Розділ «Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я»

Однак це не означає, що праця соціально залежного й рабського населення взагалі не використовувалася у сфері виробництва. Присутність у некрополі Херсонеса IV ст. до н. е. скорчених поховань у гіпотетичному плані дає підстави вважати, що в сім'ях порівняно заможних херсонеситів жила якась кількість рабів, тобто в місті існувало домашнє рабство, яке не відігравало значної ролі у матеріальному виробництві.

Таким чином, Херсонес наприкінці V — у першій половині IV ст. до н. е. слід розглядати як поліс класичного типу, де основу економіки становило сільське господарство, а ремесло й торгівля, як і в більшості аналогічних соціальних структур, ще не набули значного розвитку[704]. Приватновласницька експлуатація у цей час теж не була значно розвинута. У сфері матеріального виробництва переважала праця громадян і членів їх сімей. Але поряд з цим уже на початковому етапі історичного розвитку поліса використовувалася праця рабів, хоча рабство переважно було домашнім[705]. Зрозуміло, що у виробничих відносинах могли використовуватися якісь інші форми експлуатації, але через обмеженість джерел щось певне про них говорити зараз не можна. Це був етап зародження і формування протиріч між потенційними експлуататорами та експлуатованими, в основі яких лежало нерівне правове становище, відношення до умов і засобів виробництва, а також до організації суспільної праці і тієї частки прибутку, що одержували різні верстви населення.

Херсонес таврійський у другій половині IV — першій половині І ст. до н. е.

У середині — другій чверті IV ст. до н; е. в Херсонесі спостерігаються зміни у політичному й економічному розвитку, що пояснюється зростанням його сільськогосподарської території й припливом значної групи переселенців з Гераклеї Понтійської[706]. Освоєння Гераклейського півострова, який став ближньою хорою, активно провадилося протягом другої половини IV ст. до н. е., причому це хронологічно збіглося з певними змінами у державному устрої. Як свідчить нумізматичний матеріал, близько середини IV ст. до н. е. у Херсонесі було встановлено олігархічне правління, яке тривало протягом 18 років, приблизно з 350 до 330 р. до н. е.[707]. Кардинальні зміни у державному ладі, які хронологічно збіглися з новим припливом колоністів, пояснюються бажанням нащадків першопоселенців утримати свої виняткові права на володіння землею, бо, враховуючи скромний достаток перших мешканців поліса і їхніх безпосередніх нащадків, земля на той час була головною матеріальною цінністю громадян. Тому основним завданням олігархії у Херсонесі була охорона виняткових прав на володіння землею і економічних інтересів порівняно невеликої групи людей. Це, врешті-решт, викликало соціальний конфлікт між громадянами поліса і новими переселенцями, яких було позбавлено права на володіння землею[708].

Приплив нових груп переселенців сприяв прискореному освоєнню Гераклейського півострова протягом другої половини IV ст. до н. е., який супроводжувався збройною боротьбою і витісненням таврських аборигенів. До останньої третини IV ст. до н. е. цей процес було завершено і всю територію Гераклейського півострова розмежовано на понад 400 майже однакових земельних ділянок. Розмежування земель мало на меті урівняння у правах нащадків першопоселенців і колоністів нової хвилі. Сам факт нового розподілу сільськогосподарських угідь був демократичним актом, бо передбачав отримання усіма громадянами однакових наділів, що зумовлювало повноправне членство у громадянській общині. Отже, можна припустити, що близько 330 р. до н. е. в Херсонесі було відновлено демократичні інститути самоврядування, а найнепримиренніших супротивників реформ вигнано з міста шляхом остракізму[709].

Основою економіки Херсонеса протягом елліністичного часу залишалося сільське господарство, яке базувалося на дрібному землеволодінні античного типу. Поряд з цим, на зламі IV—III ст. до н. е. вже здійснювався певний перерозподіл земельної власності на Гераклейському півострові шляхом оренди громадських і храмових земель, а також купівлі-продажу. Але, певно, цей процес не призвів до значної концентрації землі й обезземелювання основної маси громадян, бо через специфічні особливості розвитку античної громадянської общини[710], тут не могло скластися для цього необхідних передумов. Як і в більш ранній період, на Гераклейському півострові у ІІІ—II ст. до н. е. кількісно переважали земельні наділи невеликих розмірів і тільки близько чверті господарств можуть бути віднесені до розряду середніх і великих.

Значною подією в історії Херсонеса було освоєння земель у Північно-Західному й Західному Криму. Початковий етап проникнення сюди слід відносити до часу, близького до заснування міста. Пізніше, протягом усього IV ст. до н. е. цей процес йшов невпинно. Жвавий інтерес до Північно-Західного Криму був викликаний не стільки торговельними інтересами, скільки наявністю в околицях Керкінітиди родючих земель, які могли бути освоєні переселенцями, що мігрували в останній третині IV ст. до н. е. переважно з грецьких міст Західного Причорномор'я. Ця, третя, хвиля переселенців не була зрівняна в юридичних правах з членами херсонеської громадянської общини і їх слід розглядати як вільне, але не повноправне населення[711].

Заключний етап політичного входження Північно-Західного Криму до складу Херсонеської держави датується межею IV—III ст. до н. е. або початком III ст. до н. е., коли найбільше грецьке місто у цьому районі — Керкінітида — шляхом примусового синойкізму чи симполітії остаточно перейшло під владу Херсонеса. У цей час завершився процес перетворення автономного поліса класичного типу на порівняно велике територіальне державне об'єднання, очолюване громадянською общиною Херсонеса. До складу цього об'єднання увійшли землі Західного і Північно-Західного Криму з містами, поселеннями й укріпленнями, де жили різні соціальні групи населення[712]. Очевидно, до цього часу слід відносити початок розвитку інтегративно-центристських тенденцій, які особливо яскраво відбилися у певній єдності духовної і матеріальної культури на території Херсонеської держави, що добре простежується на археологічному матеріалі[713].

Одна з найцікавіших пам'яток епіграфіки — Херсонеська присяга — засвідчує, що землями у Північно-Західному Криаду володіла херсонеська громадянська община. Тобто, принаймні частину наділів тут можна розглядати як землі, що не були передані у безкоштовне володіння. Їх господарі мали сплачувати відповідний форос, а можливо, й захищати державу від ворога. При межуванні земель на Гераклейському півострові й у Північно-Західному Криму використовувався єдиний стандарт лінійних мір. Отже, освоєння нових сільськогосподарських угідь було цілеспрямованим і в ньому активну участь брала херсонеська громадянська община[714]. В елліністичний період у Північно-Західному Криму існували громадянські общини. Добре відомо, що вони, розміщуючись на землях більших полісів або царів, сплачували певні податки за користування сільськогосподарськими угіддями. У зв'язку з цим особливий інтерес викликає факт існування у Північно-Західному Криму різних типів поселень, що дає змогу припускати наявність різних форм землекористування і землеволодіння. Тому можна говорити про існування у Північно-Західному Криму якихось груп населення, що відрізнялися за своїм юридичним статусом від громадян Херсонеса[715].

Рис. 57. Будинок з андроном в Керкінітиді. III ст. до н. е.

Політичне підкорення Північно-Західного Криму призвело до певної трансформації структури сільського господарства Херсонеса, що слід пов'язувати з тими змінами, які сталися в межах Херсонеської держави. Так, якщо у сільському господарстві на Гераклейському півострові переважало виноградарство і виноробство, то у Північно-Західному Криму — зернове господарство[716]. Це дає підстави стверджувати, що після включення Північно-Західного Криму до складу Херсонеської держави в економіці останньої починає простежуватися певна спеціалізація, яка призводила не тільки до змін у структурі виробництва, а й до збільшення питомої ваги товарної продукції. Однак, роблячи такий висновок, слід пам'ятати, що в античному світі господарства в основному були натуральними і тільки одна якась їхня галузь спрямовувалась до ринку[717]. На Гераклейському півострові це були виноградарство й виноробство, а у Північно-Західному Криму товарну спрямованість мало виробництво зерна. Наявність на Гераклейському півострові й у Північно-Західному Криму певної кількості порівняно великих землеволодінь свідчить, що саме такі господарства, тісно пов'язані з ринком, були головними центрами товарного виробництва[718].

Рис. 58. Херсонеська громадянська присяга III ст. до н. е.

Зараз важко оцінити економічний потенціал Херсонеської держави в цілому, однак деякі висновки можна зробити, орієнтуючись на розміри земель, що оброблялися, і з яких одержували сільськогосподарську продукцію. На Маячному півострові, що був основною сільськогосподарською базою наприкінці V — у першій половині IV ст. до н. е., було розмежовано близько 380 га. Після освоєння усього Гераклейського півострова розміри земельного фонду міста зросли майже у 26 разів і складали 10 тис. га. За підрахунками О. М. Щеглова, в Північно-Західному Криму оброблялося 30—32 тис. га[719]. Отже, навіть такі приблизні підрахунки свідчать, що після включення нових земель до складу Херсонеської держави виробництво сільськогосподарської продукції повинно було зрости більш як у три рази порівняно з другою половиною IV ст. до н. е. і більш ніж у сто разів порівняно з кінцем V — першою половиною IV ст. до н. е. Якщо врахувати і те, що певні сільськогосподарські угіддя використовувалися греками також у Західному Криму, в гирлі р. Альми, то ці пропорції будуть ще більшими[720].

Розширення сільськогосподарських територій, що перебували під контролем Херсонеса, хронологічно збігається з піднесенням ремесла. Його продукція у значній кількості починає надходити не тільки до господарств Гераклейського півострова, але й у Північно-Західний Крим. Стандартизація ремісничої продукції, і передусім керамічного виробництва, свідчить не тільки про її масовість, а й про товарну спрямованість. Певно, ці зміни в ремеслі слід пояснювати створенням на «ближній» та «дальній» хорі Херсонеса якоїсь кількості порівняно великих господарств, які й були в основному центрами товарного виробництва сільськогосподарської продукції. Ці господарства стимулювали значне зростання кількості виробництва ремісничої продукції. Причому номенклатура херсонеського ремесла за археологічними даними свідчить про його тісний зв'язок з потребами сільськогосподарського виробництва.

Поряд з сільським господарством і ремеслом, з другої половини IV ст. до н. е. у Херсонесі починається активізація торговельної діяльності, основою якої був прогрес у галузі сільськогосподарського виробництва. Збільшення кількості продукції, що вироблялася у головній галузі економіки, створювало сприятливі умови для надходження у місто ремісничої продукції і продуктів з інших регіонів античного світу, насамперед з центрів Південного Понту. Економічні зв'язки з античними містами Північного Причорномор'я, а також з Нижнім Подніпров'ям і Нижнім Подонням, куди вивозилися великі партії херсонеського вина, здійснювалися через Ольвію та Боспор. При цьому використання посередників у торговельних операціях повинно було стимулювати подальший розвиток товарно-грошових відносин і товарну діяльність певної кількості херсонеських господарств, які у даному разі були спрямовані на виробництво вина.

Однак, відзначаючи розвиток зовнішньої торгівлі у другій половині IV ст. до н. е., не слід перебільшувати значення посередницької діяльності херсонеських купців і особливо торгівлі з глибинними районами Північного Причорномор'я. Основними регіонами, з якими місто підтримувало стійкі економічні зв'язки, були Північно-Західний і Західний Крим, де фіксується значна кількість херсонеської амфорної тари. Ймовірно, в обмін на зерно через Херсонес до населення цього регіону надходили товари, що привозилися з інших регіонів античного світу. Саме така посередницька торгівля давала змогу не тільки одержувати товари, які не вироблялися у місті, а й гарантувати громадянській общині певний зиск від митних операцій [nop.: Xen. De vect., IІІ, 5].

Рис. 59. Поселення Панське—1. Башта Ольвійського укріплення, IV ст. до н. е.

Певна спеціалізація господарської діяльності, добре простежена на археологічному матеріалі, мабуть, була результатом дії інтегративно-централізуючих тенденцій, які зумовлювалися об'єднанням цих районів у межах Херсонеської держави. Гераклейський півострів і Північно-Західний Крим певним чином доповнювали один одного і складали економічне ціле, що базувалося на натуральному в своїй основі господарстві. Водночас спеціалізація двох основних економічних районів спричинилася до поступового формування у межах Херсонеської держави єдиного внутрішнього ринку.

Таким чином, розширення земельного фонду, що перебував під контролем херсонеської громадянської общини у другій половині IV ст. до н. е. і з рубежу IV—III ст. до н. е. в Північно-Західному та Західному Криму, зумовило економічний розквіт Херсонеса. Новий етап його соціально-економічного розвитку, пов'язаний з перетворенням поліса на центр порівняно великої територіальної держави, характеризується зростанням товарної спрямованості виробництва і певним розвитком товарних відносин. Однак, це ще не дає підстав говорити про якісні зміни в його розвитку, а свідчить лише про деякі особливості останнього порівняно з попереднім періодом.

Рис. 60. Поселення Панське—1. Садиби V—VI. Загальний вигляд (за О. М. Щегловим).

З першої половини III ст. до н. е. внаслідок скіфської експансії Херсонес поступово втрачає свої володіння у Північно-Західному Криму. У зв'язку з цим вже з рубежу III—II ст. до н. е. у своїй зовнішній політиці місто орієнтується на Понтійське царство, що насамперед зумовлювалося воєнною активністю скіфів. Погіршення зовнішньо- і внутрішньополітичного стану спонукало приєднання Херсонеса до договору Фарнака з Римом (179 р. до н. е.) [Polyb., 25, 2]. На основі цього договору місто здобувало можливість одержати реальну військову допомогу. Крім цього, з понтійським царем було укладено й окремий договір, згідно з яким Понтійська держава зобов'язувалася надати допомогу Херсонесу у військових діях проти сусідніх варварів [IOSPE, І2, № 402].