Розділ «Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я»

Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Наприкінці V — на початку IV ст. до н. е. починається експансія Спартокідів, зокрема Сатира І, насамперед на Німфей та Феодосію. Щодо причин приєднання Німфею існує велика кількість гіпотез[615]. Найвірогіднішою здається така. Якщо Німфей входив до Афінської архе, то він мав пріоритет і в торгівлі з нею, а отже, виступив головним конкурентом Боспору. На основі епіграфічних джерел встановлено факт сплати Німфеєм Афінам суми фороса в один талант[616].

Цікава і найповніша інформація про це місто на час його включення до складу Боспорської держави відома з промови Есхіна, спрямованої проти мосфена [3, 171—172]: «...Був якийсь Гілон з керамейців (афінян. —А Р.). Він-то, запродавши ворогам Німфей на Понті, адже тоді місто (Афіни — А. Р.) володіло цією областю, втік з міста через ісангелію, не дочекавшись рішення суду, і прибув у Боспор, і одружився на багатій жінці, клянусь Зевсом, яка принесла чимало золота, а за родом — скіф'янці». Судячи із цього тексту, можна вважати, що якоюсь мірою Німфей справді залишався незалежним від Спартокідів полісом і через зраду Білона був приєднаний до їхньої держави, ймовірно, без серйозних воєнних дій. За своє зрадництво Гілон отримав місто Кепи, що в свою чергу свідчить про економічну спроможність Сатира. Згодом внук Білона — відомий оратор Демосфен став гарячим захисником боспорських інтересів у Афінах [Dem. Adv. Lept., 29, 31—32, 36, 40; Deinarch. Adv. Dem., 1], за що боспорці надсилали йому щорічно тисячу медимнів зерна. Нучфей міг бути і формальною компенсацією Афінами Спартокідам за збільшення торгівлі хлібом і зміцнення культурно-політичних відносин. Слід відзначити, що при цьому Німфей зберіг свою політичну автономію. Про це, зокрема, свідчать нумізматичні дані: емблематика його монет зовсім відмінна від пантикапейських[617].

Можливо, зображення на них голови німфи як покровительки і захисниці громадянського колективу Німфею, наштовхнуло на думку Сатира І теж змінити емблематику боспорських монет. У всякому разі, після підкорення Німфею Сатир, який носив однакове ім'я з міфологічним супутником Діоніса, змінює емблему на монетах: зображення бородатого сатира надовго залишається головним типом у боспорському карбуванні Спартокідів. У цьому слід вбачати також зміну офіційного культу. В державній політиці, починаючи з Сатира, головне місце відводиться релігії Діоніса, хоча водночас зберігається і культ Аполлона, який мав багато шанувальників серед грецьких громадян. Поступово на Боспорі складається своєрідний синтез релігії двох божеств. Спадкоємцям Спартока, які добре знали своє фракійське походження, — а у Фракії культ Діоніса мав надзвичайно велике значення, — важливо було знайти прихильників свого бога і разом з тим зберегти традиційні культи. Слід відзначити, що, починаючи від Сатира І, виробляється орієнтація на походження правителя від бога, на їх ідентифікацію. Фракійський цар Котіс І, який правив одночасно з Сатиром, вважав себе сином Аполлона[618].

У своїй експансіоністській політиці Сатир не задовольнився тільки Німфеєм: він розпочав війну із Феодосією — високорозвинутим полісом, який мав єдиний у регіоні незамерзаючий порт та підтримував широкі контакти з багатьма містами Еллади і, звичайно, з Афінами [Dem. Adv. Lept., 20, 33; Strabo., VII, 4, 4]. Боротьба виявилася навдивовижу складною та затяжною. Можливо, Сатир І, зрештою, зміг би її завоювати, якби не втрутився у внутрішні справи Сіндики, з метою повернути на престол Гекатея, скинутого своєю дружиною — меотянкою Тіргатао [Polyaen., VIII, 55]. Шляхом дипломатичних переговорів це йому вдалося, і для припинення війни між ними Сатир віддав у заручники Тіргатао свого сина Метродора, маючи на меті в подальшому її вбити. Але цей план було розкрито. Войовнича меотянка знову почала війну і вбила Метродора. У відчаї Сатир помер, можливо, навіть під час невдалої облоги Феодосії. Конфлікт з Тіргатао за допомогою дорогих дарунків зумів владнати його син Горгіпп, який був правителем азійської частини Боспору, і заради якого, певно, старався Сатир.

Після смерті Сатир залишив своїм спадкоємцям чимало складних проблем та нездійсненних намірів. Левкону І дісталися фінанси, обтяжені великими витратами на будівництво і ведення війни з Феодосією, невдала зовнішня політика, розорена Сіндика та внаслідок цього зростаюче невдоволення династією[619].

Приєднання Феодосії виявилося складною справою і для Левкона. Феодосійці активно захищалися протягом кількох років (напевне, велася війна з перервами). На її боці виступила Гераклея Понтійська [Polyaen., 5, 23; 6, 9, 3, 4; Ps.-Arist., Оес., 2, 2, 8], яка боялася, з одного боку, зростання експансії Боспору, що могла загрожувати гераклейській колонії — Херсонесу, а з іншого — збільшення торговельної спроможності Спартокідів у відносинах з Афінами[620].

Вирішивши, що без сторонньої допомоги Феодосію підкорити не вдасться, Левкон уклав угоду зі скіфами. Незважаючи на гераклейську допомогу, оборонні стіни, добре навчених воїнів, Феодосія здалася і була приєднана до Боспору у 80-ті роки IV ст. до н. е.[621]. Варто відзначити, що. в цій війні Левкон показав свою жорстокість. Він наказав скіфським кінним лучникам розстрілювати своїх воїнів, якщо вони почнуть відступати під натиском гераклеотів, які висадилися на берег у різних місцях, щоб зняти блокаду з обложеного міста [Роlуаеn., б, 9, 4]. Левкон І до титулу архонта Боспору приєднав титул архонта Феодосії. Особливий політико-правовий статус цього міста вказує на те, що воно до певної міри за своїм становищем відрізнялося від інших полісів, які складали цілісну державу. Це, звичайно, пояснювалося його географічним розташуванням та наявністю незамерзаючого порту. Одночасно з підкоренням Феодосії простежується короткочасна фінансова й політична криза, зокрема організація змови проти Левкона, в якій брали участь усі соціальні угруповання. Але рішучий, ініціативний архонт швидко налагодив становище в державі.

Невдовзі, у першій половині IV ст. до н. е. була також приєднана столиця Азіатського Боспору — Фанагорія, громада якої теж прагнула до самостійності. Припинення власного карбування та зруйнування міських оборонних укріплень у першій половині IV ст. до н. е. свідчать про те, що Левкон силою підкорив Фанагорію[622].

Наступний етап експансійної політики Левкона був пов'язаний з підкоренням Сіндики. Як саме проходив цей важливий етап в історії Боспору — невідомо. Можливо, аристократія і громадяни полісів після завоювання Феодосії і значного розширення держави підтримали Левкона як потенційного вождя для остаточного підкорення сіндів і племенних угруповань на північ від Тамані.

Комплекс різноманітних заходів був спрямований на цю акцію: дипломатичні переговори, інтриги, дарунки вождям, укладення шлюбів і т. ін. Значну роль зіграло приваблювання знаті на свій бік за допомогою посвячень в діонісійські таїнства, які набули широкого поширення при Левконі. Припущення, що приєднання до Боспору сіндів, меотів, торетів, дандаріїв, псессів, які називалися в титулатурі Левкона [КБН, б, б А, 8], було пов'язане із запеклими військовими діями, здається перебільшеним, хоча окремі воєнні сутички могли мати місце. Серед приєднаних племен сінди займали особливе становище в державі завдяки дружнім стосункам з боспорцями і високому економічному розвитку. Ряд дослідників вважають, що сінди в V ст. до н. е. перебували на початку формування основ державності, що нібито випливає з випуску ними власної монети з легендою ΣΙΝΔΩΝ[623]. Але слід зазначити, що ці монети, як за типологією, так і за семантикою, мають суто грецькі ознаки[624]. Інша справа, що Спартокіди якийсь час на прохання сіндів незадовго до їх підкорення на своєму монетному дворі карбували монети для обігу на їхній території. Зображення Геракла і коня на цих монетах, певно, може свідчити про те, що боспорці знали варіанти етногенічних легенд, за якими цей грецький герой виступав першопредком багатьох етносів.

Важливе місце в історії Боспору за часів правління Сатира і Левкона займали взаємовідносини з Афінами, які вже в 90-ті роки IV ст. до н. е. були оформлені спеціальною угодою[625]. У ній, зокрема, передбачалася видача злочинців і підозрілих осіб, які могли переміщатися з Боспору в Аттику і навпаки, а також відповідне судочинство щодо цього. Саме такими дружніми контактами між двома державами пояснюється бажання Сопеїда, сина начальника великої області в державі Сатира, можливо, сінда за походженням, втекти з Афін у Візантій, а не на Боспор. Через порушення правил комерції він був позбавлений права залишатися в Афінах, куди його відправили для здобуття вищої освіти та удосконалення ведення торгових операцій. Ісократ також згадує про значні привілеї, які мали афіняни в хлібній торгівлі з Боспором [Isocr., 17, 57].

В Афінах були поставлені стели Сатиру, можливо, Левкону І, а також його синам, які стали проксенами цього міста, отримавши, таким чином, значні переваги перед іншими. Вся економічна політика Спартокідів визначалася прагненням отримати від сільського господарства греків та варварів якнайбільші прибутки. Демосфен називав Левкона І господарем боспорського хліба [Dem., 20, 31].

Спартокіди щорічно передавали Афінам близько 400 тис. медимнів (16380 т) безмитно, тобто фактично презентуючи їм 300 медимнів (540 т) хліба [Dem., 20, 31].

За свідченням Страбона [VII, 4, 6], Феодосія теж стала значним портом, з якого тільки за Левкона І було вивезено в Афіни 2100 тис. медимнів хліба (86 тис. т). Окрім того, сам Демосфен, який піклувався про добробут боспорців, отримував від них щорічно 1 тис. медимнів (41 т) безмитного хліба. Спартокіди забезпечували своїм зерном половину населення цього великого на той час міста. Декрет на честь синів Левкона [IG., II2, 212] свідчить про те, що афіняни всіляко намагалися віддячити Спартокидам за безмитну торгівлю хлібом і першочерговість у навантаженні кораблів [Dem., 20, 29 sq.].

Будучи верховними царями етнічних об'єднань в окрузі грецьких полісів, Спартокіди одержували значні доходи, в тому числі зерно від своїх підданих, яке вивозилося на продаж.

Окрім Афін боспорці торгували з південнопонтійськими містами Синопою та Гераклеєю, Фасісом в Колхіді, Хіосом, Фасосом, Паросом та ін.

В обмін на хліб, рибу, шерсть боспорці діставали дорогоцінні ювелірні вироби, одяг, скульптуру, високохудожні розписні вази, серед яких чимало виготовлених спеціально для Спартокідіз і їхніх родичів, вино, маслинову олію[626].

Поряд з цим значно зросло на Боспорі виробництво різноманітних речей, у тому числі надзвичайно дорогих, які поширювалися серед місцевої аристократії, а особливо в середовищі елітарної верхівки скіфських номадів і сіндів.

За правління Левкона І територія Боспору зросла до 5 тис. кв. км[627]. Він став найбільшою після Сиракуз державою цього часу. Із заходу вона була захищена Узунларським і Тіритакським валами. Велика частина цієї території Боспору була відведена під сільське господарство, яке забезпечувало всім необхідним не лише боспорців, але й давало багато товарного хліба, продуктів тваринництва і, можливо, вина. Землю обробляли як греки, так і місцеві осілі землероби, підвладні Спартокідам.

Вже у IV ст. до н. е. на Боспорі вирізняється значний прошарок аристократії [Isocr., 17, 3 sq; Polyaen., 6, 9, 2], серед якої були еллінізовані представники аборигенної знаті. Роль грецького полісного громадянства в державі маловідома. Окремі натяки в промові Ісократа [17, 5] і розповіді Поліена [6, 9, 2, 3] вказують на те, що вони противилися тиранічному режиму. Але явно воєнізована і водночас спрямована на збільшення добробуту влада Спартокідів сприяла всебічному розвитку економіки і культурно-політичних зв'язків та поступовому збагаченню усіх верств населення, широкому будівництву і благоустрою усіх міст, зміцненню оборонної системи держави, розвитку сільського господарства. Найбільше піднесення останнього спостерігається з другої чверті IV ст. до н. е., коли в околицях міст створюється традиційна антична система земельних наділів з відповідними садибами[628]. Спартокідам вдалося створити велику державу, яка за своєю могутністю могла суперничати з сусіднім скіфським царством. «Постійна небезпека з боку скіфського царства була тим цементом, який згуртував навколо влади і грецькі і негрецькі елементи Боспорської держави, які бачили запоруку своєї самостійності, свого економічного та культурного процвітання в розумній і твердій військовій політиці Спартокідів»[629]. Створена ними держава постійно зміцнювалася і завдяки зовнішній політиці. За безперервний потік хліба Афіни гарантували Спартокідам не лише матеріальні блага, майнове зростання, залучення до високої культури, а й політичну та військову підтримку. Отже, перші Спартокіди зуміли остаточно пристосувати полісний устрій боспорських міст до надполісної державної структури з тиранічним режимом. Ідеї возз'єднання всіх еллінів і сусідів-варварів, домагання гегемонії в усьому регіоні визначали політику ранніх Спартокідів, але здійснити їх зміг лише Левкон І.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба» автора Толочко П.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я“ на сторінці 13. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи