Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША УКРАЇНСЬКА ГАЛИЦЬКА АРМІЯ В СОЮЗІ З БОЛЬШЕВИКАМИ»

Генерал Осип Микитка (останній нач. вождь УГА)

В половині грудня я прибув до Вінниці й подався до команданта міста отамана Петра Бубели, якого я добре знав з часів нашої праці в Державному Секретаріяті Військових Справ у Станиславові. Він повідомив мене, що генерал Ціріц уже знає про мій приїзд і передав йому (Бубелі) наказ для мене: негайно зголоситися в Ціріца, в Нач. Кмді. Генерал плянує вислати мене до Миколаєва, к. Одеси, де я маю провадити за планами Ціріца реорганізацію УГА, що буде там концентруватися. Бубела поінформував мене також, що Нач. Кмда задумує відступати на південь разом із військом Денікіна (групою ген. Бредова), а тисячі хворих стрільців і старшин УГА залишити на місцях на поталу долі. Тому група старшин при Нач. Кмді, що не погоджується з її плянами, створила таємну Колеґію, яка має протидіяти Нач. Кмді, відірвати УГА від Денікіна — проти волі командувачів-генералів, Микитки й Ціріца, а на всякий випадок нав'язала вже контакт з большевиками.

В дальшій розмові Бубела запропонував мені взяти участь у засіданні Колеґії, що саме того дня ввечері мало відбутися, і ми погодилися на те, щоб я покищо законспірувався перед Ціріцом. На моє питання, чи Колеґія має такий вплив, щоб керувати справами УГА, Бубела відповів: «Поправді кажучи, — ні. Ми намагаємося впливати на корпуси через наших довірених старшин, але досі нам не вдалося ніодне потягнення. Отже, в практиці наші впливи рівняються нулеві».

Увечорі того ж дня члени Колеґії зібралися на кватирі одного з них. Найперше я поінформував зібраних про те, що діялося в Любарі. Чорториї, Хмельнику й Літині, про постанову старшин корпусу СС-ів, на внесок Отмарштайна, не брати участи в зимовому поході ген. Павленка, бо це, на думку внескодавця, неповажна справа й не може дати поважних наслідків. Партизанським рейдом не може кінчатися відбудова нашої держави, радше могла б ним зачинатися.

В дискусії над становищем військ України в цю пору стверджено, що ні УГА, ні Дієва Армія УНР не становлять такої сили, яка могла б провадити якісь воєнні операції. УГА є, по правді, великим шпиталем і мусить упасти в руки тих військ, які вступлять у район її розташування. Єдиним рятунком її був би договір з большевиками, що зближаються до УГА. Якщо ж вони захоплять її в полон, то це скінчиться повною катастрофою для галичан. Тому Колеґія сконтактувалася вже з Хвилею, головою законспірованого подільського губпарткому КПбУ.

Дмитро Паліїв, який досі, на доручення Колеґії старшин, вів переговори з А. Хвилею, заявив, що він настільки скомпромітований в очах Хвилі, що продовжувати з ним розмов не може. Хвиля йому вже зовсім не довіряє. Члени Колеґії стали розглядатися за новим кандидатом для переговорів. Остаточно вибір упав на мене, бо я, мовляв, не скомпромітований в очах большевиків тому, що під час союзу УГА з Денікіном не був при ній. Після докладніших вияснень Палієва про дотеперішній перебіг його розмов з большевицьким аґентом я погодився продовжувати переговори, але зажадав на допомогу ще кількох старшин і зв'язків до Хвилі. Мені додано пор. артилерії д-ра Гр. Давида й чотаря розвідки 1 корп. УГА Гачкевича.

Генерал Мирон Тарнавський (начальний вождь УГА)

Нам залишалося ще кілька днів до умовленої зустрічі з Хвилею, і я хотів використати той час на відновлення зв'язків з нашими старшинами, від яких я відстав був з літа 1919 р. Я хотів також зорієнтуватися щодо поглядів товаришів у зброї з-поза Колеґії на задум останньої зговоритися з большевиками й принагідно укласти з ними союз.

В першу чергу я відвідав ген. М. Тарнавського, мого давнього товариша в праці у леґіоні УСС-ів. Він тоді жив приватно на вул. Хмельницького, в тім самім будинку, де була старшинська харчівня. Генерал був тоді ще під враженням недавнього процесу проти нього «за зраду», проведеного на наказ Диктатора Є. Петрушевича, по укладенні союзу з Денікіном. Найбільше боліло генералові те, що в акті оскарження йому закидали, немов би він проти волі уряду вчинив це. Закінчуючи розмову, генерал сказав: «Так ви ж знаєте мене не від нині: чи ви могли б подумати, що я зробив би щось проти мого уряду?»

Я, звичайно, не мав підстав не вірити генералові, бо знав його як людину, хоч політично не вироблену, але всім серцем віддану нашій справі й урядові. Виглядало так, що Диктатор сказав провести процес проти генерала, щоб виправдати себе перед Урядом УНР, хоча сам був у дусі за ліквідацію протиденікінського фронту. Зрештою, кілька днів після процесу нова Нач. К-да УГА, з ген. Микиткою на чолі, на доручення Диктатора, таки вклала союз із московським білим генералом. Та й Уряд УНР хотів тоді укласти конвенцію з Денікіном, але останній не прийняв його делеґата полк. Камінського. Про це пише мемуарист Д. Долинський:

«Галицькій армії закинено, як уже згадано, «чорну зраду», а прецінь перед заключенням умови з доброволецькою армією, коли отам. Ціммерман телеграфував з Одеси, що доброволецький генерал Шілінґ катеґорично відмовляється переговорювати з представниками наддніпрянської армії, відповів ген. Микитка: «Ще раз повторяється, що переговори можна вести тільки для обох армій (УГА й УНР — Н. Г.) і для них разом може бути заключене перемир'я». Правда, — делеґати Галицької армії не вспіли цього перевести в діло, бо на те не мали відповідної сили, але все таки зробили хоч стільки, що перейняли на оебе опіку над усіма наддніпрянцями, що залишилися у власному районі постою».[19]

Через два дні по нашій розмові генерал Тарнавський знов прийняв командування УГА, коли ген. Микитка захворів на тиф.

У старшинській харчівні я застав знайомих старшин УГА, УСС і СС. Ці останні перейшли до УГА з доручення полк. Коновальця. Були там: Микола Опока, Михайло Курах, Андрій Домарацький, Микола Бісик, Іван Кичун, Михайло Турок, Франц Борис, Юліян Чайковський, Мирон Маренін, Омелян Кучеріжка, Яків Ґрех, Михайло Козланюк і ін. В обміні думок про становище нашої справи взагалі, а зокрема про становище УГА, всі без вийнятку старшини погоджувалися на тому, що єдиним рятунком УГА є порозуміння з большевиками, щоб вони при першій зустрічі з галичанами потрактували їх як союзників. Ця думка наших старшин зміцнила моє рішення щодо переговорів з Хвилею.

2. Моя перша зустріч з Андрієм Хвилею.

Десь коло 20 грудня відбулася моя перша зустріч з А. Хвилею, підготовлена Дм. Палієвим. Я вибрався до нього в товаристві Давида і Гачкевича та ще артиста театру Євгена Коханенка, що працював над організацією Галицької Комуністичної Партії. І в пізніших моїх розмовах з Хвилею він завжди був присутній.

На вступі Хвиля запитав мене, чи маю я мандат від УГА вести з ним переговори; я потвердив і спитався з свого боку, чи й Хвиля має мандат від радянського уряду або від партії КПбУ для переговорів з нами. Потвердивши моє питання, Хвиля одразу накинувся на нас, що з нами взагалі тяжко говорити. Палієва він назвав «спекулянтом»: як тільки фронт УГА просунеться на одну верству вперед, він зриває переговори, коли ж червоні війська просунуться вперед, він прибігає до нього на розмову. На це я заявив Хвилі, що маю мандат довести до вкладення союзного договору з червоною армією без огляду на становище на фронті.

По цих вступних заявах Хвиля подав мені широку інформацію про зміну політики Російської Комуністичної Партії (РКП) в Україні, що обов'язкове також і для Комуністичної Партії большевиків України (КПбУ). На останньому з'їзді РКП, що відбувся 18-23 березня 1919 р., стверджено, що дотеперішня політика в Україні була помилкова. У зв'язку з цим ухвалено (на пропозицію «папаші» Леніна) визнати Радянській Україні права автономної республіки у вільному союзі з такою ж московською республікою. На підставі цієї постанови Л. Троцький, як воєнний комісар РСФСР, видав наказ ч. 174 30 листопада того ж року до червоної армії на фронті, що вона йде в Україну не поневолювати її, а допомогти їй по вигнанні білої армії організувати своє вільне життя й радянський уряд. Наслідком цієї постанови разом з КПбУ тепер працюють і боротьбісти і ліві есери (борьбісти). Члени цих партій мають відповідальні становища в червоній армії та радянській адміністрації. Українські боротьбісти мають навіть свої червоні повстанчі загони.

З черги я з'ясував Хвилі становище УГА. Воно таке: Українська Галицька Армія, як екстериторіяльна військова формація, не зацікавлена в розвою політичних подій в Наддніпрянській Україні.[20] Її мета: визволення Галичини з-під польської займанщини. Але ця армія тепер перебуває в катастрофічному становищі в наслідок страшної епідемії тифу і на довгий час стала неспроможною до воєнних дій. Саме тому вона не могла реаґувати на договір з денікінцями, хоч він серед галичан був дуже непопулярний; а втім він триває всього один місяць. Начальна Команда лаштується до відступу з військами Денікіна на південь, але загал галицького стрілецтва не має такого бажання. Якщо ми договоримося з большевиками, то УГА перейде на нашу сторону й покине Нач. К-ду. Ми надіємося, що червона армія поможе нам у визволенні Галичини. По вилікуванні хворих та реорганізації наших частин і доповненні воєнного матеріялу УГА буде надійним союзником червоної армії в поході на Польщу за ціну визволення Галичини з-під ворожої окупації.

Українська Галицька Армія хоче зберегти свою дотеперішню організаційну форму, тактичну єдність і військове майно. Саме тепер вона потребує негайної допомоги в харчах і санітарних матеріялах. Багатьом галичанам загрожують сухоти через брак відживи.

Хвиля уважно слухав мої слова й виявляв багато співчуття щодо трагічного становища УГА. Наші бажання щодо харчів і санітарних матеріялів визнавав виправданими. Наскільки його слова були щирі, показала недалека майбутність. На закінчення тієї нашої зустрічі ми умовилися знов зійтися за кілька днів по від'їзді Нач. К-ди УГА з Вінниці, щоб устійнити текст союзного договору УГА з червоною армією. А тим часом обидві договірні сторони мають порозумітися з своїми мандатарями щодо подробиць цього договору.