Розділ «Гай Светоній Транквілл Життєписи дванадцяти цезарів»

97. Його смерть, про яку зараз говоритиму, а також посмертне обожнення можна було передбачити з найочевидніших знаків. Коли здійснював п’ятилітнє жертвоприношення на Марсовому полі перед великим зібранням народу, орел кілька разів пролітав над ним та сів на сусідню будівлю над першою літерою імені Агриппи. Помітивши це, наказав своєму колезі Тиберію прийняти клятви, які зазвичай приймали на наступне п’ятиріччя, незважаючи на те, що вони вже були готові та написані в нього на таблиці: сказав, що не обіцятиме того, чого не зможе виконати[191]. 2. Приблизно в цей же час блискавка вдарила у його статую та розплавила у написі першу літеру його імені: витлумачили це так, що житиме лише сотню днів після цього, адже ця літера була С[192]; а після смерті буде зарахований до богів, оскільки “aesar” мовою етрусків[193] означало “бог”. 3. Коли він відправляв Тиберія в Ілірик та хотів супроводжувати того аж до Беневента, його постійно відволікали різні люди новими й новими судовими справами: врешті він вигукнув (і це також зарахували до всього попереднього), що навіть якщо все його затримуватиме, він більше не сидітиме в Римі. Тож вирушив у дорогу, в Астурій, а звідтіля, всупереч звичці, подався уночі морем, бо повіяв попутний вітерець; саме тоді й заразився хворобою, що почалася зі слабості шлунка.

98. Тоді, оминувши береги Кампанії та ближні острови, залишився на чотири дні на Капрі, насолоджуючись душевним спокоєм, що сприяв дозвіллю та доброму відпочинку. 2. Пропливаючи поблизу Путеольської затоки, випадково зустрів корабель з Александрії, що тільки-но прибув, із пасажирами та моряками, зодягненими у білий одяг, з вінками на головах. Юрба засипала його щирими побажаннями та склала щедру похвалу: говорили, що завдяки йому вони живуть, завдяки йому пливуть, насолоджуються волею та долею також завдяки йому. Сильно зворушений цим, роздав своїм супутникам по сорок золотих монет, узявши з кожного тверду обіцянку не витрачати гроші ні на що інше, окрім александрійських товарів. 3. Протягом усіх решти днів, попри різні дрібні подарунки, роздавав тоги та плащі з умовою, щоб римляни вбирались та розмовляли по-грецьки, а греки — по-латинськи. Постійно споглядав змагання юнаків, яких на Капрі, за давніми звичаями, було багато. Також влаштував для них бенкет, на якому був і сам, дозволивши та навіть вимагаючи вільно жартувати, змагатися за фрукти, продукти та всілякий крам, що їм кидав. Нарешті, не утримувався від жодного виду веселощів. 4. Сусідню частину острова Капрі назвав “Апрагополіс”[194] через лінивість його супутників, які там поселилися. Масгабу, одного зі своїх улюбленців, постійно називав “Ктистом”[195], наче засновником цього міста. Якось, рік після смерті цього Масгаби, Август з вікна їдальні звернув увагу на великий натовп народу зі смолоскипами на його могилі, й одразу склав чіткого вірша:

Палає, бачу, гробівець Засновника.

Звернувшись до Трасилла, Тиберієвого супутника, що лежав навпроти нього та не знав нічого про суть справи, запитав його, якого поета це вірш, на його думку; а коли той завагався, додав іншого:

На честь Масгаби, бачиш, сяють факели.

І про цей вірш запитав також. Коли ж той нічого іншого не відповів, а лише сказав, що вірші прекрасні, чиї б не були, то підняв його на сміх та почав жартувати з нього. 5. Невдовзі він переїхав у Неаполь, хоча слабість шлунку не давала йому спокою. Все ж відвідав щоп’ятирічні змагання гімнастів, які були влаштовані на його честь, та вирушив із Тиберієм до визначеного місця. Однак на зворотній дорозі хвороба загострилася, він залишився у Нолі та повернув з дороги Тиберія. Розмови з ним довго тримав у таємниці, а після цього не брав на себе жодної важливої справи.

99. Останнього дня постійно випитував, чи відбувається уже без нього замішання, а врешті наказав принести дзеркало й попросив зачесати собі волосся й поправити щелепу, що відвисала. Закликавши друзів, запитав, чи видається їм, що він добре зіграв комедію життя, і додав клаузулу:

Якщо так гарно й справді відіграли ми, —

Плещіть і з добрим словом відпроваджуйте.

Після цього всіх розпустив, і, розпитуючи прибулих із міста про дочку Друза, що була хвора, раптово помер, цілуючи Лівію та промовляючи: “Лівіє, прощавай, живи та пам’ятай наше подружнє життя!” Випало йому померти легко, чого завжди бажав. 2. Адже як тільки чув, що хтось помирав швидко й безболісно, бажав собі та своїм близьким такої ж евтаназії: молячись, називав це саме таким словом. Виявив лише один знак замішання перед своєю смертю: раптово викрикнув, охоплений жахом, що сорок юнаків забирають його. Але й навіть це було радше передчуттям, а не блудом, оскільки саме така кількість воїнів-преторіанців згодом виносила його до народу.

100. Помер він у тій же спочивальні, що й батько Октавій, за двох консулів, Помпея й Апулея, 14 дня до вересневих календ, о дев’ятій годині дня, не доживши до свого сімдесят шостого року лиш тридцять п’ять днів. 2. Його тіло несли декуріони муніципіїв та колоній від Ноли аж до Бовілли, при чому — тільки вночі через пору року; спочивали вдень у місцевих базиліках чи в найбільших із храмів. У Бовіллах Августа прийняв увесь вершницький орден, ввів у місто та помістив у передній кімнаті його будинку. Сенатори настільки сперечалися щодо влаштування його похорону та щодо вшанування пам’яті, що поміж усіма іншими деякі запропонували, щоб похоронна процесія проходила через тріумфальну арку, а попереду несли статую богині Вікторії, що в курії, а плачі співали хлопчаки й дівчата знаних родин; інші — щоб у день похорону зняти золоті персні й одягнути залізні; а деякі навіть пропонували, щоб його прах збирали жерці вищих колегій. 3. Були й такі, що переконували назвати Вересень місяцем Августа, оскільки Август в одному народився, а в іншому помер; хтось пропонував, щоб увесь період від першого дня його життя й до смерті назвати Августовим віком і так записувати у хроніках. Однак у почестях дотрималися поміркованості: похвалу йому було складено двічі — перед храмом Божественного Юлія проголосив її Тиберій, а з древньої ростри — Друз, Тиберієвий син. Сенатори віднесли його на свої плечах до Марсового поля, де його й спалили. 4. Тоді навіть якийсь претор зарікся, що бачив образ спаленого, що піднімався на небо. Останки Августа збирали перші з вершницького сану, в непідперезаних туніках та босоніж, і віднесли до Мавзолею[196]. Цю будову Август розпочав у час шостого консуляту, між Фламінієвим шляхом та рікою Тибр, у той же час відкривши для загалу прогулянковий парк, що був поблизу.

101. Заповіт уклав за консульства Луція Планка й Гая Силія на третій день перед квітневими нонами, за рік та чотири місяці перед смертю: записав його у двох скриптах частково власноруч, а частково записали його вільновідпущеники — Полібій та Гіларіон. Залишив їх на збереження дівам-весталкам, і вони їх повернули разом із трьома так само запечатаними сувоями. Усіх їх відкрили та зачитали у сенаті. 2. Першими спадкоємцями призначив Тиберія, надавши йому дві треті майна, та Лівію, надавши їй одну третю, та наказавши прийняти його ім’я; другими спадкоємцями призначив Друза, Тиберієвого сина, приписавши йому одну третю, а решту — Германіку та його дітям, усі вони були хлопцями; третіми записав близьких та численних друзів. Залишив римському народу сорок мільйонів сестерціїв, трибам — три мільйони п’ятсот тисяч; воїнам-преторіанцям — тисячу кожному; міським когортам — п’ятсот; легіонерам — триста. Цю суму наказав заплатити одразу, бо завжди мав її готову та відкладену. 3. Решту заповів іншим, надавши деяким по двадцять тисяч сестерціїв, призначивши річний термін для виплати, приносячи як вибачення незначні статки, зазначивши, що навіть його спадкоємцям не залишилося й ста п’ятдесяти мільйонів: щоправда, за останні двадцять років сам він отримав як спадщину від своїх друзів майже тисячу чотириста мільйонів, але майже всі ці гроші, а також маєтки, що залишив його батько та вітчим, витратив на справи республіки. Не дозволив, щоб його доньку Юлію та онуку, якщо була б така потреба, хоронили у його гробівці. 4. В одному з трьох сувоїв розпоряджався щодо свого похорону; в іншому помістив список своїх діянь: хотів, щоб їх вирізьбили на мідних таблицях та поставили перед Мавзолеєм; у третьому коротко виклав стан імперії, скільки воїнів служило під яким знаменом, скільки грошей у скарбниці, в казні та скільки податків заборговано. Також додав імена вільновідпущеників і рабів, обізнаних із деталями.

3

Тиберій

1. Патриційський рід Клавдіїв (був ще й інший, плебейський, що не поступався ані могутністю, ані поважністю) походив з Регілій, Сабінського містечка. Звідти, за сприяння Тита Тація, Ромулового спільника, разом з великою кількістю клієнтів, рід перейшов до щойнозаснованого Рима. Хоча більшість притримується версії, що сталося це за сприяння Атти Клавдія, голови роду, приблизно на шостий рік після вигнання царів[197]. Там рід прийняли у патриції, а також надали землі для клієнтів за Аньєном, та місце для поховання для родини — під Капітолієм. 2. Із плином часу цей рід удостоївся двадцяти восьми консульств, п’яти диктатур, семи цензорств, шести тріумфів та двох овацій. Членам роду надавали різні імена й прізвиська, щоправда, ім’я Луція було відкинуто за загальною згодою після того, як двох членів цього роду, що носили це ім’я, було звинувачено: одного — у грабіжництві, а другого — у вбивстві. З-поміж прізвиськ, які вони приймали, було й прізвисько “Нерон”, що сабінською мовою означало “сильний та хоробрий”.

2. Відомо багато визначних заслуг роду Клавдіїв, також багато чого вчинили вони для республіки. Нехай-но згадаю лиш головні. Аппій Сліпий[198] переконав не вступати у сумнівне союзництво із Пірром. Клавдій Каудекс перший переправив флот через протоку та вигнав карфагенян із Сицилії[199]. Тиберій Нерон розбив Газдрубала, коли той із величезним військом надходив з Іспанії, щоб з’єднатися із братом Ганібалом. 2. З іншого боку, Клавдій Регілліан, децемвір[200] із укладання законів, силою своєї похоті намагаючись захопити в рабство вільну дівчину, став причиною другого від’єднання плебеїв від патриціїв[201]. Клавдій Рус поставив собі статую з діадемою на Аппієвому форумі та намагався захопити Італію за допомогою своїх клієнтів. Клавдій Пульхер поблизу Сицилії розпочав морську битву, дарма що пташенята не хотіли їсти під час віщування: а як виклик пророцтву, повикидав їх у море, мовляв, щоб напилися, якщо не хотіли їсти. Коли ж він програв битву[202], то сенат наказав йому призначити диктатора: і він, знову наче насміхаючись над бідами народу, призначив Глікія, свого листоношу. 3. Маємо також протилежні приклади про деяких жінок: адже з одного й того ж роду були обидві Клавдії. Одна витягнула корабель із святощами Ідейської Матері богів, що застряг на мілинах Тибру, привселюдно молячись, щоб він тільки в тому разі почав рухатися за нею, якщо вона справді безгрішна. Іншу ж першою серед жінок звинуватили в образі величі народу, коли вона, важко пробираючись у возику через густий натовп, відверто побажала, щоб її брат Пульхер воскрес та знову втратив флот, що зробило б натовпи в Римі меншими. 4. Особливо слід звернути увагу на те, що весь рід Клавдіїв (за винятком хіба що Публія Клодія, який задля того, щоб вигнати Цицерона з міста, віддався на всиновлення одному плебеєві, хоча той і був молодший від нього) завжди були переконаними оптиматами та прихильниками впливу й влади патриціїв, завжди були настільки вперто й упереджено налаштовані проти народу, що ніхто з них, навіть будучи підсудним, не опускався до того, щоб одягати жалобний одяг чи просити народ про помилування; а деякі з них у суперечках та диспутах навіть стусали народних трибунів. А одна діва-весталка навіть сіла зі своїм братом на колісницю, коли він проводив тріумф без дозволу народу, та супроводжувала його аж до Капітолію, щоб хтось із трибунів не зміг перешкодити йому чи заборонити[203].

3. Таких предків мав у своєму роді Тиберій Цезар, і до того ж — із двох сторін: батьківський — від Тиберія Нерона, материнський — від Аппія Пульхра, а вони обидва були синами Аппія Сліпого. Увійшов також він і до родини Лівіїв, бо вони прийняли діда його матері. Ця родина колись була плебейською, і свого часу також прославилася: удостоїлася восьми консульств, двох цензорств, трьох тріумфів, посади диктатора й начальника кінноти; прославили її також і славні мужі, насамперед Салінатор та Друзи. 2. Салінатор, коли був цензором, назвав усі триби легковажними, оскільки вони, засудивши та звинувативши його після попереднього консульства, знову обрали його на посаду консула й цензора. Друз, вбивши у поєдинку ворожого полководця Драуза, здобув прізвисько собі та своїм наступникам. Говорять також, що коли він був претором, то привіз із провінції Галлії золото, яке колись виплатили сенонам[204] при облозі Капітолію: а були ж чутки, що його відібрав Каміл[205]. Його правнук[206] за видатні заслуги в боротьбі проти Гракхів отримав звання “покровитель сенату”; він же залишив сина, який у час подібної ворожнечі розпочав багато різних справ, однак його підступно вбили супротивники.

4. Батько Тиберія, Нерон, був квестором Юлія Цезаря в час александрійської війни, та, командуючи флотом, добряче спричинився до перемоги. Через це його поставили жерцем на місце Публія Сціпіона й послали в Галлію влаштовувати колонії, серед яких — Нарбон та Арелат. Коли ж Цезаря вбили, всі зі страху перед заворушеннями проголосували за амністію, а він постановив навіть видати премію тирановбивцям. 2. Опісля цього був претором, і коли наприкінці року між тріумвірами виникла незгода, він залишився на своїй посаді довше, аніж було дозволено, та попрямував із консулом Луцієм Антонієм, братом триумвіра, в Перузій. Коли ж усі решта здалися, він один залишився у партії та подався спочатку в Пренест, а звідти — в Неаполь, і, марно закликаючи рабів до свободи[207], втік у Сицилію. 3. Образившись, що його не допустили одразу до Секста Помпея та відмовили у праві на фаски, перейшов до Марка Антонія в Ахею. Разом із ним швидко повернувся до Рима, уклавши мир з іншими, і тоді ж на вимогу Августа віддав йому свою дружину Лівію Друзиллу, що була на той час вагітна і з якою мав уже сина. Невдовзі після цього він помер, залишивши після себе двох синів — Тиберія і Друза Неронів.

5. Дехто, базуючись лише на здогадах, вважає, що Тиберій народився у Фундах, що бабця його матері мешкала у Фундах, і що в тому містечку постановою сенату було встановлено статую богині Щастя. Але на думку багатьох авторитетів, народився він у Римі на Палатині, 16 дня до грудневих календ, за консульства Марка Емілія Лепіда й Луція Мунатія Планка, останній з яких був консулом удруге, в час филипійської війни. Саме так записано в судових та актових книгах. Попри те, хтось подає роком його народження попередній рік, тобто за консульства Гірція й Панси, а хтось — наступний, за Сервілія Ісаврика й Луція Антонія.

6. Дитинство та юність провів у труднощах та бідах, оскільки завжди супроводжував батьків у їх втечах; під час таємної втечі з Неаполя, переховуючись у човні, коли ворог увірвався в місто, він двічі видав їх своїм плачем: уперше, коли його відірвали від лона годувальниці, і вдруге, коли вирвали з материнських обіймів ті, що прагнули полегшити тягар слабших жінок у важкий час. 2. Під час мандрівки Сицилією й Ахеєю перебував під опікою лакедемонян[208], які були клієнтами Клавдіїв. Від’їжджаючи звідти, потрапив у жахливу небезпеку: уночі зненацька ліс з усіх боків запалав, і полум’я настільки близько підступило до подорожніх, що зайнялася частина одягу та волосся Лівії. 3. Дари, що дала йому в Сицилії Помпея, сестра Секста Помпея — плащ та застібка, а також золоті булли, збереглися до цього часу, і їх показують у Байях. Після повернення до міста його за заповітом всиновив сенатор Марк Галлій та надав спадщину, проте від імені він відмовився, оскільки Галлій належав до партії, протилежної до Августової. 4. У дев’ять років на могилі батька виголосив похвальну промову з ростральної трибуни. Подорослішавши, під час актійського тріумфу супроводжував Августову колісницю верхи на коні, що був з лівого боку, а Марцелл, син Октавії, гарцював із правого. Керував також астичними[209] іграми, а на Троянських видовищах очолював гурт старших юнаків.