Довге, тепер і калібру такого немає. Всипеш, було, жменю пороху, куделю шомполом приб'єш, знову куделю притиснеш, жменю дробу або чотири кулі, та я-а-к торо-о-хнеш! Як з пушки! Не те, як з теперішнього, — "Лясь! Лясь!"
Ніякого враження.
Ото було ружжо! Було, як добре не притиснеш до плеча, то так садоне, тиждень будеш ходить з припухшим плечем.
Розірвало його колись, як стріляв вовка. Забив міцний снаряд. Ось тоді і кусочок вуха одірвало. Ружжо, кажу, — то було ружжо! А било, ой, било ж!
Отож, іду і чую — летять гуси, кричать. Дивлюсь: починають знижуваться. Присів в кущах, жду, що буде.
Раз-другий закрутились та цілим табуном на озеро Довге "бух, бух, бух"! Гуска — птиця тяжка, на воду падає, як великий камінь!
Став я підкрадаться до Довгого од дерева до дерева, од куща до куща. Підкрався, глянув — аж в очах потемніло! Заряд був добрий, приклався — Господи, благослови!
Як бабахнув та ще й дулом повів, то весь табун положив! Тоді Бучак поїв гусятини.
Тепер дика гуска тут не пролітає, іншу дорогу найшла. Журавлів тоже мало коли видно".
"Діду, а скільки ви убили медведів та тигрів?"
"До тигра стріляв з генералом, Генерал убив не одного. А медведя не прийшлось в лісі бачить. Що не бачив, то не бачив, брехать не буду. А от тут, на острові, убив колись велику гадюку, товсту, як нога, та довгу, на два сажні.
Укинув он там в глибину, де воду крутить. І що ж ви думаєте? Дивлюсь, через два дні викинула вода сома пудів десять. З рота — з сажень гадюки видно. Отруївся і здох. А медведя не бачив і не стріляв, брехать не буду".
Яка фантазія! Картинно і з переконанням.
Так плавали ми од острова до острова, часом в добрім місті на правому вищім березі будували курінь в лозах на 5-10 днів. Риба ловилась всяка в залежності од берегів, глибини води, скорості течії і дна ріки. Ловили на перемети, ставили шнур з 2-х кінців по 125 крючків. Вдень бралась біла риба: лящі, в'язи, плотка, головні, окунь, носар, підуст, марина. Вночі соми, часом миньки, рідко судак. Припадково попадалась чехоня, а вже цілком несподівано — дві стерляді.
Раз на два тижні зоставляли ми всі речі у якогось запізнаного господаря і підпливали вночі до Канева.
Тут брились, мились, чепурились, переодягались, обережно провідували знайомих, слухали новин, довідувались вістей з-поза Канева.
А новини і вісті були щораз тривожніші. Ширились повстання. Добровольча армія посувалась з сходу, а сполучені сили Директорії і галицькі корпуси — з заходу.
В місті ЧК арештовувала і нищила людей. Люди жили в страху, молодь шикувала самооборону.
Прийшлось побувать на нараді про самооборону.
Не хватало зброї. Хто мав — не всякий признававсь. Було у кількох старших господарів. Не було нікого, хто згодився б взять в руки всю справу, а люди були.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спомини запорожця» автора Авраменко Никифор на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Канів“ на сторінці 24. Приємного читання.