Прощаючись з Африкою, Іван Лютий-Лютенко зробив цікаві — і прикрі для нас — висновки: «За шість років мого перебування у Марокко (1951–1956 рр.) я пильно спостерігав усе і до всього приглядався, бо підневільне Марокко нагадувало мені невільну Україну, хоч окупанти були абсолютно нічим не подібні один до одного: в Марокко гуманні, людяні, а в Україні — безоглядно жорстокі, звиродніло-дикі, безбожні… Я часто порівнював патріотизм марокканців із патріотизмом українців, національну свідомість їх і нашу… Мушу визнати першість за марокканцями.
Патріотизм і національна свідомість марокканців одвертіші й очевидніші. Їх видно кожному, хто побув у Марокко навіть день-два. У нас, натомість, про національну свідомість треба розпитувати у людей, бо голим оком її не вловиш. Та й патріотизм наш законспірований, затаєний десь глибоко всередині. Назовні він пробивається не часто, не завжди вчасно й неналежно обдумано; частіше спалахує для того, щоб блиснути і погаснути, не спаливши своїм спалахом зла і не принісши добра Україні».[994]
Гіркі слова людини, яка має право так казати…
1956 року родина Лютих виїхала на постійне проживання до США. Оселилися у Нью-Йорку. Іван Макарович заснував фірму «Вікінг» і знову зайнявся комерцією. Брав активну участь у церковних і громадсько-політичних організаціях, багато жертвував на українські та американські громадські інституції, а також на УАПЦ.
Наприкінці життя, 1986 року, написав книгу «Вогонь з Холодного Яру».
Помер Іван Лютий-Лютенко в США 19 березня 1989 року, на 92-му році подвижницького життя. Похований Іван Макарович на Українському православному цвинтарі у Бавнд-Бруці.
В епілозі до книги свого життя Іван Лютий-Лютенко писав: «Як старий Холодноярський повстанський отаман (я) ніколи не змінював і не зміню своїх позицій… Не втрачаю віри в пророцтво Тараса Шевченка, що «повіє огонь новий з Холодного Яру», бо в ньому не гасне іскра ще з часів нашої саможертовної боротьби за волю українського народу, за Українську Народну Республіку й за вільну в ній Українську Автокефальну Православну Церкву, яка відроджувалася 65 років тому під охороною лицарів Зимового походу й героїв-партизанів із Холодного Яру».[995]
Невигадані історії
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Коли кулі співали» автора Коваль Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вояцькі біографії“ на сторінці 138. Приємного читання.