Розділ «Вояцькі біографії»

Улітку Водяний нелегально пробрався до Києва, де шаленіла совєтська влада. У колишнього клубі «Родина», де в той час був Центральний комітет боротьбистів, здибався з Еланом-Блакитним та Олександром Шумським.

Привітались. Водяний запитав, «чи боротьбисти є мені ворогами».

— Ні, — сказав Шумський.

— Тоді ж нащо мене хотіли розстріляти? — резонно запитав Яків.

— То була помилка, — незворушно відповів Шумський і порадив колишньому партійному товаришу «реабілітуватись перед урядом УРСР».

— Якщо в уряді УРСР ви, мій товариш, і подібні нам, то нащо і перед ким мені реабілітовуватись? — резонно поставив питання Яків.

Шумський визнав рацію Водяного, виписав йому фальшивий паспорт і побажав успіху. Вони попрощалися.[878]

Далі Яків переховувався у Городищі, про що залишив спогади в оповіданні «З обіймів смерті»…

Навесні 1921 року Водяний опинився у Холодноярському лісі, в гайдамацькому таборі, що розкинувся неподалік села Мельники. Один з епізодів тих днів він висвітлив в оповіданні «В Холоднім Яру»…

Того дня у Мельниках було якесь свято. Більшість старшин і козаків подалися святкувати. У таборі залишилось якихось двадцять бурлак, тобто немісцевих. Їм не було до кого йти. Врешті й вони вирішили навідатися в Мельники — на обід до священика. Отож, залишивши лише сторожу, помандрували до села…

Повертаючись вранці, почули хлюскання нагаїв, стогони і благання про допомогу. У таборі на траві лежало двоє роздягнених до сорочок людей зі зв’язаними руками. Козаки били їх нагаями.

— Ох, братци, пащадітє, ми ж такіє же люді, как і ви.

— А признавайтесь, сучі сини, чого до нас забрели, — питали козаки і продовжували свистіти нагаями.

Водяний одразу втрутився.

— Стій! За що катуєте людей? — гукнув він до хлопців.

Екзекуція припинилася. До Якова підійшов старшого віку козак Охрім і склав звіт. Виявляється, вчора ввечері, коли він був на святі у Мельниках, його попередили, що зранку в селі тинялися якісь невідомі й все розпитували людей, де таборуються гайдамаки, скільки їх, чи багато кінноти, чи є кулемети і гармати. Селяни показали хату, де ті зупинилися. Отож Охрім із козаками пішов арештувати допитливих.

Охрім був свято переконаний, що то більшовицькі агенти, а оскільки вони не хотіли зізнаватися, то й вирішив допитувати їх із нагаями.

Водяний переглянув документи затриманих. Виходило, що це демобілізовані червоноармійці, родом із Полтавщини. Вимова в одного справді була полтавська, але другий дуже вже походив на москаля.

На допиті обидва запевняли, що вони робітники, яких забрали не питаючи в Красну армію, а тепер, звільнившись з її лав, вони шукають десь заробітку. Отак і опинилися в Мельниках. Про повстанців у Холодному Яру нічого не знали і не відали. І зовсім не сподівалися, що вскочать у таку неприємну халепу. Вони готові навіть пристати до партизанів, бо все одно не мають роботи.

Далі за справу взявся старшина розвідки. Затримані на питання, які села лежать близько їхнього села, почали плутатись. Натомість згадували інші, де нещодавно відбувалися повстання, «а потім грасували карні експедиції большевицької чрезвичайки». Стало очевидно, що Охрім не помилився. Це справді були більшовицькі розвідники.