Розділ «Частина друга Енеоліт та бронзовий вік»

Карта 14. Культури доби пізньої бронзи (XV—XIII ст. до н. е.).

Сабатинівська культура (І):

1 — Табаки; 2—4 — Болград, Жовтневе, Криничне; 5 — Новотрояни; 6 — Борисівна; 7 — Глибоке; 8—10 — Зарічне, Новоселівка, Трапівка; 11 — Колісне; 12 — Південне; 13 — Чабанівка; 14 — Червона Коса; 15 — Маяки; 16 — Черевичне; 17 — Ільїнка; 18 — Воронівка; 19 — Вікторівна; 20 — Бецилове; 21 — Червоні Маяки; 22 — Балта; 23 — Пужайкове; 24 — Червоне Озеро; 25 — Сабатинівка; 26 — Журавлинна; 27 — Добрянка; 28 — Синюшин Брід; 29 — Ташлик; 30 — Виноградний Сад; 31 — Бузьке; 32 — Кременчук; 33 — Новогригор’ївка; 34 — Шуцьке; 35 — Степове; 36—38 — Тілігуло— Березанка, Анатоліївна, Коблєве; 39 — Кам’янка; 40—42 — Велика Корениха, Дідова Хата, Новобогданівка; 43 — Жовтневе; 44 — Калинівка; 45 — Пересадівка; 46 — Антонівка; 47—50 — Привільне, Пелагеївка, Новорозанівка, Новорозанівка І; 51 — Калуга; 52 — Новоселівка; 53 — Заградівка; 54 — Афанасіївка; 55 — Павлівна; 56 — Зміївка; 57 — Берислав; 58 — Дрімайлівка; 59—61 — Дудчани, Новоолександрівка, Михайлівна; 62 — Марийське; 63 — Капулівка; 64 — Нікополь; 65 — Вищетарасівка; 66—68 — о-в Хортиця, балка Аврамова, хутір Божків; 69—71 — Вовніги (скеля Діденка), балка Дзвонецька, Волоське; 72 — Чикалівка; 73 — о-в Тавілжаний; 74 — Оріхів; 75 — Василівка; 76 — Златопіль; 77 — Ушкалка; 78 — хутір Шевченків; 79 — Князьгригорівка; 80 — Каїри; 81 — Солонці; 82 — Малі Копані; 83 — Новокиївка; 84—86 — Обіточна 12, 20, Андрійка; 87 — Кіммерік; 88 — Кам'янка; 89 — Кірове; 90 — Сазонівка; 91 — Михайлівна. Зрубна культура, розвинений та пізній етапи (II): I — Річки; 2 — Кириківка; 3 — Шибеники; 4 — Вовчок; 5 — Березняки; 6 — Градіжськ; 7 — Велика Багачка; 8 — Прилипка; 9 — Баранівка; 10 — Байрак; 11 — Ярохівка; 12 — Котельна; 13 — Полтава — Біла Гора; 14 — Буланівка; 15 — Компанійці; 16 — Орлик; 17 — Климівка; 18 — Любівка; 19 — Полкова Микитівна; 20 — Корбини Івани; 21 — Козача Долина; 22 — Коломак; 23 — Копанки; 24 — Залінійне; 25 — Мажарове; 26 — Хижняківка; 27 — Орельська; 28—30 — Мерефа, Тимченки VI, урочище Таранцеве; 31 — Васищеве; 32 — Липці; 33 — Вовчанськ; 34 — Печеніги; 35 — Суха Гомольша; 36 — Червона Гусарівка; 37 — Мечебілове; 38 — Морокине; 39—42 — Велика Комишуваха, Мала Комишуваха, Сніжківка, Поляни; 43 — Янохине; 44 — Рубці; 45 — Куп'янськ; 46 — Голубівка; 47 — Сватове; 48 — Студенок; 49—52 — Діброва, Іллічівка, Ямпіль — Усове Озеро, Дронівка — Лиманське Озеро; 53 — Капітанове І; 54 — Лиман; 55 — Проказіне І; 56 — Бахмутізка; 57 — Троїцьке; 58 — Рудівка; 59 — Райгородка; 60 — Щастя; 61 — Нижньобараніківка; 62 — Біловодськ; 63 — Плотина; 64 — Великий Суходіл; 65 — Провалля; 66 — Свердловськ; 67 — Бірюкове; 68 — Астахове; 69 — Благівка; 70 — Молодогвардійськ; 71 — Переможне; 72 — Миколаївка; 73 — Луганськ; 74 — Олександрівськ; 75 — Зимогір’я; 76—78 — Слов'яносербськ, Привітне, Пришиб; 79, 80 — Лисичанськ, Привілля; 81—83 — Степанівка, Брянка, Городище; 84—87 — Артемівськ, Клинове, Пилипчатине, Мідна Руда; 88 — Переїздна; 89 — Єнакієве; 90 — Донецьк; 91 — Шахтарськ; 92 — Зрубне; 93 — Новоамвросіївка; 94 — Старобешеве; 95 — Роздольне; 96 — Широка Балка II; 97 — Безіменне II; 98 — Кременівка; 99 — Маріуполь — Азовсталь; 100 — Миколаївка; 101 — Волноваха; 102 — Дружківка; 103 — Слов'янськ; 104 — Комишуваха; 105 — Іванівна; 106 — Павлівна; 107 — Великомихайлівка; 108 — Петропавлівка; 109—111 — Троїцьке, Павлоград, Богуслав; 112 — Богданівна; 113 — Вербки; 114 — Терни; 115 — Хащеве; 116 — Личкове; 117—120 — Йосипівка, Дмухайлівка, Новоподряж, Лобойківка; 121, 122 — Попова Балівка, Верхня Маївка; 123 — Олександрівськ; 124 — Огрінь; 125—128 — Петромихайлівка, Новогупалівка, Гнаровське, Вільнянські кургани; 129 — Басань; 130 — Костянтинівка; 131 — Запоріжжя — Вознесенська Гора; 132—134 — Таврія, Заможне, Виноградне; 135 — Троїцьке; 136 — Новолипівка — Аккермень; 137—139 — Тимошівка, Михайлівна, Пришиб; 140 — Новоукраїнка, 141 — Новоолександрівка; 142 — Велика Білозерна; 143—146 — Гюневка, Зповітне, Благовіщенка, Балки; 147 — Верхні Сірогози; 148—151 — Софіївка, Любимівка, Вільна Україна — Червоний Перекоп, Новокам'янка — Чорна Долина; 152 — Ювілейне; 153—156 — Чорноморське — Комінтерн; Новочорномор'я, Нововолодимирівка, Широке; 157 — Бабенківка; 158 — Рисове; 159 — Танкове; 160 — Чкалове; 161 — Криловка; 162 — Сусаніне; 163 — Лугове; 164 — Далеке; 165 — Акташ; 166 — Лугове; 167—169 — Борозенське, Костирка, Новокаїри; 170 — Кут; 171 — Чортомлик; 172—174 — Солоне, Оріхове, Вовніги; 175 — Олесандропіль; 176 — Пушкарівка; 177 — Головківка; 178 — Кривий Ріг. Білогрудівська культура (III): 1 — Нетішин; 2 — Славута; 3 — Іванівна; 4 — Миропіль; 5 — Чортория; 6 — Слободище; 7 — Троянів; 8 — Райки; 9 — Швайківка; 10 — Сандраки; II — Новоселки; 12 — Чернин; 13 — Старосілля; 14 — Хотянівка; 15 — Бортничі; 16 — Вишеньки; 17 — Кийлів; 18 — Козинці; 19 — Пирогів; 20 — Підгірці; 21 — Мокіївка; 22 — Салтанівка; 23 — Сміла; 24 — Суботів; 25 — Велика Андрусівка; 26 — Стецівка; 27 — Тростянець; 28 — Северинівка; 29 — Печера; 30 — Яриня; 31 — Букатинка; 32 — Чернявка; 33 — Яруга; 34 — Кричанівка; 35 — Оленівка; 36 — Білий Камінь; 37 — Гайсин; 38 — Гордіївка; 39 — Якубець; 40 — Паланка; 41 — Пісковець; 42 — Собківка; 43 — Попу дня; 44 — Кочержинці; 45 — Білогрудівський ліс. Культура Hoya (IV): 1 — Ісаків; 2 — Держів; 3 — Дем’янів; 4 — Бовшів; 5 — Сидорів, 6 — Підгора; 7 — Улашківді; 8 — Королівна; 9 — Островець; 10 — Вікторів; 11 — Коцюбинчики; 12 — Магала; 13 — Кельменді; 14 — Бурдюги; 15 — Берново; 16 — Оселівка. Культура Станово (V): 1 — Холмді; 2 — Meдведівці; 3 — Німецька Кучава; 4 — Старе Давидкове; 5 — Мукачеве; 6 — Станове; 7 — Дідове; 8 — Берегове; 9 — Дякове. Малобудківська група (VI): 1 — Малі Будки; 2 — Гай; 3 — Бесідівка; 4 — Воїнська Гребля; 5 — Ницаха; 6 — Сердюкове ІІ; 7 — Тимченки-мис; 8 — Студенок V; 9 — Головач — Пінчукові Горби; 10 — Лагері — Лисий Горб.

Значно складніше визначити етнічний склад населення степової частини Правобережної України у другій половині II тис. до н. е. У XV ст. до н. е., коли припиняє існування культура багатоваликової кераміки, а Лівобережну Україну заселяють племена зрубної культури, на території Північно-Західного Причорномор’я складається сабатинівська культура. Участь у її творенні брали носії культури багатоваликової кераміки. Це простежується у кераміці та інших рисах матеріальної культури. Разом з тим, очевидно, для народження нового великого етнічного масиву з високим рівнем розвитку економіки та надзвичайною щільністю заселення території, новою технікою домобудівництва, спеціалізованою металообробкою однієї культури багатоваликової кераміки було недостатньо. У формуванні сабатинівської культури, з огляду на специфічні форми кераміки, мали брати участь і носії балканського кола структур, зокрема культури Монтеору. Етнічна належність останньої була швидше за все протофракійською. На усіх правобережних степових поселеннях більшою чи меншою мірою представлений посуд у вигляді дворучних чаш, кубків із петельчатими ручками, наліпами. Для культур Ноуа, Кослоджень та сабатинівської характерні єдині типи кістяних знарядь праці, вістря стріл та псалії. Така схожість може бути пояснена спільною генетичною підосновою, спільними витоками цих племен. Загалом серед культур другої половини II тис. до н. е. сабатинівська була однією з найрозвиненіших, що впливала на західних, північних та східних сусідів.

Північно-західними сусідами сабатинівців були носії культури Ноуа у лісостеповому Подністров’ї, яких деякі дослідники відносять до протофракійського етносу. Всебічні міжкультурні зв’язки носіїв названих культур дали підставу зробити припущення про існування історичної спільності культур Кослоджень — Ноуа — Сабатинівка. Водночас сабатинівська культура розглядається як західна пізня ланка зрубної культурно-історичної спільності та відзначається участь зрубної культури у формуванні сабатинівської.

Відокремлено продовжувала розвиватися культура племен Закарпаття, де внаслідок переміщення племен курганної культури та культури Віттенберг і певного змішування населення на зміну культурі Отомань прийшла своєрідна культура Станове. Носії останньої належали до фрако-іллірійського масиву (карта 14).

Три століття стабільності (XV—XIII ст. до н. е.) спричинилися до демографічного вибуху, коли щільність населення досягла небаченого раніше рівня. За умов екстенсивного ведення господарства перенаселення неминуче вело до виснаження пасовиськ, збитих гуртами худоби, та й орних земель у заплавах річок. Близько 1200 р. до н. е. завершується період кліматичного оптимуму. Клімат стає більш прохолодним та посушливим, що мало катастрофічні наслідки для населення Південної України.

Суттєві події відбуваються у Циркумпонтійеькій зоні. Близько 1225 р. до н. е. вибухнула Троянська війна, що закінчилася загибеллю Трої. Розпочинається грандіозний рух “народів моря” з Балканського півострова до Малої Азії і далі, аж до Єгипту. Близько 1200 р. до н. е. у війну з “народами моря” вступає фараон Рамзес III[307]. Існує гіпотеза про можливість участі у походах “народів моря” племен сабатинівської культури[308]. Принаймні одним із пояснень щодо цього може бути вражаюче скорочення населення у Північно-Західному Причорномор’ї. Намічено й інший напрям міграції з Лівобережної України та Північного Надазов’я — пізньозрубне населення просувалося через Крим на Тамань та до Західного Прикубання, де більшість пам’яток зрубної культури Західного Передкавказзя датується XIII—XII ст. до н. е.[309] За твердженням Е. А. Грантовського просування пізньозрубного населення уздовж Кавказького хребта збігається у часі з проникненням іраномовних племен із північного заходу, через Кавказ, на територію Іранського нагір’я.

Отже, у XII ст. до н. е. історична ситуація в середовищі головних етнічних груп населення України суттєво змінюється. Замість сотень селищ сабатинівської культури з кам’яним домобудуванням маємо лише десятки поселень білозерської культури з житлами — землянками. Деградує культура землеробства. Для збирання небагатого збіжжя замість бронзових використовуються кістяні та дерев’яні серпи з крем’яними вкладними. Занепад переживає металообробка. Нестача мідної руди могла спричинити активізацію спроб використання заліза для виготовлення знарядь праці, в усякому разі новоутворена білозерська культура істотно відрізняється від сабатинівської. Формування білозерської культури було зумовлене значною мірою впливом фракійського населення, що просунулося із заходу, з Прутсько-Дністровського межиріччя та з районів лісостепу на півночі.

Існує й інша думка щодо походження білозерської культури. Згідно з нею, частина пізньозрубного населення під тиском фіно-угорської групи племен бондарихікської культури мігрує з басейну Сіверського Дінця у Нижнє Подніпров’я й далі на захід, де разом із залишками місцевого сабатинівського населення утворюють білозерську культуру. Білозерські племена продовжують лінію розвитку іранського етносу[310].

Карта 15. Культури доби фінальної бронзи (XII—X ст. до н. е.).

Білозерська культура (І):

1 — Плавні — Будуржель; 2 — Озерне; 3—8 — Криничне, Залізничне, Ялпуг IV, Баннівка, Василівка, Кальчеве; 9 — Дзинілор; 10 — Приозерне І; 11 — Струмок; 12 — Баштанівка; 13 — Павлівна; 14—17 — Вишневе, Кочковате, Дивізія, Широке; 18 — Красна Коса; 19 — Чорноморка; 20 — Лямайське; 21 — Усатове; 22 — Воронівка П; 23 — Ранжеве; 24 — Тілігульський лиман; 25—27 — Балта, Посіцели ІІ, Сорокова Балка; 28—30 — Балта І, Гербине ІІ, Полянецьке І; 31 — Олександрівка — Крутянська ІІ; 32 — Новогригор’ївка; 33 — Показове; 34 — Миколаїв — Дикий Сад; 35 — Білозерна; 36 — Снігурівка; 37 — Кривий Ріг; 38 — Калантаїв; 39 — Дереївка; 40 — Волоське; 41 — Верхня Хортиця; 42 — Федорівна; 43—44 — Біленьке; 45 — Новоолександрівка; 46 — Зміївка; 47 — Берислав; 48—51 — Цюрупинськ, Раденьськ, Кардашинка І—III, Великі Копані І; 52 — Перотте; 53 — Збур’ївка; 54 — Широке; 55 — Брилівка; 56 — Каланчак; 57 — Чернянка; 58—60 — Лук’янівка, Нова Каховка; 61 — Каїри; 62 — Завадівка; 63—65 — Мала Лепетиха, Первомаївка, Ушкалка; 66—69 — Солоха, Білозерський лиман, Кам’янка-Дніпровська, Заповітне — Степний; 70 — Василівка — Лиса Гора; 71 — Запоріжжя — Вознесенка; 72 — Стара Огрінь; 73 — Соколове; 74 — Верхня Маївка; 75 — Чернеччина; 76 — Компанійці; 77 — Таранцеве (верхній шар); 78 — Іллічівка; 79 — Ямпіль — Усове Озеро; 80 — Слов’янськ; 81 — Безіменне II (комплекс 6); 82 — Кременівка; 83 — Новолипівка — Аккермень; 84 — Атманай; 85 — Сивашівка; 86 — Новотроїцьке; 87 — Сергіївська затока б; 88 — Фонтани; 89 — Таутай; 90 — Кірове. Чорноліська культура, ранній етап (II): 1 — Суботів; 2 — Імбек. Висоцька культура (III): 1 — Шкло; 2 — Терновиця; 3 — Черепин; 4 — Ріпнів; 5 — Неділиська; 6 — Липівці; 7—9 — Свірж, Гончарівна, Жуличі; 10 — Почали; 11 — Золочів; 12—14 — Тернопіль, Біла, Смиківці; 15 — Великі Вікнини; 16 — Висоцьке, Броди, Старі Броди, Кути. Лужицька культура (IV): 1 — Головне; 2 — Млинисько; 3 — Зимне; 4 — Вільхове (Ульвивок); 5 — Новоукраїнка (городище Варязьке); 6 — Червоноград (Новий двір); 7 — Скварява. 8 — Терновиця; 9 — Олесько; 10 — Вербень. Культура Гава-Голігради (V): 1 — Ужгород; 2 — Мукачів; 3 — Велика Паладь; 4 — Чопівці; 5 — Сільце; 6 — Арданове; 7 — Виноградове; 8 — Звенигород; 9 — Заліски; 10 — Ясенів; 11 — Смереківка; 12 — Верхня Липиця; 13 — Бовшів; 14 — Вікторів; 15 — Медина; 16 — Крилос; 17 — Підлужжя; 18 — Грушка; 19 — Корнич; 20 — Кливодин; 21 — Давидівці; 22—26 — Хартонівці, Шване-Золоте, Угриньківці, Касперівці, Лисичники; 27—33 — Голігради, Новосілка, Городок, Колодрібка, Михалків, Мельниця Подільська, Нижнє Кривче; 34 — Кудринці; 35 — Кадіївці; 36 — Жванець; 37 — Комарів; 38 — Остриця; 39 — Чернігівці; 40—42 — Магала, Нова Жучка, Рогізна; 43—46 — Городниця, Стрільче, Репужинці, Дорошівці; 47 — Хмільове; 48 — Федорівна; 49 — Увисла; 50 — Скала Подільська. Лебедівська культура (VI): 1 — Лебедівка; 2 — Хотянівка; 3 — Новоселки; 4 — Пивці; 5 — Савинки; 6 — Мазин; 7,8 — Плитовище; 9 — Козаровичі; 10 — Народичі; 11 — Житомир; 12 — Гостомель; 13 — Бірки; 14 — Погреби; 15 — Козинці — Загай; 16 — котлован Канівської ГЕС; 17 — Бобриця; 18 — Таценки.

Бондарихинська культура (VII): 1 — Бондариха; 2—5 — Брусівка, Діброва, Іллічівка, Ямпіль — Усове Озеро; 6 — Кибикінське; 7 — Оріхове-Донецьке; 8 — Лиман; 9, 10 — Студенок, Синичине; 11 — Андріївна; 12—14 — Імужівка, Зміїв, Артюхівка; 15 — Тимченки; 16 — Червоний Шлях; 17 — Залінійне; 18 — Бузівка; 19 — Гупалівка; 20 — Мале Перещепине; 21 — Полтава; 22 — Марки; 23 — Важенька; 24 — Ницаха; 25 — Хухра; 26 — Порубіжне; 27 — Уди; 28 — Велика Данилівна; 29 — Дергачі; 30 — Пришиб; 31 — Оскол; 32 — Великі бази.

Група фіно-угорського населення у завершальний період бронзової доби активізується, розширюючи, порівняно з попередніми періодами, свій ареал. Репрезентує її бондарихінська культура, що зайняла майже все лівобережжя лісостепового Подніпров’я, басейни Сіверського Дінця, Сейму та частково Подоння. Вище згадувалося, що під час руху на захід зрубних племен з-за Дону фіно-угорське населення змушене було тимчасово відійти на північ, звільнивши частину лісостепу. Однак згодом їхнє проникнення на Сіверський Донець відновлюється. Наприкінці доби бронзи та на початку залізного віку це була сильна життєспроможна група населення, яка займала значну частину Північно-Східної України.

Протослов’янське населення цього періоду представляють білогрудівська, висоцька, а на пізньому етапі і північна група пам’яток чорноліської культури. До утворення чорноліської культури археологія не фіксує будь-яких значних переміщень чи зміни населення на території, котру обіймала у попередній період протослов’янська тшинецько-комарівська спільність племен. Навпаки, дослідники відзначають застійний характер історичного процесу на теренах Волині, пов’язаний з відсутністю будь-яких переміщень та припливу нового населення. Ситуація змінюється на фінальному етапі доби бронзи внаслідок масового пересування племен фракійського гальштату. Зокрема, під їхнім впливом у лісостеповій частині Правобережної України на основі білогрудівської культури складається своєрідна й явно фракізована чорноліська культура. Ряд дослідників уважає за можливе говорити не про вплив, а про пряме проникнення груп фракійського населення на територію України. Їхню появу тут пов’язують із просуванням фракійських племен із Нижнього Подунав’я у вигляді декількох хвиль, які захльоснули спочатку Закарпаття та Прикарпаття, а згодом західні райони Молдови, басейни Пруту та Дністра у верхній та середній течіях (карта 15).

Тепер за археологічними даними можна прослідкувати шлях подальшого просування фракійських племен теренами Правобережної України, аж до Дніпра. Вони утворюють ланцюжок від Середнього Дністра на Південний Буг, через Південне Поділля та Уманщину на Рось, а далі на Дніпро. Східною межею відчутного міграційного руху можна вважати пам’ятки на лівому березі Дніпра та Ворскли. Отже, були можливими безпосередні контакти фракійського та фіно-угорського населення протягом кількох століть. Немає сумніву, що таке вторгнення в чуже етнічне середовище не могло бути мирним. Білогрудівське населення, напевне, було витіснене з південних районів своєї території на північ. Завмирає життя на поселеннях Уманщини, від пожежі гинуть такі поселення й городища, як Суботів та Інбек. Утім, їхня загибель пояснюється і активізацією кочових племен кіммерійців, як і загибель бондарцхінських поселень по Орелі, що також були спалені кочовиками.

Можливо, що з чорноліською культурою вдасться пов’язати фракійські племена агафірсів та гелонів. Дослідники зіставляють з агафірсами, як правило, племена фракійського гальштату лісостепової Молдови та Середнього Подністров’я. Однак якщо з чорноліською культурою пов’язувати міграцію фракійців далеко на схід, то ототожнення з нею агафірсів виглядає досить умотивованим.

Глава 2

Поселення та житла