Розділ «Гай Светоній Транквілл Життєписи дванадцяти цезарів»

7. Усю свою молодість та наступний дорослий вік — від прийняття чоловічої тоги й аж до початку володарювання — провів ось як. Влаштував одні гладіаторські видовища на честь свого батька, інші — на честь діда Друза. Відбувалися вони в різний час та в різних місцях: перші — на форумі, другі — в амфітеатрі. Для цього запросив навіть деяких рудиаріїв[210], заплативши їм сто тисяч сестерціїв. Ставив також видовища, однак не був на них присутній: усе влаштовував на широку ногу, витрачаючи гроші матері та вітчима. 2. Одружився із Агриппіною, донькою Марка Агриппи, онукою Цецилія Аттика, римського вершника, якому адресовані листи Цицерона. Незважаючи на те, що від неї мав сина Друза й жили вони у злагоді, а вона знову була вагітна, його змусили розлучитися з нею та відразу одружитися з Юлією, донькою Августа. Зробив це з великими душевними муками, бо з Агриппіною жив у злагоді, а Юлині звички були йому чужі: адже він знав, що навіть при попередньому чоловікові вона прагнула його, про що й говорили у народі. 3. Забути про Агриппіну після розлучення було йому важко: як один раз випадково її побачив, то довго дивився їй услід сумними й повними сліз очима, так що потурбувалися, аби вона більше не потрапляла йому на очі. З Юлією спочатку жив у злагоді та взаємній любові, але з часом що раз більше відсторонявся, так що згодом навіть спав завжди окремо — після того, як зникла запорука їх любові, спільний син, що народився в Аквілеї та помер немовлям. Втратив брата Друза в Германії, тіло його супроводжував аж до самого Рима, йдучи попереду всю дорогу пішки.

8. Свою громадську службу розпочав тим, що в різних справах у присутності Августа захищав царя Архелая, траліанів та фессалійців. Мешканцям Лаодицену, Тиатиру та Хіосу, що потерпіли від землетрусу, допомагав просити в сенату надати їм допомогу. Фаннія Ципіона, який із Вароном Муреною вчинив замах на Августа, звинуватив перед суддями та засудив у зневазі до величі. Поміж тим, займався ще двома справами: хлібом, якого тоді не вистачало, та висліджуванням невільників по всій Італії[211], господарі яких потрапили у немилість, бо хапали та утримували в неволі не тільки подорожніх, але й тих, що зі страху перед військовою службою втікали до таких сховків.

9. Першу військову службу проходив у кантабрійській експедиції на посаді військового трибуна; відтак провадив на Схід військо, повернувши вірменське царство Тиграну, та нагородивши його діадемою перед усім трибуналом. Відібрав назад ті знамена, які парфійці відібрали в Марка Красса. Після цього приблизно рік царював у Кошлатій Галлії[212], що була дуже неспокійна через наскоки варварів та незгоду керівників. Також воював з ретами, венделами, паннонцями, германцями. 2. У війні з ретами та венделами приборкав альпійські племена, у війні з паннонцями — Бревків та Далматів, а в Германській війні переправив у Галлію сорок тисяч полонених, поселивши їх на визначених територіях поблизу берегів Рейну. За ці перемоги входив у місто і під овації, і на колісниці, а перед тим, як дехто вважає, його нагородили зовсім новими тріумфальними регаліями — нагородами, яких ще не давали нікому до того. 3. Виконувати службові обов’язки почав у ранньому віці, перебував на них майже безперервно[213]: був квестором, претором, консулом; згодом його повторно призначили консулом, а повноваження трибуна затримали за ним аж на п’ять років.

10. На вершині своїх здобутків у розквіті сил та здоров’я раптово вирішив якомога далі відійти від центру подій. Чи то з відрази до дружини, яку не міг уже більше терпіти, проте не міг засудити її або розлучитися з нею; чи то намагаючись уникнути неприязні через свою постійну присутність та зберегти й побільшити свій авторитет відсутністю, якщо республіка колись буде його потребувати. Дехто вважає, що коли діти Августа вже були дорослі, то добровільно відступив їм свої позиції та певну владу як другої людини в державі, ким був довший час. Наслідував Марка Агриппу, який переїхав у Митілени, коли Марк Марцелл приступив до службових обов’язків, щоб не перешкоджати й не протистояти йому своєю присутністю. 2. На цю причину він згодом вказував сам. Тоді ж просив спокою від перенасиченості почестей та спочинку від справ: не допомогли навіть покірні благання матері та заяви вітчима у сенаті, що він його покидає. Навпаки, коли вони почали наполегливіше його затримувати, то цілі чотири дні відмовлявся від їжі. Зрештою, вчинили його волю: залишивши в Римі дружину та сина, тут же подався в Остію, не сказавши навіть слова тим, що його відпроваджували, та поцілувавши тільки декого на прощання.

11. З Остії подався вздовж узбережжя Кампанії: але, довідавшись про слабість Августа, зупинився на деякий час. Коли ж поповзли чутки, що він затримується, щоб дочекатися здійснення своїх мрій, то навіть під час бурі пустився морем до Родосу. Краса й здоровий клімат острова захопили його ще тоді, коли пристав до нього по дорозі з Вірменії. Йому сподобався невеличкий будиночок та дещо просторіше помістя і він вирішив провадити розмірений спосіб життя звичайного громадянина: без ліктора й листоноші часом прогулювався подвір’ям, розмовляв із простими греками, майже як рівний. 2. Якось одного ранку, плануючи розпорядок дня, сказав, що хотів би відвідати усіх недужих у місті: однак його підлеглі не так це зрозуміли і наказали всіх недужих принести до міського портику та розкласти відповідно до недуги. Вражений несподіванкою, Тиберій розгубився й спочатку не знав, що робити, проте обійшов усіх, перепрошуючи навіть бідних і невідомих. 3. Лише один раз — не більше — зауважили, як він виявив свою законну владу трибуна. Часто відвідував школи й збори філософів, і коли якось виникла велика суперечка між протилежними групами, а він втрутився у неї, то трапився хтось, що брутально звинуватив його в упередженій підтримці протилежної сторони. Тиберій тихенько пішов додому та швидко повернувся зі своїми підлеглими, а через свого глашатая закликав лихослова до суду та наказав кинути його у в’язницю. 4. Згодом дізнався, що його дружину Юлію засудили за неморальність та розпусту, і що від його імені Август надав їй розлучення. Певним чином його втішила ця звістка, однак доклав усіх зусиль, на які міг спромогтися, численними листами виправдовуючи доньку перед батьком, та незважаючи на те, що вона не заслужила, залишив їй усе, що був колись подарував. 5. Коли ж уже збіг час його трибунської влади, то нарешті зізнався, що своїм від’їздом не хотів нічого іншого уникнути, як лиш підозри щодо протистояння з Гаєм та Луцієм, і попросив, щоб йому дозволили відвідати своїх близьких, за якими він дуже сумував, оскільки він вільний від такої підозри, а Гай та Луцій уже укріпилися та ніщо не перешкоджає їхньому другому місцю в республіці. Але такого дозволу не отримав: натомість йому відповіли, щоб він полишив усілякі думки про близьких, яких так радо покинув.

12. Отож залишився на Родосі супроти своєї волі, аби приховати ганьбу, і з допомогою своєї матері заледве домовився, що він відсутній — наче посланець Августа. 2. Тоді ж почав жити не лише як звичайний громадянин, але й у страхові та переживаннях, затаївшись у глибині острова, уникаючи зустрічей з тими, що пропливали поблизу Родосу, позаяк усі — чи то військові, чи цивільні посадовці, намагалися його відвідати, при найменшій нагоді завертаючи на Родос. Однак були в нього й поважніші причини для занепокоєння. Адже коли подався на Самос відвідати свого пасинка Гая, що був намісником на сході, то відчув у ньому ворожість, викликану наклепами Марка Лолія, Гаєвого прибічника й посадовця. 3. Викликало підозри й те, що своїм центуріонам, що поверталися до таборів з відпусток та мали перед ним певні зобов’язання, доручав передавати різним особам листи підозрілого змісту, які, очевидно, мали за мету спонукати їх до заворушень. Довідавшись точніше про цю підозру від Августа, почав наполегливо вимагати, аби призначили когось будь-якого рангу для нагляду за його вчинками та посланнями.

13. Полишив свої регулярні тренування на коні та вправляння у зброї, відклав звичний одяг, одягнувши плащ та сандалі[214], — так жив два роки. День у день зростала злість та ненависть до нього: жителі Невмасу[215] навіть знищили його зображення й статуї, а коли в Римі на приватному бенкеті зайшла мова про нього, то зголосився один чоловік, який обіцяв Гаєві, що нехай-но тільки отримає наказ, то зразу сам вирушить на Родос та привезе голову вигнанця — так-бо його називали. 2. Саме це — вже не страх, а небезпека — спонукало Тиберія своїми та материнськими благаннями просити про повернення. Добився він цього певним чином завдяки випадку. Август постановив не ухвалювати жодного рішення щодо цієї справи без волі старшого сина[216], а він якраз на той час посварився із Марком Лолієм і легко схилився на прохання вітчима. Тож Тиберія відкликали з дозволу Гая, хоча й за умови не втручатися у справи республіки.

14. Тож повернувся на восьмий після від’їзду рік у надії на велике та непохитне майбутнє, що й провіщали знаки та передбачення ще за його молодих років. 2. Коли Лівія була ще вагітна, то вдавалася до різних віщувань, чи породить вона хлопчика: взяла яйце у курки-несучки та вигрівала його то власноруч, то з допомогою служниць — аж доти, доки не вилупився півник із надзвичайно великим гребенем. Астролог Скрибоній провіщав немовляті прекрасне майбутнє, навіть царювання, хоча й без царських відзнак: адже тоді ще не знали про владу цезарів. 3. Також, коли вирушив у свій перший похід — проводячи військо через Македонію в Сирію, то трапилося так, що жертовники, посвячені колись переможними легіонами при Филиппах, самі раптово спалахнули вогнем. А згодом, коли прямував до Ілірика, відвідав оракул Ґериона поблизу Патавії[217], і витягнув жереб, що наказував йому кинути золоті тали[218] у джерело Апона, щоб одержати відповідь на своє питання: і сталося, що випали вони щонайсприятливішим числом — навіть сьогодні під водою можна побачити ці тали. 4. А за кілька днів перед тим, як мав дістати відкликання, на верхівку його будинку сів орел, якого ніколи раніше не бачили на Родосі; день перед тим, як отримав остаточне повідомлення про відкликання, коли переодягався, то йому здалося, що туніка палає. Астролог Трасилл, що був при ньому як порадник у таких справах, угледівши здалека корабель, сказав, що він принесе добрі новини, що стало для нього у великій пригоді: Тиберій, прогулюючись із ним, саме намірився скинути його в море, бо підозрював, що він — брехун, обізнаний із таємницями, адже все, що провіщав останнім часом, поверталося не так, або й зовсім навпаки.

15. Повернувшись до Рима та представивши на форумі свого сина Друза, тут же переїхав із Помпеєвого будинку, що на Каринах[219], на Есквілін, у сади Мецената, живучи у повному спокої, пильнуючи лише власні справи та зовсім не займаючись суспільними обов’язками. 2. Коли Гай та Луцій через три роки померли, Август всиновив його разом із їхнім братом Агриппою, а Тиберія змусили перед тим всиновити Германіка, братового сина. Тож після того він більше не виконував ролі голови родини, не мав більше тих прав, які втратив. Не робив подарунків, не відпускав рабів, не отримував спадщини та подарунків, хіба що лише користувався тим, що належало батькові[220]. Отож відтоді все докладалося до побільшення його величі, а ще більше — коли засудили й вислали Агриппу, стало цілком очевидно, що надію на спадкоємство матиме лише він один.

16. Йому знову надали повноваження трибуна строком на п’ять років, доручили приборкати Германію[221], а послам із Парфії після переговорів з Августом у Римі було наказано прибути до нього в провінцію. Коли прийшла звістка про заворушення в Ілірику, він переїхав туди для керування цією новою війною, яка була найважчою з усіх зовнішніх воєн після Пунічної. Вів її протягом трьох років, маючи п’ятнадцять легіонів та стільки ж допоміжних сил, у великій скруті та нестаткові продуктів. І хоча його часто відкликали, все ж він витримав, боячись, щоб сильний та близький ворог не почав наступ, коли вони відійдуть. Його терпіння отримало велику винагороду: весь Ілірик, що між Італією та Норським царством, Фракією та Македонією, а також поміж рікою Данувій і Адріатичною затокою, приборкав та повернув у підлеглість.

17. Цю славу значно побільшили сприятливі обставини. Адже приблизно в цей час Квінтилій Вар загинув у Германії разом із трьома легіонами, і ніхто не сумнівався, що переможці германці поєдналися б із панонцями, якщо перед тим не підкорили б Ілірик. Тому й влаштували йому тріумф, а також численні та високі почесті. Дехто пропонував, аби він прийняв прізвисько “Панонський”, дехто — “Непереможний”, а ще дехто — “Побожний”. 2. Однак Август заборонив приймати прізвисько, ще раз обіцяючи, що він буде вдоволений тим, яке прийме після його смерті[222]. Сам Тиберій відмовився від тріумфу, оскільки Вар загинув, і країна була в жалобі; незважаючи на це, в місто ввійшов у консульській тозі та з лавровим вінком, вийшов на трибуну, що звели у Септах, а сенат стояв по обидва боки, та сів поміж двома консулами разом з Августом. Коли ж він привітав народ, процесія пішла по храмах.

18. Наступного року він повернувся у Германію, і дослідивши, що поразку Вара спричинила поспішність та неуважність полководців, нічого відтоді не робив без рішення консиліуму, хоча завжди був незалежним та покладався тільки на себе. Всупереч звичці, радився з багатьма про військові плани та виявляв більшу обачність, аніж звичайно. При переході Рейну весь вантаж звів до певного ліміту, і лиш тоді почав переправляти, коли сам стояв на березі й перевіряв усі повози, аби не перевозили нічого, крім дозволеного й необхідного. 2. По той бік Рейну сам жив скромно: споживав їжу, сидячи на голій траві; часто ночував без намету; всі розпорядження щодо наступного дня, а також коли виникала нагальна необхідність, роздавав у записках; додавав попередження, щоб у разі сумніву зверталися тільки до нього в будь-який час, навіть уночі.

19. Якнайсуворіше вимагав дисципліни, відновивши давні види покарань та доган: покарав доганою одного ватажка легіону за те, що той послав на інший берег кількох воїнів разом зі своїм вільновідпущеником на полювання. Хоча й залишав мало простору для долі й випадку під час битви, проте впевненіше розпочинав бій, коли під час роботи вночі раптово та без ніякого втручання падав та загасав світильник: адже говорив, що вірить у таку прикмету, бо він та його предки покладалися на неї у своїх походах. Однак на вершині перемоги його заледве не вбив якийсь бруктер[223], що пробрався поміж служників: але хвилювання його викрило, і на допиті він визнав, що замислював злочин.

20. Повернувся з Германії у місто через два роки та провів тріумф, який відкладав: легати, прикрашені тріумфальними нагородами, йшли попереду. І перед тим, як завернути на Капітолій, зійшов із колісниці та припав до ніг свого батька, який очолював церемонію. Батона, вождя панонців, переслав у Равенну, нагородивши великими подарунками: так склав подяку за те, що той колись дозволив йому з військом втекти із вузького місця, де їх оточили[224]. Тоді Тиберій влаштував бенкет для народу на тисячу столів, подарувавши по триста сестерціїв кожному. Із привезеної здобичі від свого імені та від імені брата присвятив богам храм Згоди, а також храм Поллукса й Кастора.

21. А невдовзі опісля консули видали закон, щоб він разом з Августом керував провінціями та проводив з ним перепис населення: і він, провівши жертвоприношення, вирушив до Ілірика. Однак його відкликали з дороги і він застав Августа недужого, але ще при свідомості, та провів з ним наодинці весь день. 2. Знаю, що в народі подейкують, наче коли Тиберій вийшов після таємної розмови, то служники почули голос Августа: “Нещасний римський народ, який потрапить у такі повільні щелепи!” Також не пропускаю того, що говорили деякі, як Август відкрито й не приховуючи настільки засуджував його жорстокий характер, що часто переривав невимушені та легкі розмови, коли той надходив: однак лише завдяки проханням дружини не відмовився його всиновити, або ж керувався власними амбіціями, що з таким наступником за ним самим будуть колись сумувати. 3. Все ж я не можу повірити, що такий далекоглядний та розумний керівник у справі надзвичайної ваги діяв необдумано. Виглядає, що зваживши вади й чесноти Тиберія, він вирішив, що чесноти переважають: особливо тому, що привселюдно заприсягнув, що всиновлює його задля республіки. Також у листах відгукується про нього, як про найдосвідченішого у військовій справі та єдиний захист для республіки. Нижче наводжу деякі приклади із цих листів. 4. “Прощавай, любий Тиберію, та нехай щастя усміхається тобі, змагайся за мене й за Муз. Прощавай, найулюбленіший та найхоробріший друже й полководцю, або нехай я ніколи не знаю щастя”. 5. “Я щиро вихваляю твій похід цього літа, мій Тиберію, та вважаю, що за таких важких обставин і такого занепаду духу війська ніхто не міг діяти розважливіше, аніж ти діяв. А ті, що були з тобою, усі визнали, що про тебе можна сказати цей вірш:

Пильністю порятував лиш один чоловік нам цю справу.

“Якщо виникає щось таке, про що слід роздумувати уважніше, або ж коли серджуся, то дуже сумую за дорогим своїм Тиберієм, і на думку мені приходять вірші Гомера:

От як зі мною він піде, то навіть з вогню ми обидва

Вернемось цілі й здорові: він все передбачити вміє![225].

6. “Коли я чую і читаю, що тебе мучать постійні труднощі, то нехай знищать мене боги, якщо моє тіло не співчуває тобі; і я благаю тебе, щоб ти беріг себе, аби ми не чули, що ти нездужаєш, адже це знищить мене й твою матір, і кине увесь римський народ у небезпеку”. “Чи я здоровий, чи ні — не має жодного значення, коли ти не здоровий”. “Богів молю, аби зберегли тебе для нас, дозволивши тобі бути здоровим зараз і завжди, якщо вони не байдужі до римського народу”.