Розділ «Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я»

Певно, наприкінці першої війни з римлянами Боспор відокремився від Понтійської держави[689]. Мітридат зумів знову його підкорити лише 80 р., після завершення другої війни з Римом, призначивши для його управління свого сина Махара [App. Mithr., 67]. За його правління боспорські міста втратили право автономного карбування монет, хоч і зберігали ще деякі елементи полісних структур[690].

Під час третьої війни з Римом (74—63 рр. до н. е.) Махар зрадив батька і перейшов на бік римлян [App., Mithr., 78; Plut., Luc., 24]. Він особисто звернувся до полководця Лукулла з проханням визнати його другом і союзником римського народу, пославши йому золотий вінок. Відмовившись від підтримки понтійського царя, який все частіше зазнавав поразок, втрачаючи володіння, і визнавши гегемонію Риму, Махар став одноосібним і майже незалежним правителем Боспору, хоч і не насмілився проголосити себе царем.

Мітридат після втрати малоазійських територій, захоплених римлянами і переслідуваний ними, прибув на східні боспорські землі, де проти нього ніхто не виступив. Навпаки, Махар послав йому назустріч послів з намаганням виправдатись, але, зрозумівши, що прощення не буде, втік на кораблі, можливо, до Херсонеса. Рятуючись від переслідування, він спалив інші судна в гавані [Арр., Mithr., 102]. Невдовзі Махар помер: його було вбито або він закінчив життя самогубством.

Боспорське населення, як і в інших драматичних ситуаціях, залишилося байдужим до цих подій. Певно, воно не було причетним до проримської діяльності Махара[691].

По смерті Махара Мітридат укріпився на Боспорі, узявши собі за мету зібрати нове військо для походу на Рим через Альпи[692]. Помпей, який командував римською армією, намагався його знищити, не згоджувався на мирні переговори. Морська блокада Боспору й параліч морської торгівлі змусили Мітридата інтенсивніше готуватися до війни. Він набирав солдатів з усіх верств населення, здійснював масову заготівлю зброї та провіанту, налагоджував зв'язки з царями варварів. Для покриття надзвичайних витрат було збільшено побори з боспорців, що викликало їх невдоволення.

Зрештою, це невдоволення переросло у відкритий масовий протест проти Мітридата не тільки на Боспорі, айв інших регіонах. Коли він відправив у Фанагорію частину свого війська, щоб закріпити за собою азійську територію Боспору, місто повстало. За Фанагорією піднялись інші боспорські міста. Заворушення почалось і в армії Мітридата. Його син Фарнак, бачачи, що цар не може придушити повстанців, перейшов на бік римлян. Втікаючи від бунтівних солдатів, Мітридат сховався в пантикапейському палаці, де 63 р. до н. е. й закінчив своє життя.

Після цього Понтійська держава перейшла в руки римлян. Фарнаку, який звернувся до Помпея з проханням отримати батькові володіння, було дозволено стати лише правителем Боспору й Херсонесу. Фанагорії було надано автономію за те, що вона перша виступила проти Мітридата. Так завершилася ця остання драматична сторінка в елліністичній історії Боспору.

Мітридату VI Євпатору вдалося створити всепонтійську державу величезних розмірів, на території якої жили не тільки греки, а й різноманітні народи, віддалені один від одного на сотні й тисячі кілометрів. Таке політичне об'єднання було підготовлене всім попереднім розвитком припонтійських областей і базувалося на цілком реальній основі розвинутих внутрішньополітичних зв'язків, які особливо зміцнились в елліністичний час[693]. У короткочасний період існування цієї держави Боспор з його значними економічними ресурсами й можливістю поповнювати військовий контингент становив одну з її важливих складових частин.

Глава 4

Херсонес Таврійський наприкінці V — у першій половині І ст. до н. е.

Херсонес Таврійський наприкінці V — у першій половині IV ст. до н. е.

Головною причиною заснування Херсонеса — єдиного в Північному Причорномор'ї дорійського центру — були соціальні конфлікти у його метрополії — Гераклеї Понтійській, які й призвели до виселення частини її мешканців[694]. Близько 422/421 рр. до н. е. вони заснували місто[695]. Джерела засвідчують, що при створенні колонії на новому місці обов'язковою умовою було конституювання поліса, що в свою чергу передбачало поділ землі між першопоселенцями. Сама ця земля була основою економічної самостійності громадянина, обов'язковою умовою його належності до громадянської общини. Аналогічна ситуація мала місце й у Херсонесі.

Наприкінці V — у першій половині IV ст. до н. е. територію Херсонеса (східна частина сучасного городища) було оточено стіною, в межах якої поряд з житлами зведено перші храми. Процес становлення поліса як певного економічного й соціально-політичного утворення завершився в Херсонесі близько 390—380 рр. до н. е., коли місто почало карбувати власну монету[696]. Є всі підстави стверджувати, що до середини IV ст. до н. е. у Херсонесі існували демократичні інститути міського самоврядування[697].

Основою економічного розвитку раннього Херсонеса було сільське господарство, що базувалося на античній формі власності на землю. Наприкінці V — у першій половині IV ст. до й. е. головним районом сільськогосподарського виробництва поліса був Маячний півострів. Внутрішнє межування, а також невеликі розміри його території свідчать, що в Херсонесі на початковому етапі існування кількісно переважали земельні ділянки малої площі. Вони складали фундамент сільськогосподарського виробництва[698]. На цій економічній основі й завершився процес становлення Херсонеса як поліса.

Рис. 56. Міські ворота Херсонеса. III—II ст. до н. е.

Поряд із сільським господарством уже на етапі класики почало розвиватися й ремісниче виробництво, яке, втім, ще міцно пов'язувалося з потребами сільського господарства. Характерною рисою торгівлі Херсонеса був обмін продуктів сільського господарства на продукцію ремесла. Причому товари вироблялися не тільки на продаж, а й на замовлення. Таким чином, поряд з товарним виробництвом розвивався й товарний обіг, який грав відчутну роль навіть за максимального розвитку товарного виробництва[699]. На ранніх етапах історії поліса ремесло орієнтувалося не на зовнішній ринок, а на задоволення потреб населення[700]. Тільки на початку IV ст. до н. е. обмін продукцією сільського господарства та ремесла почав здійснюватися за допомогою грошей (до цього він здебільшого мав натуральний характер). Беручи до уваги рівень розвитку ремесла, слід зазначити, що наприкінці V — у першій половині IV ст. до н. е. місцеві ремісники не могли повністю задовольнити потреби населення товарами місцевого виробництва. Тому Херсонес з самого початку був змушений розвивати зовнішньоекономічні зв'язки в основному з південнопонтійськими центрами.

Очевидно, вже в IV ст. до н. е. у зв'язку з освоєнням прямого морського шляху через Чорне море в економіці міста певну роль починає відігравати транзитна торгівля. Проте зовнішньополітичне становище міста і відсутність на його околицях вигідних контрагентів серед варварського населення не дає змоги вбачати у Херсонесі важливий центр посередницької торгівлі на початковому етапі розвитку.

У зв'язку з карбуванням перших херсонеських монет на початку IV ст. до н. е. й використанням для потреб внутрішньої торгівлі власних грошей можна говорити про досягнення певного рівня розвитку товарного виробництва. Але дуже обмежена кількість перших монетних емісій вказує на незначну питому вагу грошового обміну в економіці міста. Отже, у своїй основі господарство раннього Херсонеса було натуральним, а товарне виробництво обмежувалося вузькими рамками, що визначалися необхідністю отримання тих продуктів чи товарів, які не можна було виготовити у господарствах мешканців міста[701].

Незважаючи в цілому на досить високий рівень товарного виробництва в античному світі наприкінці V — у першій половині IV ст. до н. е., в конкретно-історичних умовах Херсонеса мала місце деяка архаїзація економічних відносин. Природно, що процес розвитку товарного виробництва у ранньому Херсонесі був не таким болючим і довготривалим, як свого часу в Греції. Але для налагодження й успішного функціонування конкретної економічної системи потрібен був певний період часу[702].

Соціальна структура населення залишалась порівняно простою. Основну частину жителів Херсонеса складали громадяни і члени їх сімей, що володіли невеликими оселями в місті й земельними ділянками на Маячному півострові, а можливо, й на околицях міста. Це були дрібні товаровиробники.

Поряд із громадянами й членами їх сімей, у Херсонесі, як і в усякому грецькому полісі, мешкали раби, метеки і ксени. Однак дві останні категорії населення кількісно були невеликі, бо характер землеволодіння, рівень розвитку ремесла й торгівлі не дає можливості припускати, що праця метеків і ксенів за умов у цілому натурального господарства знаходила досить широке застосування у виробничих відносинах. У сфері виробництва і головній його галузі — сільському господарстві — безумовно, в цей період кількісно переважала праця членів громадянської общини і членів їх сімей[703]. Це пояснюється тим, що на той час ще не склалися об'єктивні умови для приватновласницької експлуатації у широких масштабах, головною умовою якої була наявність порівняно великої приватної власності на засоби виробництва, а також певний рівень його товарності.