Розділ «Гай Светоній Транквілл Життєписи дванадцяти цезарів»

29. Збудував багато громадських будівель, а саме: форум з храмом Марса Месника, храм Аполлона на Палатині, храм Юпітера Громовержця на Капітолії. Причиною збудувати новий форум було збільшення кількості людей та судових справ, через що виникла необхідність збудувати третій форум, оскільки двох[125] було недостатньо. Тому й швидше відкрили його для загального доступу, не завершивши навіть храм Марса, щоб у ньому проводити громадські судові справи та жеребкування суддів. 2. У час филипійської війни, коли мстився за батька, заприсягнув збудувати храм Марса, і постановив, що там сенат буде радитися щодо воєн та тріумфів[126], звідти полководці вирушатимуть у провінції, туди будуть повертатися переможці, приносячи відзнаки з тріумфів. 3. Звів храм Аполлона у тій частині помістя на Палатині, про яку віщуни провістили, що бог вказав на неї блискавкою; долучив до нього також і портик з латинською та грецькою бібліотекою, і саме тут, коли вже був поважного віку, часто скликав сенат і переглядав списки суддів. Храм Юпітерові Громовержцю присвятив за те, що уникнув небезпеки: адже в кантабрійській війні під час нічного переходу блискавка вдарила в його лектику та вбила раба, що ніс факел попереду. 4. Дещо зробив також і від імені інших, наприклад, своїх онуків, жінки та сестри: портик і базиліку Гая та Луція а також Лівії та Октавії, театр Марцелла. Часто закликав й інших вищих посадовців, щоб кожен відповідно до своїх спроможностей будував нові споруди чи відновлював давніші, прикрашаючи так місто. 5. Тоді багато всілякого будували різні люди: Марцій Филип збудував храм Геркулеса Музагета, Луцій Корніфіцій — храм Діани, Азиній Полліо — портик Свободи, храм Сатурна збудував Мунатій Планк, Корнелій Бальб — театр, амфітеатр — Статілій Тавр, а також чимало величних будівель збудував Марк Агриппа.

30. Все місто поділив на райони та блоки[127], постановивши, щоб перші підкорялися правлінню, яке обиралося щорічно жеребкуванням, а другі — старшині, яка обиралася б із достойних громадян кожного блоку зокрема. Задля протипожежної безпеки встановив нічні сторожі з вартовими; для запобігання паводків розширив та очистив русло Тибру, яке було замулене і завалене будівельним сміттям. А щоб легше було з різних боків дістатися до міста, особисто взявся за реконструкцію Фламінієвого шляху аж до самого Ариміна і розподілив також решту магістралей поміж усіма тріумфаторами, аби ті поправили їх за гроші, вилучені з військової здобичі. 2. Священні будівлі, що зруйнувалися під впливом часу чи згоріли під час пожеж, відбудував, склавши їм та всім іншим храмам дорогі пожертви: тож храмові Юпітера Капітолійського одноразово він пожертвував шістнадцять тисяч фунтів золота, а до того ж перлів та інших коштовностей на суму п’ятдесят мільйонів сестерціїв.

31. Як лиш заступив на посаду вищого понтифіка (отримав її лише після смерті Лепіда, бо не зазіхав на цю посаду за його життя), звідусіль зібрав та спалив понад дві тисячі латинських та грецьких пророчих книг сумнівних чи маловідомих авторів, що передавалися з рук у руки, залишивши тільки деякі вибрані сивіллині книги[128] та вклавши їх у дві позолочені скрині біля підніжжя храму Аполлона Палатинського. 2. Знову привів у належний порядок той календар, що його уклав Божественний Юлій, але який згодом через неуважність занедбали та переплутали. При його впорядкуванні вважав за потрібніше назвати своїм іменем місяць секстилій, коли вперше посів консульство та здобув славні перемоги[129], а не вересень, коли народився. 3. Побільшив кількість та повноваження жерців, додавши їм привілеїв, особливо дівам-весталкам. Коли на місце померлих потрібно було взяти інших, і багато хто вживав усіляких заходів, аби не віддати до них своїх доньок[130], то він присягнув, що як тільки якась його внучка була б відповідного віку, то сам віддав би її. 4. Відновив багато давніх звичаїв, що потроху відходили у забуття, як-от віщування про безпеку республіки, сан жерців Юпітера[131], церемонії луперкаліїв, столітні ігри[132], компіталійський фестиваль[133]. Заборонив безвусим юнакам брати участь у змаганнях з бігу на луперкаліях, також на столітніх іграх заборонив молоді обох статей відвідувати будь-які вечірні спектаклі, хіба що за супроводу старших родичів. Постановив прикрашати придорожніх[134] Ларів двічі на рік — весняними та літніми квітами. 5. Пам’ять полководців, які піднесли імперію римського народу від занепаду до процвітання, вшановував одразу ж за почестями безсмертних богів. Відновив і пам’ятники, що вони залишили, разом із написами, що були на них, а також на обох портиках свого форуму встановив статуї, що зображали їх у тріумфальному вбранні, проголосивши едиктом, що він задумав усе це з такою метою, аби на їхнє життя, як на приклад, народ скеровував і його, допоки він живий, і правителів усіх будучих віків. Статую Помпея поставив просто перед воротами його театру на мармуровій базиліці, перенісши її з тієї курії, де було убито Гая Цезаря.

32. Загальним лихом були жахливі злочини, що брали початок із вседозволеності та звичок громадянської війни, чи навіть виникли у мирний час. Адже багато грабіжників відкрито ходили з мечами при боці — начебто для власного захисту. Траплялося, що подорожніх, вільновідпущеників та рабів захоплювали у різних місцях без жодної провини та тримали в ергастулах[135] у землевласників. Під виглядом новітніх колегій створювалося багато угруповань для здійснення всіляких злочинів. Отож для ліквідації злочинності у відповідних місцях Август розставив сторожові пости, перевірив ергастули та розпустив усі колегії, окрім давніх та дозволених. 2. Спалив старі списки боржників скарбниці, які були головною причиною незгод; загальні ділянки, що були причиною суперечок, присудив їх власникам; скасував довготривалі процеси, в яких лише приниження іншої сторони мало значення для позивачів, попередивши, що у випадку поновлення справи покарає всіх однаково. А щоб не залишалися злочини непокараними та не відкладалися справи, до судового процесу додав ще тридцять днів, які раніше відводилися для ігор. 3. До трьох судових декурій[136] додав четверту нижчого цензу, що називалася “двосотневою” і займалася справами на менші суми. Суддів добирав, починаючи від тридцяти років, тобто на п’ять років молодших, аніж звичайно. Коли ж багато з них почало уникати судових обов’язків, то погодився, щоб кожна декурія по черзі мала перерву протягом одного року, а також, щоб звичайні справи не велися в листопаді та в грудні.

33. Август сам часто чинив правосуддя — бувало, що й до темної ночі; якщо ж був хворий — то з лектики, яку ставили поруч із трибуналом, а то й навіть лежачи вдома. Правосуддя здійснював не лише з найвищою добросовісністю, але й з поблажливістю: приміром, не бажаючи, щоб одного очевидного батьковбивцю зашили в мішок та втопили (а таке покарання присуджували тільки тим, хто визнавав свою провину), говорять, запитав його так: “То ти справді не вбивав свого батька?” 2. У справі про фальшивий заповіт, у якій, відповідно до Корнелієвого закону, підлягали покаранню всі, хто поставив підпис, він видав суддям не лише дві таблиці для засуджених та виправданих, але також і третю таблицю — для прощення тих, кого втягнули в цю справу підступом чи помилково. Щорічні апеляції міщан у різних справах передавав міському преторові, а жителів провінцій — відповідним консулам, яких призначав керувати справами кожної провінції.

34. Переглянув закони та встановив деякі нові, як-от про марнотратство, перелюб та розпусту, хабарництво, а також про шлюби між різними верствами населення. В останньому законі намірився встановити жорсткіші умови, аніж в інших, але через протести, що виникли, не зміг цього здійснити, і був змушений усунути чи полегшити деякі покарання, побільшивши винагороди та дозволивши трирічне вдівство[137]. 2. Коли ж і далі вершники на громадських виставах наполегливо вимагали відміни закону, то він прикликав дітей Германіка і, посадивши одних на коліна до себе, а інших — до батька, виразом обличчя та жестами показував, що не слід відмовлятися наслідувати приклад юнака. Коли ж і надалі продовжували одружуватися з неповнолітніми та часто міняти жінок, він встановив обмеження на вік одружень та термін розлучень.

35. Кількість сенаторів, значно побільшену за рахунок невідповідної та недостойної публіки (було їх понад тисячу, і поміж ними було багато цілком недостойних, яких прийняли туди за проханням та за винагороду після смерті Цезаря, і їх у народі називали “підземними”), повернув до попередньої кількості та чистоти двома відборами: перший — відбором самих членів, за яким кожен вибирав іншого, а другий — своїм та Агриппиним голосом. Вважають, що у цей час він мав кольчугу під одягом та меча при боці, а також охорону з десяти кращих друзів сану сенаторів, що стояли довкола його крісла. 2. Корд Кремутій описує, що туди допускали сенаторів лише по одному й обшукували. Декого, присоромивши, намовив добровільно покинути посаду, залишивши, однак, за ними відзнаки в одязі, місця в орхестрі[138] та право участі у загальних бенкетах[139]. 3. Для того, щоб обрані та перевірені службовці належно та з меншою шкодою виконували свої сенаторські обов’язки, наказав, щоб кожен перед зайняттям посади приносив у жертву ладан і вино перед вівтарем того бога, у храмі якого відбувалися збори; а також, щоб офіційні збори сенату відбувалися не частіше, аніж двічі на місяць — у календи та іди, і щоб у вересні та жовтні на зборах були присутні лише обрані за жеребом, відповідно до кількості, необхідної для прийняття постанов. Також постановив обирати за жеребкуванням на кожні півроку собі раду, з якою обговорював справи перед поданням у сенат. 4. У справах найбільшої ваги опитував сенат не за порядком, як звичайно, а так, як вважав за необхідне: щоб кожен був напоготові та більше розмірковував сам, аніж прислухався до чиєїсь думки.

36. Запровадив також багато чого іншого: записки сенату не публікувати; опісля складання службових повноважень відсилати у провінцію не відразу; проконсулам виділяти певну суму грошей на мулів та намети, що раніше зазвичай винаймали у народу; щоб турбота про скарбницю перейшла від міських квесторів до преторів та екс-преторів; щоб сотницький суд скликали десятники[140], а не екс-квестори, як звичайно.

37. Влаштував нові посади для залучення більшої кількості людей до управління республікою: відповідальних за громадські будівлі, дороги, водойми, канали Тибру, розподіл зерна для народу, крім того, міських управителів, тріумвірат для вибору сенату, а також інший для перегляду турм[141] вершників, якщо виникала необхідність. Відновив посаду цензора, якої не існувало вже протягом довгого часу та побільшив кількість преторів. Також домагався, щоб у час кожного консульства йому дозволили мати двох колег замість одного: але цього не отримав, бо всі почали вигукувати, що він і без того принижує свою гідність, поділяючи посаду з колегою, а не займаючи її сам.

38. Не був скупим у нагородженні військової доблесті: понад тридцять полководців вшанував справжніми тріумфами, і дещо більшій кількості призначив тріумфальні відзнаки[142]. 2. Для того, щоб діти сенаторів якомога швидше призвичаювалися до справ республіки, дозволив їм тут же після дорослої тоги[143] одягати тогу з облямівкою[144] та бути присутніми в курії[145]; а коли вони починали військову службу, то надавав їм не лише посаду трибуна у легіоні, але також і префекта в загонах кінноти[146]. А щоб у них був належний досвід життя у таборі, нерідко ставив двох сенаторських синів над одним загоном. 3. Часто перевіряв загони вершників, відновивши після довгої перерви звичай процесії[147]. Август заборонив сходити з коня на вимогу звинувачувача, як було прийнято раніше, а дозволив усім старшим та тим, що мали тілесні вади, залишати коня у строю, а для відповіді, коли їх викликали, підходити пішки. Врешті тим, хто досяг тридцятип’ятирічного віку та не хотів більше утримувати коня, дозволив повернути його республіці.

39. До того ж, від сенату отримав десять помічників та зобов’язав кожного вершника звітувати про своє життя: і деяких нечесних покарав, інших присоромив, багатьом дорікнув у різний спосіб. Найм’якішим покаранням було привселюдно тримати таблиці та мовчки їх читати, стоячи непорушно на місці; декого покарав за те, що вони позичали гроші під менші відсотки та вкладали їх під більші.

40. Якщо на виборах трибунів не вистачало кандидатів сенаторів, то набирав їх із римських вершників — так, щоб опісля закінчення повноважень вони залишалися в тому сані, в якому бажали. Оскільки багато вершників збідніли у ході громадянських воєн та не зважувалися на видовищах займати перші чотирнадцять рядів зі страху перед театральними законами, проголосив, що закони не обмежують тих, які чи самі, чи їх родичі колись посідали вершницький ценз[148]. 2. Провів перепис населення за вулицями, а щоб народ з приводу частих роздач зерна не відволікався від справ, постановив тричі на рік на чотири місяці видавати жетони, проте на вимогу повернув знову старий звичай, за яким кожен отримував їх щомісяця. Відновив також давні закони про вибори, прагнучи великими покараннями зупинити хабарництво. У двох своїх трибах, фабіанській та скаптійській, в день виборів сам роздавав кожному по тисячі сестерціїв, щоб ніхто нічого не вимагав у кандидатів. 3. Вважав надзвичайно важливим зберегти народ чистим та незіпсованим домішками різної іноземної та рабської крові: тому й нерадо надавав римське громадянство, а також обмежив кількість вільновідпущенників. Тиберію, що просив за свого клієнта-грека, відписав, що тільки в тому разі надасть йому громадянство, якщо той сам з’явиться перед ним і переконає у раціональності причини свого прохання; Лівії, що просила про громадянство для одного галла з підлеглої провінції, відмовив, запропонувавши тому звільнення від податків, стверджуючи, що йому легше перенести нестачу казни, аніж приниження честі римської спільноти. 4. Не задовольнившись ускладненням умов звільнення рабів та здобування повноправної свободи зокрема, він докладно передбачив і кількість, і умови, і статус тих, що здобували волю, а також додав, що ті, які хоч колись були у в’язниці чи на допиті, не мають права домагатися громадянства при жодному ступені свободи. Також намагався відновити давній стиль та одяг, а коли побачив гурт людей у темних плащах[149], розлючено вигукнув:

Римлянам, цілого світу владикам, народові в тогах[150].

І тоді дав завдання едилам, щоб ніхто не з’являвся на форумі та в околицях у плащі, а лише в тозі.

41. Часто виявляв щедрість до різних санів за різних обставин. Коли привіз до міста царські скарби під час александрійського тріумфу, пустив у обіг таку велику кількість грошей, що відсотки прибутку значно знизилися, а ціни на землю виросли. Згодом, коли виник надлишок грошей із майна засуджених, надавав його без відсотків на певний час тим, хто міг заставити удвічі більшу суму. Побільшив сенаторський ценз, довівши його з восьми до дванадцяти тисяч сестерціїв: а тим, кому не вистачило грошей, додав зі своїх. 2. Часто роздавав народу подачки[151], однак на різні суми: то по чотири, то по три, а часом і по дві з половиною сотні сестерціїв на чоловіка; також подбав і про менших дітей, хоча зазвичай хлопцям починали роздавати подарунки тільки з одинадцяти років. У скрутні часи роздавав людям зерно за низькою ціною, а часом і зовсім безплатно; грошові виплати подвоював.

42. Наскільки більше він був дбайливим, а не славолюбним керівником, видно з його строгої відповіді натовпові, який жалівся на нестачу та дорожнечу вина: “Достатньо уже подбав мій зять Агриппа, провівши багато водопроводів, щоб людей не мучила спрага”. 2. Коли ж народ вимагав обіцяних подачок, відповідав, що він є людиною слова; натомість, коли вимагали необіцяного, то ганьбив їх безсоромність та нахабство едиктом, ствердивши, що не дасть нічого, хоча й мав намір. Довідавшись, що багато вільновідпущеників було внесено у списки громадян, з відповідною твердістю та рішучістю відмовився видавати обіцяні подачки тим, кому не належалося; решті ж видав менше, аніж обіцяв, так що визначена сума залишилася попередньою. 3. Якось у час голоду, якому важко було зарадити, вигнав з міста рабів, яких виставляли на продаж, школи гладіаторів, сім’ї іноземців, за винятком лікарів та учителів, і частково домашніх рабів; а коли настали врожайніші часи, то написав, що намагався назавжди відмінити роздачу народові зерна, оскільки покладання на це шкодить сільському господарству: проте не довів справи до кінця, бо розумів, що це з часом відновлять задля чийогось власного славолюбства. Надалі ж справу поставив так, щоб мали з цього користь не лише громадяни, але й землероби та купці.

43. Усіх своїх попередників перевершив частотою, різноманітністю та величністю видовищ. Сам Август говорить, що чотири рази влаштовував ігри на свою честь, а двадцять три — на честь інших полководців, які або були на той час далеко, або ж не мали засобів. Влаштовував також вистави по вулицях міста на різних сценах різними мовами, бої гладіаторів не лише на форумі та в амфітеатрі, але й у цирку та в септах[152], хоча часто влаштовував тільки бої зі звірами; змагання атлетів проводив у збудованих на Марсовому полі дерев’яних помостах, а морську битву — на викопаному озері поблизу Тибру, де тепер є Цезарів ліс. У ці дні ставив у місті сторожу, аби через невелику кількість тих, що залишилися, не розгулялися грабіжники. 2. У цирку влаштував біг, змагання на колісницях та бої з дикими звірами, і часто їх учасниками були знатні юнаки. Але найчастіше влаштовував троянську битву із меншими та більшими хлопчаками, вважаючи, що це добрий древній спосіб для нащадків дізнатися про славних предків. Коли Ноній Аспренат на цих іграх упав та скалічився, Август подарував йому золотий браслет, дозволивши йому та його нащадкам носити прізвисько Торкват[153]. Але кінець таким видовищам поклала гнівлива й різка скарга оратора Азинія Полліона у курії через те, що його внук Есернін зламав гомілку. 3. Часом Август використовував у виставах та гладіаторських боях і римських вершників, але ще перед тим, як сенат заборонив це своїм рішенням. Після цього виставив лише Луція, юнака знатного походження, і то лиш для показу, бо той мав тільки два фути зросту, важив сімнадцять фунтів, але був наділений гучним голосом. 4. У якийсь день ігор він уперше привів на виставу парфійських заручників, провів їх через середину арени та посадив у другий за собою ряд. Також у дні після видовищ, якщо знаходилося щось незвичайне та варте показу, позачергово виставляв це у будь-якому місці: як-от носорога — в септі, тигра — на сцені, змію в тридцять ліктів — перед коміцієм. 5. Трапилося, що заслаб у часі святкових видовищ і очолював процесію, лежачи в лектиці; а ще, на відкритті ігрищ, якими присвячував театр Марцеллові, сталося так, що послабилися кріплення курульного крісла, і він упав на спину. На іграх, присвячених своїм онукам, коли ніяк не міг стримати та заспокоїти натовп, наляканий начебто падінням театру, перейшов із свого місця та сів у тій частині, яка викликала найбільші підозри.

44. Вдосконалив та впорядкував заплутану та безладну манеру перегляду видовищ: приводом до цього стала образа одного сенатора, якому ніхто не дав місця на людних ігрищах в Путеолі. Тоді декретом сенату було встановлено, що на будь-яких народних іграх перший ряд залишався вільним для сенаторів. У Римі заборонив сидіти в орхестрі посланцям вільних союзних народів, оскільки помітив між ними вільновідпущеників. Військових відділив від народу. 2. Призначив окремі ряди для одружених громадян, окремий сектор для неповнолітніх, а сусідній — для їх вихованців, і постановив, щоб ніхто в темному плащі не займав середніх рядів. Якщо жінкам на гладіаторських боях колись зазвичай можна було сидіти будь-де, то він дозволив їм оглядати бої тільки з верхніх лав. 3. Лише дівам-весталкам виділив окремі місця в театрі навпроти преторської лави. Зовсім не допускав жінок до змагань атлетів: на іграх з приводу понтифікату відклав змагання кулачних бійців аж на ранок наступного дня і постановив, щоб жінки не заходили в театр до п’ятої години.

45. Сам він оглядав циркові видовища з верхніх кімнат своїх друзів та вільновідпущеників, а деколи — з пульвінара[154], де сидів з дружиною та дітьми. Часом відлучався на декілька годин, або ж навіть і днів, приносячи вибачення та залишаючи замість себе розпорядників. Але коли він був присутній, то приділяв усю свою увагу видовищам: чи то задля уникнення чуток, адже в народі згадували батька Цезаря, нарікаючи, що він у час видовищ читав листи й документи та відписував на них; чи то із прагнення дивитися ігри та з цікавості до них, чого ніколи не приховував, а навіть відкрито визнавав. 2. Тому часто надавав розкішні нагороди й подарунки від себе самого навіть на ігрищах та видовищах, присвячених комусь іншому; і не було жодних грецьких змагань, на яких він би когось не нагородив. Та найбільше полюбляв кулачних бійців, а до того ж — латинських; і не лише професійних та ординарних, яких часом ставив разом із греками, але й ватаги міських розбишак, що билися в провулках без правил та навичок. 3. Загалом, підтримував усіляких учасників народних видовищ та ігор: атлетам зберіг привілеї та в дечому навіть побільшив їх, гладіаторам заборонив битися без права зберігати життя, позбавив урядовців старого права, що дозволяло їм карати акторів[155] будь-де та будь-коли, дозволивши робити це тільки під час видовищ та на сцені. 4. Однак завжди строго вимагав дисципліни у залах для змагань та на боях гладіаторів. Акторам настільки обмежив права, що коли довідався, що актор Стефанін тримає у себе жінку, підстрижену під хлопчика, то наказав бити його різками у трьох театрах[156] та вигнати з міста; мімічного актора Гілана за скаргою претора покарав батогом в атріумі[157] свого ж будинку на очах у всіх; Пілада вигнав з міста й з Італії, коли той привселюдно показав пальцем на глядача, що засвистав його.

46. Упорядкував місто й міські справи так: в Італії заснував двадцять вісім колоній, побільшивши таким чином населення, звів там різні громадські будівлі та встановив податки; законами та значенням частково прирівняв їх до міста, встановивши такі виборчі закони, щоб декуріони кожної колонії були задіяні у виборі міського управління, присилаючи в день виборів запечатані списки до Рима. А щоб не зменшувалася кількість достойних громадян і простолюд породжував нащадків, до вершницької служби допускав усіх охочих навіть за рекомендацією жителів містечок; а тим із простолюду, хто міг похвалитися своїми синами чи доньками, коли він їздив по районах, давав тисячу сестерціїв за кожного.