Розділ «Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я»

Про організацію виробництва відомо вкрай мало. Можна тільки досить аргументовано твердити, що тут не було значних ергастеріїв. Судячи з відкритих у центрі міста металургійних майстерень, які розташовувалися у жилих будинках, то були невеличкі підприємства (вірогідно, там налічувалося не більше 2—3 чоловік), де майстри працювали з обома видами металів — чорним та кольоровими. Розміщення майстерень, в тому числі у центральних частинах міста, може свідчити про певне значення ремісників у ольвійській громаді. Інших даних, які б характеризували становище ремісників у ольвійському полісі класичного часу, немає. Подальший розвиток ремесла йшов, головним чином, в напрямі нарощування обсягів виробів без значних змін у технології виробництва. Можна також констатувати, що в IV ст. до н. е. на перше місце виходить обробка чорних металів.

У цілому реміснича діяльність ольвіополітів певною, хоч і невеликою, мірою могла спрямовуватись на торгівлю з місцевими племенами.

Крім того, у Нижньому Побужжі існували й промисли: рибальство (виловлювали осетрові, сомові, короп, щуку, хамсу, мідії) та мисливство (полювали на вовків, лисиць, благородних оленів, лося, сайгу, дикого кабана, зайця-русака, кулана, бобра, ласку та ін.). Проте ці промисли мали лише допоміжне значення.

Важливу роль в економіці Ольвії відігравала торгівля, що зумовлювалося значним рівнем розподілу праці в полісі та досить великими потребами його жителів у виробництві та побуті.

Торгівля у V—IV ст. до н. е. була внутрішньою та зовнішньою. Вона розрізнялася не тільки географічною локалізацією, а й призначенням, статтями й формами обміну, рівнем співвідношення натурального обміну й грошової торгівлі.

Внутрішня (внутріполісна) торгівля зосереджувалась у межах Ольвії та її сільської округи, здійснювалась як у грошовій, так і в натуральній формі. Предметами обміну була сільськогосподарська продукція і ремісничі вироби місцевого ольвійського виробництва та привезені з метрополії.

Торгівля велася на ольвійській агорі, вздовж західної сторони якої вже з кінця V ст. до н. е. влаштовували спеціальні торговельні ряди. Державний контроль торгівлі здійснювали агораноми з допомогою мита, законів про торгівлю, системи заходів щодо сприяння іноземним купцям (проксенії).

У зв'язку з внутрішньою торгівлею йшло формування грошового обігу. До початку класичного часу основними засобами платежу були дрібні розмінні литі дельфіни, які продовжували функціонувати протягом V—IV ст. до н. е., і частково золоті малоазійські кізикіни або лампсакіни. В перших десятиріччях V ст. до н. е. на ольвійському ринку з’являються специфічні полісні монети — вищезгадані литі бронзові аси, що за вагою відповідали мілетським срібним оболам і, отже, виливалися в мілетській системі[771]. Однак уже в середині V ст. до н. е. товарність виробництва досягла того рівня, коли виникла потреба у великій масі грошей. Різні їх номінали, забезпечені дорогоцінним металом, литі монети не могли повністю задовольнити цих потреб. Відливка монет була менш продуктивним процесом, ніж карбування. Складно було й додержуватися точності ваги монет, й відповідності їх конвертованій валюті з дорогоцінних металів. Першою емісією карбованих монет в Ольвії стали вже згадувані срібні статери Емінака. Їх випускали протягом приблизно 20—25 років. Потім випуск припинився, що могло бути пов’язано із входженням Ольвії до Афінського морського союзу. Відновилось карбування срібла тільки в другій чверті IV ст. до н. е., коли почали випускати срібні статери егінської системи із зображенням Деметри. Але все ж таки у другій половині V—IV ст. до н. е. в Ольвії основним засобом платежу були бронзові аси, дельфіни, карбовані дрібні монети різних номіналів. Дещо пізніше — у 340—335 рр. до н. е. — декретом на честь Каноба була проведена грошова реформа — відмінено обіг на ольвійському ринку кізикінів, усі торгові операції мали оплачуватися тільки ольвійськими грішми, встановлювався твердий курс обміну. Обмін іноземних монет на ольвійські звільнявся від мита, а їх ввіз і вивіз були вільні[772] [IOSPE, І2, 24]. Декрет на честь Каноба захищав внутрішній грошовий обіг в Ольвії, сприяв розвитку торгівлі.

Зовнішня торгівля Ольвії велася у трьох основних напрямах — з грецькими містами Середземномор'я, з внутріпонтійськими центрами та з місцевими племенами степової та лісостепової смуг.

Торгівля із Середземномор'ям забезпечувала Ольвію великою кількістю різноманітних товарів. Це були продукти сільського господарства, сировина для ремесла й ремісничі вироби, прикраси, тканини, озброєння, предмети мистецтва тощо. Найбільшу питому вагу мав імпорт вина з Хіосу, Лесбосу, Самосу й рослинної олії з Самосу й Афін. Ці продукти були необхідними в грецькому побуті, але у Нижньому Побужжі в цей час не виготовлялись. Істотну статтю імпорту Ольвії становила різна кераміка. У першій половині V ст. до н. е. сюди привозили з Іонії та з о. Родоса простий столовий посуд — миски, чашки, тарілки тощо з простою орнаментацією поясками лаку, іноді взагалі не прикрашений, з Самосу — дрібний посуд ритуального, туалетного призначення, для ліків та ін., з Хіосу — дзвоноподібні чорнолакові кубки. Водночас надходить велика кількість аттичного посуду, який вирізнявся своїм чорним лаком і чорнофігурним, пізніше червонофігурним, розписом. Основними постачальниками цієї продукції у першій половині V ст. до н. е. були іонійські центри та Аттика. Але особливо посилюються з цього часу економічні зв'язки Афін та Ольвії. В середині V ст. до н. е. практично вся імпортна столова і парадна кераміка представлена аттичним посудом — кіліками, канфарами, рибними блюдами, сільничками, скіфосами, пеліками, ольпами, лекіфами і т. ін. Серед них були й чудові взірці високохудожнього вазопису, й прості вироби. За посередництва Афін Ольвія одержувала керамічні вироби з Коринфа — розписний столовий посуд, товстостінні господарські посудини.

Крім розписного та чорнолакового посуду з Афін привозили маслини та маслинову олію, зброю, прикраси, предмети мистецтва, можливо, деякі види сировини, наприклад, срібло. Істотну роль Афіни відіграють й у виноторгівлі Ольвії. Хоч свого вина Аттика практично не виробляла, але саме в руслі її торгівлі в Північне Причорномор’я надходить, як уже згадувалося, фасоське, мендейське, егінське, коринфське вина. Жителі Афін, найімовірніше купці, згадуються в епіграфічних пам'ятках Ольвії. Так, один з них (Сосій, син Кефала), був похований тут і йому було поставлено надгробок [IOSPE, І2, 232]; мешканці аттичних демів Ерхія і Дейрада Ксантипп, син Арістофанта, і Філополід, син Філополіда, здобули проксенію, права громадянства, ателію [НО, 5]. У цьому торговому процесі були зацікавлені обидва міста. Ольвія могла продавати Афінам рибу (осетрові), продукти тваринництва. Щодо хліба, то основним джерелом зерна для Аттики був Боспор. Хлібна торгівля Ольвії у V ст. до н. е. не могла дати потрібного обсягу зерна Афінам, бо його не вистачало в самому місті.

Значну частину імпорту становили предмети мистецтва. В Ольвію привозили безліч іонійських, а пізніше — аттичних, танагрських теракот, мармурову скульптуру (Іонія, Аттика), архітектурні деталі (Іонія, Аттика), бронзові дзеркала, різні прикраси, предмети озброєння. Мав місце й імпорт сировини — срібла, золота, сурику, фарби.

Ольвія. Житлові будинки ІІІ-ІІ ст. до н. е. біля північних фортечних мурів.

Ольвія. Житлові квартали ІІІ-ІІ ст. до н. е. у терасній частині міста

Крім цього традиційного — середземноморського — напрямку, вже з V ст. до н. е. починають формуватися внутрішньопонтійські зв’язки. Освоюється, зокрема, прямий шлях через Чорне море, що дало змогу налагодити прямі зв'язки з південнопричорноморськими центрами — Синопою та Гераклеєю. Це знаходить відбиток, наприклад, у тому, що переважну більшість дарованих в Ольвії купцям проксеній одержували гераклеоти. Тобто ольвійський поліс був зацікавлений у торгівлі з понтійськими центрами, товари яких були дешевшими, ніж товари з більш віддалених міст. Основними статтями торгівлі тут були вино та олія. Імпорт кераміки, архітектурної теракоти та іншого з понтійських центрів був незрівнянно скромніший, ніж з середземноморських центрів, він представлений головним чином архітектурною теракотою Синопи, керамічною тарою і простим посудом Синопи та Гераклеї.

Цей імпорт мав забезпечуватися не менш істотним експортом. Вірогідно, це були товари, які не залишили матеріальних слідів — продукти скотарства (шкури), промислів — мед, риба. Можливо, певну роль відігравала й работоргівля. Торгівля хлібом могла мати місце лише в IV ст. до н. е., але теж не в широких масштабах[773].

Зовсім інший характер мала торгівля з негрецькими племенами Причорномор'я. Основним товаром, який одержували від них греки, була продукція скотарства, частково — землеробства, промислів, сировина для металургії. Торгівля ця була натуральна, в обмін пропонувалися грецькі товари — вино, посуд, прикраси, зброя, дзеркала.

Обмінні стосунки зі скіфським світом активізуються, починаючи з V ст. до н. е., коли при запустінні хори Ольвії їй була необхідна сільськогосподарська, зокрема землеробська, продукція. Проте така торгівля все ж таки була спорадичною[774]. У другій половині V ст. до н. е. торгівля з місцевими племенами переживає певний спад, але знову активізується в IV ст. до н. е., коли особливо зростає обмін із землеробськими племенами степової смуги. Очевидно, основними статтями обміну були худоба і продукція скотарства, а також, можливо, раби. В обмінні відносини залучалися племена, що жили в степовій і лісостеповій смугах України, але ольвійські товари проникали й далі, так званим Геродотовим шляхом, в землі іседонів та аримаспів, звідки можна було одержувати кольорові метали[775].

Рис. 62. Теменос та агора Ольвії за елліністичної доби. Реконструкція С. Д. Крижицького.

Мабуть, у цьому обміні важливу роль відігравали не тільки безпосередні подорожі ольвійських купців, а й посередницька діяльність племен, що жили на цьому шляху, з використанням спеціальних торговищ, зокрема Ексампею і Кам'янського городища[776]. Останнім часом висловлюється припущення про початок обмінних відносин Ольвії та Єлизаветівського городища, торговища у дельті Дону, ще у V ст. до н. е.[777]. Можливе і безпосереднє проникнення грецьких купців у місцеве середовище Лісостепу (Немирівське та Більське городища)[778].