Розділ «Військова служба»

Такої страти ще у нас не було… Декотрим доля судила остатись до смерті каліками: їм потрощено кості в руках, ногах. Троє подають слабу надію: ранено в живіт. Решта легко ранених будуть довго лічиться з рваних ран.

Це не куля! З возів скинуто мішки, посаджено і положено ранених. Попрощались з ними, щоб більше не зустріться.

Піхота і сапери розбирають в'язки мішків.

З'являється Петров, по його мостові уже рушила артилерія. Міцно порушила його страта 16 саперів. Умовляємось вечором зібратись коло його мосту. Він ще остається, їде коло убитих і ранених. В очах цього смілого, веселого, сильного тілом і духом офіцера блистять сльози, голос замітно заламується. На коротко. Любив і жалів своїх солдатів.

З помічним батальйоном ідем скоро в сторону Орлиного Гнізда. Бій іде з лівого боку — там бороняться венгри. Маси колючого дроту розкидано кругом, лежать нерухомі тіла мертвих, їх небагато. По погонах видно керунок атаки 398-го полку. Штурмувала дивізія 100-та.

Окопи. Землею насипаються мішки,' скоро укладаються. Пройде недовгий час, і окопи будуть пришиковані до прийняття контратаки. Хіба її не буде, бій оддаливсь вліво далеко. Певно, сусідні частини посунулись наперед. З правої сторони, може, 2–3 км спереду, доходе густа стрілянина, великий крик. Може, німці ударили?

З висоти Орлиного Гнізда на захід видно стіну лісів на горизонт: там бій затихає поволі.

Убитих видно скрізь: в окопах, ровах получения, на передполі.

Позиція розбудована надзвичай сильно, краще, ніж над Іквою. Скрізь залізобетон, глибокі вигідні бліндажі і землянки. В стрільницях панцирні заслони. В численних гніздах кулемети. Більшість з заложеними стрічками набоїв не стріляли, не вспіли. Мали рацію ті, що твердили про незагартовану, мало вишколену молодіж, що з неї змасований огонь артилерії зробе.

Пригнітить, зажене в бліндажі, переразить. Стріляло, одначе, кулеметів немало, цільний огонь міг би починить в штурмуючій піхоті поважні страти, тим часом було їх непомірно мало. Значить, кулемети били не цільно, нервово, в 90 % переносили.

В недалекій долинці на північний захід по лагідних склонах і на дні лежало покотом маса нерухомих тіл.

Рух возів на захід і з поворотом густішає. Серед їх — санітарні з хрестами і на- п'ятими верхами.

Далеко видно колону піхоти, ідучи назад. Багнетів не зауважаю. Час минає. Сапери, що з піхотою нишпорили по окопах і бліндажах, збираються, нагружені здобутими консервами, курінням, шоколадом, пляшками вина, коньяку. Мають добрий хліб.

В поміщеннях змагазиновано багато різного добра, скрізь валяється зброя, кинута одежа, частини екіпунку, між іншим, хороші шкіряні пояси.

Колона, зауважена раніше, зближилась, минає. Полонені! Їх близько тисячі. Молоді, 18–20 років. Лиця закурені, сірі, якісь дерев'яні. Єсть і старші, віком 25–30 літ. Ці спокійніші, розмовляють, палять, одежа, як у всій австрійській армії — сіро-зеленувата.

Черевики на ногах, обмотки до колін. На шапках блищать значки — польські одноголові орли. Троє саперів підбігає до полонених, ідуть якийсь час рядом. Кіндзерський, Свідерський, Врублевський. Вернулись піднесені, смутні, мовчать. Пригадалось, — вони ж тоже поляки…

Знову оглядаю окопи. Коли ми зможем будувать такі кріпості з заліза і бетону?

Близько десь вибухають одна за другою ручні гранати. Вистріл! Що це? При недалекім бліндажі стоїть піхотинець з рушницею. Кричить: "Виходь!"

Збігаються кількох. Питаюсь, в чім річ? Піхотинець має лице бліде як папір, оч і шкляні, невидючі, худий, з довгою витягнутою шиєю, трясеться і своє: "Виходь "

Одбирають у нього рушницю, одводять. Людина стратила розум хіба!?