Розділ «Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я»

На початку II ст. до н. е. скіфи знов активізувалися і в середині цього століття захопили майже весь Північно-Західний Крим, а на місцях херсонеських поселень спорудили свої фортеці. У другій половині II ст. до н. е. скіфська експансія тривала. Тепер загроза нависла над самим Херсонесом і його околицями. Саме у цей час гине низка садиб на Гераклейському півострові і поспіхом укріплюються оборонні споруди міста[721].

За таких умов місто не змогло організувати надійну відсіч варварам і звернулося по допомогу до царя Понту Мітридата VI Євпатора. У Херсонес було направлено війська під командуванням Діофанта, які близько 113 р. до н. е. розбили скіфів і їхніх союзників роксоланів та заволоділи декількома пізньоскіфськими фортецями [Strabo., VII, 3, 17; IOSPE, І2, № 352]. Загрозу Херсонесу було ліквідовано, а Скіфське царство, мабуть, стало васальним щодо Понтійського царства і на його території було розміщено понтійські' військові загони[722].

Надання воєнної допомоги супроводжувалося певними змінами у політичному статусі громадянської общини. Херсонес проголосив Мітридата VI своїм простатом [Strabo., VII, 4, 3] і, зберігши самоврядування й автономію, увійшов до складу Понтійської держави[723]. У місті було розміщено понтійську залогу, яка, з одного боку, мала забезпечувати безпеку місту, а, з другого — сплату певної данини, яку, як і на інші грецькі центри, було накладено на херсонеську громадянську общину [Strabo., VII, 4, 6].

Згодом воєнно-політичні події призвели до економічного занепаду міста наприкінці II — у першій половині І ст. до н. е. Причому це передусім відбилося на провідній галузі економіки — сільському господарстві та аграрних відносинах — саме там, де вироблявся той додатковий продукт, що був запорукою успішного розвитку міста протягом елліністичного часу. Про масштаби кризи можна судити за розмірами сільськогосподарських угідь, що контролювалися громадянською общиною. Якщо у Північно-Західному Криму оброблялося понад 30—32 тис. га землі, то після втрати цих районів сільськогосподарська територія Херсонеса скоротилася до меж Гераклейського півострова. Отже, можна припустити, що наприкінці II ст. до н. е. виробництво сільськогосподарської продукції, що надходила до Херсонеса, порівняно з IV—III ст. до н. е. мало скоротитися приблизно на 75%.

Це явище не слід розглядати як щось суто херсонеське, бо у давньому світі однією з основних причин скорочення сільськогосподарського виробництва, поряд з засухою були війни, які призводили до розорення хори античних міст [пop.: Xen. De vect., V; Polyb., IV, 73, 3]. У зв’язку з цим слід підкреслити, що трохи раніше аналогічний процес фіксується в Ольвії, де з середини ІІІ ст. до н. е., після розгрому її хори, почався занепад економіки[724]. У Тірі, де наприкінці III ст. до н. е. гине значна кількість сільських поселень в околицях міста, теж спостерігаються негативні явища в економіці[725].

Скорочення сільськогосподарських територій, де вирощувався головним чином хліб, призвело до зростання на Гераклейському півострові кількості ділянок, на яких замість винограду тепер вирощували зернові. Таким чином, разом із скороченням виробництва змінилася структура сільського господарства, що зумовлювалося зовнішніми чинниками, зокрема, втратою земель у Північно-Західному і Західному Криму. Адже саме з цих районів надходила основна маса хліба, що стимулювало розвиток не тільки ремесла, а й торгівлі. Деяка інтенсифікація господарської діяльності, про яку можна говорити на підставі археологічного матеріалу, не була здатна помітно оздоровити економіку. Нове піднесення могло бути досягнуте лише завдяки значному розширенню сільськогосподарських угідь або за умови зростання обсягу надходження сільськогосподарської продукції у місто іззовні.

Стан сільського господарства наприкінці II ст. до н. е. зумовив спад ремісничого виробництва, відродження якого у порівняно значних масштабах фіксується тільки у перші століття нової ери. Скорочення території Херсонеської держави й розорення населення призвело до зменшення попиту на продукцію ремесла.

Кризовими явищами у матеріальному виробництві зумовлювалося скорочення обсягу торгівлі, про що свідчить зменшення припливу продукції ремесла з інших центрів античного світу. Це також певною мірою пояснюється зовнішньоекономічною обстановкою у басейні Чорного моря. Складне економічне становище Херсонеса ускладнювалося і тим, що місто повинно було сплачувати форос Мітридату VI Євпатору.

Як наслідок кризи у сільському господарстві, мабуть, саме з цього часу в Херсонесі активізується рибальство та соляний промисел — ті галузі виробництва, розвиток яких меншою мірою залежав від зовнішньополітичних факторів.

Падіння обсягу сільськогосподарського виробництва наприкінці II — у першій половині І ст. до н. е. призвело до скорочення питомої ваги товарообігу в суспільному виробництві. Наслідком цього стало посилення натуралізації господарства, а також розрив зв'язків з ринком. Тільки таким чином більшість херсонеських громадян могла забезпечити собі сталий економічний стан. Якоюсь мірою, можливо, це полегшувалось тим, що основа більшості господарств була натуральною, а на ринку продавалися тільки лишки[726].

Разом з цим певна орієнтація на ринок значної кількості господарств, їх виноробна спрямованість, яка виразно простежується на археологічному матеріалі кінця IV — першої половини II ст. до н. е., унеможливлює висновок про безболісність цього процесу в Херсонесі. Коливання ринку мало торкнутися передусім порівняно великих господарств, що були основними центрами товарного виробництва. У цих господарствах, очевидно, йшло розбирання плантажів виноградників, за рахунок чого збільшувалися площі під сівбу зернових. З одного боку, це свідчить про зміни у структурі сільськогосподарського виробництва, а з другого — Яро скорочення на певний час обсягу товарної продукції і виробництва в цілому.

Висновок про скорочення товарного виробництва і зростання питомої ваги натурального господарства в економіці Херсонеса кінця II — першої половини І ст. до н. е. добре узгоджується з рівнем грошового обігу, який є одним з найвірніших показників розвитку економіки. Перші кризові явища, що були пов’язані зі скіфо-херсонеськими війнами, спостерігаються вже на межі III—II ст. до н. е. У цей час мало місце значне зменшення ваги срібних монет Херсонеса та якості самого металу, з якого вони виготовлялися[727]. Наприкінці II — у першій половині І ст. до н. е. в період залежності від Понтійського царства, а потім і Боспору, карбування монет стає все рідшим і кількісно невеликим[728]. Це призвело до заповнення місцевого ринку іногородньою монетою. Причому п'ять шостих із загальної кількості знахідок припадає на долю монет Понту та Пафлагонії[729]. Лише наприкінці І ст. до н. е. відновився інтенсивний випуск херсонеських монет, які поступово замінили боспорські та понтійські[730].

Таким чином, першопричиною зниження темпів розвитку і кризові явища в економіці Херсонеса наприкінці II — у першій половині І ст. до н. е. були зовнішньополітичні чинники. Вони спричинилися до втрати сільськогосподарських угідь у Північно-Західному та Західному Криму, експлуатація яких тією чи іншою мірою була запорукою піднесення у всіх без винятку галузях економіки, а також розквіту міста протягом IV—III ст. до н. е. Разом з цим немає ніяких підстав стверджувати, що наприкінці II — у першій половині І ст. до н. е. мали місце якісні зміни в економіці Херсонеса, бо внутрішні можливості розвитку виробництва ще не були вичерпані. Отже, криза кінця II—І ст. до н. е. не призвела до кардинальних змін у розвитку базових галузей економіки, а лише затримала на певний час їх розвиток.

Соціальна структура населення Херсонеса протягом елліністичного часу не була сталою. Певні зміни, що відбулися порівняно з попереднім етапом, призвели до трансформації соціальних відносин і ускладнення станово-класової структури населення. Новий приплив значних людських ресурсів, у тому числі із Західного Причорномор'я, який стає особливо помітним наприкінці IV ст. до н. е., створив сприятливі умови для освоєння значних сільськогосподарських територій у Західному й Північно-Західному Криму. Поряд із збільшенням земельного фонду деяких господарств, а також питомої ваги товарного виробництва в економіці, це мало призвести до кількісного зростання у сільському господарстві праці залежного населення.

Однак однією із специфічних особливостей розвитку Херсонеса було те, що приплив рабів із середовища варварського населення тут був дуже обмежений. Тому є підстави стверджувати, що у Херсонесі в основному використовувалася праця привозних рабів, чисельність яких унаслідок їх високої вартості не могла бути значною. Тобто, їх питома вага у суспільному виробництві не була вирішальною. Це в свою чергу дає можливість припустити, що у сільському господарстві в основному використовувалася праця різних юридично вільних, але неповноправних груп населення, які разом з рабами складали шар експлуатованих.

Не була значною питома вага рабської праці й у сфері ремесла. Відносно великі керамічні майстерні, які відкрито біля оборонних стін Херсонеса, очевидно, належали полісу, а переважну більшість ремісників, як і дрібних торговців, складали метеки. Саме для них економічна кон'юнктура кінця IV—III ст. до н. е. відкривала дуже сприятливі умови.

Шар експлуататорів теж не був чимось єдиним. До його складу входили великі й середні землевласники, які були повноправними громадянами, а також багаті ксени і метеки. Завдяки можливостям, що були створені торгівлею і грошовим обігом, вони мали можливість експлуатувати широкі верстви населення міста. Саме ці категорії — заможні громадяни і ксени, які володіли порівняно великими коштами, — займалися крупною морською торгівлею.

Разом з тим, характер землеволодіння свідчить, що значну кількість населення складали люди, яких можна віднести до категорії дрібних товаровиробників. Тут, очевидно, треба вирізняти повноправних громадян, які володіли невеликими наділами, а також вільних, але неповноправних жителів, зайнятих у ремеслі та торгівлі і які систематично не використовували працю неповноправних верств суспільства.

Скіфська експансія неминуче повинна була призвести до певних змін у соціальному складі населення. Є підстави вважати, що у II—І ст. до н. е. відбувалося кількісне зменшення шару експлуататорів і дрібних виробників і збільшення населення, яке повністю чи частково було позбавлене засобів до існування.

Таким чином, наприкінці IV—III ст. до н. е., порівняно з попереднім періодом структура населення Херсонеської держави ускладнилася, а на межі II—І ст. до н. е. мав місце зворотний процес — процес загострення соціальних протиріч, що зумовлювався насамперед зовнішньополітичними подіями, які й призвели до економічної кризи й розорення значної кількості громадян.