Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША УКРАЇНСЬКА ГАЛИЦЬКА АРМІЯ В СОЮЗІ З БОЛЬШЕВИКАМИ»

ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ

УКРАЇНСЬКА ГАЛИЦЬКА АРМІЯ В СОЮЗІ З БОЛЬШЕВИКАМИ

Замість краси і добра, що їх сам Творець поклав в основу вселенної, людина створила таку химеру, про яку й не снилося творцям химер на фронтоні собору Паризької Богоматері.

І йому, Білогорові, судилося якраз пройти життєвий шлях під крилами цієї химери, коли насильство, брехня, зло були головними заповідями; коли людину вважалося тільки предметом, річчю, приналежністю того механізму, що творив зло, коли людину можна було вбити, спалити її житло, відняти в неї плоди її праці, визнати її ворогом народу, хоча вона ніколи й не думала бути ворогом свого народу, а врешті вирвати її з корінням з землі, в яку вона вросла, і жбурнути в пащу тайги, щоб проковтнула навік її життя і кості.

Олексій Сацюк «ПТАШКА з ҐЕНУЇ».

(від початку січня по кінець квітня 1920 р.)

1. Політичне становище й фізичний стан УГА в грудні 1919.

Під кінець 1919 року відроджена Українська Держава вступила в стан затяжної смертельної кризи. Уряд УНР подався в Польщу шукати азилю для себе, а може й союзника для дальшої боротьби з червоною Москвою.[14] Рештки Армії УНР під командуванням генерала Михайла Омеляновича-Павленка перейшли в денікінське, потім большевицьке запілля, у зимовий похід. Галицький диктатор Є. Д. Петрушевич виїхав з Кам'янця Подільського разом із штабом своїх урядовців до Відня на еміґрацію.

Галицька Армія залишилася без державно-політичного проводу (формально зв'язана т. зв. «зятківським» союзом з Денікіном), без запілля і без засобів до життя. Перед її очима згас той високий ідеал, за який вона з першої хвилини свого існування — серед нечуваних в історії воєн недостач у виряді, озброєнні, харчах, у воєнному й санітарному матеріялі — героїчно змагалася..

Епідемія висипного тифу перейшла вже була, щоправда, свій апогей, захорувань було щораз менше, але лікарні, касарні й приватні квартири були вщерть заповнені тими, що видужували з тифу всяких видів — людськими кістяками, що потребували особливої опіки, щоб прийти до сил. Про їх переміщення (транспорт) не могло бути й мови. По бриґадах гинула худоба, бо не було кому подати їй паші й води.[15]

В такому стані УГА її Начальна Команда під проводом. генералів Микитки й Ціріца лаштувалася до виїзду з Вінниці на південь, разом з недобитками військ московського білого денікінського генерала Бредова, не зважаючи на те, що карта білих була вже остаточно бита, й не оглядаючись на те, яка доля спіткає десятки тисяч галицьких стрільців, що залишалися на місцях.[16]

В яких умовах відбувалася ця катабаза Української Галицької Армії, про це розказують Бородієвич і Шкрумеляк словами, від яких читачеві мурашки лізуть по спині.

Бородієвич пише:

«Немалий клопіт мав я з перевозом хворих. У саперній сотні були хворі з тифозною гарячкою, які лежали без пам'яти, а надворі студень. Відставити їх до лічниці було неможливо, бо там не було місця: впрочім і лічниці відходили й також не могли забрати зі собою своїх хворих. Стрільці дуже просилися, щоби їх не оставляти. На підводи треба було взяти і харчі і саперське знаряддя. Перевезти хворих я хотів за всяку ціну. Сотня нараховувала тоді 39 осіб, з того 23 хворих, а між ними 8 тяжко». (Пор. «В чотирикутнику смерти», ст. 50).

В іншому місці він каже:

«Мені одно було неясне: Чи Начальна Команда брала до уваги це велике число стрільців, що залишалися по лічницях і що їх не було можливости забрати з собою з причини великих морозів і браку одягу. Вони залишилися по селах без найменшого заосмотрення. Можна сміло сказати, що ми в цей спосіб утратили по дорозі 50% стрільців». (Там же — ст. 54).

Ю. Шкрумеляк в оповіданні «Поїзд мерців» описує ось-таку понуру містерію в час переїзду УГА на південь, коли поїзд спинився в полі й одні стрільці носили дерево для паротягу, другі — користаючи з перерви в їзді — хоронили померлих у дорозі товаришів:

«Стрільці йдуть з лопатами, вибирають м'якше місце під гичкою й копають… Щохвилини перестають, тупають ногами і гріються в руки… «Виносити мерців! За порядком від першого воза! Списати на картці ім'я, назву, степень! Списати інвентар!» Санітари виносять трупи. Стягають з них чоботи, кожушки, плащі. Беруть папери й гроші. Черговий списує все: «Це для здорових, а це для родичів». Командам дає знак; скидають трупи в ями, засипають землею, снігом. Черговий видирає картку з нотеса й пише: «26 галицьких стрільців, 8 старшин. Вічна Вам пам'ять, Товариші!» (Пор. Ю. Шкрумеляк, цит. твір, ст. 54 і 55).

В дні виїзду Начальної Команди з Вінниці Ст. Шухевич дежав у лічниці хворий на тиф. Свої настрої в тій хвилині він передає такими словами:

«Тепер ми осталися між двома боєвими лініями. Хто цего не переживав, не може мати поняття, які почування переживає людина, опущена своїми, прикована до постелі важкою недугою, безсильна й безборонна, очікує приходу тих, про котрих чулися такі страшні оповідання, що на їх згадку волосся ставало дубом на голові. Цей стан можна прирівняти до стану того нещасного розбитка, який остався сам-один на розбурханому океані й бачить, як його товариші, спокійні й безпечні, на великому кораблі відпливають у далеку даль». (Пор. Ст. Шухевич — цит. твір, ч. III, ст. 134).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ» автора Гірняк Никифор на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ПЕРША УКРАЇНСЬКА ГАЛИЦЬКА АРМІЯ В СОЮЗІ З БОЛЬШЕВИКАМИ“ на сторінці 1. Приємного читання.