Розділ «Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я»

Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

В античних державах на Понті яскраво простежується процес майнової та соціальної диференціації. Причому в північно-західнопонтійських полісах цей процес був дещо повільніший, ніж на Боспорі. Проте і тут дуже помітну роль відігравав вищий прошарок аристократії, яка найчастіше займала провідні місця в управлінні державою. Добре розвинуте сільське господарство, тим паче у V— IV ст. до н. е., коли попит на його продукцію, зокрема хліб, набагато зріс не лише в Афінах, а й у багатьох інших містах Середземномор'я, потребувало значних людських ресурсів. Але власне греками воно не могло бути забезпечене. Отже, можна дійти висновку, що тут постійно відбувався приток робочої сили ззовні — тобто з варварського середовища. Але їх соціальний статус у кожному конкретному випадку залишається маловідомим, бо така соціальна категорія, як раби становила, вірогідно, хоч і неоднаковий, але незначний відсоток у населенні всіх держав[574]. Цілком можливо, що на краю грецької ойкумени в таких тісних контактах з варварським світом також складались відносини, які дещо нагадували колонатні.

Незважаючи на те, що в степовій частині Східної Європи постійно відбувались демографічні зміни й міграційні процеси у середовищі кочовиків, їх періодичні грабіжницькі вторгнення на аграрні території і данницькі побори, жодна з античних держав не була повністю завойована чи знищена до середини І ст. до н. е. — періоду гетської навали на Тіру та Ольвію. Близьке спілкування з раніше незнаним варварським світом збудило в свідомості греків надзвичайний інтерес до північного краю, викликало появу різноманітних легенд і нових божеств. З допомогою робочої сили, яка прибувала до античних держав з навколишніх племенних угруповань, греки змогли швидко підняти свій економічний потенціал і досягти великих успіхів у веденні аграрного, зокрема зернового, господарства, що прославило їх у всьому світі. Неважко зрозуміти відтак, чому при розвитку в основному мирних взаємовідносин почався найбільший розквіт як грецьких міст, так і Скіфії. Благополуччя кожного з них залежало від розуміння вигідності для обох етносів саме економічних контактів, а не військових конфліктів.

Переважно миротворча політика античних полісів, їх висока культура, тісні контакти з варварами сприяли швидкому формуванню державності і соціального розвитку останніх. Є підстави вважати, що під безпосереднім впливом нижньобугських еллінів у другій половині VII—V ст. до н. е. почався інтенсивний розквіт городищ лісостепових землеробських племен. У їхній структурі і соціальній організації є багато спільного з полісною системою архаїчних греків: центр плюс сільськогосподарська округа, оборонна система, землянкові житла, об'єднання населення під сакральною егідою певних культів, можливе створення громад і т. ін. Цей помітний імпульс у розвитку лісостепових племен відбувався за присутності греків, про що свідчить Геродот [IV, 108]. Можна думати, що якби не поява войовничої скіфської кочової орди, яка грабувала ці племена і заступила їм шлях до постійних зв'язків з греками, населення цього регіону могло б досягти великих успіхів у створенні своєї державності та культури. Завдяки співдружності ольвіополітів і різноетнічного населення в Нижньому Подніпров'ї створено своєрідну мережу аграрних поселень, в організації і культурі яких, безумовно, дуже помітна еллінізація. На прикладі цих поселень і Неаполя Скіфського можна говорити про їхній розвиток під знаком еллінської культури, із прагненням сприйняти її прогресивні елементи.

Античний світ Північного Причорномор’я порівняно менше увібрав у себе матеріальних і духовних традицій навколишніх племен. Більш того, складається враження, що він намагався протистояти варварським впливам в усіх сферах культурного життя і пропагувати свої досягнення й ідеологію у середовищі варварів. Значна кількість різноманітних творів мистецтва і побутових речей з дорогоцінних металів надходила до варварського населення, в основному сіндо-меотської та скіфської кочової знаті, різними шляхами: як посольські й шлюбні дарунки, сплата данини, в результаті торговельних операцій і грабіжницьких нападів, за допомогу у військових перемогах тощо. Можливо, що створення сильної держави на Боспорі значною мірою блокувало експансійно-войовничі наміри кочовиків.

Визначна роль північнопонтійських держав у економічному розвитку як Еллади, так і Південно-Західного Понту, полягала передусім у активній хлібній торгівлі, зокрема Боспору, який був найбільшим постачальником зерна в V—IV ст. до н. е. [IG, II2, № 212]. Афіни й деякі інші міста Егеїди з високорозвинутими ремеслами забезпечувалися продуктами аграрного господарства, які безперебійно доставлялися сюди з північнопричорноморських міст. Суттєву роль у розширенні контактів відігравали прагнення еллінів з цього віддаленого краю ойкумени до прогресу, осягнення політичних і культурних надбань основних еллінських центрів, загальна тенденція еволюції суспільного і культурного розвитку із запозиченням нових елементів у соціальній організації і ідеології. Античні держави Північного Понту збагатили світогляд еллінів новими географічними, екологічними й етнографічними відкриттями, що також сприяло розвитку загальноеллінської науки і мистецтва.

Історія північнопонтійських держав у період класики та еллінізму була надзвичайно складною і багатоплановою, тому конкретні її аспекти розглядатимуться нами окремо, адже кожна з держав мала свою специфіку та особливості в усіх сферах життя.

Глава 2

Босфорська держава в V — першій половині IV ст. до н. е.

Розширення економічної діяльності грецьких полісів на Боспорі Кіммерійському, прибуття сюди нових партій колоністів на межі VI—V ст. із розореної персами Іонії, залучення до торгових і виробничих відносин аборигенів знаменували початок нового етапу в їх історичному розвитку. Політична зміна структури влади в 480/79 рр., — від окремих полісів до їх об'єднання під егідою царської династії, — стала переломним моментом у житті населення цього регіону, визначила долю грецьких колоній.

За свідченням Діодора Сицилійського [XII, 3, 1], вся влада на Боспорі належала так званим царствуючим Археанактідам, які правили сорок два роки. Повідомлення давнього історика чітке, але надто коротке й, на жаль, не розкриває ні походження цієї династії, ні причин захоплення влади, ні процесів утворення держави. Місцеві епіграфічні джерела, як не дивно, нічого про це не повідомляють. На цю тему існує досить багата література з різноманітними гіпотезами та тлумаченнями[575].

Рис. 53. Храм Аполлона в Пантикапеї. V ст. до н. е. Реконструкція I. Р. Пічикяна.

Імовірно, засновник роду Археанактідів належав до вихідців з Мілета. Очоливши партію колоністів, які заснували Пантикапей, він відповідно до статусу ойкіста одночасно займав посаду жерця в культі верховного покровителя новостворюваного поліса, яким' у першій чверті VI ст. міг бути Аполлон Спаситель. Саме цим можна пояснити надзвичайну прихильність Археанактідів до цього культу.

Традиційно ойкіст та його нащадки дуже шанувалися громадянами, відігравали значну роль у релігійній політиці і, звичайно, в амфіктіонії. Створення такого сакрального об'єднання частково підтверджується тим, що політичну автократичну владу над багатьма полісами, до того ж спадкову, можна було отримати за умови, що якийсь союз, утворений хоч і на релігійній основі, вже існував, а рід Археанактідів шанувався боспорцями і користувався їхньою довірою. Імовірно, Навіть жерці в цьому роді мали титул сакральних царів (басилевсів)[576], який подібно до Дідім та Істрії був спадковим.

Оскільки релігія в античних полісах була завжди тісно пов'язана з політикою, то їх поєднання з метою створення сильного союзу на противагу варварам не могло викликати протесту з боку полісів. Навряд чи тут мала місце соціальна боротьба між олігархічними і демократичними силами полісів. Олігархічні режими в кожному з них не були серйозною перешкодою об'єднанню, оскільки заможні й освічені громадяни, особливо представники аристократичних родів, краще за інших розуміли всі його вигоди. З сакрального об'єднання можна було швидше створити політичне. Тому цілком можливо, що боспорська сакральна амфіктіонія унаслідок зростаючої небезпеки з боку номадів перетворилася на військово-політичну симахію — оборонну федерацію автономних полісів під егідою Аполлона[577]. Якась екстремальна ситуація у відносинах з номадами чи меотами, які часто грабували хору полісів [Strabo., II, 2, 4; Роlуаеn., 8, 55], інтенсифікувала процеси консолідації боспорських греків. Звичайно, перебуваючи в оточенні войовничих племен, у далеких і ще малознайомих місцевостях, греки могли сподіватися лише на власні сили, добре розуміючи значення згуртованості та взаємовиручки. Об'єднання передусім вимагала загроза з боку номадів, які робили зимові походи по льоду в Сіндику [Herod., IV, 28]. Вже у перше двадцятиліття V ст. до н. е. на семи з тринадцяти населених пунктів першої половини V ст. зафіксовано сліди значних пожеж та руйнувань[578]. у зв'язку із загрозою варварських нападів у Пантикапеї було відкрито спеціальну майстерню для виготовлення та ремонту зброї. Найбагатші поліси почали будувати оборонні споруди. Обіг пантикапейської монети на Боспорі й міжполісний обмін виробами ремесла теж сприяли зближенню еллінського населення.

Амфіктіонія водночас мала в своїй основі й глибокі економічні та демографічні передумови. Швидке зростання населення у полісах не відповідало виробничим силам головної галузі економіки — землеробства, де кількість вільної землі, на відміну від Ольвії, була обмеженою[579]. Не залишалось нічого іншого, як розширити свої території шляхом приєднання земель сусідніх народностей або обезземелення частини своїх громадян, або ж війни одного поліса з іншим. Але в даному разі взяла гору громадянська свідомість переваги єдності еллінів, де б вони не проживали, ідеологія еллінської етнічної спорідненості перед загрозою варварів, поширення якої почалося ще за перших воєн з персами в Малій Азії і набрало сили після перемог греків над ними[580].

Проте не всі поліси одночасно ввійшли до федерації. Зокрема вважається, що Феодосія, навпаки, вийшла з первинного рівноправного союзу, коли владу захопили Археанактіди[581]. Певно, вона спочатку не входила навіть до релігійного об'єднання, оскільки її богом-покровителем був не Аполлон і вона знаходилася на значній відстані від інших міст Боспору, володіючи родючою землею і маючи природну оборону. Невідомо, як прореагували на це і два значні економічні центри Боспору — Німфей і Фанагорія, громадяни яких завжди тяжіли до самостійності. Проте інші поліси, особливо малі за кількістю населення і засновані пізніше (що не давало їм можливості повністю забезпечити себе всім необхідним), знайшли безпеку в такій єдності. Отже, запровадження нового політично-сакрального правління спричинила загальна історична обстановка, що склалася в контактних зонах із скіфами та меотами, а також всередині Боспорського регіону. Створення на той час військово-політичної симахії — оборонної федерації спочатку автономних полісів, які розміщувалися на великих відстанях від основних центрів Еллади, було єдино можливою умовою протистояння ворожим нападам.

Швидке економічне зростання Пантикапею на фоні дрібних і малорозвинутих апойкій вирізняло його серед інших не лише як серйозного конкурента в торгівлі, але й звеличувало його як центр, що притягував до себе увагу еллінів ще й значним будівництвом, розвитком ремесел, карбуванням срібних монет, наявністю великого порту та інтенсивністю зв'язків зі середземноморським та варварським світом. Все це сприяло тому, що Пантикапей став столицею Боспорської держави, осередком правлячої верхівки.

У науці є різні тлумачення щодо характеру політичної влади Археанактідів. Більш-менш одностайно вважається, що вони отримали спадкову владу, використавши один з полісних інститутів, найімовірніше архонтат, і офіційно називалися архонтами. Припускається також, що вони лише відігравали релігійну роль, тобто були вищими жерцями в культі Аполлона Ієтроса, які мали титул царя і карбували монети[582].

Порівняльний аналіз термінології і політичних структур Спартокідів, які успадкували владу від Археанактідів, а також сицилійської держави Діонісія дозволив висунути гіпотезу про існування на Боспорі тиранічного режиму ще за Археанактідів, що близько до 480 р. до н. е. міг установитись унаслідок військового конфлікту боспорської симахії зі скіфами[583]. На чолі першої стояв стратег-авто-кратор з роду Археанактідів, який скористався перемогою і захопив спочатку владу в Пантикапеї, а потім силою почав приєднувати інші поліси. Щодо останнього, то якби це справді було так, — а греки над усе ставили елевтерію своїх полісів, — то, об'єднавшись знову, вони могли б виступити проти пантикапейського тирана і свого поневолення. Зовсім інша справа, коли вони добровільно, заради ідеї еллінської єдності створювали свій союз під егідою єдиного бога.

Діяльність Археанактідів знайшла найяскравіший вияв в організації оборони полісів та в сфері релігії. Більшість дослідників вмотивовано відносять до часу їх правління будівництво й укріплення Тіритакської оборонної системи, яка складалася з насипного валу й глибокого рову. Параметри цього стратегічного укріплення кордону і його довжина (близько 25 км) свідчать про те, що це була надзвичайно трудомістка і складна фортифікаційна споруда. Вона вимагала ефективного централізованого керівництва і могла бути виконана тільки після об'єднання полісів.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба» автора Толочко П.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я“ на сторінці 11. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи