Розділ «Гай Светоній Транквілл Життєписи дванадцяти цезарів»

16. Напередодні своєї загибелі відмовився їсти фрукти, що йому подали, наказавши відкласти їх на завтра, і додав: “Якщо лиш зможу їх спожити”, і звернувшись до ближніх, сказав, що Місяць наступного дня забагряниться кров’ю в сузір’ї Водолія і станеться щось таке, про що говоритимуть люди по цілому світові. А опівночі настільки був нажаханий, що аж зіскочив з ліжка. Відтак на ранок привели до нього віщуна з Германії: тлумачачи блискавки, він провістив зміну влади — Доміціан вислухав його і засудив до смертної кари. 2. Хвилюючись, роздряпав прища на чолі, так що бризнула кров — “Якби на цьому й скінчилося” — промовив. Тоді й запитав, котра година, і хоча була п’ята, якої боявся, йому зумисне сказали, що вже шоста. Зрадівши, та вірячи, що небезпека вже позаду, подався було приймати купель, але служник Партеній, що прислуговував у спальні, зупинив його, повідомивши, що хтось хоче негайно його бачити у невідкладній справі. Тоді розпустив усіх своїх слуг, увійшов у спальню, і там його й убили.

17. Про задум і проведення вбивства розповідають ось що. Змовники ще вагалися, коли і як здійснити задумане — чи коли купатиметься, чи коли обідатиме, і Стефан, управитель Доміцилли, який саме тоді перебував під слідством за присвоєння грошей, запропонував їм пораду й допомогу. Щоб уникнути підозри, ще за кілька днів до того обмотав ліву руку, наче вона в нього недужа, вовняною пов’язкою, а на призначену годину сховав у ній ножа. Тоді, вдаючи, що розкриває змову, дістав дозвіл увійти, і, подавши записку, вдарив Доміціана в пах, поки той у здивуванні читав. 2. Поранений ще намагався відбиватися, однак надбіг корнікулярій[826] Клодіан, а також Максим, вільновідпущеник Партена, і Сатур, декуріон охоронців спальні, та ще хтось із школи гладіаторів, і добили, нанісши ще сім ран. Свідком вбивства був хлопчина, що, як звичайно, прислуговував Ларам у спальні. Він також додає, що Доміціан, як тільки дістав перший удар, крикнув йому, щоб дістав кинджал з-під подушки і закликав служників, але при узголів’ї нічого не було, крім поножів, а двері виявилися зачинені. Тим часом імператор зчепився із Стефаном та повалив його на землю і боровся довший час, намагаючись то вирвати ножа, то видряпати очі закривавленими пальцями. 3. Тож убили його чотирнадцятого дня до жовтневих календ, на сорок п’ятому році життя, на п’ятнадцятому році панування[827]. Труп його винесли гробарі та поховали на кладовищі для простолюду. Згодом Филіда, його годувальниця, спалила тіло у своєму приміському помісті на Латинській дорозі, а рештки таємно перенесла в храм роду Флавіїв та змішала з прахом Юлії, доньки Тита, яку також виховувала.

18. Статуру мав досить високу, скромний вираз лиця поєднувався з повним рум’янцем, очі були в нього великі, однак зір мав поганий. Загалом, був гарний та пристойний, особливо в юності, хіба що пальці на ногах мав дуже криві. Згодом зіпсувала його вигляд лисина, а також повний живіт і тонкі гомілки, що схудли через тривалу хворобу. 2. Настільки був переконаний, що скромний вираз лиця сприяє йому, що якось вихвалявся в сенаті: “Принаймні, досі ви не скаржилися на мій вигляд і характер”. Але дуже переймався своєю лисиною, приймаючи як особисту образу, коли хтось закидав це комусь іншому жартом чи у сварці; видав навіть на честь друга книжечку про догляд за волоссям, написавши у ній на втіху йому і собі так:

Що ж ти, не бачиш, який я могутній та ще й уродливий?[828]

Така ж доля спіткала й моє волосся, та я стійко терплю, що для моєї чуприни наступила старість ще замолоду. Будь певен: ніщо не є таким прекрасним та чудовим, і водночас таким коротковічним.

19. Не завдавав собі жодного труду: навіть не ходив пішки через місто, а в походах і строю рідко виступав на коні — частіше в лектиці. Не вправлявся у зброї, хоча захоплювався стрільбою з лука[829]. Багато хто був свідком, як він під час відпочинку в своєму помісті, що в Албані, зумисне вбивав сотні диких звірів, а деяких навіть так, що двома пострілами в голову ставив наче два роги. Часом наказував стояти неподалік хлопчині-прислужннику, виставивши перед собою долоню правої руки з розчепіреними пальцями, і він так влучно пускав стріли, що вони проходили поміж пальцями.

20. На початку свого правління нехтував усіма вільними науками, проте не пошкодував коштів на відновлення бібліотек після пожежі[830] — вишуковував усюди копії втрачених книг, посилав писарів до Александрїї переписувати їх та звіряти. Ніколи не виявляв цікавості ані до історії чи поезії, ані до витонченості власного стилю. Нічого не читав, окрім спогадів та постанов Тиберія Цезаря; для листів, промов та едиктів послуговувався талантом інших. Проте мова його не була зовсім недолугою, часом вставляв навіть цікаві вислови, наприклад, сказав колись: “Хотів би я бути таким гарним, як Мецій собі здається”; побачивши чоловіка з рудим волоссям, пересипаним сивиною, назвав його “снігом, политим медом”.

21. Говорив, що доля правителів жахлива, бо навіть якщо вони й розкриють змову, то їм ніхто не повірить, поки їх не вб’ють. У вільну годину розважався грою в жеребки, навіть у будні та в ранковий час; купався посеред дня, снідав так багато, що на обід нічого більше не споживав, хіба лиш матіанське яблуко[831] та трішки вина із пляшечки. Влаштовував часті й розкішні бенкети, але закінчував їх рано: ніколи не затягував пиятику довше, ніж до заходу сонця, а після цього завжди прогулювався наодинці перед тим, як піти на спочинок.

22. Розпуста його не знала меж: постійні свої розваги, наче вправляння, називав “змаганнями в ліжку”; були навіть чутки, що він власноруч вищипував у наложниць волосся та купався з найвульгарнішими повіями. Коли брат пропонував йому одружитися із своєю донькою, ще дівчиною, вперто відмовлявся, посилаючись на заручини з Доміцією, однак звабив її одразу ж після того, як вона вийшла заміж, ще коли Тит був живий. А після смерті її батька і чоловіка палко кохав, та згодом спричинився до її смерті, примусивши позбутися плоду, зачатого від нього.

23. Його вбивство народ сприйняв байдуже, але воїни підняли шум, намагаючись проголосити його божественним, готувалися навіть до помсти, проте не знайшлося достойного вождя: сталося це дещо пізніше, коли врешті домоглися покарання головних зачинщиків убивства. Сенатори, навпаки, так втішилися, що поспішили до курії, і там вже не стримувалися наділяти померлого найганебнішою і найобразливішою лайкою: наказали негайно принести драбини і тут же позривати щити й картини, що зображали імператора, і розбити їх об землю в них на очах. Врешті, постановили стерти всі написи на його честь та знищити будь-які спогади про нього. 2. За кілька місяців до вбивства ворон прокричав на Капітолії: “Усе буде добре”, і деякі витлумачили це знамення так: “Не міг ворон із Тарпейської[832] скелі сказати, що є добре, тому й сказав, що буде добре”. Говорять, що Доміціанові наснилося, наче на спині в нього виріс золотий горб — і він не сумнівався, що це було певним знаком покращення і процвітання республіки після його смерті, як згодом і трапилося завдяки стриманості та поміркованості наступних правителів.