Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША УКРАЇНСЬКА ГАЛИЦЬКА АРМІЯ В СОЮЗІ З БОЛЬШЕВИКАМИ»

ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ

У статті «Чому Українська Галицька Армія приєдналася до Червоної Армії?» м. і. було сказано:

«Українська Галицька Армія це армія українських селян і робітників Галичини, які по розпаді жандармської Австрії зорганізувалися для оборони своєї батьківщини перед польськими захватчиками. Через курні хати галицьких селян покотилася струя революції і галицький пролетаріят став активно боротися за свої права, зачав переводити соціяльні реформи…

Та на жаль цей рух тривав недовго. Сусідуючі маси польського селянства й робітництва, засліплені шовінізмом і імперіялізмом, збройною силою наступили на українські землі, а провід над розбурханими революційними масами захопили маломіщанські елементи, галапаси-авантурники, які не зрозуміли духа часу, здушили народній рух… Народні маси розчарувалися в своїх надіях…

За Збручем Українська Галицька Армія звернулася проти Червоної Армії наслідком цілого ряду прикрих непорозумінь. Тодішня Червона Армія виступила в Україні в ролі окупанта; вона ворожо ставилася до національного питання, а це викликало велике негодування серед УГА, де національна свідомість стоїть дуже високо. В обох арміях, в яких є одна мета, падало чимало жертв…

Тепер УГА з'єдналася з Червоною Армією, щоб спільно виступити проти польських панів, проти польської буржуазії». (Пор. Юрко Тютюнник: «Зимовий похід 1919-1920». Вид. «Трембіта», Коломия-Київ 1923.)

З оцих уривків із статтей «Червоного Стрільця» видно, як Вінницький ревком розумів своє ставлення до нового союзника. Він заступав справу УГА й не мав обов'язку вдаватись до політичних питань, ні пропаґувати большевицькі гасла серед нашого стрілецтва. Ми щасливо збулися клопоту з організацією галицької комуністичної партії; за це діло взявся Є. Коханенко. Він став головою організаційного комітету цієі партії, а його заступником став згаданий вище учитель І. Сидоряк-Ростока; секретарювали Марія Ґіжовська та Володимир Бойко. Цей комітет видавав свій орган «Комуніст Прикарпаття». Перше число редаґував М. Угрин-Безгрішний. Зараз по його появі до редакції прибіг наш добрий друг К. Ковтунович і порадив негайно знищити ввесь наклад, щоб ні один примірник не попав до рук большевикам, бо вони переарештують редакційну колеґію за контрреволюцію, за націоналістичні єресі, від яких аж кишіло в «Комуністі Прикарпаття».

Пізніше цей орган редаґував Лев Будай, колишній співробітник «Літературно-наукового Вісника» у Львові. Назагал цей орган галицької комуністичної партії не сподобався А. Хвилі, ні його однодумцям; занадто націоналістичним духом віяло від нього.

Реєстрація галичан у Вінниці й околиці дала ось яку картину:

Найбільше хворих було в Кримських казармах та лікарні для психічно хворих. Чимало було їх також по школах, пристосованих для лікарень. У всіх цих пунктах лежало галичан 8743. Але було їх багато й на приватних мешканнях, тільки ми не мали можливости списати їх, бо не знали адрес. Було багато також цивільних галичан, що перейшли влітку 1919 р. з УГА за Збруч; про цих ми також не мали точних відомостей. Одно було певне: їхнє становище було надзвичайно тяжке через брак харчів, ліків, білля й одягу.

Нам не вдавалося тоді охопити статистикою всіх здорових галичан у нашому районі. Зголосилося всіх 2019 осіб, але насправді їх було значно більше. Через непевність становища багато не реєструвалося й воліло жити законспіровано. Не бракувало також мародерів, що «промишляли» на власну руку й до нас не признавалися. Назагал можна прийняти число галичан, зосереджених у Вінницькому районі, приблизно на 15000 осіб.

7. Наші клопоти з Начальною Кмдою УГА.

Зараз по підписанні договору з большевиками ми намагалися неодмінно зв'язатися з таємною Колеґією Старшин при НК УГА, щоб поінформувати її про стан нашої справи. Нам удалося, бодай формально, примусити большевиків зустріти галицькі частини як союзників. У тому безвихідному становищі, в якому УГА опинилася при кінці 1919 р., це було вже великим шансом для нас; тепер треба було використати цей шанс для наших переговорів з большевиками в справі реорганізації УГА та збереження її організаційної цілости. Зірвання союзу (до речі, дуже непопулярного серед галичан) з білими москалями, припинення відступу УГА на південь з недобитками частин генерала Бредова та зосередження всіх корпусів УГА в невеликому районі давало б нам можливість обстояти наше домагання залишити УГА одною оперативною одиницею з автономними правами, а на випадок потреби ставити організований спротив можливим затіям большевиків проти нас.

Одначе Колеґія Старшин мала завдання схилити НК УГА до наших плянів. Але вона, виїхавши разом з НК на південь, не мала з нами ніякого зв'язку. Всі наші спроби з Вінниці встановити цей зв'язок не вдалися. Тому я, не зважаючи на велику навалу праці, виїхав до Немирова, щоб звідти сполучитися з штабом II галицького корпусу, що його начальник отаман Фердинанд Льонер позитивно ставився до нашої концепції — союзу з большевиками. За нашими відомостями штаб стояв у Тульчині, і я надіявся з Немирова зв'язатися телефоном з Льонером, якого я знав особисто з літа 1919 року.

По дорозі я спинився на ночівлю у Вороновичах. Тут до мене прибула делеґація від жидівської громади зі скаргою на сотника Едмунда Шепаровича (знімеченого українця), що він наклав на громаду контрибуцію на 250 тисяч царських карбованців, а як закладника велів арештувати місцевого рабина. Шепарович виправдувався абсолютним браком засобів до життя його кавалерійського загону. Мені вдалося полагодити це непорозуміння так, що Шепарович погодився звільнити рабина з-під арешту, а жидавська громада зобов'язалася зібрати харчі й трохи готівки для частин Шепаровича.

В Немирові мені не вдалося добитися зв'язку з отаманом Льонером. Перешкодили мені в цьому повстанці, що крутилися в поштовій управі й не допустили до розмови з штабом II корпусу.

Так, не вдіявши нічого, я вертався до Вінниці, де становище вимагало моєї приявности. Серед чистого поля, вкритого снігом, я зустрів кол. комісара Волині Ф. Сумневича, з яким улітку 1919 року працював у Кам'янці Под. в справі мобілізації Правобережжя. Це був вийнятково солідний урядовець адміністрації, людина з юридичною освітою. Він їхав у протилежному напрямі, тобто з Вінниці до армії ген. Омеляновича-Павленка. Помітивши один одного, ми негайно спинили коні й відійшли далеко в поле, щоб ніхто не чув нашої розмови. З нами їхали стрільці для охорони. Від Сумневича я довідався, що в Вінниці є вже червоні війська, яких при моєму виїзді ще не було. Він законспіровано їздив по Поділлі з рештками уряду УНР, а тепер прямував до ген. Омеляновича-Павленка в зимовий похід. Він знав уже про наше порозуміння з большевиками й дивився на це, як на конечне зло.

Обох нас пригнічувала свідомість трагізму нашого становища й непевність нашого експерименту з большевиками. На прощання я спитав його жартома: «Якщо нам пощастить, чи Ви приєднаєтеся до нас?» — «Побачимо», — відповів Сумневич. «А якщо не пощастить нам, чи приймете нас до себе?» — «Очевидно, очевидно», з гумором відповів він. Відтоді я з тією ідейною людиною більш не зустрічався.

В'їжджаючи в Вінницю, я вперше побачив червоноармійців; вони зайняли центр міста; зовнішнім виглядом нагадували банду нужденно зодягнених, неохайних волоцюг. Вулиці були завалені хурами, отож протовпитись трудно було, дороги й хідники були жахливо засмічені соломою й кінським гноєм. Тоді мені спало на думку, що саме такий вигляд мусів мати наш Київ у 1240 році, коли на нього напали татари. Якийсь тупий біль здушив мені горло, на думку, що доля кинула нас в обійми такого «союзника». А при цьому безперервно непокоїла мене думка: що буде з тими півтора десятка тисяч наших стрільців, якщо УГА лишить нас на «льоду», і большевики потрактують нас як обманців, які запевняли, що за ними, мовляв, стоїть вся УГА, а тим часом вона й далі тягнеться з недобитками Бредового війська на південь.

Ми день-у-день пробували зв'язатися з Колеґією Старшин при НК УГА, але без успіху. З-поміж співробітників ревкому один за одним відходили до лікарні на сипняк, людей для праці ставало щораз менше, а праці прибувало щораз більше. Від надмірної праці думки в мене почав витворюватись підгарячковий стан, що не покидав мене тижнями. Саме тоді приволікся до нас отаман Ст. Шухевич, який щойно покинув ліжко по тифозній гарячці й ледви держався на ногах. Я розказав йому про мою журу з Колеґією Старшин при НК УГА, про те, що для нас можуть виникнути великі труднощі з большевиками, якщо УГА й далі буде відступати з армією Бредова. Шухевич заявив мені про свою готовість зараз же їхати до постою НК й переговорити з Колеґією Старшин та примусити її до рішучих заходів. Спершу я відповів, що не можу погодитися з його проектом, бож він занадто знесилений, щоб їхати в далеку дорогу та ще й узимку. Але він заспокоїв мене, що має добре хутро й не боїться холоду й невигід подорожі. Тоді ми умовилися про те, що йому слід зробити з НК, згл. з Колеґією Старшин; він мав переконати її, щоб зробила «революцію» в НК, усунула її на випадок спротиву й поставила на її місце ревком УГА. Поза тим Шухевич мав привезти з собою ключ до шифрованих телеграм, щоб ми могли порозуміватися з цим ревкомом поза плечима большевиків. Шухевич був членом Колеґії Старшин і впевняв мене, що зуміє здійснити цей плян.

Десь у половині січня він вибрався в дорогу разом із сотником Петриком. Про цю подооож він розповідає в 4. частині своїх «Споминів» (ст. 10-36). З його оповіді виходить, що він зовсім не держався моїх спільно з ним обміркованих інструкцій; він не розмовляв з жодним членом Колеґії (окрім от. Лисняка, та й то вже по його розмові з генералами Ціріцом і Микиткою). Він повідомив генералів, що прибув з Вінниці в справі гуманітарного характеру, а саме в справі допомоги хворим у районі Вінниці стрільцям ліками, грішми та старшинами, що їх нам бракувало. А про розмову з от. Лисняком він пише дослівно так:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ» автора Гірняк Никифор на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ПЕРША УКРАЇНСЬКА ГАЛИЦЬКА АРМІЯ В СОЮЗІ З БОЛЬШЕВИКАМИ“ на сторінці 7. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи