Глава 3
Боспорська держава у другій половині IV — І ст. до н. е.
Ранні Спартокіди, зокрема, Левкон І, заклали основи великої держави на Боспорі, яка відрізнялась від усіх інших припонтійських полісів не лише розмірами і кількістю підкорених іншоетнічних об'єднань, а й своєю політико-правовою структурою із своєрідним синкретизмом влади архонта для еллінів і царя для місцевого варварського населення.
Боспорську державу завдяки політичній єдності, досягнутій за авторитарної влади, можна вважати територіальною монархією. На користь цього свідчить і те, що архонт грецьких полісів виступав і як цар, правлячи країною варварів; грецькі ж поліси не мали реальної автономії, хоч і користувались його підтримкою. Правитель у своїй політиці спирався на добре організовану центральну адміністрацію, військо і храми, зокрема жерців Аполлона, які належали до вищої аристократії. Все це вказує на те, що до доби еллінізму Боспор вступив з деякими ознаками, характерними для елліністичних монархій[630].
Розквіт Боспорської держави тривав і за правління сина Левкона — Перісада І (349/8—310/9), тобто на межі класичного й елліністичного періодів розвитку античного суспільства. Оскільки Левкон довго правив зі своїми дорослими синами, Перісад наприкінці його життя і одразу після смерті управляв тільки азіатським Боспором і Феодосією [КБН, 9]. Його співправителем виступав Спарток II, про якого йдеться в афінському декреті 347 р. [IG, II2, 212][631]. У промові Демосфена, спрямованій проти Форміона (344 р.), Перісад згадується без брата. Це дає підстави вважати, що після 347 р. він правив одноосібно і найчастіше носив титул архонта Боспору і Феодосії та царя всіх сіндів і меотів [КБН, 10, 11, 971, 1039, 1040]. У розповіді Поліена його названо навіть царем Понту [Роlуаеn., 7, 37], що підкреслювало тодішню могутність Боспору. А в одній із боспорських епітафій Перісада величали «правителем землі, кордони якої — вершини гір таврів і Кавказькі гори» [КБН, 113].
Головний зміст політики Перісада полягав у зміцненні влади архонта над грецькими полісами і царя над підкореними батьком варварськими територіями, до яких він приєднав ще землі досхів і фатеїв [КБН, 9, 972], а також закріплення досягнутих раніше успіхів у державному правлінні і зміцненні зв'язків з Афінами. Лише на початку його правління, певно, створилась така ситуація, коли відокремилась країна сіндів, яка потім знову ввійшла до Боспорського царства, і влада над всіма племенами булд значно укріплена[632].
Зовнішня політика Перісада мала в цілому миролюбний характер, оскільки за весь час його правління відбулася одна війна. Внаслідок цієї, як видно недовгої, війни справи на Боспорі погіршились [Dem. 34, 8], але, очевидно, не настільки, щоб порушити загальний розвиток життя в державі[633]. Військова політика скіфів унаслідок розпаду держави була спрямована знову на схід, тому що Боспор виступав головним конкурентом їх економічної діяльності. Висловлена думка, що Перісад навіть допомагав Зопіріону в боротьбі проти скіфів[634]. Як би то не було, але боспорсько-скіфська війна не внесла особливих змін у життя боспорців. Експансійна політика Спартокідів не виключає і того, що вони після загарбання чималих територій намагались підкорити кочових скіфів, щоб не платити їм данину. Короткочасний конфлікт міг спричинитися через несвоєчасну її сплату.
Значну увагу приділяв Перісад відносинам з Афінами. Він «піклувався про відправку хліба, як і батько, із готовністю сприяв афінському народу у всьому необхідному» [IG, II2, 212], зокрема дозволив афінянам користуватися правом безмитної торгівлі [Dem., 24, 36]. Саме тісні зв'язки Спартокідів з демократичними Афінами, які встановлювали у себе декрети на їх честь[635] і навіть статуї, дозволяють вбачати в їхній політиці прихильність до демократичного режиму влади. Поміркована демократизація правління Перісада простежується і в тому, що він, як і Левкон, в офіційних документах міжполісного типу визначався як приватна особа без згадки про будь-яку титулатуру.
Можливо, за правління Перісада і Спартока II існував договір між Афінами і Боспором про військову допомогу, який згадується в декреті 285 р. до н. е. на честь Спартока IV [Syll.3, 370]. Тільки відповідно з таким договором Перісад і Спарток могли попросити у афінян, щоб ті дали в їх розпорядження матросів [IG, II2, 112]. Боспорські правителі, очевидно, значно зміцнивши свій флот завдяки набраним матросам, забезпечували нормальне функціонування торгових шляхів на Понті, де завжди діяли пірати[636]. Окрім Афін Боспор за Перісада продовжував підтримувати економічні зв'язки з Херсонесом, островами, південнопонтійськими і середземноморськими містами [КБН, 1, 2, 194, 1193].
Боспорська держава ще більше збагатилась. Керівна верхівка місцевих племен, яка теж збагачувалась в результаті хлібної торгівлі, отримуючи коштовні вироби грецького художнього ремесла, всіляко підтримувала діяльність Спартокідів. Характерно, що якась частина варварської знаті, перейнявши звичаї еллінів і усвідомивши переваги їхньої культури, переселялась в боспорські міста, вносячи своєрідний колорит в усі сфери життя. Саме до цього часу належить найбільша кількість багатих курганних поховань грецької і варварської знаті.
Популярність Перісада І, очевидно, була настільки значною на Боспорі, що його було зараховано до сонму божеств [Strabo., VII, 4, 5]. Вплив Афін, де в 307—304 рр. до н. е. були запроваджені культи державних діячів Антігона і Деметрія, яких прирівнювали до богів-спасителів з щорічним проведенням релігійних свят з агодами і жертвоприношеннями[637], виявився і в обожненні Перисада на Боспорі. Ця подія відноситься, напевно, до часу діяльності Євмела наприкінці IV ст. до н. е., коли в Афінах вже існував згаданий культ. Жоден з інших представників роду Спартокідів не удостоївся такої шани.
Після смерті Перісада 309 р. до н. е. у житті Боспорської держави відбулися значні зміни. Вони в основному були пов'язані з діяльністю сина Перісада — Євмела, який порушив принцип наслідування трону [Diod., 20, 22—24]. Бажання стати одноосібним правителем спонукало Євмела розпочати жорстоку боротьбу зі своїм старшим братом Сатиром, який юридично був законним спадкоємцем Перісада[638]. Вступивши в союз з вождями найближчих племен, Євмел розпочав проти нього військові операції.
На боці Євмела виступив цар фатеїв (сіраків) Аріфарн з 20 тис. кінних і 22 тис. піших воїнів[639], а Сатир мав 2 тис. грецьких і приблизно стільки ж фракійських найманців, а також близько 30 тис. скіфських воїнів. Завдяки останнім, коли розпочався бій біля р. Фат, перевага спочатку була на боці Сатира[640]. Його воїни змусили тікати супротивника і, переслідуючи фатеїв, майже зовсім спустошили їх землю. Але коли боротьба стала зосереджуватись біля фортеці Аріфарна, яка знаходилась у важкодоступних болотистих місцях, Сатир отримав смертельну рану і помер. Боспорські війська припинили облогу. Брат Сатира Притан перевіз його тіло в Пантикапей і влаштував пишні похорони. Він проголосив себе царем і розпочав нову війну з Євмелом, проте невдовзі йому довелося визнати себе переможеним. Згодом він намагався знову взяти владу в свої руки і коли зазнав нової поразки, втік до Кеп, де був убитий.
Так Євмел остаточно розправився із своїми братами і став одноосібним правителем великої держави, уособлюючи елліністичний тип монарха[641]. З самого початку свого правління він стратив усіх прихильників Сатира і Притана, навіть їх дружин і дітей, лише юний син Сатира Перісад зміг втекти до скіфського царя Агара, який дав йому притулок.
Тривалий час, коли йшла війна за трон, боспорці не виявляли ніякого протесту проти порушень традицій і незаконних дій. Така пасивність жителів Боспору до політичного життя вказує на сильну владу Спартокідів, брак громадянського ополчення і можливе викорінення основних полісних законів[642].
Рис. 54. Акрополь Пантикапею за елліністичної доби. Загальний вигляд. Реконструкція В. П. Толстикова.
Тільки після майже повного завершення драматичної боротьби за владу, знищення чималої кількості сімей пантикапейці вийшли зі стану апатії. За словами Діодора в столиці Боспору почалось заворушення громадян [АΓANAKTOYNTΩN ΠΟΛΙΤΩΝ // Diod., 20, 24, 4], внаслідок чого Євмел був змушений зібрати народні збори. Цей політичний акт за тиранічного режиму влади свідчить про те, що якісь елементи полісних традицій все ж таки зберігались на Боспорі. В усякому разі Євмел пообіцяв своїм підданим зберегти форму правління попередників і підтвердив привілеї пантикапейців, зокрема їх полісне право на звільнення від податків і безмитну торгівлю [Diod., 20, 24]. Звичайно, цар розумів, що не рахуватися з опозиційно настроєними громадянами після жорстоких розправ із сім'ями братів і їхніх прихильників не можна. Надання населенню деяких пільг і збільшення торгових операцій швидко привернуло боспорців на його бік і принесло йому популярність. Спроби Євмел а таким чином спиратися на пантикапейців свідчать також про бажання заручитися їх підтримкою на випадок можливого виступу прибічників законної влади.
Тривала (309—304 рр.), але надто енергійна діяльність Євмела, принесла чимало благ боспорцям [Diod., 20, 24, 5]. Проте відсутність епіграфічних документів його часу не дає змоги прослідкувати, за рахунок яких саме територій ще більше розширилася й зміцнилася держава [Diod., 20, 25, 3]. Також значно поліпшилися і зросли торгові зв'язки не лише з містами Егеїди, а й Понту.
Як і раніше, перше місце займав торговий обмін з Афінами. В боспорському експорті вивіз хліба сюди переважав. Але в значній кількості вивозилась і риба, зокрема осетрина, яка мала великий попит у афінян [Athen., VII, 2]. До однієї з важливих статей експорту належали продукти тваринництва — шерсть, шкури і т. ін. У промові проти Форміона Демосфен, наприклад, повідомляв, що афінський навклер Лампід, крім різних товарів, погрузив на палубу корабля 1000 шкур, що спричинилося до загибелі судна [Dem., 34, 10].
Афіняни в обмін на ці товари везли вино, маслинову олію, зброю і безліч керамічних та ювелірних виробів. Взагалі упродовж IV ст. взаємовідносини Боспору і Афін мали дружній характер, будувалися на основі повної рівноправності, взаємної вигоди[643].
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба» автора Толочко П.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я“ на сторінці 14. Приємного читання.
TextBook