Розділ «Гай Светоній Транквілл Життєписи дванадцяти цезарів»

67. Патрон і господар він водночас був водночас як строгий, так доброзичливий та поблажливий: було в нього багато вільновідпущеників, до яких ставився з повагою й щирістю, як-от Луціній, Целад та інші. Раба Косма, що зухвало висловлювався про нього, покарав лише ув’язненням. Якось, коли прогулювався із Діомедом, своїм розпорядником, на них раптово напав дикий вепр, і той у страхові утік: Август повернув справу серйозної небезпеки на жарт, тому що не було лихого наміру, і насварив того лише за боягузтво, а не за непослух. 2. Натомість Пола, одного з найближчих вільновідпущеників, примусив покінчити самогубством, довідавшись про те, що він зводив заміжніх жінок; секретареві Талові, коли той за п’ятсот динарів розголосив зміст листа, переламав ноги; а коли ж вихователь та управителі його сина Гая, скориставшись хворобою та смертю господаря, почали красти й наживатися у провінції, втопив їх у ріці, повішавши тягар на шию.

68. У час ранньої юності знеславився різними ганебними вчинками. Секст Помпей насміхався над ним за жіночі манери; Марк Антоній — за те, що вуйко всиновив його завдяки непристойним зв’язкам; Луцій, брат Марка Антонія, стверджував, що після того, як той віддав свою невинність Цезареві, пропонував себе Авлові Гірцію в Іспанії за триста тисяч сестерціїв, а також мав звичку припалювати собі гомілки гарячим горіхом, аби волосся було м’якшим. Якось у день ігор весь народ сприйняв як закид на його адресу й бурхливо аплодував на вірш, проголошений зі сцени, в якому йшлося про жерця Матері богів, що бив у бубон:

Глянь, як вправно крутить бубном[164] спритнорукий танцюрист.

69. Навіть його друзі не заперечують, що він був схильний до перелюбу, але виправдовують його тим, що робив це не з похоті, а щоб легше вивідувати задуми своїх противників через їхніх жінок. Марк Антоній дорікав йому за поспішне одруження з Лівією, а також за те, що він просто з гостини забрав жінку консула від її чоловіка й відвів її у спальню, і повернулася вона з почервонілими вухами й розтріпаним волоссям; що розлучився із Скрибонією через те, що вона надто вільно дорікала йому за надмірну пристрасть до коханок; що друзі підшуковували йому коханок, роздягаючи та оглядаючи одружених жінок та дорослих дівчат, наче в работоргівця Торанія. 2. Сам Антоній, коли ще не був його відкритим недругом та ворогом, пише до нього так: “Що тебе змінило? Що я з царицею? Вона моя дружина. Я почав це не щойно, а ось уже дев’ять років тому! Чи ж ти живеш лише з Друзиллою? Нехай тобі так щастить, щоб ти, читаючи цього листа, не був із Тертуллою, чи Терентіллою, чи Руфіллою, чи Сальвією Титісенією, чи навіть з усіма. Чи ж має значення, де і з ким ти розважаєшся?”

70. Влаштував таємну гостину, яку в народі називали “бенкетом дванадцяти богів” і про яку ходили різні чутки: усі гості були зодягнені в одяг богів та богинь, а сам Август — як Аполлон. Не лише Антоній у листах дорікає йому, насмішкувато перелічуючи імена гостей, докір міститься й у відомих анонімних віршиках:

Тільки-но з-поміж гостей для застілля обрали хорага,

      Шість богів, шість богинь Маллія тут же уздрів.

І поки Цезар облудника-Феба наслідує образ,

      Поки зображує те, як то боги чинять блуд,

Всі небожителі враз од землі відвернулись і навіть

      Трон позолочений свій, втікши, Юпітер лишив.

2. Посилили незадоволення від цього бенкету біда й голод у місті, а наступного дня лунали вигуки, що боги поз’їдали усі харчі, що Цезар і справді є Аполлоном, але Мучителем: під цим іменем Аполлона вшановували в одному з районів міста. Дорікали йому також за пристрасть до коштовного коринтського посуду[165] й азартних ігор. Тож у часи проскрипцій на його статуї написали: “Мій батько був лихварем, а я — коринтянин”, оскільки вважали, що він увів деяких громадян у списки проскрибованих через коринтський посуд, що був у них, а в час війни у Сицилії поміж народом гуляла епіграма:

Розбитий двічі в морі, судна втративши,

Тепер хоч грою в кості хоче гору взять.

71. Найлегше з усіх цих докорів та нарікань він позбувся звинувачення у розпусництві — завдяки чистоті свого життя як у той час, так і пізніше; а згодом звільнився також від звинувачення у пристрасті до багатств, бо навіть після захоплення Александрії не взяв з царського краму для себе нічого, окрім одного перламутрового[166] глека, а весь золотий посуд щоденного вжитку віддав переплавляти. Що ж до інших пристрастей, то ніколи не втрачав до них запалу, адже подейкують, що і пізніше був падкий на молодих дівчат, яких звідусіль приводила навіть його власна дружина. Чуток про ігри в кості ніколи не соромився, і грав часто й відкрито для власного задоволення, навіть у старшому віці, і не лише у грудні[167], але також і в інші святкові дні, а часом навіть й в будні. 2. Щодо цього немає жодного сумніву, бо пише у листі так: “Я пообідав, мій Тиберію, у тому ж товаристві: до бенкету долучилися Виніцій та Силій Старший. Вчора й сьогодні попри обід ми грали, як старі: кидали так, що як у когось випаде “пес”[168] чи шістка, той щоразу ставить динарій на середину, а кому випаде Венера, той забирає усе”. 3. В іншому листі: “Ми, дорогий Тиберію, доволі приємно провели Квінкватрії[169]: кожен день грали, так що гральна дошка не встигала охолонути. Твій брат постійно нервував, хоча загалом втратив небагато, бо втративши спочатку багато, всупереч сподіванням потроху відігрався. Я ж особисто програв двадцять тисяч сестерціїв, але тільки тому, що був щирим у грі, як звичайно. Якщо б я вимагав від кожного те, що я позичив, чи залишив би те, що кожному дав, то виграв би принаймні п’ятдесят тисяч. Однак не хочу я цього: нехай краще моя щедрість возвисить мене до небес”. 4. До своєї доньки пише так: “Посилаю тобі двісті п’ятдесят динаріїв, і так само роздаю кожному гостеві, щоб могли пограти під час обіду в кості чи у парний-непарний”.

72. Вважається, що в усіх інших аспектах життя він був поміркований та без жодного натяку на порочність. Мешкав спочатку поблизу Римського форуму над Сходами Перснярів у будинку, що колись належав ораторові Кальвію. Згодом жив на Палатині у такому ж скромному будинку Гортензія, що не вирізнявся ані розміром, ані вишуканістю, так що навіть у портиках мав короткі колони з албанського каменю, зовсім без мармурових оздоблень та без штучної долівки у кімнатах. Понад сорок років, узимі та вліті, він використовував тільки одну спальню; хоча й вважав, що у місті взимку жити не зовсім корисно для його здоров’я, все ж постійно зимував у місті. 2. Якщо планував щось робити таємно чи наодинці, то мав для цього свою кімнатку на горищі, яку називав “сиракузами” чи “робітнею”, і перебирався туди або до якогось свого вільновідпущеника, що жив поза містом; коли ж був хворий, то перебував у будинку Мецената[170]. Відпочивати часто їздив на морське узбережжя чи на острови Кампанії, або ж у містечка поблизу Рима — Ланувій, Пренест, Тибур, де часто у портикові храму Геркулеса вів судові засідання. 3. Не любив пишних та багатих помість. Будинок внучки Юлії, що був надто розкішно збудований, зрівняв з лицем землі; свої ж доволі скромні помістя прикрашав не так статуями чи картинами, як терасами й садами, а також древніми й цінними речами, як, скажімо, на Капрі — гігантськими кістками звірів й чудовиськ та зброєю героїв.

73. У простоті його домашнього приладдя та меблів можна переконатися й тепер[171]: ложа й столи, що залишилися з його дому, заледве відповідали б вимогам звичайного жителя. Говорять, що він завжди спав на низькому ложі з простеньким покриттям; окрім хіба що свят, носив одіж лише домашнього виробництва, що виготовляли його сестра, дружина, донька чи онуки; тогу мав не широку й не вузьку, пояс — ні широкий, ні вузький, черевики мав із грубою підошвою, щоб видаватися вищим, аніж був насправді. Хоча завжди про всяк випадок у своїй спальні мав напоготові парадний одяг і черевики.

74. Дуже часто влаштовував бенкети, до того ж — завжди за правилами, уважно добираючи гостей за їх рангом. Валерій Мессала пише, що він жодного разу не запросив до себе на обід вільновідпущеника, за винятком Мени, і то лиш після того, як він отримав громадянство за викриття флоту Секста Помпея. Сам Август описує, що якось він запросив чоловіка, свого колишнього охоронця, на віллі якого сам колись перебував. На бенкети сам він часто приходив пізно і рано відходив, щоб гості почали пригощатися ще перед тим, як він прийде, і продовжували після того, як він піде. На гостині подавав переважно три страви, а щонайбільше — шість[172], коли був дуже розтратливий: хоча й без надмірної вишуканості, зате з великою приязню. Він спонукував до загальної розмови мовчазних і тих, що тихо перешіптувалися, а також запрошував музикантів й акторів, чи навіть мандрівних циркачів, а найчастіше — оповідачів байок.

75. Свята й фестивалі справляв зазвичай дуже щедро, але часто — лише для жарту. На Сатурналії, або ж на якесь інше свято, як собі забажав, роздавав у подарунки одяг, золото, срібло, а то й монети різної вартості, часом навіть старі, царські й іноземні, а іншого разу — нічого, крім шерсті, губок, ложок, щипців і всілякого різного непотребу з незрозумілими та двозначними написами. Часом на бенкетах влаштовував навіть розпродажі жеребів на зовсім невідповідні за ціною речі, або ж картин, повернутих іншим боком: тим самим оманюючи або ж винагороджуючи надію покупців. При тому він вимагав, щоб у торгах брали участь усі гості, згодом поділяючи між собою прибуток чи втрату.

76. Щодо їжі — не оминатиму й цього — не їв надто багато, і головно — просту їжу. Особливо любив грубий хліб, дрібну рибку, вологий сир ручного витискання, зелені фіги другого врожаю; міг також їсти навіть перед обідом у будь-який час та в будь-якому місці, як тільки відчував голод. Цитую його слова з листів: “Ми перекусили хлібом та фініками у повозі”. Або: “Поки повертався додому із царської курії у лектиці, спожив унцію хліба й трохи ягід твердошкірого винограду”. А ще: “Навіть юдей, мій Тиберію, настільки ревно не дотримувався суботнього посту, як сьогодні я дотримувався: тільки у ванні, заледве після першої години ночі, я з’їв два кусні хліба перед тим, як почав натиратися олією”. Через таку нерегулярність він часом обідав наодинці перед гостиною, або ж одразу після неї, не доторкнувшись ні до чого в часі гостини.