Розділ «Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я»

Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Занепад сільської округи на Боспорі, а разом з цим і зменшення товарного зерна, яке було тут головним джерелом багатства, в результаті спричинилося до грошової кризи. У другій половині III ст. почався поступовий вихід з цієї кризи і налагодження грошового обігу в державі, яке, однак, не змогло вивести економіку на рівень її розвитку за правління ранніх Спартокідів. Але в цілому боспорці, на відміну від ольвіополітів, не зазнали катастрофічних збитків. Великі багатства, якими володіли крупні землевласники і купці, дали змогу розширити внутрішню торгівлю[667]. Крім того в III ст. до н. е. на Боспорі почали інтенсивно розвиватися ‘виноробство і ремесла.

За деякими даними складається враження, що саме в елліністичний час на Боспорі надавалося особливого значення спеціалізації окремих міст по виробництву певних продуктів і ремісничих виробів. Якщо в Пантикапеї були зосереджені кращі майстерні по виробництву кераміки, торевтики, зброї, скульптури і багатьох інших речей, то Мірмекій і Тіритака славилися своїм виноробством і рибозасольними комплексами. На території Мірмекію, наприклад, відкрито десять виноробних господарств, в одному з яких знаходилося три цистерни для вина загальною місткістю 7830 л. Периферійні міста і поселення займалися переробкою сільськогосподарських продуктів. Окрім того в більшості міст існували невеликі бронзо ливарні, залізообробні та керамічні майстерні. Історія Боспорської держави після смерті Перісада II у другій половині III — II ст. до н. е. на відміну від попередніх часів значно менше відома. Лише окремі згадки імен царів трапляються в епіграфічних документах[668]. Економічний спад, зменшення торгівлі спричинилися до втрати інтересу в античному світі до історії Боспору. Періодизацію подальшого правління боспорських царів точно не визначено. Щодо їх хронологічної послідовності існує низка гіпотез[669].

Рис. 55. Пантикапей. Царський курган. Реставрований вхід до дромосу: а — вигляд ззовні; б — вигляд зсередини.

Імовірно, що після Перісада II спочатку правив його син Спарток, якого Левкон вбив через Алкатею, яка згодом вбила Левкона [Schol. ad Ovid. Ibis., 310]. Останній відзначився енергійною діяльністю, спрямованою на подолання грошової кризи, і проклав надійний шлях для подальшого врегулювання монетної справи на Боспорі[670]. За його правління було випущено царську серію монет, можливо, внаслідок значних фінансових витрат на воєнні дії і збідніння міської казни.

Проте остаточний вихід із грошової кризи було знайдено за Гігієнонта, який правив близько 220—200 рр. до н. е. Його ім'я збереглося лише на монетах і клеймах, але тільки з титулом архонта, що значно вирізняє його серед представників династії Спартокідів, які іменувалися подвійною титулатурою: архонт-цар (починаючи з Перісада II майже традиційним став царський титул)[671]. Існує припущення, що Гігієнонт — не спадкоємець царського роду, а чоловік Алкотеї — першої дружини Спартока, яка відплатила Левкону II за його вбивство. Проте імовірніше, що він був одним із молодших братів, які найчастіше отримували нетрадиційні династичні імена. Інакше, враховуючи навіть умовне датування правління Спартока IV, Левкона II і Гігієнонта (близько 50 років), наслідування влади Спартокідами могло б порушитись.

Гігієнонт вперше на Боспорі випустив від свого імені золоті і срібні монети, чим повністю стабілізував стан у грошовій сфері[672]. Використання у титулатурі тільки звання архонта може свідчити також про його прихильність до полісно-демократичного правління, що могло відбитися як на титулі, так і на прагненні збільшити права боспорських полісів, тим паче, що варварські володіння, завдяки яким спочатку встановився царський титул, було повністю втрачено[673].

Далі протягом II ст. до н. е. правили різні царі, про яких ми маємо ще менше відомостей. Дослідники більш-менш одностайно поділяють думку, що на початку цього століття царював Спарток V. З датованих епіграфічних пам'яток відомо, що в 178—176 рр. до н. е. Камасарія і Перісад III зробили присвяти в Дідімейон поблизу Мілета, а дельфійський декрет на їх шану відноситься до часу близько 170 р. до н. е.[674]. Керуючись такими хронологічними межами, дослідники історії Боспору визначили різні, наведені в таблиці, періодизації їх правління[675].

Отже, хронологія правління останніх Спартокідів в основному умовна, тому в ній є такі значні розходження. Серед них вирізняється Камасарія, яка певний час правила одноосібно, потім стала співправителькою свого чоловіка і сина, а згодом вийшла вдруге заміж за якогось Аргота [КБН, 75]. Згідно з елліністичною традицією, Камасарія і Перісад наділені титулами-епіклезами: Філотекна і Філометор, які свідчать про тісні родинні стосунки між матір'ю і сином та, можливо, родом Мітридатідів.

Найважливіші події наприкінці правління Перісада V й династії Спартокідів були пов'язані зі скіфами й сарматами. За правління останніх боспорських царів спостерігається значна несталість політичного життя. Зміцнення сарматів у причорноморських степах, витіснення ними скіфів і створення останніми свого царства в Криму, безсумнівно, тією чи іншою мірою відбилися на долі всіх причорноморських держав.

Цікаво відзначити, що, незважаючи на те що боспорські міста входили до однієї держави, в кожному з них, особливо в III—II ст. до н. е., спостерігається значне зміцнення оборонної системи. У перші десятиліття III ст. почалося створення нового оборонного комплексу в Пантикапеї; у III—II ст. до н. е. відновлені міські укріплення Фанагорії, Мірмекію, Тіритаки; в середині III ст. до н. е. заново було переплановано й збудовано м. Порфмій. Повсюдна організація оборонної системи міст у цей час, певно, пояснювалася нестабільним зовнішньополітичним становищем як у державі, так і в усьому світі. Кожне місто Боспору намагалося власними силами забезпечити свою оборону, що ще раз підкреслює живучість полісних традицій.

За свідченням Страбона [VII, 4, 4], останній Спартокід, «не будучи в змозі протистояти варварам, які вимагали данину більшу, ніж раніше, передав владу Мітридату Євпатору». Виникає питання, хто ж саме були ті варвари?

Більшість дослідників, спираючись на дані Страбона про кримських номадів, які «ведуть війни через данину» [VII, 4, 6], новелу Лукіана Самосатського «Токсарид» та херсонеський декрет на честь Діофанта [ІРЕ, І2, 352], вважають, що це могли бути скіфи за царів Скілура і Палака[676]. Однак з'являється все більше даних, що в другій половині і особливо наприкінці II ст. до н. е. Боспор зазнавав рішучого натиску і впливу з боку не скіфів, а сарматів[677]. Боспорці змушені були сплачувати данину сарматським царям, представники яких для цього прибували в Пантикапей. Більше того, недавня знахідка на Боспорі присвятного напису дочки Скілура Сенамотіс, яка стала дружиною Геракліда — представника боспорської знаті, найімовірніше, члена царської сім'ї, дала змогу дійти висновку, що Боспор мав дружні стосунки зі Скіфським царством і не сплачував йому принизливу данину[678]. Обидва царства були пов'язані тісними узами, скріпленими династичними шлюбами.

Проте згодом ці взаємовідносини порушилися. Так, один з найбільших натисків скіфів на Херсонес наприкінці II ст. до н. е., згідно із Страбоном [VII, 4, 3], примусив громадян цього міста звернутися за допомогою до царя Мітридата VI Євпатора. Це звернення поклало початок новому етапу не лише в політичній історії Херсонеса й Боспору, а й усього Північного Причорномор'я[679]. На чолі війська, яке боролося з кримськими скіфами, стояв Діофант [IOSPE, I2, 352][680].

У декреті на честь Діофанта є дані, які безпосередньо-стосуються Боспору: «Він [Діофант] відбув у боспорську місцевість і, здійснивши там за короткий час багато великих діянь, знову повернувся в наші місця» [IOSPE, І2, 352, 9—10]. Які саме були ці діяння, невідомо. Це могло бути прохання Перісада про надання йому допомоги Мітридатом; повне підкорення Боспору Мітридатом; дипломатична місія стратега про передачу влади понтійсЬкому царю або з метою забезпечення нейтралітету боспорців у боротьбі Херсонесу зі скіфами тощо[681]. Очевидно, найбільше відповідає дійсності остання версія, оскільки Діофант справді міг побоюватися наступу Перісада, знаючи про боспоро-скіфський договір[682]. Заручившись згодою боспорського царя про нейтралітет, Діофант розбив військо Палака, а Скіфське царство стало частиною Понтійської держави Мітридата.

Після перемоги над скіфами Діофант знову відправився на Боспор. Результатом цього стало юридичне оформлення передачі влади Перісадом Мітридату [IOSPE, І2, 352, 32—33]. Таким чином царська династія Спартокідів, що правила на Боспорі більше трьохсот років, повністю і назавжди втратила владу.

У той час, коли Діофант займався врегулюванням боспорських справ на користь Мітридата, в Пантикапеї відбувся державний переворот під проводом Савмака [IOSPE, I2, 352][683]. Перісада було вбито, а понтійський стратег зумів утекти на кораблі, який прислали за ним херсонесити. Через якийсь час він організував військо, куди ввійшов десант з трьох херсонеських кораблів, і порівняно швидко оволодів опорними пунктами повстанців на Боспорі — Пантикапеєм і Феодосією, придушив повстання, а Савмака відправив в Понт, де його, певно, стратили.

Характер і мета цього повстання, його рушійні сили й особа Савмака не мають однозначного тлумачення[684]. Найпоширенішою є концепція, згідно з якою на Боспорі повстали скіфські раби, оскільки сам організатор походив з рабів. Вважається також, що головною рушійною силою повстання були різноманітні верстви міського й сільського населення всього Східного Криму[685].

Згідно з останньою концепцією, Діофант за короткий час воєнних дій на Боспорі покарав не всіх його учасників), а лише Савмака і близьких до нього людей, які й були тими скіфами, що згуртувалися навколо Савмака і про яких ідеться в декреті [TΏN ПЕРІ ΣAYMAKOY EKYΘAN][686].

Із змісту документа ясно, що в повстанні не брали участі інші скіфи, крім тих, які згуртувалися навколо Савмака; змова, найімовірніше, була влаштована групою скіфів на чолі з Савмаком, щоб виступити проти Діофанта і зробити державний переворот на Боспорі.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба» автора Толочко П.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я“ на сторінці 16. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи