Розділ «Гай Светоній Транквілл Життєписи дванадцяти цезарів»

Життєписи дванадцяти цезарів

Від перекладача

Знаменитий твір Светонія, одного з перших істориків, вперше перекладено українською. Тому вперше український читач матиме можливість поринути в суперечливий світ староримської давнини, що дала людству не тільки високі моральні та духовні цінності, але, як виявляється, й усе інше, що по той бік цих людських чеснот. Адже поряд із прикладами мужності, відваги та чесності читач стане свідком неймовірної жорстокості, розпусти, свавілля та жадібності — що, як не дивно, раз по раз поєднувалися з високими моральними якостями: як в окремих особах, так і в римській культурі загалом. Светоній прагнув якомога об’єктивніше висвітлити характери, звички та пристрасті дійових осіб. Читаючи твір, бачимо, яких зусиль доклав автор, аби досягнути мети справжнього історика — безпристрасності, хоча подекуди й відволікаючись на ліричні відступи, даючи власну оцінку подій та вчинків.

Попри те, що твір писаний на початку II ст., він багато в чому відображає й сучасний світ політичних перипетій та закулісних інтриг: давній Рим був наче прототипом сучасного світу, в якому поряд із мужністю, хоробрістю та чесністю існувала ницість, підступність та зухвалість. Надзвичайно цікаво спостерігати за тим, як влада протягом дуже короткого часу змінює характер та вдачу людей, неймовірно сильних духом. Залишитися стійкими до її спокус, не зловживати своєю посадою, як дізнаємося з “Життєписів”, могли тільки нечисленні: що вже казати про слабше нове покоління. Светоній надивовижу тонко відчував і передавав своїм стилосом такі, здавалося б, незначні деталі — дарма, що був представником наукового жанру прози.

Біографію кожного з дванадцяти цезарів Светоній починає розповіддю про родину, народження, молодість правителя. Дуже часто при цьому історик подає низку прикмет, що непомильно вказували на народження володаря. Властиво, читач обов’язково помітить, яку вагу надавав автор різноманітним ознакам, що віщували важливі події в житті кожного з цезарів: про народження та смерть правителів сповіщало те чи інше знамення, і лише найсильніші духом йшли всупереч тим очевидним знакам, які подавала всемогутня Доля. Це й не дивно, бо Светоній сам надміру зважав на прикмети: адже, побачивши сон, тут же відмовився від кар’єри адвоката.

Про життя Гая Светонія відомо загалом небагато. Светоній народився в африканській провінції, у північно-східному районі Алжиру, ймовірно у 69 році, хоча докладно невідомо. Батько його був доволі заможним, належав до вершницького, тобто другого після сенаторів, стану. Автор “Життєписів” сам перебував у вирі політичних подій: як годиться, для початку кар’єри отримав освіту оратора в Римі, де й зустрів Плінія Молодшого, видатного римського науковця та політичного діяча. Пліній доклав багато старань, щоб Светоній розвивав талант літератора, публікував свої книги. Згодом Светоній отримав посаду головного бібліотекаря Рима, також відповідав за імператорську кореспонденцію. Мабуть (хоча достеменно невідомо), історик мав доступ до архівних документів. У “Життєписах” автор згадує і свого батька, римського вершника, що був трибуном у війську Отона.

Цікаво й показово, що твір не є сухим викладом історичних фактів та подій — у кожній біографії читач бачить живу людину. Саме тому автор часто не звертає уваги на важливі історичні події, які описують знаменитий історик, сучасник Светонія, Тацит та біограф Плутарх, а натомість детально розглядає подробиці життя дійових осіб. Деякі дослідники вважають його мову сухою та позбавленою художності. Справді, мова Светонія коротка і точна, без зайвих прикрас та додатків. Однак такі недоліки твору не заперечують його ваги для літератури, історії та культури загалом, а навпаки — роблять самобутнім й неповторним, виправдовуються метою, яку ставив перед собою автор.

На противагу до своїх попередників, Светоній не намагався поєднати добрі та погані риси дійових осіб у єдиному характері — він відокремлював добре та зле, що докладно видно в структурі “Життєписів”: біографія практично кожного правителя розділена на позитивну та негативну частини. Тому автор описує окремі, часто не пов’язані події та факти, які допомагають чіткіше змалювати образи персонажів. Відповідно, всі великі війни, повстання, розподіл влади цінні для Светонія лише настільки, наскільки у них видно характери дійових осіб. А тут для автора все важливе: залисина на маківці, особливості тіла, вади здоров’я, ранкове меню тощо. В результаті все це надає твору неповторності й оригінальності. Очевидно, що автор орієнтувався не на науковців, а на широку публіку, якій були б цікаві саме такі живі деталі, а не сухі історичні факти.

На жаль, багато книг цього автора не дійшло до нас, загубившись десь у віках. “Життєписи дванадцяти цезарів”, датовані приблизно 120 роком, збереглися майже повністю, окрім хіба що перших сторінок, які містили вступ та початок розділу про Юлія Цезаря. “Життєписи”, один з найвідоміших творів Светонія, не дали загубитися у віках тому матеріалу і тим фактам, які можуть стати неоціненно корисними для нас — для того, аби не повторювати помилки давніх правителів, не входити ще раз у карколомно-нисхідну спіраль політичних інтриг та перипетій, а, виснувавши лише корисне, вийти на вищу, достойнішу її нитку. Це, мабуть, найголовніше завдання, яке ставив перед собою автор, що так давно писав про події політичного життя. Цікаво, чи історик припускав, що його твір буде настільки актуальним і через дві тисячі років?

Випускаючи книгу в світ, хочу висловити щиру подяку тим людям, які долучилися до створення першого українського перекладу “Життєписів дванадцяти цезарів” Светонія. Ініціатором видання був Володимир Дмитерко, тож я щиро йому за це вдячний Особливу подяку висловлюю своєму батькові, який ніколи не відмовляв у допомозі впродовж кількарічної праці над перекладом цього твору та зголосився перекласти віршові уривки, будучи, по суті, єдиним знавцем цієї справи. Дякую також своїй дружині, яка весь цей час мусила втішатися моєю мовчазною присутністю.

Павло Содомора

1

Цезар[1]

1. На шістнадцятому році життя втратив батька[2]. Під час наступного консулату[3], коли його призначили жерцем Юпітера, розірвав свої заручини з Коссутією, яка походила хоча й з вершницької[4], проте доволі багатої родини, і заручилася з ним ще тоді, коли носив претексту[5]. Тоді ж одружився з Корнелією, дочкою Цінни, який був консулом чотири рази. Від неї згодом народилася донька Юлія, і навіть диктатор Сулла[6] не міг змусити його покинути дружину. 2. Тому, коли його позбавили жрецького сану, приданого дружини, а також родинної спадщини, то зарахували до протилежної партії, і, щоб не перебувати на видноті, він був змушений переховуватися, перебираючись із сховку у сховок майже щоночі, незважаючи на те, що чотири дні його мучила лихоманка, а також хабарами відкуповуватися від переслідувачів, доки, завдяки дівам-весталкам[7], родичам і близьким Мамерку Емілію та Аврелію Котту, не отримав прощення. 3. Багато хто знає, що Сулла, коли відмовляв найприхильнішим і найвидатнішим людям із своєї партії, які, вступаючись за Цезаря, вперто стояли на своєму, врешті здався і вигукнув, чи то за божим натхненням, чи то за якимось передбаченням: “Перемогли та й майте собі, однак знайте, що той, якого ви так заповзялися зберегти, коли прийде час, спричиниться до загибелі справи оптиматів[8], яку ми разом так захищали: бо в одному Цезареві міститься багато Маріїв”[9].

2. Першу свою військову службу проходив у почті претора[10] Марка Терма в Азії, який послав його до Бітинії[11], щоб привести флот, але той відсиджувався у Нікомеда[12]; звідси й походять чутки про його непристойні зв’язки з царем; і чутки набули ще більшого розголосу, коли через кілька днів після повернення він подався назад у Бітинію, щоб зібрати гроші, які заборгував якомусь своєму вільновідпущеному клієнтові[13]. Однак протягом всієї наступної служби запрацював кращу славу, і після штурму Митілен сам Терм вручив йому громадянський вінок[14].

3. Служив також під Сервілієм Ісавриком в Килікії[15], але недовго. Коли ж стало відомо про смерть Сулли і водночас виникла надія на новий переворот, що готувався під керівництвом Марка Лепіда, то поспіхом повернувся до Рима. Однак від союзництва з Лепідом утримався, хоча той і пропонував добрі умови: оскільки втратив довіру водночас як щодо здібностей керівника, так і щодо самої справи, яка не виправдала його сподівань.

4. Врешті, коли вляглися громадянські чвари, зажадав, щоб Корнелій Долабелла, колишній консул і тріумфатор, повернув отримані грошові хабарі; коли ж того виправдали, Цезар вирішив податися на Родос, щоб уникнути заздрісних недругів та щоб на дозвіллі й на відпочинку повправлятися з найславнішим на тоді вчителем красномовства — Аполлонієм Молоном. Коли Цезар туди переправлявся, а було це у зимові місяці, то поблизу острова Фармакузи потрапив у пастку до піратів, які затримали його там аж десь днів на сорок, і він почувався там не дуже добре: був там тільки один його лікар та двоє прислужників, 2. оскільки відразу ж відіслав усіх своїх інших супутників та слуг, щоб вони збирали гроші на викуп. Тож отримавши п’ятдесят талантів[16], пірати висадили його на берег, а він, не гаючи часу, тут же зібрав флот і, наздогнавши втікачів, захопив їх і покарав тим самим покаранням, яким, часто жартуючи, погрожував. В той час, коли ближні території спустошував Мітридат[17], Цезар, щоб не видаватися непричетним до нещасть союзників, із Родосу, куди саме й прямував, переїхав до Азії, зібрав допомогу і вигнав з провінції царського префекта, що посприяло зростанню довіри у невизначених та нерішучих спільнот.

5. Посада військового трибуна[18], яку надавали народним голосуванням, була його першою посадою відтоді, як повернувся в Рим; перебуваючи на ній, Цезар наполегливо намагався відновити владу трибунів, яку Сулла насильно урізав. Також, оскільки постанова Плотія уже була видана, він постарався повернути до Рима брата своєї дружини, Луція Цінну, а також усіх тих, що разом з Лепідом приймали участь в громадянських заворушеннях і по смерті консула збіглися до Серторія. Сам виголосив і промову щодо цього.

6. Коли був квестором[19], випало йому поховати свою тітку Юлію і дружину Корнелію: тож він за звичаєм проголосив похвальну промову з ростральної[20] трибуни. І тоді так висловлювався на честь своєї тітки та свого батька про їх походження: “Материнський рід моєї тітки веде свій початок від царів, а батьківський пов’язаний з безсмертними богами. Адже від Анка Марція походять царі Марції, з роду якого походила мати, а рід Юліїв, з якого бере початок наша сім’я, походить від Венери. Тож у нашому роді є і неприступність царів, які мають велику вагу серед людей, і святість богів, які утримують царів у своїй владі”. Згодом, після Корнелії, одружився з Помпеєю, донькою Квінта Помпея, внучкою Луція Сулли: однак згодом розлучився і з нею, запідозривши її у зраді з Публієм Клодієм; чутки про те, що той в часі народних церемоній[21] прокрався до неї в жіночому одязі, були настільки розповсюдженими, що сенат[22] порушив справу про осквернення святинь.