Розділ «Частина друга Енеоліт та бронзовий вік»

Ще одна генетична лінія, в основі якої лежить теж південний середземноморський антропологічний тип (але менш довгоголовий, скоріше мезодоліхокефальний), хоча й не так чітко визначена, представлена більшістю трипільців, частиною усатівців, можливо, окремими групами середньостогівців (Огрінський могильник), ямників (запорізька група), у катакомбників нікополь-михайлівської групи. У добу пізньої бронзи поки що не фіксується (можливо, за браком матеріалу), але трапляється в більш пізні історичні часи (жіночі поховання скіфського часу правобережного лісостепу, окремі черняхівські групи). Можливо, вона може бути зіставлена з протодакійсько-мізійською етногенетичною лінією, яка, за даними В. М. Даниленка, щільно змикається із протофракійською.

Найпоширеніший у населення раннього енеоліту Лівобережної України і степового півдня у багатьох груп ямників (доліхокранний або мезодоліхокранний з широким і середньовисоким або високим обличчям) так званий протоєвропеоїдний антропологічний тип продовжує розвиватися і в наступні часи у катакомбного населення Правобережного Придніпров’я (Вищетарасівка), Приазов’я, в південно-західних групах культури багатоваликової кераміки та культури Ноуа (Калфа, Старі Бедражі, Острівець), існує у вигляді поки що незначної домішки у населення зрубної культури Лівобережної України та притаманний головним чином населенню більш східних територій. Можливо, ця лінія розвитку і була іранською.

Давньопівнічнокавказькі мовні елементи, які визначають лінгвісти навіть у межиріччі Інгульця та Бугу, напевне, пояснюються переселенням на другому етапі існування катакомбної культури в Північне Причорномор’я значних мас північнокавказького населення, для якого здебільшого був характерний мезобрахікранний антропологічний тип із широким обличчям. У наступні історичні періоди він трапляється як домішка у населення багатоваликової кераміки, білозерської культури. За доби пізньої бронзи поширений на більш східних територіях (наприклад, у населення андронівської культури). Але у ранньоскіфський час цей морфологічний комплекс яскраво проявляється у могильнику Фронтове в Криму, Мастюгінських курганах на Середньому Дону.

Слід зауважити деяку нерівномірність в антропологічному вивченні населення України за доби бронзи. Якщо фізичний тип населення степових культур досить ґрунтовно досліджений на базі великої кількості палеоантропологічного матеріалу, то, на жаль, кістякові залишки населення Північної України (лісостепової і поліської смуги) дуже нечисленні.

Рис. 193—194. Голови людей (чоловіків) із поховання сосницької культури біля с. Хар’ївка (поховання 1, 2). Реконструкція М. М. Герасимова

Перші антропологічні матеріали з поховань племен шнурової кераміки з описом черепного покажчика та зросту опублікував В. Неліпінський. Дослідник звернув увагу на доліхокранність серії та на її схожість із черепами культур шнурової кераміки Німеччини. Невеличка серія черепів із поховань городоксько-здовбицької та стжижовської культур також відзначалася виразною доліхокранією і грацільністю та відносилася, на думку Т. С. Кондукторової, до кола вузьколицих типів культур шнурової кераміки (ближче до Польщі і Словаччини).

За археологічними даними С. С. Березанської та І. К. Свєшнікова, прямими нащадками населення культури шнурової кераміки в Україні були племена тшинецько-комарівської культури. Антропологічний матеріал невеликий (по п’ять чоловічих і жіночих скелетів із Житомирської області), але досить-таки характерний. Серія доліхокранна, вузьколиця (середня довжина тіла 167,7 см) і подібна до городоксько-здовбицької та стжижовської. На думку Т. С. Кондукторової, антропологічні дані підтверджують висновки археологів про генетичну спорідненість племен шнурової кераміки і тшинецько-комарівських.

Із лівобережного лісостепу ще менше відомостей. Два чоловічі черепи з басейну Сейму (з поховань сосницького варіанта тшинецької культури) європеоїдні та належать до одного і того самого антропологічного типу (один мезокранний, другий доліхокранний, але обидва з високим склепінням, з відносно широким, добре профільованим обличчям), який, на думку М. М. Герасимова, відрізняється від населення ямної, катакомбної та зрубної культур і становить собою якийсь окремий тип. Поява нового значного матеріалу з поховань цих культур не підтверджує думки М. М. Герасимова щодо виключності сейминських черепів. Їхнє широке обличчя і масивність показові також для населення степу за доби енеоліту та бронзи.

Невеличка серія черепів із поховань білогрудівської культури (с. Заломи Кіровоградської області) дає деяке уявлення про фізичний тип населення завершального етапу доби бронзи на території правобережного лісостепу. Воно характеризувалося помітною грацільністю, мезодоліхокранією, незначною шириною обличчя, вище середньої довжиною тіла. Такий комплекс ознак не є випадковим для даної території. Він притаманний тшинецькому населенню, безпосередньому попереднику білогрудівців, деяким групам катакомбної культури правобережного Дніпра, більшості трипільців.

Територія Північного Правобережжя України за доби бронзи вважається багатьма дослідниками фактично батьківщиною праслов’ян. Тому факт генетичної спорідненості фізичного типу населення стжижовської і городоксько-здовбицької культур із тшинецьким і білогрудівським може мати велике значення для встановлення безперервної лінії розвитку праслов’янського населення. Але сучасний стан джерел повинен застерігати нас поки що від категоричних тверджень.