Розділ «Частина друга Енеоліт та бронзовий вік»

1 — Старогорожене, курган 1, поселення 17; 2 — Виноградне, курган 24, поселення 8; 3, 4 — Подокалинівка, курган 5, поховання 5 (розкопки та реконструкція Г. Л. Євдокимова).

Значно поступається ямне населення перед енеолітичним в асортименті металевих виробів. Дуже рідкісні у похованнях, вони представлені прикрасами типу спіральних, у кілька обертів, підвісок, трубчастими рурочками, черешковими ножами листоподібної форми, чотиригранними шилами тощо. Іноді трапляються плоскі тесла та долота, провушні сокири.

Водночас наприкінці існування ямних племен спостерігається диференціація ремісничого виробництва. Свідченням тому є поява поховань із знаряддями та сировиною або відходами певного виду виробництва. Це дало підстави дослідникам говорити про виділення в середовищі ямників окремих осіб або груп людей, які спеціалізувалися у виготовленні зброї — луків, стріл, дротиків, косторізів, в обробці шкір та ін.

Рис. 121. Реконструкція дерев'яних ложа та носилок із поховань доби ранньої бронзи:

1 — ст. Мойсеївка, курган 1, поховання 4 (за О. О. Мельником та А. В. Андросовим); 2 — Семенівський курганний могильник, курган 8, поховання 8 (за Л. В. Суботіним).

Рис. 122. Крем'яні вістря до стріл у населення квітянської та нижньомихайлівської культур:

1, 2 — Ковалівка, курган 5, поховання 2; 3 — Василівка, курган 1, поховання 22.

Рис. 123. Крем'яні вістря до стріл та списа з поховань ямної культури:

1, 2 — Виноградне, курган 16, поховання 8; курган 24, поховання 31; 3 — Антонівка, курган 5, поховання 7.

Рис. 124. Збережена завдяки смоляній обмазці форма кінчика носа жінки ямної культури та срібні прикраси з цього ж поховання (Виноградне, курган 24, поховання 18).

Рис. 125. Бронзові знаряддя населення ямної культури — ножі та шило з кістяною ручкою:

Виноградне: 1 — курган 15, поховання 11; 2 — курган 3, поховання 40; 3 — курган 24, поховання 24; 4 — курган 15, поховання 11; 5 — Долинське, курган 2, поховання 1.

Рис. 126. Срібні прикраси нижньомихайлівського населення:

1 — Трапівка, курган 10, поховання 14; 2 — Ковалівна, гр. VII, курган 2, поховання 32.

На жаль, розкрити всі сторони побуту та господарської діяльності найдавніших скотарів за даними археології неможливо. Певну допомогу у цьому може надати етнографічна наука на підставі вивчення найрізноманітніших скотарських народів світу[223].

Глава 3

Суспільний устрій

Протягом усієї історії вивчення землеробських племен висловлювалися різні думки щодо їхнього суспільного устрою. Зокрема, стосовно населення трипільської культури в 1930-ті роки побутувала думка про існування в нього на ранньому, середньому і на початку пізнього етапів матріархальних відносин, економічною базою яких було примітивне, мотичне землеробство. Вважалося, що у трипільських багатокамерних будинках проживав родовий колектив, поділений на парні сім’ї, які вели спільне господарство[224]. Лише найбільш пізнє населення, відоме за пам’ятками типу Усатове і Городськ, нібито перейшло до патріархальних родових відносин. Залучення нових матеріалів та з’ясування ролі скотарства в житті і господарстві трипільців дали змогу С. М. Бібікову дійти висновку, що патріархальні відносини у населення трипільської культури були зумовлені екстенсивним польовим землеробством із використанням тяглової сили свійських тварин.

Останнім часом соціальна структура трипільців розглядалася на прикладі поселень Буго-Дніпровського межиріччя. Тут великі й малі поселення були забудовані одно- та двоповерховими будинками з однокамерним жилим об’ємом, в якому мешкала мала сім’я. У забудові ж поселення Тальянки були виявлені розташовані на значній відстані групи переважно із трьох житлових та однієї господарської споруди без печі, інтерпретовані як окремі господарства, що належали великій сім’ї — основній господарчій одиниці. У невеликих за площею (7—15 га) та населенням (200—500 чоловік) поселеннях, що існували поряд із великими, можна вбачати основну самостійну одиницю трипільського суспільства — громаду. Громада, мабуть, була власником землі (орної, лісів, пасовиськ), яка прилягала до поселення і на якій відбувалася господарська діяльність. Громади, близькі за походженням, складали плем’я. Плем’я було власником території, в межах якої час від часу мігрували общини. Чим більшою була територія, тим більшим був життєвий ресурс племені. Поселення-гіганти, що утворювалися з метою концентрації населення для збільшення військового потенціалу в умовах складних етнічних стосунків, складалися з кількох громад. Іноді на таких поселеннях мешкало майже все плем’я. Наприклад, поселення біля Тальянок, населення якого налічувало близько 14 тис. чоловік, мабуть, складалося із 40 подібних громад, кожна з яких займала, очевидно, окрему ділянку в забудові поселення.

Про соціальне розшарування серед трипільців свідчать, зокрема, скарби та могильники. Скарби з’являються 'вже на ранньому етапі розвитку культури. У Молдові на поселенні біля с. Карбуна в ямі серед жител було знайдено горщик із 852 предметами, в тому числі 444 мідними. Це були цінні для того часу речі — браслети, намиста, амулети, нашивні бляшки, проушна і клиновидна сокири. Два скарби відомі із середнього етапу. Один із них, що включав два мідні браслети, амулет, намиста, підвіски із зубів благородного оленя, знайдений на поселенні Хебешешті І (Кукутені А) в Румунії. Другий, що складався з мідних сокир, ножа, намиста, діадеми, — на поселенні Городниця II на Дністрі. Із пізнього етапу маємо скарб із Цвиклівців, в якому було 822 предмети, в тому числі 68 мідних: браслети, пронизки, намиста. Отже, вже на ранньому етапі для трипільського суспільства було характерне майнове розшарування, коли в руках окремих осіб чи сімей нагромаджувалися багатства.