Розділ «Військова служба»

З 2-м взводом повертаю вліво до залізниці. Сапери мають консерви, сухарі, по 30 набоїв. На двох одна палатка. Ідеться легко, серед лісів, не допікає сонце.

Не чути тут війни, хіба що спотикані домики залізничників порожні. При однім ночували. Добра вода в колодязі, на грядках малого огороду цибуля, укроп, маленька картопля. Для спання всім хватало сіна. Мали ми 3 дні часу, не спішили. Першого вечора Кіндзерський мовчки розпалив огонь, вертівся близько, розіслав для мене сіно.

Кивнув йому: "Виконав наказ?"

"Так єсть, виконав!"

"Добре виконав?"

"Так єсть, п. поручику!"

Лягла між нами таємниця. Що сталося з вами, соколята? Чи найшли своїх? Де ви? Чого мені вас жалко, за що боретесь? Минаєм ст. Маневичі. Єсть і Троянівка. Залізниця і будинки не нарушені. Тільки порвані дроти получения і немає телеграфних апаратів. Ніякого війська.

Повертаємо в сторону смолярів. Ночуємо в лісі, в 7–8 км од Стоходу. Раненько виходим на край лісу. Видно долину річки, міст, з правого боку за мостом солом'яні криші будинків — Смолярі. Певно, рота там уже розмістилась. По дорозі — австрійські покинуті вози, перед мостом їх десятки, дві польові легкі гармати, мертві коні. Скрізь тут валяється зброя. Видно, була немала тут паніка, коли покинуто стільки добра і зброї!

Перед мостом — високий оборонний вал півколом, перед ним — широкий рів. Роблено це, може, рік-два раніше, бо виросла густа трава. Над водою стоїть густий туман.

За мостом рух, стукання, гомін, крик. Щось там робиться. Загадковим було відсутність руху на дорозі. Певно, піхота загналась далеко під Камінь-Ко- ширський? Може, пішла на Ковель. На карті скрізь показані великі болота. Шкода, що немає коня, поїхав би в Смолярі.

З Соловйовим і трьома саперами спускаємось до мосту. Туман висить низько. Рух за мостом виразніший. Оглядаєм стан мосту. Вимагає заміни невелика кількість покладу. При кінці схожу з одним вниз, Соловйов іде назад, лічить потрібні пластини на поклад.

Якісь підозрілі дроти в ізоляції. Перерізую їх, сапер одтягає. Низом все міцне, сваї і балки. Неглибокі три протоки переброджуємо. Дно грузьке, болотяне. Знову скрізь розкидана зброя, ладівниці.

Під лісом, на коні Петров, на боках дороги — решта роти. Кухня роздає снідання. З приємністю п'ю чай. Ділимось враженнями. Рота йшла іншою дорогою. Мало спотикала своєї піхоти.

Радимось де стать, інформую про стан мосту. Побіжний огляд показує праці на 2–3 дні — приготовить матеріал та змінить пластини. Докладніше оглянемо, може, ще щось окажеться. В каждім разі міста не загрієм.

Обоз і кухня в Смолярах, рота розкине намети в лісі з лівої сторони. Погода добра, дощів не сподіватись.

Рота сходе до мосту. Більшою групою — троє офіцерів, четверо унтер-офіцерів взводних і з десяток молодших унт. — оф-в — проходим міст, міряється все докладніше, визначається і приділяється робота. Знову сходжу вниз, ідем по двоє з обох боків.

По дорозі піднімають новенькі короткі майнліхери, пояси з ладівницями, дуже гарні палатки, кращі наших.

За остатньою протокою миємо чоботи. Мгла розійшлась. Несподівано з-за мосту — таку! Затукав щварцльозе, зірвалась стрілянина, кулі летять в нашу сторону! Вискакуєм догори. Сапери лежать за валом, кулі високо.

В чім річ? Може, якась помилка? Полки сотої дивізії також озброєні майнліхерами. Може, якась рота взяла нас за спізнену заблукану австрійську частину? В тумані не розібрались чи що? Він піднявся уже.

Сапери мають, як говорив, по 30 набоїв до своїх кавалерійських рушниць. Кулеметів їм не придається. За валом безпечно. А там крик: чути добре, одлеглість 300 м.