Розділ без назви (3)

8.1. «Держава», 475 е; див., наприклад, також 485 с та наст., 501 с.

8.2. Там же, 389 b та наст.

8.3. Там же, 389 c-d, див. також «Закони», 730 b та наст.

8.4. Ця та три наступні цитати: «Держава», 407 е та 406 с. Див. також «Політик», 293 а та наст., 295 b-296 е тощо.

8.5. Див. «Закони», 720 с. Цікаво зазначити, що в цьому фрагменті (718 с-722 b) Платон знайомить нас зі своєю ідеєю, згідно з якою політик нарівні із силою повинен застосовувати також і переконування (722 b), а що під «переконуванням» має Платон має на увазі головно облудливу пропаганду — див. примітки 9-10 до цього розділу і цитату з «Держави», 414 b-с, наведену в тексті до цих приміток, то виявляється, що Платонова думка в цьому фрагменті «Законів», попри свою м'якість, порівняно з більш ранніми, і далі просякнута старою аналогією з лікарем-політиком, який вводить в оману. Далі («Закони», 857 c-d) Платон скаржиться на лікаря зовсім іншого типу: такого, що забагато філософствує з хворим, замість того, щоб зосередитись на лікуванні. Цілком імовірно, що тут Платон повідомляє про свій прикрий досвід, коли він захворів під час написання «Законів».

8.6. «Держава», 389 b. Наведені далі короткі цитати взято з «Держави», 459 с.

8.7. Див. І. Кант. «Про вічний мир». Додаток (І. Kant. Werke. 1914, VI, 457).

8.8. Див. R. H. S. Crossman. Plato To-Day. 1937, p. 130; див. також сторінки безпосередньо перед цим фрагментом. Схоже, що Р. Кроссман і далі вірить у те, що пропагандистська брехня мала на меті лише обман підвладних і що правителі, згідно з Платоном, повинні були виховуватися так, щоб повною мірою користуватися своїми критичними здібностями. Він пише (The Listener, vol. 27, p. 750): «Платон вірить у свободу слова та свободу обговорювання лише для небагатьох обраних». Але річ у тому, що Платон не вірив у них. І в «Державі», і в «Законах» (див. фрагменти, процитовані у примітках 18-21 до розділу 7 та тексті) він висловлює свої побоювання, що хто-небудь з тих, що не досягли похилого віку, повинні будуть вільно думати чи говорити і, таким чином, створять небезпеку для негнучкості законсервованого вчення, а відтак — і для закам'янілості затриманого суспільства. Див. також дві наступні примітки.

8.9. «Держава». 414 b-с. У фрагменті 414 d Платон підтверджує, що він сподівається переконати «спочатку правителів та воїнів, а потім і решту громадян» у правдивості своєї брехні. Згодом Платон, певно, пошкодував про свою відвертість, оскільки в «Політику». 269 b та наст. (див., зокрема. 271 b, а також прим. 6 (4) до розділу 3), його слова можна трактувати так, наче він вірив у правдивість того ж міфу про народжених землею, хоча в «Державі» він не захотів запропонувати його (див. прим. 11 до цього розділу) навіть як «царствену брехню».

* Те, що я перекладаю висловом «царствена брехня», як правило, перекладають, як «шляхетна брехня», «шляхетний обман» чи навіть «натхненна вигадка».

Буквальний переклад слова «gennaios», яке я перекладаю як «царствений», — це «високородний» чи «шляхетного походження».

Отже, «царствена брехня» є принаймні таким самим буквальним перекладом, як і «шляхетна брехня», але не створює асоціацій, що можуть виникнути при вживанні терміна «шляхетна брехня» і які абсолютно не виправдовуються обставинами, а саме, асоціацій з брехнею, яку людина шляхетно бере на себе, хоча тим самим і наражає себе на небезпеку — за приклад можна взяти обман Тома Сойєра, котрий перебрав на себе вину Беккі, і що її суддя Тетчер (у розділі XXXV) характеризує як «шляхетну, щедру, великодушну брехню». Для такого розуміння «царственої» брехні» тут немає підстав. Таким чином, переклад «шляхетна брехня» це ще одна спроба ідеалізувати Платона. Ф. Корнфорд пронує переклад «сміливий політ фантазії» і у своїй виносці заперечує переклад «шляхетна брехня», аргументуючи свій варіант перекладу фрагментом, де слово «gennaios» означає «великодушний». Справді, найточнішим перекладом було б «видатна брехня» чи «велика брехня». Та Корнфорд водночас заперечує проти використання терміна «брехня». Він характеризує цей міф як «невинну Платонову алегорію» і не погоджується з тим, що Платон «міг заохочувати брехню, здебільшого низьку, яку нині називають «пропагандою», а в тексті до його виноски каже: «Зауважте, що охоронці не повинні сприймати цю алегорію, якщо це можливо. Це не та «пропаганда», що накидається масам правителями». Але всі ці спроби ідеалізувати Платона виявилися марними. Платон сам зовсім чітко дає зрозуміти, що брехня — це те, чого слід соромитись. Див. останню цитату, наведену у прим. 11 до цього розділу. (У першому виданні цієї книжки я переклав цей термін як «натхненна брехня», натякаючи на її «високе походження», окрім того, як запропонував альтернативний термін «винахідлива брехня». Такий переклад дехто з моїх друзів-платоніків критикував як надто вільний та тенденційний. Але Корнфордів «сміливий політ фантазії» вкладає в слово «gennaios» саме такий зміст.)

Див. також примітки 10 та 18 до нього розділу.

8.10. Див. «Держава», 519 е та наст. Цей уривок процитовано у тексті до прим. 35 до розділу 5. Про переконування та силу див. також уривок з «Держави», 366 d, що обговорюється далі в цій примітці, а також уривки, на які я посилаюся у примітках 5 та 18 до цього розділу.

Грецьке слово «peitho» (його уособлює спокуслива богиня, що прислуговує Афродиті), як правило, перекладають словом «переконування» і може означати (а) «переконування чесними засобами» та (б) «переконування брудними засобами», тобто «вигадками» (див. далі підпункт (Г). а також «Держава», 390 е). Зокрема, у вислові «переконування та сила» термін «переконування» часто («Держава», 548 d) трактують за значенням (а), а цілий вислів часто (і часто правильно) перекладають як «чесними чи брудними засобами» (див. переклад «чесними чи брудними засобами», зроблений Девісом та Военом у фрагменті з «Держави», 365 d, і процитований далі у підпункті (В)). Втім, на мою думку, Платон, пропонуючи «переконування та силу» як знаряддя політичної практики, вживає ці слова буквальніше і радить застосовувати риторичну пропаганду поруч із насильством. (Див. «Закони», 661 с, 711 с, 722 b та 753 а.)

Наведені далі уривки важливі для розуміння того, як Платон вживає термін «переконування» у значенні (б) і надто у зв'язку з політичною пропагандою.

(А) «Горгій», 453 а-466 а. надто 454 b-455 а; «Федр». 260 b та наст.; «Теетет», 201 а; «Софіст», 222 с: «Політик», 296 b та наст., 304 c-d; «Філеб», 58 а. В усіх цих фрагментах переконування (мистецтво «переконування», як протилежне до «мистецтва передачі справжнього знання») асоціюється з риторикою, вигадками та пропагандою. У «Державі» заслуговують на увагу фрагменти 364 та наст., і надто 364 е-365 d (див. також «Закони»,909 b).

(Б) В уривку 364 е («вони переконують», тобто вводять в оману, примушуючи повірити, «не лише окремих осіб, а й цілі міста») термін вжито майже в тому самому розумінні, що і в 414 6-е (який процитовано у тексті до прим. 9 до цього розділу), тобто в уривку про «царствену брехню».

(В) Фрагмент 365 d цікавий тим, що в ньому вжито термін, який Ліндсей вдало переклав словом «обман», переповівши в такий спосіб «переконування». («Щоб нас не викрили... в нашому розпорядженні є наставники в мистецтві переконування... таким чином ми через переконування та силу уникнемо покарання. Але богів не можна ані обманути, ані примусити силою...»)

(Г) Далі в «Державі», 390 е та наст., термін «переконування» вжито у значенні підкупу. (Це, певно, застаріле значення, оскільки мається на увазі, що цей уривок є цитатою з Гесіода. Цікаво, що Платон, який так часто заперечує думку, що людина може «переконати» чи підкупити богів, все-таки в наступному фрагменті (390 а-b) припускає таку можливість.) Далі йде фрагмент 414 b-с, тобто уривок, де мовиться про «царствену брехню». Одразу за цим фрагментом, у 414 с (див. також наступну примітку до цього розділу), «Сократ» цинічно зауважує (Д): «Потрібно довго переконувати, щоб бодай хтось повірив у цю історію».