Свідчення про справжнє походження Савмака і його права на престол невідомі. Втім ніщо не заважає вбачати у його особі знатного скіфа, який, можливо, був одружений з однією із Перісадових дочок, належав, як і Сенамотіс, до роду Скілура[687].
Саме тому він зміг виступити проти Діофанта, який уособлював найбільшого ворога боспорського трону, бо шляхом дипломатичних хитрощів зумів переконати Перісада без боротьби передати владу понтійському царю.
При цьому зовсім не відомим залишається ставлення до таких вирішальних подій в історії держави громадян боспорських міст, зокрема Пантикапею і Феодосії, які, до речі, найбільше зберігали полісні традиції і для яких зовсім не байдужою була доля вітчизни. Можливо, що херсонесити, щоб не загострювати надалі відносини з боспорськими греками, в Діофантовому декреті, зміст якого, звичайно, ними стверджувався, навмисно не згадали про останніх.
Після придушення Діофантом повстання Боспор встановив свою незалежність. У цьому неабияку роль зіграв Херсонес Таврійський, який не лише звернувся за допомогою до Мітридата, а й всіляко підтримував його полководця — три кораблі з воїнами брали активну участь у боях на боспорській землі. Звичайно, річ була не тільки в тому, щоб завершити підкорення скіфів понтійському царю й повністю позбавити Херсонес від варварської загрози, а в необмеженому прагненні Мітридата створити велику державу. Підкорення Боспору в цих експансивних планах становило одну з найголовніших ланок. Звернувшись за допомогою до честолюбного понтійця в боротьбі проти скіфів і отримавши її, херсонесцям надалі не залишалося нічого іншого, як підтримувати цього стратега, який виконував волю свого царя.
Можливо, на Боспорі, як і в інших античних містах, на той час вже діяли промітридатівські угруповання, і тому він порівняно швидко підкорився Понтійській державі. Подібне угруповання тут могли створити противники Перісада, які в його особі вбачали головного винуватця економічного занепаду й посилення скіфського впливу. Мітридат же славився філеллінською політикою, надавав свободу грецьким полісам, захоплювався їх культурою, знав і виконував грецькі релігійні обряди, особливо шанував Діоніса і Геракла, з якими згодом почав себе уособлювати [App., Mithr., 10, 112; КБН, 31, 979].
Політичний статус Боспорської держави в цілому і окремих її територій після приєднання до володінь Мітридата відомий мало. Значно поліпшується монетне карбування порівняно з монетами останніх Спартокідів[688]. Окрім Пантикапею право карбування отримали Горгіпія і Фанагорія, що вказує на їх формальну самостійність і додержання окремих полісних традицій. У межах хори міст продовжувало розвиватися аграрне господарство, завдяки чому населення забезпечувалося необхідними продуктами. Частина продуктів віддавалася понтійському царю як данина. Але вже перша війна Мітридата з Римом (89—84 рр. до н. е.) показала, яким важким тягарем може стати підпорядкування понтійському царю. Війна порушила давно налагоджені торговельні зв'язки боспорців.
Певно, наприкінці першої війни з римлянами Боспор відокремився від Понтійської держави[689]. Мітридат зумів знову його підкорити лише 80 р., після завершення другої війни з Римом, призначивши для його управління свого сина Махара [App. Mithr., 67]. За його правління боспорські міста втратили право автономного карбування монет, хоч і зберігали ще деякі елементи полісних структур[690].
Під час третьої війни з Римом (74—63 рр. до н. е.) Махар зрадив батька і перейшов на бік римлян [App., Mithr., 78; Plut., Luc., 24]. Він особисто звернувся до полководця Лукулла з проханням визнати його другом і союзником римського народу, пославши йому золотий вінок. Відмовившись від підтримки понтійського царя, який все частіше зазнавав поразок, втрачаючи володіння, і визнавши гегемонію Риму, Махар став одноосібним і майже незалежним правителем Боспору, хоч і не насмілився проголосити себе царем.
Мітридат після втрати малоазійських територій, захоплених римлянами і переслідуваний ними, прибув на східні боспорські землі, де проти нього ніхто не виступив. Навпаки, Махар послав йому назустріч послів з намаганням виправдатись, але, зрозумівши, що прощення не буде, втік на кораблі, можливо, до Херсонеса. Рятуючись від переслідування, він спалив інші судна в гавані [Арр., Mithr., 102]. Невдовзі Махар помер: його було вбито або він закінчив життя самогубством.
Боспорське населення, як і в інших драматичних ситуаціях, залишилося байдужим до цих подій. Певно, воно не було причетним до проримської діяльності Махара[691].
По смерті Махара Мітридат укріпився на Боспорі, узявши собі за мету зібрати нове військо для походу на Рим через Альпи[692]. Помпей, який командував римською армією, намагався його знищити, не згоджувався на мирні переговори. Морська блокада Боспору й параліч морської торгівлі змусили Мітридата інтенсивніше готуватися до війни. Він набирав солдатів з усіх верств населення, здійснював масову заготівлю зброї та провіанту, налагоджував зв'язки з царями варварів. Для покриття надзвичайних витрат було збільшено побори з боспорців, що викликало їх невдоволення.
Зрештою, це невдоволення переросло у відкритий масовий протест проти Мітридата не тільки на Боспорі, айв інших регіонах. Коли він відправив у Фанагорію частину свого війська, щоб закріпити за собою азійську територію Боспору, місто повстало. За Фанагорією піднялись інші боспорські міста. Заворушення почалось і в армії Мітридата. Його син Фарнак, бачачи, що цар не може придушити повстанців, перейшов на бік римлян. Втікаючи від бунтівних солдатів, Мітридат сховався в пантикапейському палаці, де 63 р. до н. е. й закінчив своє життя.
Після цього Понтійська держава перейшла в руки римлян. Фарнаку, який звернувся до Помпея з проханням отримати батькові володіння, було дозволено стати лише правителем Боспору й Херсонесу. Фанагорії було надано автономію за те, що вона перша виступила проти Мітридата. Так завершилася ця остання драматична сторінка в елліністичній історії Боспору.
Мітридату VI Євпатору вдалося створити всепонтійську державу величезних розмірів, на території якої жили не тільки греки, а й різноманітні народи, віддалені один від одного на сотні й тисячі кілометрів. Таке політичне об'єднання було підготовлене всім попереднім розвитком припонтійських областей і базувалося на цілком реальній основі розвинутих внутрішньополітичних зв'язків, які особливо зміцнились в елліністичний час[693]. У короткочасний період існування цієї держави Боспор з його значними економічними ресурсами й можливістю поповнювати військовий контингент становив одну з її важливих складових частин.
Глава 4
Херсонес Таврійський наприкінці V — у першій половині І ст. до н. е.
Херсонес Таврійський наприкінці V — у першій половині IV ст. до н. е.
Головною причиною заснування Херсонеса — єдиного в Північному Причорномор'ї дорійського центру — були соціальні конфлікти у його метрополії — Гераклеї Понтійській, які й призвели до виселення частини її мешканців[694]. Близько 422/421 рр. до н. е. вони заснували місто[695]. Джерела засвідчують, що при створенні колонії на новому місці обов'язковою умовою було конституювання поліса, що в свою чергу передбачало поділ землі між першопоселенцями. Сама ця земля була основою економічної самостійності громадянина, обов'язковою умовою його належності до громадянської общини. Аналогічна ситуація мала місце й у Херсонесі.
Наприкінці V — у першій половині IV ст. до н. е. територію Херсонеса (східна частина сучасного городища) було оточено стіною, в межах якої поряд з житлами зведено перші храми. Процес становлення поліса як певного економічного й соціально-політичного утворення завершився в Херсонесі близько 390—380 рр. до н. е., коли місто почало карбувати власну монету[696]. Є всі підстави стверджувати, що до середини IV ст. до н. е. у Херсонесі існували демократичні інститути міського самоврядування[697].
Основою економічного розвитку раннього Херсонеса було сільське господарство, що базувалося на античній формі власності на землю. Наприкінці V — у першій половині IV ст. до й. е. головним районом сільськогосподарського виробництва поліса був Маячний півострів. Внутрішнє межування, а також невеликі розміри його території свідчать, що в Херсонесі на початковому етапі існування кількісно переважали земельні ділянки малої площі. Вони складали фундамент сільськогосподарського виробництва[698]. На цій економічній основі й завершився процес становлення Херсонеса як поліса.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба» автора Толочко П.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я“ на сторінці 17. Приємного читання.
TextBook