Розділ «Військова служба»

В глибокім бліндажі було шестеро соколів-легіоністів. П'ятеро цілком молоді, 17–18 літ, один коло 25. Єфрейтор Кіндзерський взяв їх під опіку. Полонені робили враження переляканих смертельно, загнаних в куток, безборонних і вистрашених. В очах — сльози безмірного горя, викликало співчуття і жалість. Сиділи купкою, кидаючи часом смутними очима на оточення. Той чи другий давали їм то цигарки, то хліб, пачку шоколаду. Тикали баклажки напиться. І сапери, і піхотинці, видиме, їх жаліли. Зробилось і мені жаль цих хлопців: що з ними робить? Одізвав Кіндзерського, приказую йому одвести полонених до штабу піхотної дивізії, передать і вернуться до ріки, де при мостові нас найде. Не говорить нікому про це і може не приносить ніякої розписки. "Чи добре зрозумів?" — "Зрозумів добре!"

Наказ голосно передав перед вишикуваним до повороту взводу, Кіндзерський повів полонених шукать штабу на захід, ми пішли на Схід.

Летіть, соколята, щасти вам Боже!

Тягне щось глянуть на долинку, заслану забутими. З першого враження видно, що тут ішла смертельна схватка на багнети!..

Більшість полеглих має розбиті голови і лиця чимсь тяжким. Все це переважно сіро-зелена молодіж.

Там і сям заколоті з 398-го полку. Видно, ці коло 150 соколів не хотіло йти в полон. Згинули завалені переважаючою масою, котра ужила свої австрійські майнліхери, як довбні. Враження гнітюче.

Наші товариші-піхотинці дістали наказ, помаширували вперед. Бій зовсім затих.

З своїми вертаючись, спіткав ординарця з конем. Хтось всунув в кобури дві пляшки і консерви — здобич!

Дорога прочищена і виїжджена широко. Коло мосту — решта роти, кухня, обоз.

Відомості. Здобуто багато артилерії, амуніції, тисячі взято в полон, піхота не спотикає опору.

Рота дістала наказ двигаться на р. Стохід. Один взвод піде зі мною по залізниці. Дойде до ст. Троянівка, поверне направо, вийде на дорогу, котра йде на с. Смолярі. Через Стохід — дерев'яний міст. В Смолярах збереться вся рота, аби міст поправить, коли б був зіпсутий.

Прорвання фронту під Костюхнівкою — за нами. За нами Стир. Що жде далі, на Стоході?

Реляції про бої, історичні документи, науки, повісті

Про бій під Костюхнівкою розказую вище як його учасник на малім щаблю командира взводу саперів. Слухав учасників цього бою од піхотних офіцерів, починаючи од ротного до к-ра полку.

Каждий бачить бій очима з пункту свого положення. Реляції складаються в штабах од найнижчого до найвищого. Все це остаточно одбивається на найвищих приказах "по армії і флоту". Воєнні кореспонденти друкують в газетах "як очевидці".

З каждого бою, війни збираються документи і ховаються по архівах. Історія пізніше їх найде, пересіє через сито аналізу, порівняє, вибере головне і подасть до відома школам, дослідникам епох, письменникам. Як подасть — інше діло. Каждий історик — людина, має свої погляди, переконання.

Скористає письменник, напише історичну повість. Правдивість подій, введені особи, їх дії, заслуги чи вини залежать од джерел, котрими користався письменник, його знання епохи, людей, а головне — од власних поглядів.

Може допустить одхилення, аби, як говориться, не пересолить. Складаючий реляцію про бій має перед собою донесення, день, годину і місто вислання.

Почну од полку. До правдивого перебігу бою обов'язково дещо додасть. Збільшить сили противника в наступі і обороні, підкресле одвагу своїх бат-нів, рот, окремих командирів. Згустить фарбу, де треба, і випаде реляція ніби правдива, а одночасно так чи інакше підмальована. Це в кращім випадкові.

Гірше, коли пишучий бою не бачив, в донесення (документи) не дуже заглядає і пише ту реляцію не так, як було, а так, як йому б хотілось, щоб було.

Писання реляції одбувається і в високих штабах подібно. Коли говорим про спомини, пам'ятники військових подій, маємо щось з більше чи менше фарбованої реляції.