У характері Євмела простежується чимало честолюбних прагнень. Він підготував ґрунт для здійснення великодержавних планів створення понтійської держави [Diod., 20, 25, 3], певно, на противагу експансійній політиці Лісімаха. Допомагаючи Візантію, Синопі, іншим містам на Понті, Євмел здобув собі славу філелліна, незважаючи на те, що громадяни його міст — греки за походженням — не користувались повними правами в його державі на відміну від самостійних демократичних полісів[644]. Під час облоги Каллатію Лісімахом Євмел зумів вивезти з нього тисячу каллатійців, надавши їм місто для поселення і місцевість Псою, імовірно, на території Сіндики, розділену на ділянки[645]. Таким чином, боспорський цар мав великі земельні володіння і право розпоряджатися ними на свій розсуд. Розподіливши землю новим переселенцям за полісним звичаєм, він значно укріпив громадянський колектив греків на Боспорі.
Крім того Євмел, як і його батько, дбав про авторитет Боспору на Понті. Він боровся з розбоєм і піратством геніохів, таврів, «ахейців» [Diod., 20, 25, 2], що значно поліпшило торговельні зв'язки. Незважаючи на порівняно короткий строк його правління і прихід до влади через братовбивство, він зумів досягти великих успіхів і стати широковідомим правителем, діянням якого було присвячено історичну розповідь анонімного автора, якою пізніше скористався Діодор[646]. За правління Євмела Боспор найбільше відповідав державі елліністичного типу з його строкатим гетерогенним населенням (боспорські і каллатійські греки, представники інших полісів, сінди, меоти, скіфи і варварські об'єднання), військом з різних найманців та культом Перісада І. Проте і за правління Євмела Боспор не став елліністичною BAΣIAEIA в повному значенні цього терміна, оскільки Євмел все-таки рахувався з громадянами, для яких він був архонтом[647]. За Пантикапеєм зберігалося право випуску монет, на яких традиційно зображалась голова Сатира чи Аполлона[648]. Певно, особливим політичним статусом на Боспорі, як і раніше, користувалася Феодосія, яка зуміла зберегти, хоч і номінальну, автономію та свої полісні традиції.
Правління Євмела було останнім, коли Боспор досяг свого найвищого розквіту за часів династії Спартокідів. Після нього почався повільний спад економіки і зменшилася територія держави.
Син Євмела Спарток III[649] за двадцятиріччя свого царювання (304/3—284/3) вже не зумів досягти значних успіхів і навіть втратив владу над варварськими об'єднаннями. В написах він іменується значно простіше за своїх предків: «архонт Спарток, син Євмела», «царствуючий Спарток, син Євмела», або ж «архонт і царствуючий Спарток, син Євмела» [КБН, 18, 19, 19, 974, 1043]. Однак на відміну від попередніх Спартокідів афінський деіфет 285 р. називає його «царем». У боспорських написах вже немає переліку підвладних цьому царю народів. Певно, вони зуміли відійти від Боспорської держави, стати незалежними, але перебували з нею у мирних стосунках, бо археологічні дослідження не фіксують для цього часу ніяких слідів розрух чи пожеж.
Спарток продовжував торгівлю з Афінами, хоч вона вже не давала значний прибутків, бо знаменитий раніше поліс втратив своє політичне та економічне значення. До того ж велику роль у торгівлі Боспору наприкінці IV — у першій чверті III ст. до н. е. починають відігравати різні острівні й малоазійські центри (Фасос, Родос, Кос, Пергам), а також південнопонтійські міста — Гераклея, Синопа, Аміс[650].
Звільнившись від короткочасного правління македонця Деметрія Поліоркета, афіняни звернулися з проханням до боспорського царя надати їм продовольчу допомогу, про що було відзначено і в їхньому декреті на його пошану. «А ще Спарток, почувши від прибулого афінського посольства, що народ повернув собі місто, радів разом щастю народу і приніс в дарунок 15000 медимнів хліба, також обіцяв і в майбутньому робити послуги афінському демосу, наскільки буде спроможний» [IG, II2, 653 — Syll.3, 370]. Афінська Рада і Народні збори, відзначаючи заслуги Спартока, постановили похвалити його, увінчати золотим вінком і поставити дві бронзові статуї царя — одну на агорі, другу — в емпорії, поруч зі статуями його предків (тобто в Піреї).
Все це вказує на те, що економічні взаємовідносини мали дещо інший характер, ніж у попередні часи. Вперше самі афіняни звернулися до Спартока за допомогою. Це дає привід думати не лише про те, що в період окупації Афін Деметрієм Поліоркетом припинився експорт боспорського хліба, а й про неспроможність Спартока вивозити таку велику його кількість, як за правління Левкона та Перісада[651].
Звертає увагу в зазначеному декреті і свідчення про те, що Афіни зобов'язувались допомагати Спартоку «всіма силами і на суші і на морі», якщо хто-небудь піде війною на володіння його предків чи самого царя [IG, II2, 653]. Таке зобов’язання свідчить, безсумнівно, про існування політичного договору, але наскільки він був реальним, сказати неможливо. На брак такого договору до захоплення Афін Поліоркетом, імовірно, вказує те, що Боспор залишився байдужим до долі афінян, поки вони самі не нагадали про себе. Тим паче Афіни перебували в такому стані, що навряд чи змогли б допомогти Спартоку, володіння-якого скорочувались.
Цікаво, що під час правління Спартока змінилась типологія, емблематика і вагова система золотих і срібних монет. До фінансування їх випуску залучався храм Аполлона, що також вказує на скорочення економічної спроможності царя[652]. Однак пантикапейські монети зберігали ознаки старої полісної системи, що свідчить про переважне володіння громадою пантикапейців правом їх карбування.
За правління Спартока припинило існування Єлизаветівське городище, яке тривалий час було головним центром греко-варварської торгівлі в районі Північно-Східного Приазов’я — Подоння і крайнім північно-східним пунктом торговельної діяльності боспорців[653]. Однак дуже скоро на його місці виникла боспорська колонія грецького типу, основним заняттям якої вважається добування найцінніших донських порід риб[654]. Цілком можливо, що з втратою територій варварських об'єднань, які постачали на Боспор хліб і рибу, боспорцям самим довелося зайнятись рибним промислом, щоб не втратити престиж на Понті в торгівлі з античними містами. Головними постачальниками імпортної продукції в нову колонію, певно, через посередництво Боспору, виступали Синопа, Гераклея Понтійська, Херсонес Таврійський, Фасос, Колхіда, а також малоазійські міста. Симптоматично, що серед торговельних центрів не було Афін.
Єлизаветівським городищем субколонізація Боспором дельти Дону не обмежилась. Особливий інтерес у зв'язку з цим викликає заснування боспорцями Танаїсу наприкінці IV — на початку III ст. до н. е. У Північному Причорномор'ї це найпізніша грецька колонія. І як кожна колонія вона існувала самостійно, незалежно від своєї метрополії, проте була тісно пов'язана з нею економічно і навіть залежала від її торгівлі[655]. Танаїс виник тоді, коли на Боспорі відбувалися значні економічні зміни, проходила переорієнтація торговельних зв'язків через скорочення експорту хліба і бажання продовжувати отримання худоби й риби. Заснування Танаїсу в далекій від міст Боспору місцевості меотійського узбережжя, у центрі розселення варварських племен мало сприяти й розширенню торгівлі з місцевим населенням. Але існування цього міста протягом трьох віків як незалежного від Спартокідів поліса елліністичного типу з яскраво вираженими полісними структурами[656] може свідчити про те, що не стільки економічні, скільки політичні причини спонукали якихось боспорців заснувати своє незалежне місто. Можливо, спершу це були прихильники законної влади на Боспорі, з якими розправлявся Євмел.
Віддаленість міста від грецьких центрів і близьке сусідство варварів сприяли швидкому розвитку синкретизму не лише в культурі, айв економіці, соціальних і політичних відносинах і багатьох сферах життя. Завдяки Танаїсу боспорці за правління Спартокідів торгували з різними варварськими племенами.
Дещо менше можна сказати про політичні та економічні дії наступника Спартока III — Перісада II (близько 280 — після 250 р.), коли тут залишилось лише відлуння про розквіт і впливовість колишніх Спартокідів як в античному світі, так і серед варварів. Спочатку Перісад іменувався «архонтом Перісадом, сином Спартока» або «царствуючим Перісадом, сином Спартока» [КБН, 20, 21, 1036]. Проте на відміну від свого батька він, на деякий час, напевне, зумів знову підкорити своїй владі сусідні племена, оскільки в одному з присвятних написів, залишеному його сином Левконом, відновлена пишна титулатура — «архонт Боспору і Феодосії, царствуючий над сіндами, всіма меотами і фатеями» [КБН, 25]. Однак цей єдиний документ може свідчити лише про те, що Перісад II на короткий строк домігся успіхів у стабілізації економічного й політичного становища, встановивши кордони Боспорської держави в межах IV ст.
Надалі, а можливо, навіть ще за його часів іншоетнічні об'єднання знову вийшли з-під опіки боспорців. Назавжди перестала існувати в 70—60 роки III ст. до н. е. боспорська колонія на Єлизаветівському городищі, що, певно, можна пояснювати як розвитком несприятливих тенденцій у степових районах Північно-Східного Причорномор'я, викликаних збільшенням агресивності кочових сарматських орд[657], так і появою поблизу більш-менш значного міського центру — Танаїсу. Руйнівні вторгнення галатів на територію Балканського півострова і Малої Азії, з одного боку, і сарматів на східні землі Боспору і Скіфії, — з другого, значно ускладнили стан зовнішньої торгівлі, що відповідно зумовило поступовий економічний спад[658]. До цього долучилась і загальна екологічна катастрофа — довголітня засуха. Це була загальна доля всіх народів, які населяли Північне і Західне Причорномор'я. Але Перісаду II до деякої міри вдалося на певний час стабілізувати становище у своїй державі і навіть зав'язати безпосередні контакти з Делосом і Єгиптом. Зокрема, в делоське святилище Аполлона 250 р. до н. е. він подарував дорогоцінну чашу і, можливо, звертався до оракула. Але найбільший інтерес викликають його взаємовідносини з Єгиптом[659].
Щодо боспорсько-єгипетських контактів існують дві основні концепції. Майже всі вони переважно ґрунтуються на археологічних пам'ятках і відомому документі — папірусі 254 р. до н. е. з архіву Зенона [Р. bond., 7, 1973], в якому повідомляється про посольство Перісада II до Єгипту: «Аполлоній вітає Зенона. Як тільки прочитаєш листа, пошли в Птолемаїду екіпажі та інші транспортні засоби, а також в'ючних мулів для послів від Перісада й аргоських феорів, яких цар направив для огляду Арсіноїтського йому ...».
Згідно з першою концепцією, Єгипет виступав небезпечним конкурентом Боспору в хлібній торгівлі, що призвело до скорочення експорту боспорського зерна в Афіни і погіршення економічного становища Боспору[660]. Мета посольства Перісада II до Птолемея II Філадельфа полягала у врегулюванні питань, які стосувались хлібного експорту.
На противагу висловлена думка, яку останнім часом поділяє чимало дослідників, що ніякої конкуренції між Єгиптом і Боспором не існувало[661]. Навпаки Птолемеї прагнули встановити дружні стосунки з боспорцями (в той час вони воювали за свої переваги лише в Східному Середземномор'ї). У такій ситуації їм важливо було заручитись якоюсь підтримкою великої держави на Понті[662]. Про боспорсько-єгипетські зв'язки свідчать також різноманітні археологічні матеріали (персні «птолемеївського» типу, скульптура, кераміка).
Недавно знайдена німфейська фреска із зображенням єгипетського корабля «Ізіда» та графіто з іменем Перісад на ній (в числі багатьох написів) значно доповнюють різноманітні джерела про налагодження між Боспором і Єгиптом дружніх контактів і обмін посольствами[663]. Розквіт птолемеївського царства приваблював учених і митців. Сюди з'їзджалися в «пошуках щастя» мандрівники з усіх кінців античного світу. Наприклад, боспорський філософ-стоїк Сфер, учень Зенона з Кітіона і Клеанфа з Ассоса, «... досягнувши великих успіхів в науках, поїхав у Олександрію до Птолемея Філопатора» [Diod. Laert., VII, 177]. Однак це були спорадичні зв'язки, бо вони не внесли істотних змін у життя Боспору, який поступово і невпинно йшов до занепаду, незважаючи на всі зусилля Перісада II поліпшити економічний стан.
На час правління Спартокідів у першій половині III ст. до н. е. припадає грошова криза на Боспорі[664]. Для монетного карбування в цей час характерні брак монет з дорогоцінних металів, деградація ваги мідних монет, випуск великої кількості їх з накарбуванням, перекарбуванням, швидке знецінення, запровадження нових типів монет, недбалість у їх виготовленні. Причини цієї кризової ситуації в основному крилися у незадовільному зовнішньо- і внутрішньополітичному стані країни: посиленні конкуренції у торгівлі з Єгиптом, занепаді Афін, ускладненні відносин зі скіфами та міжусобній боротьбі синів Перісада, загальній слабкій економічній ситуації в античному світі через поширення золотих монет македонських царів, недостачу дорогоцінних металів і т. ін.
Грошова криза протягом першої половини III ст. до н. е. охопила всі північнопонтійські держави. Це наводить на думку, що, крім внутрішніх причин, існувала загальна спільна причина. Археологічні дані в багатьох регіонах фіксують майже повне припинення життя на сільськогосподарських округах, що було викликано екологічною кризою і, відповідно, тотальною зміною демографічної та воєнно-політичної ситуації у кочовому світі Степу в зв'язку з першими вторгненнями сарматів[665]. «Можна припускати, що саме різка дестабілізація ситуації у світі варварів, «світового коридору», яка призвела до розорення землеробських територій — основної економічної бази грецьких держав цієї зони — і викликала серйозні економічні труднощі, була тією головною причиною, яка призвела до грошової кризи. Характер і розвиток цих криз, а також їх подолання в різних центрах залежали від конкретних економічних і політичних обставин, які складались в окремих районах на фоні загальної для Північного Причорномор'я ситуації»[666].
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба» автора Толочко П.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я“ на сторінці 15. Приємного читання.
TextBook