Розділ «Частина перша Кам'яний вік»

Кам'яний вік

Розділ I

Найдавніше населення на території України

Витоки історії України сягають часів первіснообщинного ладу, саме його першого, найдавнішого етапу — палеоліту.

Палеоліт, або в перекладі з давньогрецької — стародавній кам’яний вік, тривав приблизно від 3 млн до 10 тис. років тому.

До періоду палеоліту сходять найважливіші культурно-історичні надбання людства. Саме тоді відбувся процес виділення людини з тваринного світу, були виготовлені перші знаряддя праці з каменю, дерева та кістки, виникли найпростіші трудові навички. За часів палеоліту сформувалися основи суспільної організації людей, зародилися ідеологічні уявлення, мистецтво. Це був період первісного розселення людства: людина зробила перші кроки в освоєнні Східної Африки, поступово підкорила собі більшу частину Старого Світу й проникла на американський континент.

В історії палеоліт був найтривалішим періодом — він майже в 300 разів перевищує всі наступні, разом узяті.

Час не лишив незмінними ні природне середовище первісної людини, ні її саму, ні її знаряддя праці.

Становлення і розвиток стародавнього людського суспільства відбувалися за мінливих природних умов останнього, так званого четвертинного періоду в історії Землі[1].

Саме тоді вималювалися обриси материків, сформувався сучасний рельєф більшості регіонів, з’явилися близькі до сучасних види рослин та тварин. Втім, природне середовище тих часів багато в чому відрізнялося від сучасного.

Десь до середини четвертинного періоду клімат у південній частині Старого Світу був теплий та вологий. Не лише в Африці й Південно-Східній Азії, а й у Європі, включаючи Україну, зростали тропічні рослини й водились такі давно вимерлі теплолюбні тварини, як давні слони, гіпопотами, носороги, різні види мавп.

Поступово почалося похолодання. Серед вчених ведуться жваві дискусії щодо причин цього явища. Одні вбачають їх у піднятті суходолу, інші — у зменшенні сонячної активності, у зміні нахилу вісі Землі до площини земної орбіти, деякі вчені пояснюють похолодання одночасною дією багатьох, у тому числі названих вище, чинників.

Нема в науці також єдиної думки щодо конкретних проявів четвертинних похолодань. Найбільш поширеною є так звана гляціальна, або льодовикова, теорія, згідно з якою похолодання спричинилося утворенням на півночі, в субарктиці, потужних льодовиків. Арктичним зледенінням відповідали зледеніння гірських масивів на материках. Протягом четвертинного зледеніння було кілька гляціалів, що розділялися більшими чи меншими проміжками часу (потепліннями) — між льодовиків’ям, або інтергляціалами. Короткочасні потепління (інтерстадіали) простежуються також в середині зледенінь, між окремими їхніми стадіями.

Характер перших четвертинних похолодань багато в чому лишається нез’ясованим. Наступні чотири хвилі холоду ототожнюються в різних країнах з різними місцевими проявами зледенінь і мають різні назви.

Класична схема льодовикових епох розроблена на матеріалах давніх зледенінь в Альпах. На початку XX ст. тут було простежено сліди чотирьох давніх зледенінь. Відповідно до назв місцевостей, де були виявлені рештки льодовиків, їх стали називати понцським (приблизно 1 млн — 800 тис. років тому), міндельським (500 тис. — 400 тис. років тому), ріським (300 тис. — 110 тис. років тому) та в’юрмським (70 тис. — 10 тис. років тому), а проміжки між ними — гюнц-міндельським (800 тис. — 500 тис. років тому), міндель-ріським (400 тис. — 300 тис. років тому), ріс-в’юрмським (110 тис. — 70 тис. років тому) міжльодовиків’ями.

Останнім часом для України набула поширення своя, місцева стратиграфічна схема, побудована на особливостях різних за походженням відкладів в геологічних нашаруваннях: лесоподібних суглинків та викопних ґрунтів, які формувалися відповідно у холодні та теплі проміжки часу[2][3].

Похолодання викликало значні зміни в рослинному та тваринному світі. Протягом льодовикового періоду теплолюбні, рослини та тварини в Європі вимерли або змістилися на південь, поступившись місцем іншим, пристосованим до існування в нових, більш суворих природних умовах. Поступово на земній кулі встановився сучасний клімат, оформились теперішні ландшафти, набули сучасного вигляду флора та фауна. Важливішим чинником зміни природи дедалі більше ставала сама людина.

Багаторазові зміни природного середовища в четвертинному періоді відіграли неабияку роль у становленні і розвитку стародавнього суспільства. За умов пригніченого, залежного від природи існування первісних людей значення природних факторів в історичному процесі було досить великим. Не випадково суттєві зрушення в матеріальній культурі й фізичному типі палеолітичної людини збігаються із значними природними катаклізмами.

Відповідно до відмінностей у знаряддях праці та анатомічній будові людини палеоліт поділяють на два періоди: ранній (давній, нижній), що тривав приблизно від 3 млн до 40—35 тис. років тому, та пізній (верхній), який припадає на час від 40—35 тис. до 10 тис. років тому. В свою чергу, кожен з цих періодів поділяється на більші або менші відрізки часу — епохи. Так, у ранньому палеоліті виділяються три епохи: олдувайська (близько 3 млн — 1,5 млн років тому), ашельська (1,5 млн — 150 тис. років тому) та мустьєрська (150 тис. — 40—35 тис. років тому)[4]. Іноді мустьєрську епоху виділяють в окремий період — середній палеоліт.