Розділ «Частина друга Енеоліт та бронзовий вік»

Скотарський спосіб життя відбився на всіх сторонах існування степового населення. Худоба не лише давала харчові продукти, а й визначала напрями домашнього виробництва. Безумовно, найпоширенішою була обробка кістки, здійснювана всіма основними способами: пилянням, свердлінням, шліфуванням тощо. Важливе місце посідали також обробка шкір та виготовлення з них одягу, різної тари, наприклад мішків, великих та маленьких, залишки яких іноді трапляються в похованнях. Скажімо, в мішечках зберігали вохру. Можна, мабуть, говорити про існування, зокрема у ямний час, ткацтва. Крім того, розвиненим було плетіння різних циновок із спеціально оброблених рослинних волокон, стеблин. Залишки таких циновок виявлено в похованнях. Вони розстелені на дні ями та іноді прикрашені різнокольоровими смугами. Як свідчать дослідження, проведені за матеріалами з ямних поховань на р. Молочній, із рослинних волокон виготовлялися також мотузки. На них, наприклад, підвішувалися горщики із спеціально зробленими для цього вушками під горловиною. Міцніші мотузки слугували для виконання найрізноманітніших робіт.

Керамічне виробництво не набуло у степового населення спеціалізованого відособленого характеру. Посуд виготовлявся в межах окремих громад за загальноприйнятими для конкретних регіонів “стандартами” без використання гончарного круга, який ще не був відомий. Кераміка прикрашалася досить простим схематизованим орнаментом з різних відбитків гребінки, шнура, наколів та защипів. Найбільш якісна кераміка виготовлялася нижньомихайлівцями, а згодом і кемі-обинцями. Виробництво її формувалося не без значного впливу землеробських трипільських і гумельницьких традицій, з одного боку, та кавказьких, новосвободненсько-майкопських — з другого. Ця кераміка відзначається не тільки досить добрим випалом, обробкою поверхні, іноді доведеної до блиску, що рідко орнаментувалася, а й наявністю плоского дна. У скелянців, дереївців, квітянців та стогівців виробництво посуду мало інший характер. Їхня кераміка грубіша, гостро- або округлодонної форми. Не зафіксовані поки що гончарні печі для випалу кераміки, які вже були відомі, наприклад, трипільцям. У глину при виготовленні посуду додавали товчену мушлю, пісок, шамот, рослини. За енеолітичної доби із цих домішок перевагу надавали товченій мушлі, а за ямної — піску і шамоту. Характерно, що порівняно з енеолітичним у ямний час горщики стають грубішими та примітивнішої форми. В їхній орнаментації переважають відбитки шнура, тоді як для попередніх традицій прикметними були композиції, виконані гребінкою. Щоправда, перші шнурові орнаменти з’являються у стогівців, відомі вони у дереївців та рєпінців, що дало підстави Д. Я. Телегіну пов’язувати появу та розповсюдження шнурової орнаментації саме з енеолітичним населенням України.

Рис. 113. Глиняний посуд населення скелянської культури: 1—3 — Стрільча Скеля; 4 — Олександрія.

У веденні господарства особливу роль відігравали транспортні засоби. Про характер останніх в епоху енеоліту поки що бракує вірогідних даних. Але безсумнівним є те, що, наприклад, скелянські та нижньомихайлівські племена послуговувались якимись елементарними засобами. За відсутності колісного транспорту ними могли бути різного роду волокуші, а також в’ючні тварини. Перші вози нам відомі за знахідками в ямних похованнях, де вони в розібраному стані використовувалися для перекриття могил, причому колеса, як правило, укладалися по кутах, а деталі візка та дишло — над ямою. Ці останні зберігаються рідко, оскільки руйнуються при обвалах всього перекриття. Уявлення про загальний вигляд і деталі конструкції возів ямної доби маємо завдяки матеріалам із Прикубання. Новотитарівське населення, яке в той час тут проживало, складало вози поряд із могилами, що й зумовило їхню добру збереженість. Вони були досить складної та стандартної щодо розмірів та окремих деталей конструкції. Вози, що досягали 2 м у довжину та 1,5 м в ширину, робилися з окремих брусів та планок, скріплених штифтами, та мали чотири колеса. Хрестовина у центрі надавала всій конструкції жорсткості. Колеса діаметром від 45 до 60 см складалися здебільшого з трьох частин, з’єднаних дерев’яними штифтами з виступаючою ступицею. Щоб колеса вільно оберталися, їх фіксували ззовні спеціальною чекою-штифтом на кінці осі. Дишло довжиною до 4 м виглядало як рогатина, роздвоєний кінець якої кріпився до рамки. Вози мали роз’ємні борти, на які встановлювалося арочне сплетене перекриття. Дно та каркас возів покривалися розфарбованими циновками. У такі вози могли впрягатися лише воли, причому попарно, за допомогою ярма, зробленого з брусів, з’єднаних перегородками, залишки яких також знайдено при похованнях.

Рис. 114. Типовий посуд населення середньостогівської культури (1 — Середній Стіг; 2 — Хортиця; 3 — Ігрень 8).

Рис. 115. Посуд квітянського населення з поховань:

1 — Новоолександрівка, курган 1, поховання 16 (за І. Ф. Ковальовою); 2 — балка Квітяна; 8 — балка Майорка.

Рис. 116. Типовий посуд із поселення біля с. Дереївка.

Наявність возів зазначеної конструкції свідчить про високий рівень деревообробки у ямного населення. На жаль, дерев’яні побутові речі та знаряддя майже не трапляються в похованнях, хоча з дерева виготовляли руків’я бронзових ножів, доліт, тесел, шил та, безумовно, посуд. Зрештою, рубали та обтесували численні стовбури та гілки дерев, які використовували для перекриття могил, робили поховальні ложа.

Обробка каменю та кременю була поширена протягом енеолітичного та бронзового віків. Причому за енеоліту вироби з кременю відзначалися більшою майстерністю, витонченістю. Особливо показовими щодо цього є знаряддя та зброя скелянського населення, наприклад вістря до стріл та дротиків, тесла та сокири, ножі на довгих пластинах. Дещо занепадає ця традиція у пізнішого енеолітичного населення — у нижньомихайлівців, квітянців та дереївців. За ранньобронзової доби у ямних племен крем’яні знаряддя та зброя стають грубішими, примітивнішими. До того ж зникають деякі знаряддя, зокрема тесла та долоту, очевидно, витіснені бронзовими.

Рис. 117. Типовий посуд населення ямної культури з поховань:

Виноградне: 1, 6 — курган 24, поховання 14; 2 — курган 23, поховання 2; 3 — курган 15, поховання 9; 7 — курган 26, поховання 10; 8 — курган 24, поховання 9; 4 — Долинське, курган 2, поховання 16; 5 — Барвіновка, курган 6, поховання 28.

Рис. 118. Типовий посуд населення рєпінської культури:

1 — Соколове ІІІ, курган 3; 2, 3 — Верхня Маївка XVIII, курган 1, поховання 7, 9 (за І. Ф. Ковальовою).

Металургія та металообробка у степового населення розглядуваних періодів позначені нерівномірністю розвитку. Наявність цих галузей виробництва спочатку відзначають у скелянського населення, яке перейняло основні навички металообробки, контактуючи з металургами розвинутих осередків Карпато-Балканської металургійної провінції наприкінці першої — на початку другої половини IV тис. до н. е. Згідно з даними Н. В. Риндіної, значну частину виробів це степове населення виготовляло із привозної сировини (з нижньо- та середньодунайського регіонів), поєднуючи технічні досягнення гумельницьких та трипільських металургів із місцевими прийомами. У похованнях скелянського населення знайдено спіральні браслети та скроневі підвіски, трубчасті пронизки та циліндричне намисто, підвіски у формі стулки мушлі, шила, трапляються сокири (могильник Петрово-Свистуново). Щоправда, цей осередок металообробки проіснував недовго, він зник разом з головними варненським та гумельницьким осередками Балкано-Карпатської металургійної провінції десь у третій чверті IV тис. до н. е.

Наступний етап розвитку металургії та металообробки стосується квітянців, котрі, як свідчать результати металографічних досліджень Н. В. Риндіної, започаткували самостійний, не зв’язаний із скелянським осередок металообробки в Подніпров’ї. Вихідною у даному разі була сировина із трансільванських копалень через посередництво трипільських племен середнього етапу. У квітянців з’явилися та набули поширення мідні прикраси у вигляді трубчастих та спіральних пронизок, різні обоймочки, що кріпилися до шкіряних ремінців. Двічі при похованих (у курганах Присамар’я) знайдено набори для ливарного виробництва, у тому числі і форми для сокир.

Рис. 119. Реконструкція возів доби ранньої бронзи:

1 — курган “Лук’янівка”, поховання 1 (за О. О. Мельником та І. Л. Сердюковою); 2 — могильник “Останній”, курган 1, поховання 150, 160 (за О. М. Геєм).

Подальші дані про металообробку та металургію відносяться вже до ямного часу. На Михайлівському поселенні, в шарах, залишених ямними, племенами, знайдено сопла, ступки для подріблення руди, ковадла тощо. На думку О. Г. Шапошникової та С. С. Березанської, тут розташовувалася майстерня або житло майстра, який спеціалізувався на виготовленні металевих виробів. У цей час виникають речі із штучними домішками, зокрема з миш’яком, тобто бронзові. Змінюються і джерела сировини, яка починає надходити з Кавказу. В ямних племен з’являються, за визначенням С. С. Березанської, поховання ковалів, котрі за життя спеціалізувалися виключно на обробці бронзових виробів. Але на відміну від енеолітичного та пізнішого катакомбного, ямному населенню були невідомі поховальні комплекси з ливарними формами, що породжує сумніви щодо широкого побутування у ямного населення розвинутого ливарного виробництва.

Рис. 120. Бронзові кинджали, долото та тесло ямного населення: