Розділ «Канів»

Почалось наше незабутнє довге перебування, не обмежене нічим на Дніпрових просторах.

Вільні, незалежні, плили ми з Дмитром дальше од міста, од людської суєти. Щасливі, без страху перед ЧК, без заботи про завтрашній день.

Перший свій табір розбили на острові, кілометрах в десяти од Канева.

Човен витягли дальше в лози, похилили, підперли мостками, на траву прослали пледи, зверху кожухи — і постіль готова. Потім завше мали під пледи свіже пахуче сіно.

Дров було багато і під рукою. Впорядкувавши свої речі і харчі, посідали ми близько човна з вудками щось піймать на вечерю.

Перший раз Дмитро зварив рибацьку кашу по-канівському. В казанку на триногах зварилась юшка з менших окунів і йоржів. Потім дрібницю цю викинуто на берег поживиться куликам.

Далі більша риба варилась кусками, разом з картоплею і пшоном. Коли то закипіло, вливалась шклянка холодної води, щоб риба загартувалась, не розварювалась. Одночасно тоненько порізане сало, вилежане, кидалось до казанка. Додавалось в міру цибулі, перцю, лаврового листу. Коли картопля зварилась, витягали її, рибу і сало та клали на чисто вимитій досточці, знімався казанок і сідалось з ложками до снідання, обіду та вечері.

Смачна та поживна така рибацька каша. З'їсти її можна немало, особливо коли попрацювать веслом. На лугах росли сочистий щавель і лук. Лук смаком і запахом був чимсь середнім між цибулею та часником. Був знакомитою приправою.

В нашім таборі огонь не вигасав. Звечора клались на огнище два-три пеньки та горіли до ранку. На вугіллях завше вдень стояв чайник. Дмитро любив почаювать. Часами, коли не хватало засипать правдивого, запарювалось бадилля ожини або дикої малини. Вихбдив напій золотисто-червоного цвіту і смаку та запаху приємного. Де водились суниці чи полуниці, напій був першорядний.

Ми досить часто міняли свої дання. З хвостів невеликих сомів варився дуже смачний щавльовий борщ. Часом мінялось за рибу в правобережних селах курча. Риби ми не жаліли. Мали зелень, сметану, масло, сало. Все це — коли ми обжились, пізнали тут людей і нас пізнали люди. В умовлений день чекали на березі з продуктами, а котрийсь з нас привозив 20–30 кг риби.

Дмитро знав добре ці міста, колись часто рибалив з батьком. Бували дні, коли риба не бралась. Звичайно — в гарячу погоду або перед грозовими дощами. Міста ми міняли, коли хотіли, таборились, де сподобалось, щоб близько було сіно, багато дров і неда/хеко села.

Раз на тиждень приїжджав Лука Семенович з другим великим сапетом, наш з більшою, висортованою рибою чіпляв до човна і спускавсь в Канів.

Там мав умовлених покупців, переважно жидів. Вони брали на "шабес" рибу, достачали чай, перець, сіль, лавровий лист та інші товари, потрібні дома, платили грішми.

До речі, треба сказать, що Дмитро не мав поводження серед молоді, не бував там, де я. Очитаний тоже мало.

Більше тримався жидівського товариства і на тім непогано виходив. Як уже замітив, канівські жиди були якогось іншого складу. Не виділялись заможністю, не брали уділу в політичному житті, жили, як інші міщане. Були свійські, підкреслено канівські.

Може, тим пояснюється, що Федорови мали чай, сіль, перець, лавровий лист, табак і папіроси, порох, дріб, керосин, свічки і інше, що трудно було добуть.

За рибу робився значний запас цих товарів на будучий час.

Ідучи до нас завше перед вечором, Лука Семенович, проїхавши кілометрів 8-10, починав гукать: "Гоп-гоп!"

При тихій погоді голос по воді чуть далеко, ми відповідали голосом або пострілом.

Колись після візиту старого рішили ми змінить місто. Проти Бучака лежав великий острів, порослий старим лісом. Там мали буть рибні міста і жив при березі в хаті самотній лісник; там і табір заложим. їхать треба було проти води з десять кілометрів. Вітер знімавсь противний, заносилось на дощ. їхали довго, поморились до остатечності, ще й дощ помочив.