена, на честь якого одразу після облоги (330— 325 рр.) було видано почесний декрет. Є припущення, що під час облоги в Ольвії стався політичний переворот, унаслідок якого до влади прийшли демократи на чолі з Каллініком[781]. Це було перемогою демократичного ладу в суспільстві.

Новій владі довелося насамперед зайнятися розв’язанням економічних проблем, зокрема фінансовою реформою. Так, було внесено зміни в грошовий обіг для зміцнення полісної монетної системи — ольвіополіти почали карбувати «борисфени», мідні монети «згідно з розрахунком»[782]. Таким чином, кількість карбованої мідної монети мала співвідноситися з масою золота та срібла, що були на цей час в обігу на ринку Ольвії.

Заслугою Каллініка були й інші дії. Так, він упорядкував роздачу робіт підрядникам і, можливо, цим збільшив доходи поліса. Та чи не найважливішим його діянням було залагодження соціальних конфліктів за допомогою скасування боргів та відміни оподаткування громадян, яке існувало до цього часу.

За свої дії Каллінік здобув шану та був удостоєний значної нагороди — йому було поставлено статую, а грошова нагорода склала 1000 золотих (8,5 кг металу). Така велика нагорода свідчить не тільки про особливі заслуги цього громадського діяча, а й про достатні можливості поліса. Про це свідчить і той факт, що на початку останньої чверті IV ст. до н. е. на ознаменування перемоги над Зопіріоном ольвіополіти здійснили невелику емісію золотих статерів дуже високої якості[783].

У цей час неспокійною була ситуація на Понті — там діяли морські розбійники, котрі захопили священний острів Ахілла — Левку, святиню не тільки ольвіополітів, а й усього еллінського світу. Ольвіополіти повинні були не тільки захистити острів, а й підтвердити своє володіння, керуючись «заповідями батьків». Громадянин, який здійснив цю операцію, був нагороджений — на знак пошани йому було поставлено статую і пізніше поховано за рахунок поліса [IOSPE, Р, 325].

Після облоги Зопіріона дещо змінилася зовнішня політика Ольвії, з'явилася потреба переглянути міжнародні зв'язки поліса. Зокрема, це виявилося у відносинах з метрополією Ольвії — Мілетом[784]. Так, безпосередньо після облоги (близько 329—328 рр.) було поновлено договір між Мілетом та Ольвією про ісополітію, який існував ще в V ст. до н. е.[785] й за яким громадяни обох полісів мали рівні права як у метрополії, так і в колонії — відправляти культи в одних святилищах, ателії (звільнення від податків, державних повинностей тощо), займати державні посади, проедрії (займати почесні місця), брати участь у змаганнях, розглядати справи у судах. І хоча ініціатива появи цього документа, найімовірніше, належала Мілету[786], проте й ситуація в Ольвії, пов'язана з облогою Зопіріона та змінами у політичному устрої унаслідок утвердження влади демократів у полісі теж зіграла свою роль[787].

У цей же час, можливо, відбувався воєнний конфлікт між, Ольвією та Херсонесом. Як уже згадувалося, у першій половині IV ст. до н. е. на п-ові Тарханкут ольвіополітами було побудовано невелику фортецю — Панське І. Ця фортеця загинула у великій пожежі близько середини або у третій чверті IV ст. до н. е. Напевно, це вказує на сутички між двома полісами, бо Херсонес у цей час активно поширює свою владу на аграрні території Північно-Західного Криму. Але вже в останній чверті IV ст. до н. е. ці стосунки між обома полісами знову налагоджуються[788].

В цілому слід відзначити, що після бурхливих подій тридцятих років IV ст. до н. е. військова й політична, як зовнішня, так і внутрішня, ситуації в полісі стабілізуються. Зокрема, значною мірою сформувалася й система державного устрою Ольвійського поліса.

В означений час Ольвія щодо свого політичного устрою була демократичною республікою земельних власників, органи управління якої розподілялися на законодавчі та виконавчі[789]. Вищу законодавчу владу мали Народні збори, «Народ» і Рада. Від їхнього імені видавалися державні постанови. Народні збори складалися з повноправних громадян поліса, якими, проте, не були жінки, діти, іноземці та раби. Рада складалася з найповажніших мешканців Ольвії.

До сфери діяльності Народних зборів входили найважливіші для поліса питання зовнішньої політики, оборони, взаємовідносин із навколишніми племенами, від імені цього органу видавалися закони про грошовий обіг, торгівлю, надавалися різні привілеї іноземцям — проксенії, ателії, почесні декрети на пошану тих, що мали особливі заслуги перед містом.

Дещо інші функції мала Рада — її члени попередньо обговорювали питання, що вносилися на розгляд Народних зборів, контролювали роботу виконавчих органів — різних колегій, які відповідали за ту чи ту галузь життя держави. До сфери діяльності Ради входили й деякі інші питання, зокрема, перевірка якостей кандидатів на найважливіші посади в полісі.

Виконавча влада перебувала в руках окремих магістратів (колегій або окремих осіб), яких обирали відкритим голосуванням Народні збори, звичайно, на один рік. Колегіями керувала вища колегія архонтів. До її компетенції входило скликання Народних зборів у екстремальних випадках, контроль за фінансами, в тому числі за карбуванням монет.