Розділ «Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я»

Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Рис. 56. Міські ворота Херсонеса. III—II ст. до н. е.

Поряд із сільським господарством уже на етапі класики почало розвиватися й ремісниче виробництво, яке, втім, ще міцно пов'язувалося з потребами сільського господарства. Характерною рисою торгівлі Херсонеса був обмін продуктів сільського господарства на продукцію ремесла. Причому товари вироблялися не тільки на продаж, а й на замовлення. Таким чином, поряд з товарним виробництвом розвивався й товарний обіг, який грав відчутну роль навіть за максимального розвитку товарного виробництва[699]. На ранніх етапах історії поліса ремесло орієнтувалося не на зовнішній ринок, а на задоволення потреб населення[700]. Тільки на початку IV ст. до н. е. обмін продукцією сільського господарства та ремесла почав здійснюватися за допомогою грошей (до цього він здебільшого мав натуральний характер). Беручи до уваги рівень розвитку ремесла, слід зазначити, що наприкінці V — у першій половині IV ст. до н. е. місцеві ремісники не могли повністю задовольнити потреби населення товарами місцевого виробництва. Тому Херсонес з самого початку був змушений розвивати зовнішньоекономічні зв'язки в основному з південнопонтійськими центрами.

Очевидно, вже в IV ст. до н. е. у зв'язку з освоєнням прямого морського шляху через Чорне море в економіці міста певну роль починає відігравати транзитна торгівля. Проте зовнішньополітичне становище міста і відсутність на його околицях вигідних контрагентів серед варварського населення не дає змоги вбачати у Херсонесі важливий центр посередницької торгівлі на початковому етапі розвитку.

У зв'язку з карбуванням перших херсонеських монет на початку IV ст. до н. е. й використанням для потреб внутрішньої торгівлі власних грошей можна говорити про досягнення певного рівня розвитку товарного виробництва. Але дуже обмежена кількість перших монетних емісій вказує на незначну питому вагу грошового обміну в економіці міста. Отже, у своїй основі господарство раннього Херсонеса було натуральним, а товарне виробництво обмежувалося вузькими рамками, що визначалися необхідністю отримання тих продуктів чи товарів, які не можна було виготовити у господарствах мешканців міста[701].

Незважаючи в цілому на досить високий рівень товарного виробництва в античному світі наприкінці V — у першій половині IV ст. до н. е., в конкретно-історичних умовах Херсонеса мала місце деяка архаїзація економічних відносин. Природно, що процес розвитку товарного виробництва у ранньому Херсонесі був не таким болючим і довготривалим, як свого часу в Греції. Але для налагодження й успішного функціонування конкретної економічної системи потрібен був певний період часу[702].

Соціальна структура населення залишалась порівняно простою. Основну частину жителів Херсонеса складали громадяни і члени їх сімей, що володіли невеликими оселями в місті й земельними ділянками на Маячному півострові, а можливо, й на околицях міста. Це були дрібні товаровиробники.

Поряд із громадянами й членами їх сімей, у Херсонесі, як і в усякому грецькому полісі, мешкали раби, метеки і ксени. Однак дві останні категорії населення кількісно були невеликі, бо характер землеволодіння, рівень розвитку ремесла й торгівлі не дає можливості припускати, що праця метеків і ксенів за умов у цілому натурального господарства знаходила досить широке застосування у виробничих відносинах. У сфері виробництва і головній його галузі — сільському господарстві — безумовно, в цей період кількісно переважала праця членів громадянської общини і членів їх сімей[703]. Це пояснюється тим, що на той час ще не склалися об'єктивні умови для приватновласницької експлуатації у широких масштабах, головною умовою якої була наявність порівняно великої приватної власності на засоби виробництва, а також певний рівень його товарності.

Однак це не означає, що праця соціально залежного й рабського населення взагалі не використовувалася у сфері виробництва. Присутність у некрополі Херсонеса IV ст. до н. е. скорчених поховань у гіпотетичному плані дає підстави вважати, що в сім'ях порівняно заможних херсонеситів жила якась кількість рабів, тобто в місті існувало домашнє рабство, яке не відігравало значної ролі у матеріальному виробництві.

Таким чином, Херсонес наприкінці V — у першій половині IV ст. до н. е. слід розглядати як поліс класичного типу, де основу економіки становило сільське господарство, а ремесло й торгівля, як і в більшості аналогічних соціальних структур, ще не набули значного розвитку[704]. Приватновласницька експлуатація у цей час теж не була значно розвинута. У сфері матеріального виробництва переважала праця громадян і членів їх сімей. Але поряд з цим уже на початковому етапі історичного розвитку поліса використовувалася праця рабів, хоча рабство переважно було домашнім[705]. Зрозуміло, що у виробничих відносинах могли використовуватися якісь інші форми експлуатації, але через обмеженість джерел щось певне про них говорити зараз не можна. Це був етап зародження і формування протиріч між потенційними експлуататорами та експлуатованими, в основі яких лежало нерівне правове становище, відношення до умов і засобів виробництва, а також до організації суспільної праці і тієї частки прибутку, що одержували різні верстви населення.

Херсонес таврійський у другій половині IV — першій половині І ст. до н. е.

У середині — другій чверті IV ст. до н; е. в Херсонесі спостерігаються зміни у політичному й економічному розвитку, що пояснюється зростанням його сільськогосподарської території й припливом значної групи переселенців з Гераклеї Понтійської[706]. Освоєння Гераклейського півострова, який став ближньою хорою, активно провадилося протягом другої половини IV ст. до н. е., причому це хронологічно збіглося з певними змінами у державному устрої. Як свідчить нумізматичний матеріал, близько середини IV ст. до н. е. у Херсонесі було встановлено олігархічне правління, яке тривало протягом 18 років, приблизно з 350 до 330 р. до н. е.[707]. Кардинальні зміни у державному ладі, які хронологічно збіглися з новим припливом колоністів, пояснюються бажанням нащадків першопоселенців утримати свої виняткові права на володіння землею, бо, враховуючи скромний достаток перших мешканців поліса і їхніх безпосередніх нащадків, земля на той час була головною матеріальною цінністю громадян. Тому основним завданням олігархії у Херсонесі була охорона виняткових прав на володіння землею і економічних інтересів порівняно невеликої групи людей. Це, врешті-решт, викликало соціальний конфлікт між громадянами поліса і новими переселенцями, яких було позбавлено права на володіння землею[708].

Приплив нових груп переселенців сприяв прискореному освоєнню Гераклейського півострова протягом другої половини IV ст. до н. е., який супроводжувався збройною боротьбою і витісненням таврських аборигенів. До останньої третини IV ст. до н. е. цей процес було завершено і всю територію Гераклейського півострова розмежовано на понад 400 майже однакових земельних ділянок. Розмежування земель мало на меті урівняння у правах нащадків першопоселенців і колоністів нової хвилі. Сам факт нового розподілу сільськогосподарських угідь був демократичним актом, бо передбачав отримання усіма громадянами однакових наділів, що зумовлювало повноправне членство у громадянській общині. Отже, можна припустити, що близько 330 р. до н. е. в Херсонесі було відновлено демократичні інститути самоврядування, а найнепримиренніших супротивників реформ вигнано з міста шляхом остракізму[709].

Основою економіки Херсонеса протягом елліністичного часу залишалося сільське господарство, яке базувалося на дрібному землеволодінні античного типу. Поряд з цим, на зламі IV—III ст. до н. е. вже здійснювався певний перерозподіл земельної власності на Гераклейському півострові шляхом оренди громадських і храмових земель, а також купівлі-продажу. Але, певно, цей процес не призвів до значної концентрації землі й обезземелювання основної маси громадян, бо через специфічні особливості розвитку античної громадянської общини[710], тут не могло скластися для цього необхідних передумов. Як і в більш ранній період, на Гераклейському півострові у ІІІ—II ст. до н. е. кількісно переважали земельні наділи невеликих розмірів і тільки близько чверті господарств можуть бути віднесені до розряду середніх і великих.

Значною подією в історії Херсонеса було освоєння земель у Північно-Західному й Західному Криму. Початковий етап проникнення сюди слід відносити до часу, близького до заснування міста. Пізніше, протягом усього IV ст. до н. е. цей процес йшов невпинно. Жвавий інтерес до Північно-Західного Криму був викликаний не стільки торговельними інтересами, скільки наявністю в околицях Керкінітиди родючих земель, які могли бути освоєні переселенцями, що мігрували в останній третині IV ст. до н. е. переважно з грецьких міст Західного Причорномор'я. Ця, третя, хвиля переселенців не була зрівняна в юридичних правах з членами херсонеської громадянської общини і їх слід розглядати як вільне, але не повноправне населення[711].

Заключний етап політичного входження Північно-Західного Криму до складу Херсонеської держави датується межею IV—III ст. до н. е. або початком III ст. до н. е., коли найбільше грецьке місто у цьому районі — Керкінітида — шляхом примусового синойкізму чи симполітії остаточно перейшло під владу Херсонеса. У цей час завершився процес перетворення автономного поліса класичного типу на порівняно велике територіальне державне об'єднання, очолюване громадянською общиною Херсонеса. До складу цього об'єднання увійшли землі Західного і Північно-Західного Криму з містами, поселеннями й укріпленнями, де жили різні соціальні групи населення[712]. Очевидно, до цього часу слід відносити початок розвитку інтегративно-центристських тенденцій, які особливо яскраво відбилися у певній єдності духовної і матеріальної культури на території Херсонеської держави, що добре простежується на археологічному матеріалі[713].

Одна з найцікавіших пам'яток епіграфіки — Херсонеська присяга — засвідчує, що землями у Північно-Західному Криаду володіла херсонеська громадянська община. Тобто, принаймні частину наділів тут можна розглядати як землі, що не були передані у безкоштовне володіння. Їх господарі мали сплачувати відповідний форос, а можливо, й захищати державу від ворога. При межуванні земель на Гераклейському півострові й у Північно-Західному Криму використовувався єдиний стандарт лінійних мір. Отже, освоєння нових сільськогосподарських угідь було цілеспрямованим і в ньому активну участь брала херсонеська громадянська община[714]. В елліністичний період у Північно-Західному Криму існували громадянські общини. Добре відомо, що вони, розміщуючись на землях більших полісів або царів, сплачували певні податки за користування сільськогосподарськими угіддями. У зв'язку з цим особливий інтерес викликає факт існування у Північно-Західному Криму різних типів поселень, що дає змогу припускати наявність різних форм землекористування і землеволодіння. Тому можна говорити про існування у Північно-Західному Криму якихось груп населення, що відрізнялися за своїм юридичним статусом від громадян Херсонеса[715].

Рис. 57. Будинок з андроном в Керкінітиді. III ст. до н. е.

Політичне підкорення Північно-Західного Криму призвело до певної трансформації структури сільського господарства Херсонеса, що слід пов'язувати з тими змінами, які сталися в межах Херсонеської держави. Так, якщо у сільському господарстві на Гераклейському півострові переважало виноградарство і виноробство, то у Північно-Західному Криму — зернове господарство[716]. Це дає підстави стверджувати, що після включення Північно-Західного Криму до складу Херсонеської держави в економіці останньої починає простежуватися певна спеціалізація, яка призводила не тільки до змін у структурі виробництва, а й до збільшення питомої ваги товарної продукції. Однак, роблячи такий висновок, слід пам'ятати, що в античному світі господарства в основному були натуральними і тільки одна якась їхня галузь спрямовувалась до ринку[717]. На Гераклейському півострові це були виноградарство й виноробство, а у Північно-Західному Криму товарну спрямованість мало виробництво зерна. Наявність на Гераклейському півострові й у Північно-Західному Криму певної кількості порівняно великих землеволодінь свідчить, що саме такі господарства, тісно пов'язані з ринком, були головними центрами товарного виробництва[718].

Рис. 58. Херсонеська громадянська присяга III ст. до н. е.

Зараз важко оцінити економічний потенціал Херсонеської держави в цілому, однак деякі висновки можна зробити, орієнтуючись на розміри земель, що оброблялися, і з яких одержували сільськогосподарську продукцію. На Маячному півострові, що був основною сільськогосподарською базою наприкінці V — у першій половині IV ст. до н. е., було розмежовано близько 380 га. Після освоєння усього Гераклейського півострова розміри земельного фонду міста зросли майже у 26 разів і складали 10 тис. га. За підрахунками О. М. Щеглова, в Північно-Західному Криму оброблялося 30—32 тис. га[719]. Отже, навіть такі приблизні підрахунки свідчать, що після включення нових земель до складу Херсонеської держави виробництво сільськогосподарської продукції повинно було зрости більш як у три рази порівняно з другою половиною IV ст. до н. е. і більш ніж у сто разів порівняно з кінцем V — першою половиною IV ст. до н. е. Якщо врахувати і те, що певні сільськогосподарські угіддя використовувалися греками також у Західному Криму, в гирлі р. Альми, то ці пропорції будуть ще більшими[720].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба» автора Толочко П.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я“ на сторінці 18. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи