Розділ «Гай Светоній Транквілл Життєписи дванадцяти цезарів»

77. Щодо вина, то також був дуже поміркований. Корнелій Непот пише, що за обідом у таборі при Мутині зазвичай пив не більше, аніж тричі. Навіть згодом, коли не відмовляв собі ні в чому, пив не більше, аніж секстарій[173], а якщо й більше, то вибльовував. Найбільше полюбляв ретське вино, але ніколи не випивав удень. Натомість споживав хліб, розмочений у холодній воді, чи кусник огірка, чи листки салати, або свіже чи сушене яблуко винного смаку.

78. Після обідньої перекуски завжди відпочивав хвильку — в одязі та взутті, навіть не покриваючи ніг, прикривши лиш очі рукою. Після обіду переходив на своє вечірнє ложе: там перебував до пізньої ночі, поки не завершував усі, чи принаймні більшість денних справ. Згодом переходив у своє ліжко і зазвичай спав не більше, аніж сім годин, проте з перервами, пробуджуючись протягом ночі три або й чотири рази. 2. Якщо ж траплялося, що не міг відновити перерваний сон, то викликав читачів або байкарів, і засинаючи знову, спав аж до світанку. Затемна ніколи не сидів довго, хіба якщо хтось був у нього. Не любив дуже рано вставати, і коли виникала потреба рано виходити на якусь громадську чи релігійну службу, то щоб зробити це якомога вигіднішим, залишався ночувати у друзів, що жили поруч. Все ж, часто потерпав через недосипання, так що засинав у лектиці, коли раби несли його по місту та ставали на перепочинок.

79. Мав гарну зовнішність: до того ж, красу зберігав протягом усього життя, хоча й не був схильний до фраєрства. Не був педантичним і щодо зачіски, так що доручав нашвидкуруч працювати над нею кільком цирульникам водночас; бороду то голив, то стриг, водночас читаючи щось або й навіть пишучи. Обличчям — чи у розмові, чи у мовчанці — завжди виражав спокій та помірність. Якось один із галльських полководців признався своїм, що саме це стримало й пом’якшило його серце тоді, коли він під час переходу Альп під приводом розмови підійшов до Августа, задумуючи скинути його в провалля. 2. Очі мав світлі та блискучі: хотів, щоб у них було видно певний божественний блиск; радів, коли, спрямовував погляд на співрозмовника, а той опускав очі, наче перед блиском сонця. У старості почав гірше бачити на ліве око; зуби мав рідкі, маленькі та недоглянуті; волосся дещо кучеряве й жовтаве; брови зрощені; вуха середні; ніс потовщений вгорі та загнутий на кінчику; колір шкіри — між темним та світлим; статури ж був низької. Навіть Юлій Марат, його вільновідпущеник та писар, говорить, що Август був п’ять стіп та три чверті, однак це приховувалося симетричністю та пропорційністю кінцівок і можна було помітити, лише порівнюючи з кимось вищим, що стояв поряд.

80. Кажуть, що його тіло було вкрите вродженими плямками на грудях і животі, які за розміром, кількістю й розташуванням відповідали сузір’ю Великої Ведмедиці; мав також великі суцільні рубці через сильний свербіж тіла[174], бо так часто використовував щіточку, що утворювалися струпи. Лівий кульшовий суглоб, стегно й гомілка у нього були тоншими, так що часто навіть кульгав, хоча й лікувався піском та п’явками. А ще, вказівний палець правої руки часом був настільки слабий, що затерпав та не розгинався від холоду, так що ледве міг писати з допомогою круглого ріжка, одягаючи його на палець. Скаржився також на міхур, який переставав боліти лиш тоді, коли камінці виходили із сечею.

81. Протягом усього свого життя зазнавав різних важких та небезпечних недуг, особливо після підкорення Кантабрії, коли через вертання жовчю настільки прийшов у відчай, що з необхідності вдався до протилежного та сумнівного методу лікування: оскільки теплі припарки не допомагали, то за порадою Антинія Музи вдався до холодних. Страждав також від недуг, що траплялися щорічно в один і той же час, скажімо, часто слабував напередодні своїх уродин, а на початку весни у нього розширювалося передсердя, а в пору південних вітрів мучила його хронічна нежить. Тому через тілесну слабість важко переносив як холод, так і спеку.

82. Тож узимку одягав на себе, попри товсту тогу, чотири туніки, нижню сорочку, шерстяне погруддя, а також обмотував стегна й литки. Влітку спав із відкритими дверима у спальні, часто навіть у дворику поблизу фонтану, а раб махав йому віялом. Сонця не терпів навіть узимку, і навіть вдома ніколи не прогулювався під відкритим небом без широкого капелюха. Подорожував тільки у лектиці, до того ж — уночі, роблячи такі повільні та короткі переходи, що заледве добирався до Пренесту чи Тибуру за два дні, а коли була можливість плисти морем, то волів подорожувати так. 2. До своєї слабкості ставився дуже дбайливо, насамперед зменшивши кількість водних процедур. Частіше намащувався олією, чи потів біля вогню, а потім занурювався в теплу, нагріту на сонці воду. А коли він використовував гарячу морську чи Альбулінську[175] воду при м’язових болях, то робив це, сидячи на дерев’яному кріселку, яке сам називав іспанським словом “дурета”, і занурював по черзі то руки, то ноги.

83. Військові вправи та їзду на конях на Марсовому полі полишив одразу ж після громадянської війни, захопившись спочатку грою у м’яч або міх, а згодом лише прогулювався верхи або пішки; наприкінці прогулянки біг, пострибуючи, закутавшись у простирадло чи покривало. Щоб відпочити духом, або ловив рибу вудочкою, або ж грав у жеребки, камінці чи горішки з малими хлопчаками, яких звідусіль збирав за гарні личка й балакучість, особливо маврів та сирів. Упереджено ставився до карликів, калік та всілякого подібного як до насмішок природи та прокляття.

84. Уже з раннього віку спрагло та наполегливо вправлявся у красномовстві та вивчав вільні науки[176]. Говорять, що навіть у час мутинської війни, незважаючи на всі справи, щодня вправлявся в читанні, писанні та декламуванні. Зрештою, він жодного разу не виступав ані в сенаті, ані перед народом чи перед воїнами, попередньо не уклавши та не обдумавши промову, хоча й не був позбавлений здатності говорити без підготовки. 2. А щоб не забути, що мав казати, чи щоб не витрачати час на згадування, практикував усе зачитувати. Навіть свої діалоги з деякими людьми, а також важливі розмови з Лівією завжди мав у записнику, щоб не сказати забагато чи замало, говорячи імпровізовано. Промовляв погідним та стриманим тоном, постійно вправлявся з учителем красномовства; коли ж у нього боліло горло, то звертався до народу через промовця.

85. Уклав багато прозових творів різних стилів, багато з яких зачитував на родинних зібраннях чи перед авдиторією, як-от “Відповідь Брутові на Катона”: цей твір читав майже повністю, коли сам був уже старший, але втомився та передав Тиберію для продовження читання. Написав також “Закликання до філософії” та “Про моє життя”, у тринадцяти книгах виклавши історію аж до кантабрійської війни, однак не далі. 2. Поетичні досягнення не були значними. Залишилася одна його книга, написана гекзаметром, її предмет і назва — “Сицилія”; також залишилася й інша, така ж невелика — “Епіграми”, яку він уклав головним чином під час водних процедур. За трагедію взявся з великим натхненням, проте не справився зі стилем, через що й знищив написане; а на запитання друзів, що поробляє його Аякс, він відповів, що його Аякс кинувся на губку[177].

86. Наслідував елегантний та виважений стиль красномовства, уникаючи непотрібних і гарних висловів та, за його словами, “малозрозумілих стародавніх словечок”. Насамперед турбувався про те, щоб якомога доступніше передати свою думку. Аби досягнути цього, а також, щоб не заплутувати та не утруднювати читача чи слухача, не вагався ані ставити прийменники перед містами, ані сполучники повторювати частіше, оскільки їх пропускання створювало б замішання, хоча й збільшувало б милозвучність. 2. Новаторів та консерваторів однаково не любив, бо говорив, що вони хиблять у різні боки; а часто навіть насміхався над ними, і насамперед — над Меценатом за його, як він казав, “причепурені кучері”, так що навіть висміював його у пародіях. Недолюблював також Тиберія, бо той часто видобував застарілі та педантичні вирази. Марка Антонія називає безумним, бо все його писання читач може радше подивляти, а не розуміти; а відтак, висміюючи його недоладність та непостійність у добиранні виразів, додає таке: 3. “Ти сумніваєшся, чи маєш наслідувати Цимберна Аннія, чи Веранія Флакка, запозичуючи слова, що Крісп Салюстій перейняв із “Начал” Катона? Чи краще хотів би перенести у нашу мову многослівні пусті вислови азіатських ораторів?” Крім того, у листі, вихваляючи талант онучки Агриппіни, говорить так: “Необхідно уникати неприродності, коли пишеш та промовляєш”.

87. Його власноручні листи вказують на те, що певні вирази у щоденній мові він використовував часто й своєрідно: як то, коли хотів сказати, що хтось ніколи не поверне боргу, то казав, що “поверне у грецькі календи”[178]; а щоб закликати витримувати будь-які обставини, говорив: “досить нам одного Катона”; щоб висловити швидкість та поспішність, казав: “швидше, аніж шпараґус вариться”. 2. Завжди замість “дурний” говорив “дуб”, замість “чорний” — “темний”, замість “помішаний” — “безумний”; говорив “недобре” почуватися замість “погано”, замість “хворіти” — “нездоровитись”, про що в народі говорять “слабувати”; а також “існуємо” замість “є”, і в родовому відмінку однини — “домів” замість “вдома”[179]. Останні дві форми він використовував не так часто, боячись, що їх трактуватимуть як помилки, а не як звичку. 3. У його рукописах я запримітив також те, що не розділяв слова та не переносив літери з однієї лінійки в іншу, а писав їх просто під початком слова й обводив його колом.

88. Орфографії, тобто правил та норм правопису, встановлених граматиками, не надто дотримувався: видається, що радше приставав на думку, що писати слід так, як і вимовляти. Адже часто переставляв або й пропускав не тільки букви, але й склади; однак такі помилки трапляються у всіх. Я цього навіть не помічав би, якщо не здивували б мене спогади інших, що він замінив легата консуляра за неуцтво та безграмотність, помітивши, що той написав “іксі” замість “іпсі”. Коли ж використовував тайнопис, то писав В замість А, С замість В і так далі ставлячи всі наступні букви, а замість X ставив подвійне А.

89. Не меншу цікавість виявляв і щодо грецьких дисциплін. У цьому руслі був неабияк обізнаний, бо мав Аполлонія Пергамена за вчителя красномовства, якого, незважаючи на похилий вік, забрав із собою до Аполлонії, куди сам замолоду перебрався. Згодом отримав багатий досвід зі спілкування з філософом Арієм та його синами Діонісієм та Никанором, але ніколи не зважувався плинно говорити чи писати щось грецькою: а як тільки траплялася йому така необхідність, то писав латиною та давав перекладати комусь іншому. Далеко не був необізнаний у грецькій поезії: полюбляв старі комедії та часто ставив для народу вистави. 2. Читаючи авторів на обох мовах, ніщо так пильно не вистежував, як вказівки й приклади для загального чи приватного добробуту: їх дослівно переписував та відсилав чи своїм близьким, чи керівникам війська й провінцій, чи міським управителям — усім, хто потребував настанови. Він часом навіть читав ці книги перед сенатом та окремими едиктами звертав на них увагу народові, як-от промова Квінта Метелла “Про збільшення потомства” чи Рутилія “Про порядок будівництва”: це більше переконувало, що на одну й ту ж проблему звертав увагу не тільки він сам, але й предки турбувалися про неї. 3. Усілякими способами сприяв талантам свого покоління: уважно й терпеливо слухав декламування, і не лише поезії та прози, але й промов та діалогів. Натомість ображався, коли щось складали про нього: хіба що це були серйозні причини та відомі автори, а також наказував преторам стежити, щоб літературні конкурси не очорнювали його імені.

90. Що ж до забобонів, то знаємо, що незмірно жахався грому та блискавки, так що завжди й усюди носив із собою для захисту шкіру морського тюленя, а при першій підозрі на будь-яку більшу бурю ховався у віддалену склепінчасту кімнатку: дуже боявся ще відтоді, як під час нічного походу блискавка вдарила дуже близько, про що ми вже говорили.

91. Не нехтував сновидіннями: як своїми, так і чужими про себе. Так, у час битви при Филиппах вирішив не виходити зі свого намету через хворобу: однак вийшов, бо його колезі приснився сон[180]; зрештою, сталося так, що коли вороги захопили табір, то найперше почали колоти й рвати його лектику, так наче він лежав би там, недужий. Сам він протягом кожної весни бачив багато страшних, але марних та нездійсненних снів, хоча в інший час сни бували рідші та здійсненніші. 2. Коли часто відвідував храм Юпітера Громовержця на Капітолії, що сам присвятив йому, то снилося йому, що Юпітер Капітолійський жаліється на те, що у нього відбирають прихожан, а він відповідав йому, що поставив Громовержця охороняти його двері. Згодом прикрасив покрівлю будинку дзвониками, які переважно почеплялися на двері. Через один сон Август щороку в один і той же день просив у народу милостиню, простягаючи порожню руку та просячи мідяків[181].

92. Віщування з польоту птахів та певні знаки вважав непомильними: якщо зранку вбирав лівий черевик замість правого, то це мав за поганий знак; а коли ж перед початком сухопутного чи морського походу випадала роса, то сприймав це як добрий знак успішного та швидкого повернення. Однак найбільше переймався чудами: коли перед його будинком поміж плитами виросла пальма, то пересадив її у внутрішній дворик до богів Пенатів та докладав значних зусиль, щоб вона росла. 2. Коли прибув на острів Капрі, то гілки стародавнього дуба, що були зав’яли та нагнулися до землі, знову піднялися: тож він так зрадів з цього приводу, що виміняв у неаполітанців цей острів на Енарію. Остерігався також певних днів: ніколи нікуди не вирушав наступного дня після нундин[182], а також ніколи не розпочинав серйозної справи у нони[183]: у цьому не вбачав нічого іншого, окрім, як пише у листі до Тиберія, “прокляття” самої назви.

93. З іноземних церемоній поважав лише давні й усталені, а на інші не зважав. Коли він був посвячений в Афінах[184] та перебував опісля цього в Римі на слуханнях щодо привілеїв жерців Церери Аттійської, на яких підносилися певні сакральні питання, то, розпустивши раду й усіх слухачів, сам вислухав диспутантів. З іншого боку, подорожуючи через Єгипет, не захотів зробити невеличкий гак, щоб заїхати в Апін, а свого внука Гая дуже похвалив за те, що той не склав поклін Єрусалимові, подорожуючи по Юдеї.

94. Оскільки ми дійшли до цього місця, то не слід уже пропустити того, що трапилося за день до того, як Август народився, а також у той сам день та у наступний, що вказувало й давало надію сподіватися на його величність та незмінне щастя. 2. Колись давно у Велітрах блискавка вдарила в стіну, з чого й виснували пророцтво, що громадянин цього міста володітиме світом: у надії на це велітряни одразу після цього й довший час по тому вели часті війни із римським народом, таким чином довівши себе майже до загибелі. Однак згодом виявилося, що у пророцтві йшлося про володарювання Августа. 3. Дізнаємося від Юлія Марата, що за кілька місяців перед тим, як Август мав народитися, в Римі на очах у народу сталося чудо, яке сповіщало, що природа принесе царя римському народові. Сенат поспішно видав постанову, щоб ніхто не вигодовував дітей у цьому році: але ті, що мали вагітних жінок, сприймаючи пророцтво стосовно себе, посприяли, щоб ця постанова не потрапила в казну. 4. Читаю в книгах Асклепіада Мендета “Роздуми про Бога”, як Атія, прийшовши посеред ночі на святу службу до Аполлона, поставила у храмі лектику, і заснула там, тоді як усі інші жінки вже спали. Раптом до неї увійшов змій та невдовзі вийшов, а коли вона пробудилася, то прийняла очищення, наче після спання із чоловіком. І тоді на її тілі появилася пляма у вигляді змії, якої вона ніяк не могла позбутися, так що зовсім перестала відвідувати народні бані. На десятий місяць народився Август, через що й вважали його сином Аполлона. Атія ж, перед тим, як породила його, бачила вві сні свої нутрощі, що піднялися аж до зірок і розпростерлися по всій землі й небу. Октавій, батько, бачив сон, що з черева Атії виблискує сонце. 5. Народився Август у той день, коли в курії говорили про змову Катиліни, а Октавій сильно затримався через пологи своєї дружини; коли ж Публій Нигідій, як говорять усі, дізнався про причину запізнення та годину народження, то ствердив, що це народився цар усього світу. Згодом Октавій, проводячи військо по далеких краях Фракії, вчинив у священному лісі Лібера-батька[185] варварську церемонію віщувань про свого сина, і отримав підтвердження від жерців, бо вино, розлите на жертовник, видало такий високий стовп вогню, який перевищив покрівлю храму й сягнув аж до неба: таке ж пророцтво трапилося, коли на цьому місці приносив жертву Александр Великий. 6. А наступної ночі Октавій побачив уві сні свого сина, пишнішого, аніж будь-хто зі смертних: із блискавкою та скіпетром, у сяючій одежі Юпітера Величного Блаженного, із променистою короною, на прикрашеній лавром кареті, запряженій дванадцятьма білосніжними кіньми. Якось одного разу, повідомляє Гай Друз, коли служниця поклала малюка ввечері в колиску на нижньому поверсі, зранку дитя зникло зі свого місця: після довгих пошуків знайшли його високо на горищі, він лежав навпроти сонця, що сходило. 7. Як тільки-но почав говорити, у дідусевому помісті примусив замовкнути надзвичайно галасливих жаб: і кажуть, що відтоді жодна жаба там більше не квакнула. Коли ж він обідав у ліску поблизу четвертого каменя[186] кампанської дороги, раптом орел вирвав хліб із його руки: але підлетівши вище, тут же спустився додолу й акуратно повернув украдене. 8. Квінт Катулл, освятивши Капітолій, дві ночі поспіль бачив сон: спочатку бачив Юпітера Величного Блаженного, який вибрав із багатьох підлітків, що юрмилися поблизу його жертовника, одного, і поклав йому на груди знак республіки[187], що тримав у руці; а наступного разу бачив цього ж юнака на колінах у Юпітера Капітолійського, і коли наказав його узяти, то бог заборонив, бо виховував його для захисту республіки. Коли ж наступного дня Катулл зустрів Августа, якого ніколи не бачив, то приглянувшись, із великим здивуванням сказав, що той був тим самим хлопцем, якого бачив уві сні. Хоча інші переповідають перший сон Катулла інакше: так наче коли юрба юнаків просила Юпітера надати їм покровителя, то він сам вказав на одного з них, на якого всі повинні були покладати свої надії, і, торкнувшись уст хлопця його пальцями, сам їх поцілував. 9. Марк Цицерон, супроводжуючи Гая Цезаря на Капітолій, також розповідав своїм близьким сон минулої ночі: начебто бачив юнака знатного роду, що вийшов із неба на золотому ланцюгу та стояв біля дверей храму на Капітолії, і сам Юпітер дав йому батога. Випадково ж уздрівши Августа, який, ще багатьом невідомий, у супроводі вуйка Цезаря йшов на жертвоприношення, ствердив, що він є саме тим юнаком, образ якого бачив у сновидінні. 10. Коли Август приймав чоловічу тогу, його сенаторська туніка розірвалася з обох сторін та впала йому до ніг. Деякі трактували це як непомильний знак того, що цей орден, знаком якого вона є, згодом підкориться йому. 11. Коли Божественний Юлій поблизу Мунди вирубував ліс, готуючи місце для табору, і побачив пальмове дерево, то наказав зберегти його як знак перемоги. Пальма невдовзі пустила паросток, який настільки виріс за кілька днів, що не лише порівнявся з деревом, але й затінив його; до того ж, на ньому почало гніздитися багато голубів, хоча цей вид птахів намагається уникати твердого й шорсткого листя. Говорять, що саме це диво й спонукало Цезаря призначити своїм наступником не когось іншого, а внука сестри. 12. Коли Август перебував у Аполлонії, то разом з Агриппою піднявся в обсерваторію математика Теогена. Агриппа першим спробував долю, і коли йому провістили велике й неймовірне майбутнє, то Август залишив у таємниці дату свого народження та не хотів її видавати, боячись та соромлячись, що йому випаде бути менше видатним. Коли ж він після численних спонукань, нехотячи й сумніваючись, все-таки видав її, то Теоген встав і вклонився йому. Відтоді Август мав таку впевненість у долі, що аж оприлюднив свій гороскоп та видав срібні монети із сузір’ям Козерога[188], під яким народився.

95. Коли він повернувся з Аполлонії після смерті Цезаря й увійшов у місто, зненацька на чистому й безхмарному небі довкола сонячного диска з’явилося коло на зразок райдуги, а потім раптово блискавка вдарила у гробницю доньки Цезаря, Юлії. Також, віщуючи з польоту птахів у час першого консульства, перед ним появилося дванадцять яструбів — так само, як перед Ромулом; а коли приносив жертву, то в усіх жертовних тварин печінка виявилася ввігнутою зсередини від нижньої частки, і тому всі досвідчені одноголосно заявили, що це не може сповіщати нічого іншого, як лиш успішне та велике майбутнє.

96. Передбачав навіть результат усіх воєн. Коли при Бононії зібралися війська тріумвірів, на його намет сів орел та вбив двох воронів, що напали на нього з обох боків, скинувши їх на землю. З цієї події усе військо передбачило майбутню незгоду між колегами та її наслідки: як, зрештою, воно й сталося. По дорозі до Филип один фессалієць провістив йому про майбутню перемогу, дізнавшись про неї від Божественного Цезаря, тінь якого зустрів на безлюдній дорозі. 2. Коли ж Август приносив жертву біля Перузію та не отримав позитивного результату, то наказав було вже йти за іншими жертовними тваринами, але вороги, зробивши раптову вилазку, захопили всі приладдя для жертвоприношення. Тоді віщуни вирішили, що всі небезпеки та негаразди, які виявилися під час жертвоприношення, повинні випасти на долю тих, що їх захопили: так воно й трапилося. Коли прогулювався берегом напередодні морської битви біля Сицилії, риба вистрибнула з моря й кинулася йому до ніг. Коли ж спускався до Акцію, щоб розпочати битву, зустрів осла з господарем: ім’я господаря було Євтихій[189], а тварини — Нікон[190]. Тож перемігши, поставив їм обом бронзову статую в храмі, який збудував на місці свого табору.