Розділ «Частина друга Енеоліт та бронзовий вік»

Вітчизняна археологічна наука завжди приділяла велику увагу розкопкам та вивченню поселень. У повоєнні роки їхньому дослідженню починають надавати більшого значення також археологи Західної Європи та Америки. Показовим щодо цього є створення тут окремого розділу науки — «археологія поселень». У всякому випадку загальновизнано, що матеріали поселень є одним із найважливіших джерел для висвітлення багатьох сторін життя давніх племен, зокрема їхньої духовної культури та суспільної організації.

Перші відкриття поселень мали випадковий характер і здебільшого були пов’язані з дослідженням слов’янських городищ та інтерпретацією літописних свідчень про полян на середньому Дніпрі. Так були відкриті поселення доби ранньої бронзи в урочищах Лиса гора під Дубнами (1881—1883), Княжа гора поблизу Канева (1892—1893) та Києво-Кирилівські висоти (1893—1896)[311].

До найбільш ранніх на території України можна віднести розкопки майстерні кремінних виробів на поселенні культури шнурової кераміки біля с. Городок Рівненської області. В основному ж це були або розвідкові роботи або розкопки пам’яток інших часів. Здобуті матеріали не оброблялися і не використовувалися. Лише в 90-х роках минулого століття М. Ф. Беляшівський, оглянувши кілька стоянок Південного та Північного Полісся, в своїй публікації про них вказав на важливе значення пам’яток цього типу для вивчення давньої історії[312].

Після 1917 р. слід відзначити розкопки Т. Сулимирського на поселеннях у майдані Моквинському та біля с. Комарів поблизу Галича[313]. У Путивльському районі Сумської області М. Я. Рудинський та Я. Морачевський дослідили стоянку поблизу с. Мар’янівка, яка протягом довгих років залишалася єдиним поселенням бронзового віку, відомим у північній частині Лівобережної України. На півдні А. В. Добровольський вивчив Сабатинівське поселення.

1947 р. О. О. Кривцова-Гракова розкопала Білозерське поселення. Внаслідок масштабних комплексно-планових робіт та експедицій, здійснюваних під керівництвом, зокрема, Т. С. Пассек, П. П. Єфименка, І. І. Ляпушкіна, Ю. В. Кухаренка, О. І. Тереножкіна, Д. Я. Телегіна на Дніпрі, Прип’яті, Осколі, Дінці, Десні та Сеймі, було відкрито велику кількість поселень бронзової доби. У 1950-х роках, у зв’язку із будівництвом водосховищ (Каховського, Кременчуцького та ін.) провадяться роботи на поселеннях Ушкалка, Зміївка, Бабине III та IV, Чикалівка, Анатоліївна, Пересадівка. Проте це були головним чином розвідкові роботи, які полягали в поверховому огляді, збиранні матеріалів, у розкопках 1—2 житлових приміщень.

Лише в останні два десятиріччя суттєво змінилося ставлення до вивчення поселень. На теренах України нині можна назвати близько двох десятків поселень доби бронзи, розкопаних на значній площі, що дало змогу здобути відомості про їхню топографію, планування, розміри та типи жител. Це, зокрема, Здолбиця та Ісковщина, Пустинка, Усове Озеро, Іллічівка, Андрусівка, Чикалівка. Особливо слід відзначити такого плану розкопки поселень на Південному Бузі (Степове, Ташлик, Новогригор’ївка, Виноградний Сад, Бузьке та ін.), здійснені І. М. Шарафутдіновою та В. М. Клюшинцевим.

Матеріали розкопок зазначених пам’яток, а також одержані під час невеликих розкопок та розвідкових досліджень минулих років у цілому дають можливість скласти уявлення про характер поселень доби бронзи та про деякі особливості домобудування в окремі її періоди на теренах України.

За доби бронзи на території України вирізнялися лісостепова та степова смуги. Північна Україна включає в себе Полісся та лісостеп. Дніпро поділяє всю Україну на Правобережну та Лівобережну. Цей поділ, зумовлений не лише їхньою географічною, а й культурною своєрідністю, має прояви і в південній, і в північній частині держави. Дослідження палеоботаніків, палеозоологів та вчених інших суміжних дисциплін дали змогу зробити висновки про клімат та рослинний світ цих районів за бронзової доби[314]. Нові відомості про них з’явилися внаслідок пилкового аналізу, здійсненого під час дослідження зразків грунту низки поселень Північної України[315].

Тогочасний клімат був більше подібний до сучасного. Із суворою зимою та спекотливим літом, як і нині в Україні, він був у Лівобережному Поліссі. Про рослинний світ можна говорити лише в загальних рисах. Фахівці стверджують, що в цілому видовий склад дерев змінився мало. Різним грунтам та різним рівням грунтових вод відповідали певні ліси. Зокрема, на піщаних лесах росли сосни, на супісках — граб, дуб, сосна, береза, ліщина. Великі масиви низових боліт були вкриті луговими чагарниками. Чільне місце в рослинності Полісся посідали різноманітні мохи та папороті[316].

У лісостеповій смузі ліси, головним чином широколистяні, дубові, грабові, кленові, липові, займали понад 10 % території. І лише в долинах Дніпра та Сіверського Дінця траплялися соснові та сосново-дубові ліси. На просторах, не зайнятих лісами, поряд зі степовими злаками, у великій кількості росло північностепове різнотрав’я[317].

Степова частина Причорномор’я разюче відрізнялася від лісостепової та поліської. Рельєф тут був переважно рівнинний, у різних місцях більш чи менш розчленований річками, ярами. Грунти та рослинний покрив головним чином типово степові. У долинах невеликими ділянками лісу переважала степова рослинність. Приморську зону займали типчаково-ковилові степи.

Фауністичний матеріал, здобутий під час розкопок поселень, дає змогу зробити висновки про тварин, які водилися за бронзової доби на теренах України. Серед свійських тварин фіксуються бик, свиня, кінь, вівця, собака, серед диких — лось, олень звичайний, косуля, ведмідь, кабан, вовк, лисиця.

Загалом територія України за бронзової доби була придатною для життя людей. Порівняно легко можна було збудувати житло, займатися землеробством, скотарством, рибальством, іншими видами господарської діяльності.

Вивчення поселень Північної України підтверджує слушність думки про те, що такі особливості, як топографія, планування, розміри поселень та жител, зумовлювалися не лише соціальними, а й екологічними чинниками. Так, наприклад, хоча загальний характер східноєвропейського ландшафту визначився вже в післяльодовиковий період, однак і в пізніший час тут відбувалися певні зміни, спричинені підвищенням та зниженням, осіданням суходолу, відхиленням русел річок, виникненням торфовищ тощо. Внаслідок цього частина поселень опинилася в нетипових умовах, далеко від річок, на берегах старих, іноді непомітних русел, у торфових покладах, на дні боліт, що часом утруднює встановлення топографії населень бронзової доби. Розміри поселень могли зумовлюватися також природними чинниками. Поза сумнівом, спеціалізовані поселення металургів на Донбасі або племен, які видобували чи обробляли кремінь на Волині, були меншими за поселення землеробів та скотарів цих же культур. Утім розміри поселень за бронзової доби на теренах України часто залежали від розмірів дюнних підвищень, на яких, як правило, розташована більшість поселень у заплавах великих річок. Порівняно більші розміри жител Лівобережної України також не можуть розглядатися виключно як показники соціального ладу даного суспільства. Необхідно мати на увазі, що в порівняно суворих кліматичних умовах Північної України, де зима триває значно довше, ніж у Причорномор’ї, багато видів робіт мали виконуватися у хатніх умовах, а не просто неба.

Загальновідомо, що поселення стає повноправним джерелом інформації лише при комплексному вивченні розташованих на ньому у взаємозв’язку та взаємозалежності жител., господарчих будов, культових місць, системи водопостачання тощо. Це дасть змогу судити не лише про домобудівництво, а й про характер господарства, суспільний устрій, матеріальну та духовну культуру даного поселення. Подібний підхід щодо поселень на теренах України не завжди можливий через наявність поодиноких поселень, що розкопані повністю чи хоча б на значній площі.

Згідно з результатами досліджень топографічні умови розташування поселень доби ранньої, середньої та пізньої бронзи зазнавали змін, що відбувалися більш-менш одночасно на значній території. Як і в попередню неолітичну добу, більшість поселень була на високих мисах та підвищених ділянках.

Не зовсім слушною є думка про те, що вибір високих ділянок плато зумовлювався прагненням до захисту та укріплення поселень від ворожих нападів. Наприклад, навряд чи поселення доби ранньої бронзи Ісковщина, що на Дніпрі, або поселення Ставок, що в Західній Україні, слід розглядати як укріплені. На них не знайдено ні оборонних ровів, ні валів; в інвентарі майже бракує предметів озброєння, які б вказували на наявність воєнної загрози.

Топографія поселень доби ранньої бронзи пояснюється, напевне, кліматичними умовами. Як пишуть численні дослідники палеоморфології, для цього періоду було характерне значне зволоження клімату та спричинене ним підвищення грунтових вод[318]. Через це доводилося використовувати під поселення сухіші ділянки. Водночас «висока топографія» могла зумовлюватися розвитком землеробства, насамперед підсічного, пов’язаного з розробкою та засіванням надзаплавних ділянок корінного берега, порослого сухими листяними лісами. У цьому зв’язку становить інтерес опублікована Ю. А. Красновим карта порівняння поселень доби ранньої бронзи з розміщенням ділянок, придатних для землеробства. Вона яскраво демонструє зацікавленість населення у високих пласких ділянках, зайнятих лісом[319].

Близьку до висловленої думку про причини «високої топографії» поселень культур шнурової кераміки дотримуються деякі чеські археологи, зокрема Є. Неуступний, який проаналізував з цього погляду низку пам’яток Чехії та Словаччини[320].

Поодинокі поселення доби ранньої бронзи розташовані на малих підвищеннях у заплавах, поблизу води. Наприклад, Козинці Переяслав-Хмельницького району або Майдан Моквинський на Рівненщині. Напевне, це були сезонні стоянки з літнім випасом тварин.