Отже, Ольвія, починаючи з другої чверті V ст. до н. е., стає остаточно на шлях консолідації усіх сил для побудови політично ні від кого не залежного поліса.
Це зовсім не означає ізоляціоністського відокремлення міста від навколишніх племен скіфів. Більше того, за Геродотом, який, можливо, тут побував близько середини V ст. до н. е., ми дізнаємося про досить дружні стосунки ольвіополітів зі скіфами. Згідно з його розповіддю, скіфський вождь Скіл мав палац у самому місті. Підходячи до Ольвії, Скіл залишав військо в передмісті, а сам заходив до міста, перевдягався в еллінське вбрання і навіть брав участь в еллінських містеріях [Her., IV, 78—80]. Дізнавшись про це від якогось ольвіополіта (а така поведінка означала зраду батьківських звичаїв), скіфи скинули Скіла і, зрештою, вбили його. Слід відзначити також наявність певного, хоч і невеликого відсотка варварських імен у просопографії населення Ольвії[739]. Хоч це і не може відбивати справжнього співвідношення етносів серед жителів міста, проте свідчить на користь більш-менш дружніх стосунків з варварським світом.
Починаючи з першої половини V ст. до н. е., відбуваються важливі зміни у зовнішньополітичній ситуації в античному світі. Так, у зв'язку з поразкою повстання іонійських міст проти персів та їхнім розгромом (500—494 рр.), природно, значно знижується активність міст у стосунках з причорноморськими центрами. Послаблюються соціально-політичні, торговельно-економічні та культурні зв'язки між цими регіонами. Починаючи з другої чверті V ст. до н. е. виникає певна зацікавленість у налагодженні не тільки економічних, а й політичних та культурних взаємовідносин Афін та Ольвії. Це відбилося на випуску Ольвією в цей час ассів із зображенням Афіни, що скоріше за все було пов'язано з формуванням Афінського морського союзу, до якого, можливо, увійшла й Ольвія[740].
Рис. 61. Напівфігура Аполлона. Ольвія, VI ст. до н. е.
Афінський морський союз (Делоський) був сформований близько 478 р. до н. е. для боротьби проти персів, однак пізніше Афіни використали його для утворення ширшого об'єднання — Афінської архе, члени якої не тільки повинні були платити постійну данину Афінам, а й виконувати інші зобов'язання. Згідно з одним із списків полісів, які виплачували форос Афінам (425—424 рр.), Ольвія платила їм один талант[741]. Припускається, що коли Перікл з метою підтримання впливу Афінського морського союзу здійснив у 30-х роках V ст. до н. е. свою експедицію у Понт, він відвідав не тільки Гераклею, Синопу, Аміс, а й перетнув Чорне море прямим шляхом до гирла Борисфена й побував у Ольвії[742].
Вплив Афінського морського союзу на життя ольвійського поліса виявився в особливостях грошового господарства та інших сферах економічного життя. Так, за законом Клеарха середини V ст. до н. е.[743], всі міста, підвладні Афінам, повинні були користуватися аттичною системою ваги, афінською монетою і не карбувати свого срібла. Відповідно у другій половині V ст. до н. е. Ольвія припиняє випуск своїх срібних монет — статерів Емінака, — який тільки-но почався, й широко використовує аттико-евбейську вагову систему[744]. Після розпаду архе наприкінці V ст. до н. е. політичні відносини з союзниками дещо послабилися. Ольвія вийшла з Афінського союзу і почала карбувати власну срібну монету. Однак економічні та культурні зв'язки тривали. Ольвія, як і весь античний світ, продовжувала зазнавати досить сильного впливу Афін у різних сферах життя.
Вплив демократичних Афін позначився не тільки на політичному устрої Ольвії, яка мала аналогічні державні установи (Народні Збори, Раду, магістратури), а й на культурному житті. Так, не пізніше середини V ст. до н. е. в мову ольвіополітів, яка раніше зазнавала сильного впливу іонійського діалекту, проникають елементи аттичного[745]. В релігійному житті велику роль починають відігравати шановані в Афінах культи — Афіни, Зевса, Афродіти та ін. У мистецтві вплив виявився у ввозі творів аттичних митців в Ольвію і в місцевій творчості. В Ольвії відомі твори видатних аттичних керамістів — Епіктета, Олтоса, Нікосфена, Епелея. У середині IV ст. до н. е. в Ольвії було поставлено статую, присвячену Леократом Аполлону Лікарю і виконану афінським скульптором Стратонідом [НО, 65]; на одному п’єдесталі є напис Праксителя [ІРЕ, І2, 145]; з Аттики було вивезено камінь, спершу призначений для надгробка, але пізніше використаний Клеомбротом, сином Пантакла, для напису з посвятою вежі Гераклу та народові[746] [IOSPE, І2, 99]. Яскраво простежується аттичний вплив, особливо школи Поліклета, на місцевій коропластиці, а деякі теракоти повторюють аттичні взірці[747]. В архітектурі й будівництві використовуються привезені з Аттики архітектурні деталі, можливо, деякі громадські споруди зводилися за участю афінських архітекторів. Про це може свідчити близькість пропорцій афінської гелієї та ольвійського дикастерія[748].
Таким чином, якщо на початку класичного етапу взаємовідносини Афін та Ольвії визначалися головним чином торговими інтересами обох сторін, то пізніше вплив Афін позначається практично на всіх сферах життя ольвійського поліса — на економіці, політиці, культурі. Особливо цей вплив був відчутним у другій половині V— IV ст. до н. е.
Наприкінці V ст. до н. е. починається нове масове освоєння великої хори[749]. Загальна кількість відомих зараз поселень IV — першої половини III ст. до н. е. сягає 152[750]. Як і в VI ст. до н. е. вони розташовувалися головним чином по берегах Березанського, Бузького та Дніпровського лиманів. Площа стаціонарних поселень — 1,5 4- 8—10 га. Поселення складалися з кількох кварталів наземних безордерних сирцево-кам'яних будинків. Характерний брак укріплень на поселеннях. Відомі також сезонні стоянки пастухів та рибалок. На частині поселень наземному будівництву передувало землянкове. В цей час складається досить потужна сільськогосподарська база. На освоєних площах тільки виробництво зернових могло складати до 30—50 тис. т на рік при середньому врожаї[751].
Слід відзначити, що ольвіополіти прагнули освоїти не тільки Нижнє Побужжя, а й зробили спробу просунутися навіть у Крим, на Тарханкутський півострів, куди у першій половині IV ст. до н. е. переселилася група ольвіополітів і побудувала тут укріплення, яке, щоправда, невдовзі — у третій чверті цього ж століття — загинуло (Панське І)[752].
У IV ст. до н. е. виникають поодинокі поселення, найімовірніше ольвіополітів, якщо зважити на розповсюдження культу Аполлона, і на захід від Березанського лиману до самої Ольвії[753].
Зрозуміло, що освоєння великої хори не могло здійснитися тільки зусиллями самих жителів Ольвії, кількість яких могла складати приблизно 14—21 тис. чоловік[754]. Для обробки лише орних земель сільської округи потрібно було близько 28—31 тис. чоловік сільського населення. Тобто, якщо припускати можливість навіть двократної помилки в підрахунках кількості населення в бік перебільшення та врахувати поступовість в освоєнні сільських територій, то й у цьому разі населення Ольвії цього зробити не змогло б. Тим більше, що разом із зростанням хори відбувався й активний розвиток міста. Беручи до уваги також те, що основний масив жителів регіону складався головним чином із греків, є підстави вважати, що нове освоєння хори Ольвії було пов'язане не тільки з внутрішньою реколонізацією, а й з новою хвилею емігрантів із Середземномор’я[755].
Таким чином, Ольвія, як і Херсонес, стає територіальною державою, у складі якої поряд з численними сільськими поселеннями було два міста — сама Ольвія та Борисфен на о. Березань.
Політична історія Ольвії класичного часу розглядається різними вченими з різних позицій. Одні віддають перевагу суто еллінському автономному способу її розвитку[756], інші вважають, що головну роль у цьому процесі відігравали скіфо-античні відносини[757]. Проте з упевненістю можна говорити про нестабільне становище у політичному житті Ольвії протягом V ст. до н. е. На початку століття тут, напевно, існувало аристократичне правління полісом. Трохи пізніше велику роль відігравали такі аристократичні релігійні та політичні установи, як спілка мольпів («співаків») на чолі з ейсімнетом, покровителем якої був головний бог Ольвії — Аполлон Дельфіній. Є припущення, що ця спілка з’явилася в Ольвії ще у третій чверті VI ст. до н. е.[758] В середині — третій чверті V ст. до н. е. ейсімнети були епонімами. Їхнім ім’ям називалися роки. Основні написи — постанови та присвяти мольпів ставилися на почесному місці теменоса Ольвії. Можливо, що, як і в Мілеті, мольпи контролювали складання списків громадян поліса, виконання законів про права громадян та проксенів і т. ін., відігравали важливу роль у політичному та громадському житті Ольвії.
Раніше припускалося, що Ольвія з початку свого існування була демократичною республікою[759], але пізніше з'явилася думка, що на ранньому етапі ольвійська державність мала олігархічний характер[760]. Аналогічний устрій мали в V ст. до н. е. й інші мілетські колонії[761]. Ще пізніше, у другій половині V ст. до н. е., олігархію було ліквідовано[762]. Є припущення, що в цей час, а можливо й раніше, ще починаючи з перших десятиріч V ст. до н. е., в Ольвії існував авторитарний режим типу тиранії, який у другій половині цього століття був схожий на грецький зразок[763]. Таке припущення ґрунтується головним чином лише на основі вивчення нечисленних епіграфічних пам'яток.
Частина дослідників вважає, що у V ст. до н. е. Ольвія перебувала під значним впливом або в залежності від Скіфського царства, на підтримку якого спиралася й ольвійська тиранія[764]. Вплив скіфів на події в Ольвії вони пов'язують як із зовнішніми політичними обставинами (експансія Скіфського царства до південного заходу після перемоги над Дарієм 519 р.[765]), так і з особливостями економічного розвитку Ольвії — скорочення хори внаслідок цієї експансії мало призвести до укріплення торговельно-ремісничих шарів в ольвійському суспільстві, які були підтримкою для тиранії[766].
Тиранія в Ольвії проіснувала до зламу V—IV ст. до н. е., коли, можливо, Еврисивій, син Сириска, родоначальник сім'ї, яка займала пізніше найважливіші культові та державні посади, скинув тиранію в полісі[767]. З цього часу в Ольвії, зрештою, стверджується демократичний устрій. Можливо, що демократичні установи з’явилися раніше, під значним впливом Афін і в зв'язку з експедицією Перікла у Понт[768].
Система державних установ, близька до афінських, засвідчується у джерелах досить переконливо, починаючи лише з елліністичного часу. Але можна припустити, що значна їх частина існувала й наприкінці класичного етапу — Народні збори повноправних громадян, Рада, різні колегії та магістратури.
У V—IV ст. до н. е. в Ольвії тривав розвиток соціально-економічних структур. При цьому вона залишалася автаркічним полісом, землеробським у своїй основі, але в її економіці велика роль належала ремісничій та торговельно-обмінній діяльності.
Головним власником земель був поліс, який на тих чи тих правах (оренда, купівля-продаж, наділ, відкуп тощо) передавав землю в користування громад (храмові об'єднання, сільські поселення) або окремих повноправних громадян. Усі операції із землею перебували під суворим контролем держави.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба» автора Толочко П.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я“ на сторінці 21. Приємного читання.
TextBook