Розділ «Канів»

Два рази на рік приїжджали жінки з села. Мазали, білили, приносили з собою пісні і спів. Латали і прали, варили дідові і собі.

Тоді дід, чисто поголений, гладенько причесаний, в білій вишитій сорочці, широких в чотири полотнища штанах, молодшав!

Простувався, жартував з молодицями, мішав свій басовитий сміх з їхнім та тяг безконечні оповідання "як колись було". Де бував і що бачив.

Часом ці оповідання були такі неймовірні і фантастичні, як в байці.

Дід Семен свято вірив, що те все, що говоре, правда. Хто виразить недовір'я, образить старого назавше.

Міг і самогону потягти шклянку. Тоді оповідання лились як вода.

Було багато в них правдивого, цікавого. Було багато доданого. Чого не буває в оповіданнях охотника або рибалки?

Було на острові кілька озер. Кругом очерет, на тихій воді зелені тарілки латаття з білими келихами квітів, ряска. Якось дід каже: "Візьми, сину, ружжо та піди он туди. Там озерце, Круглим зветься. Уб'єш качку, то завтра зварю борщ". — "А там є качки?" — "Коли кажу, що вб'єш, значить, є!"

Качки були, дід зварив добрий борщ. їли ми качку, дід з Дмитром випили добру порцію перваку, та почав оповідать.

% тепер тут водяться качки, не так, як колись, але водяться. Раніше було качок, Господи! І озера були більші і качок — мов насипано!

От пригадую літ тридцять назад, ще волосся було темне, іду коло того озера без ружжа. Глянув: качок — тисяча! Де там тисяча, мільйон, а може, і більше!

Бігти за ружжом пізнувато, птиця поховається в очерет. Що робить? І придумав. В кущах роздівся, тільки поясок на тілі. Волосся напустив на очі, було густіше і довше. Понатикав листя, трави, моху та потихесеньку лізу в воду. Держусь так, аби тільки голова була над водою. Крізь волосся все бачу і незамітно підсовуюсь до качоК" А вони нічого, перебирають ряски, "ква-ква"… Селезні плавають, притопляють качки. Все то крижні, здорові, жирні.

Підплила одна, тиць носом в голову, другий раз, третій та "ква-ква!" зве. Пливуть ще, одна за другою, обступили віночком голову, вошей шукають. Тут і селезні пливуть. А я непомітно смик одну за ноги та голову за поясок, смик другу, третю. Отак смикаю та смикаю, а качки підпливають та підпливають. Не було куди і затикать.

Тоді пірнув, виринув в очереті, скоренько в кущі. Полічив — тридцять шість штук качок і селезнів.

Тоді я достав птицю і трохи зайців до панського двору, которого тепер немає.

Коли я приніс качки, була велика радість, бо пани ждали гостей. Дістав тоді карбованця грошей, велику пляшку горілки".

А ото друге оповідання:

"Летіла восени в вирій всяка птиця. Птиці тієї не перелічиш. Летіла табунами, рядами, кутниками з отаманом попереду. Так летять журавлі, качки, дикі гуси. Качки і гуси — неодинакові: більші, менші, чорні, білі, сірі. Багато на світі водиться всякої птиці. Має вона своє місто, де літом плодиться, росте, а восени летить в вирій, в теплі краї зимувать.

Як я їздив з генералом по теплих краях, то бачив всякого звіра і птиці, що там зимує.

Так от, кажу, іду раз восени обходом по острові. А ружжо мав — то ружжо!