До структури володінь ольвійського поліса входило місто і передмістя, ближня хора (перші дві третини V ст. до н. е.), дальня хора (третя третина V — перші дві третини IV ст. до н. е.), святилища (Гіпполаїв мис, Тендра, Кінбурн, Бейкуш, Гілея, Левка). В свою чергу, земля в місті, після виділення ділянок для теменосів, храмів агори, громадських споруд, розбивалася на ойкопедони, на ближній хорі — на клери, на дальній — земля виділялася для різного розміру селищ, їх сільськогосподарських територій і садиб. Можливо, жителі селищ на хорі входили до невеликих громад, що також контролювали використання земель. Поява в V ст. до н. е. невеликих, що стояли окремо, садиб, орендарі або власники яких обробляли навколишні землі, свідчить, що вже з цього часу в Нижньому Побужжі почався процес, хоч і не дуже активний, концентрації земель у володінні окремих громадян.
Суспільно-станова структура населення на цей час сформувалася практично цілком. Громада повноправних громадян складалася, головним чином, із земельних власників. Очевидно, до цієї категорії належали й багаті сім'ї жерців. У зв’язку з розширенням торговельно-обмінних відносин дедалі більшу роль у суспільстві відіграють ксени й купці, які здобувають низку привілеїв, у тому числі статус повноправних громадян. Переважну частину цієї вільної верстви громади складали виробники з середнім і невисоким достатком, головним чином вільні сільські жителі, які не володіли землею (орендарі), але, можливо, мали знаряддя праці; невелика частина вільних ремісників, які володіли невеличкими майстернями та знаряддями праці; торговці, які вже спеціалізовано займалися обміном, але частина їх могла бути водночас і селянами, ремісниками, землевласниками. Проте багато дрібних ремісників та торговців зоставалися за межами общини вільних громадян.
Рентні орендні відносини, відбиті, зокрема, в листі Артікона у V ст. до н. е. У ньому йдеться про власників будинків Мілліона та Атаку, які здають у найм кімнати, та про бідну сім'ю Артікона, що не має свого домоволодіння і змушена наймати житло[769].
Безумовно, значну частину населення Ольвії, особливо його найбідніших верств, складали напіввільні, очевидно, були й раби, їхній статус, проте, не знайшов відбитку в епіграфічних пам'ятках V—IV ст. до н. е. Відсоток рабів навряд чи був високий. Це були, головним чином, домашні раби або ті, що працювали на сільських ділянках і в кам'яних кар'єрах. У другій третині IV ст. до н. е. кількість рабів зростає, судячи з повідомлення Макробія [Мас. Sat., 1, 11, 33]. Як видно, їх визволення з рабства відігравало істотну роль при відбитті облоги Зопіріона.
У економічному житті Ольвії в V ст. до н. е. головну роль, як і раніше, відігравало багатогалузеве сільське господарство, що було основою добробуту населення поліса. Йдеться насамперед про виробництво зерна — пшениці, ячменю, проса, віки. Певне значення мали городництво та садівництво. Є підстави вважати, що приблизно друге місце у сільськогосподарському виробництві займало тваринництво: розводили велику рогату худобу — волів, корів; дрібну рогату худобу — овець, кіз; свиней та коней, певну роль відігравало птахівництво. Застосовувалося не тільки стійлове утримання худоби, але й відгонно-пасовищне. Виноградарство у V—IV ст. до н. е. у Нижньому Побужжі широкого розвитку не набуло.
В цілому сільське господарство забезпечувало можливості самостійного існування держави, а така галузь, як виробництво зерна у врожайні роки могла набувати товарного значення, зерно йшло на продаж за межі Ольвії — до Греції.
Значне місце займали ремесла[770]. Серед них, зокрема, металургія — обробка чорних та кольорових металів — та виробництво керамічної продукції. Чорна металургія обслуговувала, головним чином, сільське господарство та іншу господарську діяльність. Основну номенклатуру її виробів складали знаряддя праці, цвяхи, гачки та ін. Залізо одержували сиродутним способом, а в подальшій обробці застосовували кування, витягування, гартування. Значного розвитку досягла обробка кольорових металів, особливо в першій половині V ст. до н. е. За допомогою лиття та штампування в кам’яних формах, а також кування, протягування та інших засобів виготовлялися художні вироби — дзеркала, бляшки, предмети кінської збруї, прикраси, а також цвяхи, гачки, дрібні знаряддя праці.
Відносно широким був асортимент керамічного виробництва — кухонного та частково столового посуду, з середини IV ст. до н. е. — тари (амфор) і, можливо, черепиці. Існували й домашні ремесла — прядіння, ткацтво, обробка шкур, виготовлення ліпного посуду. У місті також розвивалися деревообробка (та кораблебудування), обробка каменю, косторізне ремесло та ін.
Про організацію виробництва відомо вкрай мало. Можна тільки досить аргументовано твердити, що тут не було значних ергастеріїв. Судячи з відкритих у центрі міста металургійних майстерень, які розташовувалися у жилих будинках, то були невеличкі підприємства (вірогідно, там налічувалося не більше 2—3 чоловік), де майстри працювали з обома видами металів — чорним та кольоровими. Розміщення майстерень, в тому числі у центральних частинах міста, може свідчити про певне значення ремісників у ольвійській громаді. Інших даних, які б характеризували становище ремісників у ольвійському полісі класичного часу, немає. Подальший розвиток ремесла йшов, головним чином, в напрямі нарощування обсягів виробів без значних змін у технології виробництва. Можна також констатувати, що в IV ст. до н. е. на перше місце виходить обробка чорних металів.
У цілому реміснича діяльність ольвіополітів певною, хоч і невеликою, мірою могла спрямовуватись на торгівлю з місцевими племенами.
Крім того, у Нижньому Побужжі існували й промисли: рибальство (виловлювали осетрові, сомові, короп, щуку, хамсу, мідії) та мисливство (полювали на вовків, лисиць, благородних оленів, лося, сайгу, дикого кабана, зайця-русака, кулана, бобра, ласку та ін.). Проте ці промисли мали лише допоміжне значення.
Важливу роль в економіці Ольвії відігравала торгівля, що зумовлювалося значним рівнем розподілу праці в полісі та досить великими потребами його жителів у виробництві та побуті.
Торгівля у V—IV ст. до н. е. була внутрішньою та зовнішньою. Вона розрізнялася не тільки географічною локалізацією, а й призначенням, статтями й формами обміну, рівнем співвідношення натурального обміну й грошової торгівлі.
Внутрішня (внутріполісна) торгівля зосереджувалась у межах Ольвії та її сільської округи, здійснювалась як у грошовій, так і в натуральній формі. Предметами обміну була сільськогосподарська продукція і ремісничі вироби місцевого ольвійського виробництва та привезені з метрополії.
Торгівля велася на ольвійській агорі, вздовж західної сторони якої вже з кінця V ст. до н. е. влаштовували спеціальні торговельні ряди. Державний контроль торгівлі здійснювали агораноми з допомогою мита, законів про торгівлю, системи заходів щодо сприяння іноземним купцям (проксенії).
У зв'язку з внутрішньою торгівлею йшло формування грошового обігу. До початку класичного часу основними засобами платежу були дрібні розмінні литі дельфіни, які продовжували функціонувати протягом V—IV ст. до н. е., і частково золоті малоазійські кізикіни або лампсакіни. В перших десятиріччях V ст. до н. е. на ольвійському ринку з’являються специфічні полісні монети — вищезгадані литі бронзові аси, що за вагою відповідали мілетським срібним оболам і, отже, виливалися в мілетській системі[771]. Однак уже в середині V ст. до н. е. товарність виробництва досягла того рівня, коли виникла потреба у великій масі грошей. Різні їх номінали, забезпечені дорогоцінним металом, литі монети не могли повністю задовольнити цих потреб. Відливка монет була менш продуктивним процесом, ніж карбування. Складно було й додержуватися точності ваги монет, й відповідності їх конвертованій валюті з дорогоцінних металів. Першою емісією карбованих монет в Ольвії стали вже згадувані срібні статери Емінака. Їх випускали протягом приблизно 20—25 років. Потім випуск припинився, що могло бути пов’язано із входженням Ольвії до Афінського морського союзу. Відновилось карбування срібла тільки в другій чверті IV ст. до н. е., коли почали випускати срібні статери егінської системи із зображенням Деметри. Але все ж таки у другій половині V—IV ст. до н. е. в Ольвії основним засобом платежу були бронзові аси, дельфіни, карбовані дрібні монети різних номіналів. Дещо пізніше — у 340—335 рр. до н. е. — декретом на честь Каноба була проведена грошова реформа — відмінено обіг на ольвійському ринку кізикінів, усі торгові операції мали оплачуватися тільки ольвійськими грішми, встановлювався твердий курс обміну. Обмін іноземних монет на ольвійські звільнявся від мита, а їх ввіз і вивіз були вільні[772] [IOSPE, І2, 24]. Декрет на честь Каноба захищав внутрішній грошовий обіг в Ольвії, сприяв розвитку торгівлі.
Зовнішня торгівля Ольвії велася у трьох основних напрямах — з грецькими містами Середземномор'я, з внутріпонтійськими центрами та з місцевими племенами степової та лісостепової смуг.
Торгівля із Середземномор'ям забезпечувала Ольвію великою кількістю різноманітних товарів. Це були продукти сільського господарства, сировина для ремесла й ремісничі вироби, прикраси, тканини, озброєння, предмети мистецтва тощо. Найбільшу питому вагу мав імпорт вина з Хіосу, Лесбосу, Самосу й рослинної олії з Самосу й Афін. Ці продукти були необхідними в грецькому побуті, але у Нижньому Побужжі в цей час не виготовлялись. Істотну статтю імпорту Ольвії становила різна кераміка. У першій половині V ст. до н. е. сюди привозили з Іонії та з о. Родоса простий столовий посуд — миски, чашки, тарілки тощо з простою орнаментацією поясками лаку, іноді взагалі не прикрашений, з Самосу — дрібний посуд ритуального, туалетного призначення, для ліків та ін., з Хіосу — дзвоноподібні чорнолакові кубки. Водночас надходить велика кількість аттичного посуду, який вирізнявся своїм чорним лаком і чорнофігурним, пізніше червонофігурним, розписом. Основними постачальниками цієї продукції у першій половині V ст. до н. е. були іонійські центри та Аттика. Але особливо посилюються з цього часу економічні зв'язки Афін та Ольвії. В середині V ст. до н. е. практично вся імпортна столова і парадна кераміка представлена аттичним посудом — кіліками, канфарами, рибними блюдами, сільничками, скіфосами, пеліками, ольпами, лекіфами і т. ін. Серед них були й чудові взірці високохудожнього вазопису, й прості вироби. За посередництва Афін Ольвія одержувала керамічні вироби з Коринфа — розписний столовий посуд, товстостінні господарські посудини.
Крім розписного та чорнолакового посуду з Афін привозили маслини та маслинову олію, зброю, прикраси, предмети мистецтва, можливо, деякі види сировини, наприклад, срібло. Істотну роль Афіни відіграють й у виноторгівлі Ольвії. Хоч свого вина Аттика практично не виробляла, але саме в руслі її торгівлі в Північне Причорномор’я надходить, як уже згадувалося, фасоське, мендейське, егінське, коринфське вина. Жителі Афін, найімовірніше купці, згадуються в епіграфічних пам'ятках Ольвії. Так, один з них (Сосій, син Кефала), був похований тут і йому було поставлено надгробок [IOSPE, І2, 232]; мешканці аттичних демів Ерхія і Дейрада Ксантипп, син Арістофанта, і Філополід, син Філополіда, здобули проксенію, права громадянства, ателію [НО, 5]. У цьому торговому процесі були зацікавлені обидва міста. Ольвія могла продавати Афінам рибу (осетрові), продукти тваринництва. Щодо хліба, то основним джерелом зерна для Аттики був Боспор. Хлібна торгівля Ольвії у V ст. до н. е. не могла дати потрібного обсягу зерна Афінам, бо його не вистачало в самому місті.
Значну частину імпорту становили предмети мистецтва. В Ольвію привозили безліч іонійських, а пізніше — аттичних, танагрських теракот, мармурову скульптуру (Іонія, Аттика), архітектурні деталі (Іонія, Аттика), бронзові дзеркала, різні прикраси, предмети озброєння. Мав місце й імпорт сировини — срібла, золота, сурику, фарби.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба» автора Толочко П.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я“ на сторінці 22. Приємного читання.
TextBook