Розділ «Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я»

Глава 2

Босфорська держава в V — першій половині IV ст. до н. е.

Розширення економічної діяльності грецьких полісів на Боспорі Кіммерійському, прибуття сюди нових партій колоністів на межі VI—V ст. із розореної персами Іонії, залучення до торгових і виробничих відносин аборигенів знаменували початок нового етапу в їх історичному розвитку. Політична зміна структури влади в 480/79 рр., — від окремих полісів до їх об'єднання під егідою царської династії, — стала переломним моментом у житті населення цього регіону, визначила долю грецьких колоній.

За свідченням Діодора Сицилійського [XII, 3, 1], вся влада на Боспорі належала так званим царствуючим Археанактідам, які правили сорок два роки. Повідомлення давнього історика чітке, але надто коротке й, на жаль, не розкриває ні походження цієї династії, ні причин захоплення влади, ні процесів утворення держави. Місцеві епіграфічні джерела, як не дивно, нічого про це не повідомляють. На цю тему існує досить багата література з різноманітними гіпотезами та тлумаченнями[575].

Рис. 53. Храм Аполлона в Пантикапеї. V ст. до н. е. Реконструкція I. Р. Пічикяна.

Імовірно, засновник роду Археанактідів належав до вихідців з Мілета. Очоливши партію колоністів, які заснували Пантикапей, він відповідно до статусу ойкіста одночасно займав посаду жерця в культі верховного покровителя новостворюваного поліса, яким' у першій чверті VI ст. міг бути Аполлон Спаситель. Саме цим можна пояснити надзвичайну прихильність Археанактідів до цього культу.

Традиційно ойкіст та його нащадки дуже шанувалися громадянами, відігравали значну роль у релігійній політиці і, звичайно, в амфіктіонії. Створення такого сакрального об'єднання частково підтверджується тим, що політичну автократичну владу над багатьма полісами, до того ж спадкову, можна було отримати за умови, що якийсь союз, утворений хоч і на релігійній основі, вже існував, а рід Археанактідів шанувався боспорцями і користувався їхньою довірою. Імовірно, Навіть жерці в цьому роді мали титул сакральних царів (басилевсів)[576], який подібно до Дідім та Істрії був спадковим.

Оскільки релігія в античних полісах була завжди тісно пов'язана з політикою, то їх поєднання з метою створення сильного союзу на противагу варварам не могло викликати протесту з боку полісів. Навряд чи тут мала місце соціальна боротьба між олігархічними і демократичними силами полісів. Олігархічні режими в кожному з них не були серйозною перешкодою об'єднанню, оскільки заможні й освічені громадяни, особливо представники аристократичних родів, краще за інших розуміли всі його вигоди. З сакрального об'єднання можна було швидше створити політичне. Тому цілком можливо, що боспорська сакральна амфіктіонія унаслідок зростаючої небезпеки з боку номадів перетворилася на військово-політичну симахію — оборонну федерацію автономних полісів під егідою Аполлона[577]. Якась екстремальна ситуація у відносинах з номадами чи меотами, які часто грабували хору полісів [Strabo., II, 2, 4; Роlуаеn., 8, 55], інтенсифікувала процеси консолідації боспорських греків. Звичайно, перебуваючи в оточенні войовничих племен, у далеких і ще малознайомих місцевостях, греки могли сподіватися лише на власні сили, добре розуміючи значення згуртованості та взаємовиручки. Об'єднання передусім вимагала загроза з боку номадів, які робили зимові походи по льоду в Сіндику [Herod., IV, 28]. Вже у перше двадцятиліття V ст. до н. е. на семи з тринадцяти населених пунктів першої половини V ст. зафіксовано сліди значних пожеж та руйнувань[578]. у зв'язку із загрозою варварських нападів у Пантикапеї було відкрито спеціальну майстерню для виготовлення та ремонту зброї. Найбагатші поліси почали будувати оборонні споруди. Обіг пантикапейської монети на Боспорі й міжполісний обмін виробами ремесла теж сприяли зближенню еллінського населення.

Амфіктіонія водночас мала в своїй основі й глибокі економічні та демографічні передумови. Швидке зростання населення у полісах не відповідало виробничим силам головної галузі економіки — землеробства, де кількість вільної землі, на відміну від Ольвії, була обмеженою[579]. Не залишалось нічого іншого, як розширити свої території шляхом приєднання земель сусідніх народностей або обезземелення частини своїх громадян, або ж війни одного поліса з іншим. Але в даному разі взяла гору громадянська свідомість переваги єдності еллінів, де б вони не проживали, ідеологія еллінської етнічної спорідненості перед загрозою варварів, поширення якої почалося ще за перших воєн з персами в Малій Азії і набрало сили після перемог греків над ними[580].

Проте не всі поліси одночасно ввійшли до федерації. Зокрема вважається, що Феодосія, навпаки, вийшла з первинного рівноправного союзу, коли владу захопили Археанактіди[581]. Певно, вона спочатку не входила навіть до релігійного об'єднання, оскільки її богом-покровителем був не Аполлон і вона знаходилася на значній відстані від інших міст Боспору, володіючи родючою землею і маючи природну оборону. Невідомо, як прореагували на це і два значні економічні центри Боспору — Німфей і Фанагорія, громадяни яких завжди тяжіли до самостійності. Проте інші поліси, особливо малі за кількістю населення і засновані пізніше (що не давало їм можливості повністю забезпечити себе всім необхідним), знайшли безпеку в такій єдності. Отже, запровадження нового політично-сакрального правління спричинила загальна історична обстановка, що склалася в контактних зонах із скіфами та меотами, а також всередині Боспорського регіону. Створення на той час військово-політичної симахії — оборонної федерації спочатку автономних полісів, які розміщувалися на великих відстанях від основних центрів Еллади, було єдино можливою умовою протистояння ворожим нападам.

Швидке економічне зростання Пантикапею на фоні дрібних і малорозвинутих апойкій вирізняло його серед інших не лише як серйозного конкурента в торгівлі, але й звеличувало його як центр, що притягував до себе увагу еллінів ще й значним будівництвом, розвитком ремесел, карбуванням срібних монет, наявністю великого порту та інтенсивністю зв'язків зі середземноморським та варварським світом. Все це сприяло тому, що Пантикапей став столицею Боспорської держави, осередком правлячої верхівки.

У науці є різні тлумачення щодо характеру політичної влади Археанактідів. Більш-менш одностайно вважається, що вони отримали спадкову владу, використавши один з полісних інститутів, найімовірніше архонтат, і офіційно називалися архонтами. Припускається також, що вони лише відігравали релігійну роль, тобто були вищими жерцями в культі Аполлона Ієтроса, які мали титул царя і карбували монети[582].

Порівняльний аналіз термінології і політичних структур Спартокідів, які успадкували владу від Археанактідів, а також сицилійської держави Діонісія дозволив висунути гіпотезу про існування на Боспорі тиранічного режиму ще за Археанактідів, що близько до 480 р. до н. е. міг установитись унаслідок військового конфлікту боспорської симахії зі скіфами[583]. На чолі першої стояв стратег-авто-кратор з роду Археанактідів, який скористався перемогою і захопив спочатку владу в Пантикапеї, а потім силою почав приєднувати інші поліси. Щодо останнього, то якби це справді було так, — а греки над усе ставили елевтерію своїх полісів, — то, об'єднавшись знову, вони могли б виступити проти пантикапейського тирана і свого поневолення. Зовсім інша справа, коли вони добровільно, заради ідеї еллінської єдності створювали свій союз під егідою єдиного бога.

Діяльність Археанактідів знайшла найяскравіший вияв в організації оборони полісів та в сфері релігії. Більшість дослідників вмотивовано відносять до часу їх правління будівництво й укріплення Тіритакської оборонної системи, яка складалася з насипного валу й глибокого рову. Параметри цього стратегічного укріплення кордону і його довжина (близько 25 км) свідчать про те, що це була надзвичайно трудомістка і складна фортифікаційна споруда. Вона вимагала ефективного централізованого керівництва і могла бути виконана тільки після об'єднання полісів.

Тіритакські укріплення захищали Пантикапей, Тіритаку, Мірмекій, Порфмій, а на азіатському боці — острови з містами Фанагорія, Кепи і Гермонасса[584]. Можливо, саме вони зі своїми сільськими округами складали основу першої Боспорської держави. За археологічними даними ці міста в першій половині V ст. до н. е. займали невелику площу. Зокрема, найбільший з них Пантикапей — близько 9 га. Кількість населення в містах, на думку В. П. Толстикова, не перевищувала 2—3 тис. чоловік, а в усіх полісах могло проживати приблизно 15 тис., з яких майже 5 тис. складали боєздатні чоловіки. За такої демографічної ситуації боспорські греки, об'єднавшись, спроможні були спорудити Тіритакські оборонні вали за допомогою мирно настроєних місцевих осілих племен (сіндів), також зацікавлених у захисті від кочовиків. Проте за межами оборонних кордонів залишився Німфей — один з найбагатших полісів Боспору. Біля нього утворився новий шлях для скіфів на протилежний берег Керченської протоки.

Для боспорців зведення оборонного кордону мало надзвичайно важливе значення. Набагато довший і важчий для номадів шлях до переправи в Сіндику в обхід тіритакського валу згодом звів нанівець ефективність й інтенсивність їхніх походів[585].

Значну увагу Археанактіди приділяли релігійній справі. Про це передусім свідчить будівництво великого храму Аполлона Спасителя в Пантикапеї, спорудження якого відноситься до початку їхнього правління — близько середини V ст. до н. е.[586]. Храм став центром шанування Аполлона не лише пантикапейцями, а й громадянами інших боспорських міст. Водночас він був символом релігійної амфіктіонії і загальнополісного об'єднання під владою Археанактідів, які традиційно виконували в цьому храмі обов'язки жерця (сакрального басилевса). Таку величну культову споруду в першій половині V ст. до н. е. можна було збудувати лише загальними зусиллями боспорців за наявності релігійної амфіктіонії.

Важливе значення цього храму і культу Аполлона в діяльності Археанактідів підкреслювалося карбуванням рідкісних монет з легендою АПОΛ (скорочене ім’я бога або храму) і його культовою символікою, які мали обіг на території всього Боспору. На основі аналізу цих монет визначають чотирьох правителів династії Археанактідів[587]. Останнім часом ці монети трактуються як емісія верховної симахії і релігійної амфіктіонії[588], що, врешті-решт, не суперечить одне одному, бо храм Аполлона був сакрально-політичним центром об'єднання.

Основою економіки полісів незалежно від їхнього політичного статусу було сільське господарство з усіма його структурними елементами — землеробством, скотарством, садівництвом і, можливо, виноградарством[589]. Крім того розвивалися промисли і ремесла: залізоробне, бронзоливарне, ювелірне, керамічне, кам'яно-, дерево- і кісткообробне[590]. Повсюдно спостерігається їх інтенсифікація. У металургійному виробництві використовувалася власна керченська руда. Залишки металургійної майстерні в Пантикапеї вказують на те, що тут виробництво заліза ще не було відокремлене від ковальської обробки. Вироби з кольорових металів не мали широкого попиту серед варварського населення. Імпорт грецьких виробів дещо зріс лише в Сіндику, де почалася перебудова господарства в напрямку збільшення виробництва додаткових продуктів для обміну з полісами.

Велася жвава торгівля, але її організація майже не відома. Грошовий обіг забезпечував Пантикапей в основному випуском дрібних номіналів, що, напевно, було пов'язано з наявністю великої кількості дрібних споживачів і виробників[591]. До часу правління Археанактідів належить дві паралельні групи монет, які мали в основному емблематику Аполлона[592]. У зовнішній торгівлі використовувалася в V ст. до н. е. інтерлокальна монета Кізіка.