Розділ «Частина друга Енеоліт та бронзовий вік»

Осілий спосіб життя землеробів спричинився до побудови довгочасних жител. Поряд із заглибленими в трипільській та гумельницькій (Болград-Алдень) культурах з’являються наземні дерев’яно-глинобитні будинки, спочатку одноповерхові, а відтак і двоповерхові. Потреба в останніх, мабуть, виникла через необхідність ущільнення забудови за рахунок відмови від господарських споруд, розташованих окремо. Тепер перший поверх служив і для виконання робіт, пов’язаних із господарством, і для утримування худоби. Глину для будівництва наземних споруд використовувало також населення лендьєльської та культури лійчастого посуду, обмащуючи нею плетений каркас стін. Саме завдяки використанню цього матеріалу в будівництві стало можливим говорити про архітектуру епохи енеоліту. Відбитки дерев’яних конструкцій на глині свідчать про майстерність стародавніх будівельників, їхню здатність сполучати різні дерев’яні конструкції, плести з лози та тонких жердин, визначати товщину стін відповідно до навантаження на окремих ділянках. Гадаємо, що це було наслідком тривалих пошуків попередніх поколінь. Можливо, вже в цей час з’являються майстри, які могли найкраще визначати всі необхідні параметри і способи зведення будинку та здійснювати нагляд за будівництвом окремих споруд.

При виготовленні гробниць населення культури кулястих амфор широко використовувало каміння, викладаючи із обтесаних брил стіни, перегородки та перекриття. Трипільці, особливо на найпізнішому етапі, зокрема усатівці, ховали померлих у курганах складної конструкції з кам’яними кромлехами, закладами та перекриттям поховальних ям, а також майже завжди перекривали камінням поховальні ями в грунтових могильниках.

У усатівців виникає монументальна скульптура. Зокрема, в кургані 1—13 Усатова було знайдено уламок антропоморфного зображення, витесаного з каменю: голова, передана схематично у вигляді округлого виступу без моделювання обличчя, і частина шиї. Крім того, в усатівських курганах виявлено чимало уламків плит із вирізьбленими зображеннями людей та тварин (коня, собаки, лося)[231].

103

Рис. 130. Жіноча фігурка. Раннє Трипілля (Лука-Врублевецька).

Рис. 131. Жіноча фігурка у кріслечку. Раннє Трипілля (Олександрівка).

Землеробські племена займалися також виготовленням скульптури малих форм. Уважається, що вона була запозичена трипільцями і населенням культури Болград-Алдень від неолітичного землеробського населення культур Боян та Хаманджія. Але корні її значно глибші і ведуть на Близькій Схід. Виникнувши тут разом із землеробством, вона згодом набула поширення в Середній Азії, на Балканах, у Центральній і Східній Європі[232].

Скульптурки ліпилися з глини і зображували людей, тварин, житла, транспортні засоби. Вони використовувалися головним чином у різних обрядах, пов’язаних із віруваннями, які, власне, і зумовили їхню появу. Тобто перш за все вони мали ритуальне призначення, а вже потім — естетичне. Про це свідчить схематизм антропоморфної пластики, де підкреслювалася основна ідея — родючості. На ранньому етапі трипільської культури втіленням цієї ідеї стають статуетки приземкуватих пишнотілих жінок із розвиненими стегнами і стеатопігічними сідницями. Голові не надавалося такого значення, як цим частинам тіла, і тому її робили у вигляді невеликого циліндра із схематичними рисами обличчя або й без них. На розвиненому і пізньому етапах відбувається трансформація естетичних уявлень. Більше уваги приділяється моделюванню голови. Поряд із схематизованими з’являються портретні зображення облич, фігури стають стрункими, витонченими. Ця трансформація відбиває, мабуть, зміни, які сталися насамперед в ідеологічних уявленнях трипільців. Цим же уявленням підпорядковані пози і жести фігурок. Так, на ранньому етапі у трипільці переважають сидячі у спеціальних крісельцях фігурки жінок. На розвиненому — стоячі, хоча є й сидячі з ногами, зігнутими під прямим кутом відносно тулуба, а також напівсидячі. А в усатівців — сидячі навпочіпки з підтягнутими до черева колінами. Руки здебільшого складені на грудях або мають вигляд виступаючих трикутників, що на думку дослідників, відповідає жесту складених на грудях рук. Рідше руки складені на череві, підняті до обличчя або одна рука піднята до плеча, а друга опущена донизу. Поодинокими є випадки, коли обидві руки підняті догори (оранта). Останній жест найбільш характерний для культури Болград-Алдень. Трапляються фігурки жінок з дитиною на руках — найдавніший праобраз Мадонни. Існує думка, що образ сидячої навпочіпки людини, прикметний для усатівської пластики, виник під впливом степових скотарів, у яких через брак меблів це була основна поза під час відпочинку. Щодо напівсидячих фігурок, то вважається, що вони могли сидіти на стільчиках або встромлялися в землю чи спеціальну підставку. Прикрашалися фігурки заглибленим, наліпним чи розписним орнаментом, котрий передає татуїровку, елементи одягу, зачіску, прикраси, взуття та різні символи, пов’язані з ритуалами[233].

Не менш виразна зооморфна пластика. Це переважно фігурки великої рогатої худоби (биків, корів), а також дрібної рогатої худоби (овець, кіз), свиней, собак, ведмедів, оленів. Є серед них дуже реалістичні, навіть підкреслено натуралістичні, коли виділяються статеві ознаки, шерсть, чітко моделюється голова, є й схематизовані, коли лише за окремими рисами можна їх ідентифікувати з якимось видом тварин.

Моделі жител трапляються двох типів — закриті та відкриті. Перші передають зовнішній вигляд, другі — інтер’єр. Найбільш виразні моделі закритого типу знайдені в Россоховатці на Черкащині та Ворошилівці на Вінниччині. Це відповідно двоповерховий будинок, або будинок із підвальним приміщенням, на чотирьох ніжках та одноповерховий на чотирьох високих ніжках. Судячи із цих моделей, можна стверджувати, що житла були прямокутними у плані, з двосхилим дахом. Стіни мали дерев’яний каркас. Вхід розташовувався посередині однієї з коротких стін. Йому завжди передувала відкрита веранда. У протилежній від входу стіні робилося кругле віконце. Моделі відкритого типу прямокутні чи округлі в плані (Сушківка, Попудня та ін.). Очевидно, через те, що основною метою було відтворення інтер’єру, формі моделі великого значення не надавалося. Всі вони також на чотирьох ніжках. Стіни піднімаються на незначну висоту, так, щоб було видно інтер’єр. Входу також передує веранда. Усередині праворуч від входу розміщено квадратну купольну піч з коротким димарем (на моделі з Попудні біля печі жіноча фігурка). Ліворуч уздовж стіни зроблено підвищення, на якому стоять великі посудини, очевидно, для зберігання різних припасів. Біля стіни навпроти входу на підлозі — хрестовидне підвищення (жертовник), над ним — кругле віконце. Стіни моделей, знайдених у Коломийщині II, Володимирівці, Попудні, Ворошилівці, прикрашені заглибленим — або розписним орнаментом. Порівнявши розглянуті моделі з даними розкопок трипільських жител, дійдемо висновку, що моделі відтворюють реальні житла.

Рис. 132. Сидячі жіночі фігурки. Кінець пізнього Трипілля (1 — Красногірка; 2 — Усатове).

Про одяг можна говорити лише стосовно населення трипільської культури, бо лише тут він відображений у пластиці та малюнках на посуді. Виготовлявся одяг із тканини, хутра та шкіри. Про чоловічий одяг судити важко, тому ще він представлений на пластиці лише перев’язями, що йдуть через одне плече або хрест-навхрест через обидва. Жіночим одягом очевидно, була сукня підперезана в талії, з короткими рукавами, трикутним чи округлим шийним вирізом, розкльошеною спідницею, яка сягала до колін й іноді закінчувалася торочками. Пояси використовувалися різної ширини та довжини (в один чи кілька обертів), нерідко з китицями на кінцях. Взуття мало вигляд напіввисоких чобітків, часто оторочених хутром, або сандалій. Оскільки описаний одяг зображений на пластиці та посуді обрядового призначення, дослідники вважають його теж обрядовим[234]. Хоча не виключено, що повсякденний одяг міг бути схожий на нього.

У трипільців та інших землеробів були поширені прикраси. На трипільських статуетках вони передаються техніками графіки, розпису, рельєфу. Це переважно один або декілька разків намиста чи підвісок. Про характер прикрас дають уявлення знайдені в могильниках, скарбах, рідше — на поселеннях. Вони виготовлялися з міді, різних порід каменю (вапняку, геширу, бірюзи, мармуру, сланцю), бурштину, кістки, рогу, зубів тварин, стулок річкових і морських молюсків, фаянсу, глини та становили собою трубчасті й спіральні пронизки, підвіски, обручки, амулети, браслети. Прикраси з бурштину у вигляді намистин, дисків з отвором посередині, намиста з каменю, зубів тварин, кістяні пряжки характерної форми з різьбленим орнаментом були прикметні для населення культури кулястих амфор.

Рис. 133. Жіноча фігурка. Початок пізнього Трипілля (Кошилівці).

Найбільш яскраво естетичні уподобання землеробського населення виявилися у виготовленні й оздобленні кераміки. Різноманітність і витонченість її форм, складність візерунків, виконаних заглибленими лініями, різноманітними штампами, рельєфними наліпами, фарбами, свідчать про неабиякий смак майстрів. Та, мабуть, не тільки для задоволення естетичних потреб слугував орнамент, особливо притаманний посуду припільської культури. У ньому, очевидно, відбилися уявлення про навколишній світ та закодовані міфи про богів та героїв, що дає змогу на основі етнографічних паралелей та індоєвропейської міфології спробувати зрозуміти світогляд трипільців[235].

Ранні землероби повністю залежали від примх природи, що й зумовило обожнювання її сил, намагання всіляко привернути їх на свій бік. Сили природи асоціювалися з міфічними персонажами, котрі виступали у вигляді людей, тварин, птахів. Зображення їх, скульптурні чи мальовані, використовувалися в різних ритуалах або як обереги.

Спостереження за розміщенням орнаментації на посуді трипільців дають можливість припустити, що в їхньому уявленні світ складався з трьох частин. Зверху було верхнє небо (твердь небесна) — скарбниця, де зберігаються небесні води, що дощами проливаються на землю, даючи життя всьому живому. Далі йшли нижнє небо та повітряний простір, де розміщувалися сонце, місяць, зірки. Земля зображувалася тоненькою смужкою. Іноді на ній малювалися крапки, що є, треба гадати, зернами, з яких виростають рослини. Оскільки нижче поверхні землі ніяких зображень немає, уявлень про особливий підземний світ у трипільців не існувало. Свідченням цього може бути і відсутність у них на ранньому, середньому та на початку пізнього етапів звичаю закопувати померлих чи їхні спалені рештки у землю. Останній з’являється лише наприкінці пізнього етапу, коли трипільці почали змішуватися з населенням інших етносів, у яких такі уявлення про підземний світ, мабуть, були.

Рис. 134. Фігурка вагітної жінки. Початок пізнього Трипілля (Софіївка ІІ).

Рис. 135. Чоловіча фігурка. Раннє Трипілля (Лука-Врублевецька).

У населення трипільської та інших землеробських культур був поширений культ родючості, тісно пов’язаний з основними галузями господарства — землеробством і скотарством. У трипільців він асоціювався з образом жінки-матері-прародительниці, що відбилося перш за все у пластиці. На жіночих статуетках підкреслюються насамперед ознаки, що стосуються материнства, родючості: груди, стегна, статеві ознаки. Часто жінку зображують вагітною. Ідея зв’язку жінки із землею втілюється у зображеннях рослин у нижній частині живота. Про використання жіночих фігурок у ритуалах, пов’язаних із родючістю землі, які проводилися під час зимово-весняних свят, свідчать глиняні з домішками зерен злаків та борошна статуетки з Луки Врублевецької. Вважають, що до культу родючості були причетні і нечисленні чоловічі фігурки[236].